Гамов Георгій Антонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Джордж Гамов)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джордж Гамов
Gamov.JPG
Народився 20 лютого (4 березня) 1904(1904-03-04)
Одеса
Помер 19 серпня 1968(1968-08-19) (64 роки)
Боулдер, Колорадо, США[1]
Поховання
Місце проживання
Громадянство Flag of the United States.svg США
Діяльність астрофізик, фізик, винахідник, письменник, фізик-ядерник, викладач університету, космолог
Alma mater фізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університету[d]
Сфера інтересів теоретична фізика і астрофізика
Заклад Університет Каліфорнії (Берклі)
Науковий керівник Фрідман Олександр Олександрович і Юрій Крутков[d]
Вчителі Фрідман Олександр Олександрович
Член Академія наук СРСР і Американське фізичне товариство[2]
Відомий завдяки: квантова теорія альфа-розпаду,
теорія Великого вибуху,
концепція генетичного коду
Діти Ігор Гамов[d]
Нагороди

Гамов Георгій Антонович у Вікісховищі?

Георгій (Джордж) Га́мов (20 лютого (4 березня) 1904(19040304), Одеса — 9 серпня 1968) — радянський та американський фізик-теоретик, космолог українського походження. Побудував теорію альфа-розпаду через тунелювання, працював у галузі радіоактивного розпаду атомних ядер, ядерного синтезу в надрах зір, теорією Великого вибуху, походження елементів і над проблемами генетики. Втікач з СРСР.

Світове визнання одержав за розробку теорії Великого вибуху, тобто походження Всесвіту, розрахунок генетичного коду, відкриття способів передачі спадкової інформації. Як фізик вивів формулу, що започаткувала теоретичне обґрунтування альфа-розпаду атомного ядра. Г. Гамов — автор теорії утворення хімічних елементів, згідно з якою вся речовина первісно складалася з нейтронів.

Біографія[ред. | ред. код]

Походження та юність (1904—1921)[ред. | ред. код]

Георгій Гамов народився в Одесі (Україна) 4 березня 1904 в учительській родині. Батько, Антон Михайлович Гамов, викладав російську мову та літературу в приватній гімназії, мав ранг статський радник (відповідав військовому званню генерал-майора) — серед його учнів був один з майбутніх вождів більшовицької революції Л. Троцький. Мати, Олександра Арсеніївна Лебединцева, донька митрополита, рано померла. Як по батьківській, так і по материнській лінії Гамов походив з відомих в Україні сімей. Рід Лебединцевих сходить до нащадків запорізьких козаків. Значна кількість чоловіків Лебединцевих були священиками, займаючи високі посади в церковній ієрархії. Також родичами по материнській лінії були відомий математик К. Ф. Лебединцев, автор низки підручників з алгебри початку XX століття, і народоволець Всеволод Лебединцев (двоюрідний брат Гамова), якого було страчено за спробу замаху на міністра юстиції Івана Щегловітова. З боку батька більшість предків Гамова були військовими, його дід займав пост коменданта Кишинева.

Батько заохочував захоплення Георгія науками, фізикою, астрономією, біологією, подарував мікроскоп і телескоп.

Навчання в університеті (1921—1927)[ред. | ред. код]

Навчався в Одеському (тоді Новоросійському) та Петроградському університетах.

У 1921 році вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету Новоросійського (Одеського) університету, де його викладачами були фізик Микола Кастерін[en] і математик Веніамін Каган. Одночасно Гамов підробляв обчислювачем в Одеській астрономічній обсерваторії, де відвідував астрономічний гурток, створений директором обсерваторії професором Олександром Орловим.[джерело?]

Але вже 1922 року незадоволений рівнем викладання в Одеському університеті Гамов перевівся до Петроградського університету, де лекції читав професор Олександр Фрідман — автор виведеної із теорії відносності теорії «нестаціонарного (розширеного) Всесвіту», що зацікавило юного одесита. Багато його однокурсників у майбутньому стали відомими фізиками: Лев Ландау, Дмитро Іваненко, Матвій Бронштейн, Віктор Амбарцумян. Разом із ними Гамов створив неформальну групу під назвою «джаз-банд» або «Джо-банд», що мала гасло «Не бути знаменитим — некрасиво», разом вони видавали журнал «Покидьки фізики».

Під час навчання в університеті Гамов працював співробітником Метеорологічної станції Державного лісового університету (1922—1923), завідувачем польової метеорологічної обсерваторії Артилерійської школи (1923—1924), позаштатним співробітником Державного оптичного інституту (1924—1925). За його участі було розроблено метод оцінки якості скла.

У той же час опублікував свої перші наукові статті з теоретичної фізики.

Стажування за кордоном (1928—1931)[ред. | ред. код]

1928 року Гамова посилали на стажування в Геттінгенський університет (Німеччина) — провідний центр розвитку квантової механіки (він одержував стипендію Рокфеллера). Там він написав свою першу визначну дослідницьку працю про потенційний бар'єр атомних ядер (тунельний ефект). Молодий дослідник не погодився з висновками Ернеста Резерфорда щодо розсіювання альфа-частинок в урані. Виведена Гамовим формула описувала можливість хвиле-механічного проникнення. Це відкриття стало початком теоретичного обґрунтування альфа-розпаду ядер і зробило вченого світовою знаменитістю. Про успіхи Гамова навіть писала центральна комуністична газета «Правда».

Повертаючись із відрядження, Гамов у Копенгагені зустрівся з Нільсом Бором, який добився надання вченому Карлсберзької стипендії Королівської академії наук Данії. Так Гамов затримався за кордоном. Він побував в Англії у Кавендіській лабораторії Кембриджського університету у Ернста Резерфорда. 1930 року — у Данії, де завершив дослідження, що лягли в основу його майбутньої доповіді на І-му Міжнародному науковому конгресі з атомного ядра в Римі у жовтні 1931 року, куди його запросили, зокрема, Марія Кюрі, Енріко Фермі, Вольфганг Паулі. Але повернувшись до СРСР, науковець не одержав дозволу на поїздку на конгрес, проте його доповідь була зачитана на високому науковому зібранні й включена до збірника матеріалів конгресу.

Останні роки в СРСР (1931—1933)[ред. | ред. код]

Окрилені першими успіхами, Гамов, Ландау та їхні прихильники рішуче заявляли про безперспективність сучасного їм покоління науковців і вимагали створення нового інституту теоретичної фізики під їхнім керівництвом. Зрозуміло, що до протесту молодих ніхто не прислухався (хоча пропонований інститут нині існує й носить ім'я одного з «протестантів» — Лева Ландау). Ландау переїхав до Харкова, а Гамова захопили інші плани.

У березні 1932 Гамова за пропозицією Володимира Вернадського обрали членом-кореспондентом Академії наук СРСР, він став наймолодшим в історії академії член-кором (після еміграції з СРСР науковця позбавили цього наукового звання). Гамов розумів, що перспектив для реалізації своїх наукових проектів в умовах заполітизованої й забюрократизованої радянської науки у нього немає. Молодий науковець почав шукати спосіб емігрувати з СРСР. Відпочиваючи в Криму, подружжя Гамових спробувало допливти до турецьких берегів на звичайному човні. Однак, море повернуло їх на батьківщину. Тоді Гамов вирішив домагатися дозволу на наукове закордонне відрядження. За посередництва М. Бухаріна він потрапив на прийом до Голови Раднаркому В. Молотова. Науковець прохав надати йому статус, який мав Петро Капіца — радянський фізик, який працював у Великій Британії. Але йому було відмовлено.

Еміграція (1934—1968)[ред. | ред. код]

1934 рік став переломним в житті видатного вченого — будучи разом з дружиною у відрядженні в Брюсселі на Сольвеївському конгресі, він відмовився повертатися до Радянського Союзу, за що був викреслений зі списків членів-кореспондентів АН СРСР (відновлений лише 1990 року посмертно). Фактично Г. Гамов розчинив вікно у вільний світ для багатьох радянських учених, які услід за ним проникали за «залізну завісу» із СРСР (хоча, П. Капіца після цього випадку теж став «невиїзним»). Радянська наука надовго потрапила в зону ізоляції від світової.

Гамов емігрував до США, став професором Університету імені Вашингтона у Вашингтоні (до 1956 року), а потім — університету штату Колорадо. Спільно з Едардом Теллером — «батьком» американської водневої бомби, науковець узагальнив теорію ще одного виду радіоактивності — бета-розпаду. До роботи над американським атомним проектом Г. Гамова не залучили, а над водневим проектом він працював, починаючи від 1949 року (побував на атолі Бікіні — атомному полігоні США). У Теллера Гамов знайшов палку підтримку свого рішення не повертатися в СРСР. Е. Теллер — угорець, який на власні очі бачив криваві події, що супроводжували комуністичний заколот в Угорщині 1919 року й на все життя став запеклим антикомуністом.

Колишній одесит заклав основи американської астрофізики та космології. Вченого зацікавив зв'язок між ядерними процесами та космологією. У 19371940 роках він вибудував першу послідовну теорію еволюції зір з термоядерними джерелами енергії.

1942 року разом з Е. Теллером запропонував теорію будови червоних гігантів.

У 19461948 роках розробив теорію утворення хімічних елементів шляхом послідовного захоплення нейтронів та модель «гарячого Всесвіту» (теорію Великого Вибуху). Наукові передбачення Г. Гамова були підтверджені експериментами американських дослідників А. Пензіаса та Р. Вільсона, котрі 1978 року стали Нобелівськими лауреатами.

1954 року наукові інтереси вченого перемістилися в галузь біології. Його гіпотеза (концепція генетичного коду) була підтверджена подальшим розвитком молекулярної генетики. 1968 року американські вчені Р. Голлі, Г. Корана та М. Ніренберг одержали Нобелівську премію за розшифровку генетичного коду, «підказану» Г. Гамовим. Цікаво, що Г. Гамов був автором трьох гіпотез, розробники яких стали лауреатами Нобелівської премії.

Г. Гамов — автор багатьох визнаних світовою читацькою аудиторією науково-популярних книг, зокрема «Містер Томпкінс у Країні Чудес» (1939), трилогії «Народження й смерть Сонця» (1949), «Біографія Землі» (1941), «Народження Всесвіту» (1952), «Раз, два, три… нескінченність» (1947), «Тридцять років, що сколихнули фізику» (1966), «Моя світова лінія: неофіційна біографія» (1970).

Г. Гамов був членом Академії мистецтв та наук США, Міжнародного астрономічного союзу, Американського фізичного товариства, почесним доктором багатьох університетів світу.

Серед нагород Г. Гамова, зокрема, Премія Калінга — найпрестижніша у світі відзнака за популяризацію науки, яку присуджує ЮНЕСКО.

Є версія, що науковець разом зі своїм другом Станіславом Уламом (народженим у Львові, випускником Львівської політехніки) передав СРСР секрет американської водневої бомби[джерело не вказане 2171 день]

Помер Георгій Гамов у Боулдері (штат Колорадо) 19 серпня 1968 року.

Науковий внесок[ред. | ред. код]

Основні праці Гамова присвячені квантовій механіці, атомній та ядерній фізиці, астрофізиці, космології, біології, історії фізики. Незалежно від Рональда Герні[en] та Едварда Кондона[en] 1928 року застосував квантову механіку до пояснення альфа-розпаду, показав, що частинки навіть з невеликою енергією можуть долати потенційний бар'єр, побудував модель прямокутної потенціальної ями (1928). У результаті виникло уявлення про тунельний ефект. Сформулював уявлення про рівні ексергії у ядрі та показав, що найефективнішими «ядерними снарядами» є протони. Разом із Едвардом Теллером 1936 року встановив правила відбору в теорії бета-розпаду.

Значних успіхів досяг в астрофізиці та космології. Широко використовував для інтерпретації зоряної еволюції ядерну фізику. Першим почав розраховувати моделі зір з термоядерними джерелами енергії, досліджував еволюційні треки зірок, запропонував у 1942 році модель оболонки червоного гіганта, досліджував роль нейтрино при спалахах нових та наднових зір. У 19461948 роках розробив теорію утворення хімічних елементів шляхом послідовного нейтронного захоплення та модель гарячого Всесвіту, в межах якої передбачив реліктове випромінювання і 1956 року оцінив його температуру в 6 К. Ця модель була підтверджена 1965 року експериментальним відкриттям реліктового випромінювання. Запропонував механізм зоряного колапсу.

Г. Гамову належить перша чітка постановка проблеми генетичного коду.

Він є автором багатьох науково-популярних книг («Створення Всесвіту», «Зірка, названа Сонцем», «Квантова механіка», «Тяжіння», «Біографія фізики», та ін.).

Бібліографія[ред. | ред. код]

Книги[ред. | ред. код]

Гамов є автором декількох десятків наукових та науково-популярних книг (див. його повну бібліографію (англ.)), серед яких:

  • Гамов Дж., Стерн М. Занимательная математика = Puzzle-math. — Ижевск : РХД, 1999. — 88 с.
  • Гамов Дж., Ичас М. Мистер Томпкинс внутри себя: Приключения в новой биологии = Mr. Tompkins Inside Himself: Adventures in New Biology. — Ижевск : РХД, 1999. — 328 с.
  • Гамов Дж. Моя мировая линия: Неформальная автобиография = My World Line: An Informal Autobiography. — М. : Наука, 1994. — 320 с.
  • Гамов Дж. Приключения мистера Томпкинса = Mr. Tompkins in Wonderland & Mr. Tompkins Explores the Atom. — М. : Бюро Квантум, 1993. — 224 с.
  • Гамов Г. А. Строение атомного ядра и радиоактивность. — М.-Л. : ГТТИ, 1932. — 146 с.
  • Гамов Дж. Тяготение = Gravity. — Ижевск : РХД, 2009. — 116 с.
  • Gamow G. Biography of the Earth. — Viking Press, 1941.
  • Gamow G. One, Two, Three… Infinity. — Viking Press, 1947.
  • Gamow G. The Birth and Death of the Sun. — Viking Press, 1940.
  • Gamow G. The Creation of the Universe. — Viking Press, 1952.
  • Gamow G. Thirty Years that Shook Physics. — Doubleday, 1966.

Статті[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Гамов Г. А. Строение атомного ядра и радиоактивность.-М.:Л.,1932.
  • Храмов Ю. А. Физики. Биографический справочник. М.:Наука,1983.,стр. 96.
  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
  • Сегре, Джіно (2017). Звичайні генії: як два диваки творили сучасну науку. З англійської переклали О.Гординчук, Г.Лелів. Київ: К.І.С. 

Посилання[ред. | ред. код]