Джордж Джеймс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джордж Джеймс
Народився 9 листопада 1893(1893-11-09)
Джорджтаун, Гаяна
Помер 30 червня 1956(1956-06-30) (62 роки)
Діяльність письменник, історик
Alma mater Даремський університет, Лондонський університет і Колумбійський університет
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Джеймс.

Джордж Гренвілл Мона Джеймс (9 листопада 1893(1893листопада09) — 30 червня 1956)[1] — американський історик і письменник гаянського походження, знаний своєю книгою «Викрадена спадщина» 1954 року, в якій стверджується, що грецька філософія та релігія виникли у Стародавньому Єгипті.

Біографія[ред. | ред. код]

Джеймс народився у Джорджтауні, Гаяна. Його батьками були преподобний Лінч Б. і Маргарет Е. Джеймс. Джеймс здобув ступінь бакалавра та магістра у Даремському університеті в Англії та захистив докторський ступінь у Колумбійському університеті у Нью-Йорку. Він був професором логіки та грецької мови у коледжі Лівінгстона у Солсбері, штат Північна Кароліна, а потім працював у коледжі AM&N Арканзасу у Пайн-Блафф. Джеймс помер через два роки після публікації «Викрадена спадщина» (1954)[2]. Джеймс був масоном і був пов'язаний з масонством Принца Голла[3].

«Викрадена спадщина»[ред. | ред. код]

Джеймс був автором широко розповсюдженої книги «Викрадена спадщина: авторами грецької філософії були не греки, а люди Північної Африки, яких зазвичай називають єгиптянами» (також відома як «Викрадена спадщина: грецька філософія — це викрадена єгипетська філософія»), вперше опублікована у 1954 році.

У цій книзі Джеймс стверджує, що, окрім іншого, стародавні греки не були оригінальними авторами грецької філософії, яка, як він стверджує, в основному базувалася на ідеях і концепціях, які запозичили без визнання або навіть вкрадені у стародавніх єгиптян. Він стверджує, що Александр Македонський «вдерся до Єгипету та захопив царську бібліотеку в Александрії», що ідеї Арістотеля виникли з цих викрадених книг, і що він створив свою школу в бібліотеці. Книга спирається на праці масонів на підтвердження своїх тверджень про те, що греко-римські містерії походять від «єгипетської системи містерій»[4][a], хоча, як зазначають історики, Джеймс неточно цитує ці джерела[5][6][7].

Джеймс посилається на давньогрецькі джерела, як-от Геродота, який описує культурний борг Греції перед Єгиптом. Він також згадує видатних грецьких філософів, зокрема Піфагора та Платона, які, як кажуть, навчалися в Єгипті. Він приписує використання Демокрітом терміна атом (неподільна частинка) єгипетському божеству Атуму, яке символізує повноту та неподільність[8].

Критика[ред. | ред. код]

«Викрадена спадщина» та її теза викликали суперечки з моменту публікації книги. Книга отримала позитивні відгуки авторів-афроцентристів, але її різко критикували історики та інші вчені.

Автор-афроцентрист Вільям Лео Гансберрі написав на підтримку ключових положень книги, включно з висновком про те, що греки вкрали знання єгиптян[9].

Філософ Рональд Левінсон у рецензії 1955 року написав: «тільки соціальні психологи та збирачі парадоксів знайдуть тут зерно для своїх млинів», і представив деякі твердження Джеймса як очевидно безглузді[10]. Історик Стівен Гау писав, що книга «це твір надзвичайної інтелектуальної наївності, який не має відношення навіть до зовнішніх проявів академічної процедури»[11].

Історики Вілсон Дж. Мозес, Альберт Гелпі, Мері Лефковіц, Рональд Фрітце та філософ Роберт Тодд Керролл називають книгу та її твердження псевдоісторичними[4][12][13]. Керролл написав:

Основні джерела Джеймса були масонськими, особливо «Стародавні таємниці та сучасне масонство» (1909) преподобного Чарлза Вейла. Масони, у своєю чергою, почерпнули свої неправильні уявлення про єгипетські таємниці й обряди ініціації з художньої літератури XVIII століття «Сетос» […] (1731) абата Жана Террассона (1670—1750), професора грецької мови. Террассон не мав доступу до єгипетських джерел, і він помер до того як розшифрували єгипетські ієрогліфи. Але Террассон добре знав грецьких і латинських письменників. Тож він створив уявну єгипетську релігію на основі джерел, які описували грецькі та латинські обряди так, ніби вони були єгипетськими […] Таким чином, одним із головних джерел афроцентричної єгиптології виявляється Греція та Рим. Греки назвали б це іронією. Я не знаю, як це називають афроцентристи[4].

Професор філософії Ульстад Карін, рецензуючи книгу в академічному журналі «Kritike», стверджує, що це не справжній науковий твір, а скоріше «заклик до справедливості та реформації, заклик переломити хвилю расизму, яка охопила його час»[14]. За його словами:

Хоча можна оцінити, що Джеймс намагався зробити для африканського народу та традицій, особливо враховуючи контекст, у якому була написана ця робота, ця книга рясніє історичними неточностями, уривчастими датами, сумнівними посиланнями та філософськими непорозуміннями. [...] Джеймс стверджує, що Демокріт не писав тих книг, які зазвичай приписують йому. Замість цього він отримав їх від Анаксарха, який приніс їх з єгипетської бібліотеки, яку обікрали під час завоювання Александром Єгипту (кампанія, у якій брав участь Анаксарх). Твердження автора тут в цілому історично помилкове. Демокріт народився приблизно за вісімдесят років до Анаксарха та мав померти за сорок років до повернення Анаксарха в Іонію. Подібні випадки (кричущої) історичної недбалості широко розповсюджені у книзі Джеймса[14].

«Викрадена спадщина» сильно вплинула на афроцентричну школу історії, зокрема Аса Гіллейрд, Йосеф Бен-Йоганнан і Молефі Кете Асанте[2][15].

Аргументи Лефковіца–Бернала[ред. | ред. код]

У 1990-х роках професор антикознавства Мері Лефковіц стала видатним критиком афроцентризму та Джеймса. Її критика «Викраденої спадщини» показала, що книга намагається виглядати науковою, але зрештою є псевдоісторією, вона — нещира та надзвичайно тенденційна у своїх висновках[13]. Лефковіц наводить такі аргументи[15]:

  • Стародавній Єгипет був расово змішаним (і тому його культурна спадщина не є за своєю суттю «чорним» чи «африканським» внеском).
  • «Викрадена спадщина» є ненауковою, вона значною мірою покладається на повторення тверджень про «крадіжку» Александром єгипетських матеріалів і не має точних виносок.
  • Александрія була заснована після завоювання Єгипту Александром і так не інтегрувалася в єгипетське суспільство, а Александрійську бібліотеку побудували ще пізніше; отже, там не було сховища єгипетської культури, яке б могли вкрасти греки-іммігранти.
  • Джеймс спотворює свої масонські джерела, які, обговорюючи «єгипетські містерії», насправді мають на увазі греко-римські містерії, які діяли в Єгипті, і цитує інші застарілі джерела про Єгипет, які не беруть до уваги сучасну науку. («Таким чином, за іронією долі, — пише вона, — „Єгипетська система містерій“, описана Джеймсом, не є африканською, а по суті грецька, а в її деталях — виключно європейська».)
  • Єгипетські твори (зокрема «Герметичний корпус»), які Джеймс представляє як попередників грецької філософії, були складені в елліністичний період.
  • Подібності, виявлені стародавніми авторами між грецькими та єгипетськими божествами, не означають єгипетського походження. Єгипетська філософія не містить вчення про переселення душ. Інші передбачувані зв'язки в математиці, науці та філософії також несуттєві.
  • Кажуть, що великі філософи Сократ й Арістотель не подорожували до Єгипту.

Мартін Бернал, автор трилогії «Чорна Афіна», яка наводить аргументи, аналогічні до «Викраденої спадщини», своєю чергою критикував Лефковіца за поганий пошук джерел, подвійні стандарти щодо доказів і пропуск ключових деталей. Бернал загострює увагу на сучасній науці, яка вказує на доелліністичне походження «Герметичного корпусу». Бернал стверджує, що археологічні дані, а також грецькі та латинські джерела демонструють поширення культу Ісіди, містерії та ініціації з Єгипту до Греції. Нарешті, Бернал підсумовує історіографічний аргумент «Чорної Афіни», том 1: «Стародавня модель» єгипетського впливу на Грецію була стандартною, поки в XIX столітті з ідеологічних причин її не затьмарила «арійська модель»[8].

Лефковіц, відповідаючи в тому ж журналі, писав, що грецька філософія запозичена з Єгипту, але не «масово запозичена» і не «викрадена», а Греція також зазнала впливу інших культур. Вона відповідає на його критику її прочитання Діодора та роз'яснює інші моменти. Вона заперечує, що Бернал використовує безпідставно емоційні терміни, як-от «атака», «лють» й «арійський», які відвертають увагу від суті справи[16].

Італійський історик Маріо Ліверані приймає сторону Лефковіца та вважає Берналя й афроцентристів більш упередженими та винними у фальсифікації, аніж будь-хто з расистських вчених, які, як стверджує Берналь, створили арійську модель стародавньої історії. Рішення Ліверані полягає у тому, щоб вчені «працювали без упереджень і прихованих програм»[13].

Бібліографія[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Головним джерелом Джеймса про єгипетські містерії був Чарлз Вейл, автор Стародавні містерії та сучасне масонство (1909). Джерелом Вейла була книга "Мораль і догма стародавнього та прийнятого шотландського обряду масонства" (1872) Альберта Пайка.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ «An Investigation into the Death of Professor George G. M. James», Medium, December 29, 2015.
  2. ↑ а б Gwinyai Muzorewa, «Stolen Legacy»; in Molefi Kete Asante & Ama Mazama (eds), Encyclopedia of Black Studies; Thousand Oaks: SAGE, 2005; p. 440.
  3. ↑ The secret history of the jazz greats who were freemasons. The Guardian. 2 липня 2014.
  4. ↑ а б в Carroll, Robert Todd (2003). The Skeptic's Dictionary: A Collection of Strange Beliefs, Amusing Deceptions, and Dangerous Delusions. Hoboken, New Jersey: John Wiley & Sons, Inc. с. 8. ISBN 0-471-27242-6. See «Afrocentrism» in online Skeptic's Dictionary.
  5. ↑ Fritze, Ronald H. (2021). Egyptomania: A History of Fascination, Obsession and Fantasy (англ.). Reaktion Books. с. 317. ISBN 978-1-78023-685-8.
  6. ↑ Lefkowitz, Mary (2008). Not Out Of Africa: How "Afrocentrism" Became An Excuse To Teach Myth As History (англ.). Basic Books. с. 91—121. ISBN 978-0-7867-2397-3.
  7. ↑ Howe, Stephen (1999). Afrocentrism: Mythical Pasts and Imagined Homes (англ.). Verso Books. с. 66—67. ISBN 978-1-85984-228-7.
  8. ↑ а б Martin Bernal, «The Afrocentric Interpretation of History: Bernal Relies to Lefkowitz», Journal of Blacks in Higher Education 11, Spring 1996.
  9. ↑ William Leo Hansberry, Book review in the Journal of Negro Education 24(2), Spring 1955.
  10. ↑ Ronald B. Levinson, book review in Books Abroad, 29(2), Spring 1955, p. 232.
  11. ↑ Howe, Stephen (1999). Afrocentrism: Mythical Pasts and Imagined Homes (англ.). Verso Books. с. 11. ISBN 978-1-85984-228-7.
  12. ↑ Moses, Wilson J.; Gelpi, Albert (1998). Afrotopia: The Roots of African American Popular History (англ.). Cambridge University Press. с. 36. ISBN 978-0-521-47941-7.
  13. ↑ а б в Fritze, Ronald H. (2009). Invented Knowledge: False History, Fake Science and Pseudo-religions (англ.). Reaktion Books. с. 324. ISBN 978-1-86189-674-2.
  14. ↑ а б Urstad, Kristian (3 березня 2010). James, George G. M., Stolen Legacy: The Egyptian Origins of Western Philosophy. Kritike: An Online Journal of Philosophy. 3 (2): 167—170. doi:10.3860/krit.v3i2.1536. ISSN 1908-7330.
  15. ↑ а б Mary Lefkowitz, «The Myth of a 'Stolen Legacy'», Fraud 31(3), March/April 1994; doi:10.1007/BF02693227.
  16. ↑ Mary Lefkowitz, «An Afrocentric Interpretation of Western History: Lefkowitz Replies to Bernal»; Journal of Blacks in Higher Education 12, Summer 1996.

Посилання[ред. | ред. код]

CONOR.SR: 59181833 · Freebase: /m/09826m
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джордж_Джеймс&oldid=41515173