Джоселін Белл Бернелл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джоселін Белл Бернелл
англ. Jocelyn Bell Burnell
Launch of IYA 2009, Paris - Grygar, Bell Burnell cropped.jpg
Ім'я при народженні англ. Susan Jocelyn Bell
Народилася 15 липня 1943(1943-07-15)[1] (76 років)
Белфаст, Велика Британія[2] або Ольстер, Ірландія[3]
Громадянство
(підданство)
Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія
Діяльність астроном, астрофізик, фізик
Alma mater Університет Глазго
Сфера інтересів = астрономія
Заклад Відкритий університет (Велика Британія), Університет Саутгемптона, Університетський коледж Лондона і University of Bath[d]
Посада президент компанії[d][4] і президент компанії[d]
Науковий керівник Ентоні Х'юїш
Член Національна академія наук США[5][6], Лондонське королівське астрономічне товариство, Міжнародний астрономічний союз[5][7], Американське астрономічне товариство[5][8], Американське філософське товариство, Американська академія мистецтв і наук[9] і Лондонське королівське товариство[10]
Діти Gavin Burnell[d]
Нагороди
Dame Commander of the Order of the British Empire Орден Британської імперії

Beatrice M. Tinsley Prize[d] (1986)

член Лондонського Королівського Товариства[d] (2003)

Herschel Medal[d] (1989)

Albert A. Michelson Medal[d] (1973)

100 жінок[d] (2014)

член Королівського товариства Единбурга[d] (2004)

J. Robert Oppenheimer Memorial Prize[d] (1978)

Велика медаль Французької академії наук (2018)

премія Майкла Фарадея (2010)

Magellanic Premium[d] (2000)

Special Breakthrough Prize in Fundamental Physics[d] (2018)

Karl G. Jansky Lectureship[d] (1995)

Королівська медаль (2015)

золота медаль Вищої ради з наукових досліджень[d] (11 червня 2015)

Fellow of the Institute of Physics[d]

honorary doctorate of the University of Valencia[d] (2017)

почесний доктор Гарвардського університету[d] (2007)

Особ. сторінка www2.physics.ox.ac.uk/contacts/people/bellburnell

Джоселін Белл Бернелл у Вікісховищі?

Сьюзен Джоселін Белл Бернелл (англ. Susan Jocelyn Bell Burnell; нар. 15 липня 1943 року, Белфаст, Північна Ірландія) — британський астрофізик. Першовідкривачка нового класу астрономічних об'єктів — пульсарів.

Член Королівського товариства Единбурга (2004), його президент в 2014-2018 роках (перша жінка на цій посаді); член Лондонського королівського товариства (2003) і Американського філософського товариства (2016), іноземний член Національної академії наук США (2005). Відзначена медаллю Гершеля (1989) та іншими відзнаками.

Біографія[ред. | ред. код]

Сьюзен Джоселін Белл народилася в сім'ї архітектора, який, зокрема, був головним архітектором планетарію в Армі. Батько її був великий любитель читання, і вже незабаром книги з астрономії з його бібліотеки відкрила для себе і його дочка. Вона виросла в Лургані, відвідувала там коледж, в якому дівчаткам не дозволяли вивчати науку, поки це не було опротестовано їх батьками та іншими особами. У 11 років вона не склала іспит, і батьки відправили її в йоркську школу-інтернат для квакерів, де на неї справив великий вплив вчитель фізики. Після закінчення школи в 1961 році Белл вступила до університету Глазго і через чотири роки отримала ступінь бакалавра натурфілософії (фізики). Потім вона вступила до аспірантури Кембридзького університету.

Внесок у науку[ред. | ред. код]

Бувши аспірантом, Белл стала першовідкривачем пульсарів — разом зі своїм науковим керівником Ентоні Г'юїшем. Той розробив радіотелескоп для спостереження компактних джерел радіовипромінювання, наприклад, квазарів, який побудували своїми руками кілька студентів, включаючи Белл. Під керівництвом Г'юїша вона, збираючи матеріал для дисертації, поодинці займалася експлуатацією радіотелескопу і переглядом записів його самописців, а їх за день накопичувалося понад 30 метрів, в пошуках сигналів від компактних джерел. Белл навчилася відрізняти шуми від потрібних сигналів. Через півтора-два місяці після початку пошуку вона звернула увагу на дивні речі в записах: деякі їх відрізки не були схожі ані на сигнал від компактного джерела, ані на шуми й належали до однієї й тієї ж ділянки неба. Белл припустила, що це сигнали від точкового джерела — зорі, однак проміжок між імпульсами був занадто малий для змінних зірок — всього лише секунда з третиною. Г'юїш вважав, що ці сигнали пов'язані з людською діяльністю. Однак Белл продовжила їх вивчення і зуміла переконати Г'юїша провести більш детальне дослідження, в результаті якого гіпотеза про їх земне походження відпала. Були залучені й інші дослідники. Також не відкидалася можливість, що це були сигнали радіомаяка від позаземної цивілізації, джерело сигналу навіть отримало позначення «LGM-1» (від англ. Little green men — «маленькі зелені чоловічки»). Однак незабаром Белл виявила ще три сигнали приблизно такої ж періодичності, що виходили з трьох зовсім інших ділянок неба, і стало ясно, що це сигнали від представників нового класу астрономічних об'єктів.[11].

Дослідники направили дві статті в журнал «Nature»: першу — про відкриття першого пульсара, за сучасними уявленнями це — нейтронна зірка, що швидко обертається, PSR B1919+21[en], і другу — про відкриття наступних трьох. У першій з цих статей, що вперше оголосила про відкриття пульсарів, було зазначено п'ять авторів; ім'я Г'юїша стояло першим, другим було ім'я Белл. Шведська королівська академія наук в своєму прес-релізі в 1974 році Нобелівської премії в галузі фізики нагородила Райлі та Г'юїша за новаторську роботу в області астрофізика, з особливою згадкою роботи Райлі над апертурним синтезом і вирішальної ролі Хьюіша у відкритті пульсарів. Таким чином, Г'юїш був відзначений Нобелівською премією разом з доктором Мартіном Райлі — без включення Белл, що стало спірним і викликало різкий осуд з боку астронома сера Фреда Хойла, також учня Г'юїша.

Український радянський астроном Йосип Шкловський, лауреат медалі Кетрін Брюс 1972 року, що був одним з небагатьох, хто відзначив внесок Джоселін Белл в розвиток світової астрономії: на генеральній асамблеї Міжнародного астрономічного союзу в 1970 році він сказав їй, що вона зробила найбільше астрономічне відкриття XX століття.

З 1991 року вона була професором Відкритого університету.

У 2001-2004 роках — декан наук в Університеті Бата[en].

У 2002—2004 роках президент Королівського астрономічного товариства.

У 2008—2010 роках — президент Інституту фізики; тимчасовий виконувач обов'язків президента після смерті свого наступника, Маршалла Стонхейма, на початку 2011 року, до жовтня, коли президентом став сер Пітер Найт.

У 2013 році називалася серед ста найвпливовіших жінок Великої Британії за версією «Бі-бі-сі».

З жовтня 2014 року президент Королівського товариства Единбурга. У квітні 2018 року на цій посаді її змінила Енн Гловер.

З лютого 2018 року ректор (канцлер) шотландського Університету Данді.

Іноземний почесний член Американської академії мистецтв і наук (2018)

Суперечка за Нобелівську премію[ред. | ред. код]

Те, що Белл не отримала визнання в Нобелівської премії з фізики 1974 року, з того часу є предметом суперечок. Вона допомогла побудувати Міжпланетний сцинтиляційний масив за два роки і спочатку помітила аномалію, іноді переглядаючи до 29 м паперових даних за ніч. Пізніше Белл стверджувала, що вона повинна була наполегливо повідомляти про аномалії перед обличчям скептицизму від Г'юїша, який спочатку наполягав на тому, що це було через втручання і техногенного характеру. Вона розповіла про зустрічі, проведені Г'юїшем і Райлі, на які вона не була запрошена. У 1977 році вона прокоментувала питання: «По-перше, суперечки про демаркацію між керівником і студентом завжди важкі, й, імовірно, їх неможливо вирішити. По-друге, саме керівник несе остаточну відповідальність за успіх або провал проєкту. Ми чуємо про випадки, коли керівник звинувачує свого учня в невдачі, але ми знаємо, що це в основному провина керівника. Мені здається, справедливо, що він також виграє від успіхів. По-третє, я вважаю, що нобелівські премії принизили б їх, якби вони були присуджені студентам-дослідникам, за винятком надзвичайних випадків, і я не вірю, що це один з них. Нарешті, я не засмучена через це — зрештою, я в хорошій компанії, чи не так?».[джерело?]

Особисте життя[ред. | ред. код]

В 1968 році вийшла заміж за Мартіна Бернелла — чиновника місцевого уряду. Пара розлучилася у 1993 році. Має сина Гевіна Бернелл, який є членом групи фізики конденсованого стану в Університеті Лідса.

Квакерська діяльність і переконання[ред. | ред. код]

Зі шкільних років вона була активним квакером і працювала клерком на сесіях Британських щорічних зборів в 1995, 1996 і 1997 роках. Вона виступила зі «Свартморською лекцією[en]» під назвою «англ. Broken for Life», на щорічних зборах в Абердіні 1 серпня 1989 року, і була пленарним доповідачем на Генеральній конференції друзів США у 2000 році. Вона розповіла про свої особисті релігійні переконання в інтерв'ю з Джоан Бейквелл[en] у 2006 році.

Белл Бернелл працювала в «Комітеті зі свідчень про світ і соціальних свідчень квакерів», який в лютому 2007 року підготував документ «Взаємодія з квакерськими свідоцтвами: інструментарій». У 2013 році вона виступила з лекцією Джеймса Бекхауса, яка була опублікована в книзі під назвою «Астроном-квакер рефлексує: Чи може вчений бути релігійним?», де Бернелл розмірковує про те, як космологічне знання може бути пов'язано з тим, що говориться в Біблії, квакерстві або християнській вірі.

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Удостоєна також почесних ступенів від близько 36 інституцій, зокрема почесний доктор Гарвардського (2007) і Абердинського (2013) університетів.

Примітки[ред. | ред. код]