Джо Кокер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джо Кокер
Joe Cocker
фотографія
Джо Кокер
Основна інформація
Повне ім'я Джон Роберт Кокер
Дата народження 20 травня 1944(1944-05-20)
Місце народження Шеффілд, Південний Йоркшир, Британська імперія
Дата смерті 22 грудня 2014(2014-12-22) (70 років)
Місце смерті Кроуфорд, Колорадо, США
Роки активності 1961-2014
Країна Велика Британія Велика Британія
США США
Національність англієць
Професія співак
композитор
актор
Співацький голос баритон
Інструменти Губна гармоніка
Гітара
Барабан
Жанри Рок-музика
Блюз-рок
Блюз
Blue-eyed soul
Псевдоніми Vance Arnold
The Sheffield Soul Shouter
Joe Cocker
Колективи The Grease Band
Лейбл Regal Zonophone, A&M, Capitol, EMI, Decca
Нагороди
Кавалер ордена Британської імперії
Премії Оскар
Золотий глобус
www.cocker.com
Джо Кокер у 1970 р.
Джо Кокер на сцені

Джо Ко́кер (справжнє ім'я — Джон Ро́берт Ко́кер (англ. Joe Cocker; англ. John Robert Cocker), 20 травня 1944(19440520), Шеффілд, Південний Йоркшир, Британська імперія — 22 грудня 2014, Кроуфорд, Колорадо, США) — англійський співак, який починав як естрадний виконавець під псевдонімом Vance Arnold, потім виконував рок і блюз у пабах як вокаліст команди Grease Band.

Кокер вважався одним із найбільш вокально сильних виконавців останнього півстоліття — у 2008 році журнал «Rolling Stone» включив його до свого списку «100 найвидатніших співаків в історії».[1]

Біографія[ред.ред. код]

«Поки я буду отримувати задоволення від живого спілкування зі слухачами, поки на моїх концертах буде панувати збудження, доти я буду виходити на сцену», — Джо Кокер.

Ранні роки[ред.ред. код]

Джо Кокер — британець за походженням. Його батьки не стали наполягати на своїй думці про його вищу освіту і після школи Джо відправився в самостійне плавання, основною своєю роботою визначивши газозварювання, а для душі іноді вечорами граючи в барах. Своїм співочим псевдонімом він вибрав звучне ім'я — Ванс Арнолд, а виконував Джо на цей момент переважно чужі хіти — пісні Рея Чарлза та інших поп-зірок. У 1963 році Джо Кокер та колектив під назвою «The Avengers», який йому акомпанував, виступили на розігріві у «Rolling Stones», які давали концерт в Сіті-холі рідного містечка співака. Виступ був схвально зустрінутий глядачами і Джо, відмовившись від псевдоніма, вирішив далі працювати під своїм ім'ям. Вже наступного року він випустив свій перший сингл — кавер-версію бітлівської «I'll Cry Instead». Команда грала не тільки на території Британської імперії, а й у Франції — на базах ВПС США. Однак у колективу не було майбутнього, відносини в команді незабаром стали напруженими і група розпалася. Згодом Кокер познайомився з Крісом Стейнтоном, одним із найвидатніших світових музикантом на думку співака. Завдяки роботі з продюсером Денні Корделла, який влаштував Кокеру ангажемент у найкращому клубі Лондона під назвою «The Marquee», вже в 1969 році його хіт «A Little Help From My Friends» (новий кавер на «Вeatles»), посідає першу сходинку британського хіт-параду. У цьому ж році Джо Кокер дебютував і в США, де і були видані його перші платівки «With a Little Help from My Friends» і «Joe Cocker».

1970-ті[ред.ред. код]

У 1970-ті Кокер мав проблеми з репертуаром, в якому переважали переспіви пісень інших виконавців. Крім того, він захопився наркотиками та алкоголем, регулярно з'являючись на сцені в стані легкого підпитку. Внаслідок зловживання алкоголем його колись могутній голос перетворився на гранично хрипкий баритон.

У 1970 році виходить третій альбом Джо Кокера — «Mad Dogs and Englishmen», з яким пройшов його тріумфальний тур 48 містами, проведений всього за 56 днів. Як і попередні два альбоми, цей також став платиновим, принісши співакові не тільки славу, але й перші мільйони. Популярний журнал «Playboy» назвав Джо вокалістом року номер один. У 70-ті роки вийшло кілька його альбомів — «Joe Cocker» (1973), «I Can Stand a Little Rain» (1974), «Jamaica Say You Will» (1975), «Stingray» (1976), «Luxury You Can Afford» (1978), сингли з яких також не раз потрапляли в топи британських і американських хіт-парадів.

1980-ті[ред.ред. код]

Це не перешкодило йому в 1982 в дуеті з Ворнс Дженіфер підкорити американські чарти з повільною баладою «Up Where We Belong», за якою послідували інші пісні в аналогічному стилі. Пісня «Up Where We Belong» була номінована на премію Оскар. Кокер був одним із не багатьох вудстоківських ветеранів, який виступив (з успіхом) на Woodstock '94.

1990-ті[ред.ред. код]

Перший його альбом, випущений в 90-х роках — «Night Calls» (1992) став платиновим у Європі і золотим у США, а головною його родзинкою став хіт «Night Calls», написаний Джеффом Лінном. Наступні його альбоми тих років — «Have a Little Faith», «Organic» та «Across from Midnight», також переважно складаються з каверів до чужих пісень, пройшли практично не поміченими публікою. Великій успіх мали саундтреки до фільмів «Harry and the Hendersons», «Bull Durham», «An Innocent Man» і пісня до фільму «9 1/2 тижнів».

Маловідома пісня Кокера «Woman to Woman» була перероблена реп-продюсером Доктором Дре для в суперхіт «California Love», який очолив «Billboard Hot 100» (щотижня публікується американським журналом «Billboard» хіт-парад ста найбільш популярних в США пісень) і був включений до Списку 500 найкращих пісень усіх часів журналу «Rolling Stone».

У жовтні 1999 року брав участь у телешоу італійського співака Адріано Челентано «Francamente me ne infischio».

2000-ні роки[ред.ред. код]

Джо Кокер на фестивалі Вудсток (1969)

За останнє десятиліття співак випустив три нових студійних альбоми — «No Ordinary World» (2000), «Respect Yourself» (2002) і «Heart & Soul» (2004) і окремий збірник під назвою «Definitive Collection» (2002).

Він часто гастролював зі світовими турами і брав участь у всіляких концертах і церемоніях, наприклад у шоу, проведеному під патронатом королівської сім'ї Великобританії «Princes Trust Gala», концерті на дні народження президента Нельсона Мандели і навіть на церемонії інавгурації американського президента Джорджа Буша.

Особисте життя[ред.ред. код]

Джо Кокер із дружиною Пем жили в невеликому містечку під назвою Крауфорд (Колорадо), де вони вирішили розвивати сімейний бізнес, обзавівшись пекарнею, кафе, конференц-залом, супермаркетом і декількома магазинами.

В останні роки співак багато хворів. У вересні 2014 року Біллі Джоел зі сцени повідомив, що стан здоров'я Кокера незадовільний. Джо Кокер страждав на рак легень, хвороба здолала — співак помер 22 грудня 2014 року.[2]

«Дуже сумно чути про те, що Джо покинув нас. Він був прекрасним північним хлопцем, який мені дуже подобався. Як і багато людей, я любив його виконання», — Пол Маккартні. [3]

Дискографія[ред.ред. код]

Концерти в Україні[ред.ред. код]

Джо Кокер відвідав Україну в 2002 році, та 3 жовтня 2010 в Києві на підтримку альбому «Hard Knocks». Також планувався концерт у Києві 30 травня 2013 року в рамах туру Fire It Up Tour.[4]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


Гітара Це незавершена стаття про співака.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.