Джульєтта і духи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джульєтта і духи Picto infobox cinema.png
Giulietta Degli Spiriti
Giulietta Degli Spiriti poster.jpg
Жанр драма
Режисер Федеріко Фелліні
Продюсер Анджело Ріццолі
Сценарист Федеріко Фелліні
Тулліо Пінеллі
Енніо Флайано
Брунелло Ронді
У головних
ролях
Джульєтта Мазіна
Оператор Джанні Ді Венанцо
Композитор Ніно Рота
Монтаж Руджеро Мастроянні
Художники
Кінокомпанія Rizzoli Film, Francoriz Production
Тривалість 148 хв.
Мова італійська, французька
Країна Італія Італія
Франція Франція
Рік 1965
Дата виходу 22 жовтня 1965 (Франція)
23 жовтня 1965 (Італія)
IMDb ID 0059229
Рейтинг IMDb: 7.7/10 stars
Джульєтта і духи у Вікісховищі?
Додаткові характеристики
Формат плівки 35 мм
Співвідношення 1,85 : 1
Колір кольоровий (Technicolor)
Звук моно

«Джульєтта і духи» (італ. Giulietta Degli Spiriti) — кінофільм режисера Федеріко Фелліні. Знятий у 1965 році на кіностудії Rizzoli Film. Перший кольоровий фільм Федеріко Фелліні.

Проблематика[ред. | ред. код]

Фільм «Джульєтта і духи» (1965) був задуманий для Джульєтти Мазіни і про Джульєтту Мазіну. Фелліні виношував його дуже довго, ще з часів «Дороги». Це фільм про свободу особистості, про звільнення жінки від деспотизму чоловіки. «Намір фільму в цьому відношенні полягає в тому, щоб повернути жінці її справжню незалежність, її безперечне і невід'ємне гідність. Вільний чоловік не може відмовляти в цьому вільній жінці. Жінка не повинна бути ні мадонною, ні знаряддям насолоди, і ще менше — служницею», — говорив сам Федеріко Фелліні про своїю стрічку. Виконавиця головної ролі Мазіна зіграла тонко, переконливо, майстерно, проте фільм не викликав особливого захоплення ні у критиків, ні у глядача. А самому Фелліні приніс чимало клопоту: податкові органи звинуватили його у фінансових порушеннях. Суд постановив, що він повинен доплатити в касу держави 200000 доларів. Незважаючи на те, що вирок був явно несправедливим, Федеріко йому підкорився і разом з Джульєттою перебрався з шикарних апартаментів у скромну квартирку.

Сюжет[ред. | ред. код]

У центрі уваги фільму невдале сімейне життя головної героїні. Джульєтта і її чоловік Джорджо зовсім різні й чужі люди. Залишаючись нещасною, вона все-таки намагається догодити своєму чоловікові, але він не зауважує ні її саму, ні її страждання. До того ж вона довідується, що в чоловіка з'явилася коханка. Протягом усього фільму Джульєтта бореться із внутрішніми заборонами, комплексами й суспільними устоями.

Протягом усього фільму підкреслено яскраві, «вилизані», вичищені, дизайнерськи бездоганні інтер'єри приміщень, обстановка пляжу й саду — все це контрастує з лютим сум'яттям у душі жінки, що зовні виявляє, проте, радісний, чудовий спокій. Основна напруга фабули — протиставлення суспільних вимог і очікувань, пропонованих героїні — і, у цілому, жінці — і морально-етичного вибору, який вона робить. Духи, до яких звертається подумки Джульєтта — це суть її духовний стрижень, який вона відчула в дитинстві — і якому вона залишається вірною, всупереч зрадництву чоловіка, холодній байдужності матері й сестер, спокусам, що самовіддано любила її — дід, який утік із циркачкою. Сцени, що алегорично ілюструють, виволікають на світло похіть і порок.

У ролях[ред. | ред. код]

  • Джульєтта Мазіна — Джульєтта
  • Маріо Пізу — Джорджо
  • Сандра Міло — Сузі / Ірис / Фанні
  • Валентина Кортезе — Валентина
  • Луїза Делла Ноче — Адель
  • Сільва Кошина — Сільва
  • Катерина Боратто — мати Джульєтти
  • Хосе Луїс де Віллалонга — друг Джорджо
  • Фрідріх фон Ледебур — медіум
  • Альба Кансельері — Джульєтта в дитинстві
  • Лу Гілберт — дідусь
  • Валеска Герт — Пійма
  • Мілена Вукотіч — Єлизавета, покоївка

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Фільм отримав премію «Золотий глобус» за найкращий зарубіжний фільм.
  • Премію Нью-Йоркського товариства кінокритиків як найкращий зарубіжний фільм.
  • Три премії «Срібна стрічка» італійського Синдикату кіножурналістів: найкращій актрисі другого плану, найкращому операторові та найкращому художнику-постановнику.
  • Також фільм номінувався на «Оскар» у номінаціях найкращий художник по костюмах і найкращий художник-постановник, а нагород у цих номінаціях не отримав.

Література[ред. | ред. код]

  • Долгов К. К., Долгов К. М. Ф. Феллини, И.Бергман: Фильмы. Философия творчества. — М.: Искусство, 1995, с.55. ISBN 5-210-02419-9

Посилання[ред. | ред. код]