Джуліет Мітчел

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джуліет Мітчел
Juliet Mitchell
Народилася 4 жовтня 1940 року
Крайстчерч, Нова Зеландія
Громадянство
(підданство)
Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія
Діяльність психологиня, психоаналітик
Alma mater Коледж святої Ганниd
Знання мов англійська[1]
Заклад Університет Лідса, Університетський коледж Лондона і Кембриджський університет
Членство Британська академія
Нагороди
Сторінка в Інтернеті iris.ucl.ac.uk/iris/browse/profile?upi=JCWMI88

Джуліет Мітчел — британська авторка, соціалістична феміністка та психоаналітикиня.

Біографія[ред. | ред. код]

Джуліет Мітчел — народилась 4 жовтня 1940 року у місті Крайстчерч, що в Новій Зеландії. 1944 року переїхала до Англії, де проживала з бабусею і дідусем. У 1962 році отримала освіту зі спеціальності англійська мова у Коледжі Святої Анни в Оксфорді[2]. Викладала літературу Англії 3 1962 по 1970 роки в університеті Лідса та Редінга. Наразі, пише дві книги на основі її дослідження, що включало вивчення Шекспіра, братів та сестер і їхніх стосунків, теоретичного дослідження ролі трамви та «закон матері» в стосунках з братами і сестрами[3].

В 1960-х роках була активною в русі «нових лівих» та входила до редакції журналу New Left Review[4].

Кар'єра[ред. | ред. код]

Мітчел отримала миттєву увагу від медіа через її новаторську статтю «Жінки: найдовша революція» опубліковану в журналі «New Left Review» (1966)[5],[6], у якій вона стверджувала, що хоча положення жінки у виробничих відносинах і має ключове значення, розуміння нерівності потребує аналізу того, яким чином пригнічення конструюється у підсвідомості, і прийняття стає частиною жіночого «Я»[7].

Вона професорка психоаналізу в Коледжі Ісуса і заснувала центр гендерних студій в Кембриджському університеті[8]. У 2010 році зайняла позицію директора розширеної докторської школи у психоаналітичних студіях в Університетському коледжі Лондона[9]. Наразі входить до редакційної ради журналу «Гендерні дослідження»[10].

«Психоаналіз і фемінізм»[ред. | ред. код]

Мітчел найбільш знана завдяки її праці «Психоаналіз і фемінізм: Фройд, Рейх, Лейнг» (1974), у якій вона намагалась примирити психоаналіз та фемінізм в час, коли вони вважались несумісними[11]. У цій книзі вона погоджується з ідеєю Жака Лакана про символичну конструкцію, яка лежить в основі гендерної ідентичності[12]. Вона вбачала асиметричний погляд Фрейда на маскулінність і фемінність як відображення реалій патріархальної культури і намагалась використати його критику фемінності, щоб критикувати патріархат[13].

Важлива частина твердження «Психоаналізу та фемінізму» — це те, що марксизм передбачає модель, в якій можуть з‘явитися непатріархальні структури для виховування дітей[14].

Перша частина книги містить реінтерпретацію тез Фрейда, проте вона радше освітлює власне бачення дотичності психоаналізу до фемінізм, ніж розкриває «істинні» погляди Фрейда. Авторка у своїй праці торкається «болючих точок» фемінізму і психоаналізу: стать, політика й сім'я, Едипів комплекс — усі ці теми гостро постають для тих, хто відокремлює вчення Фрейда від фемінізму[15].

Бібліографія[ред. | ред. код]

Монографії:[ред. | ред. код]

  • «Жіноча власність» (1971)
  • «Психоаналіз і фемінізм: Фрейд, Рейх, Лейнг і жінки» (1974)
  • «Жінки: найдовша революція» (1984)
  • «Mad Men and Medusas: Reclaiming Hysteria» (2000)
  • «Siblings: Sex and Violence» (2003).

Посилання[ред. | ред. код]

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. «Juliet Mitchell interviewed by Alan Macfarlane 6th May 2008». Alanmacfarlane.com. 2008-05-06. Retrieved 2018-03-01.
  3. «Professor Juliet Mitchell | Jesus College in the University of Cambridge». Jesus.cam.ac.uk. Retrieved 2018-03-01.
  4. Benewick, Robert; Green, Philip (1998). Juliet Mitchell 1940–. The Routledge dictionary of twentieth-century political thinkers. Psychology Press. с. 228. ISBN 9780415096232. 
  5. https://platypus1917.org/wp-content/uploads/2011/08/38-Singh-Mitchell1.pdf
  6. Juliet Mitchell. «Juliet Mitchell: Women: The Longest Revolution. New Left Review I/40, November-December 1966». Newleftreview.org. Retrieved 2018-03-01.
  7. Елена Гапова. Марксистский феминизм
  8. «Professor Juliet Mitchell | Jesus College in the University of Cambridge». Jesus.cam.ac.uk. Retrieved 2018-03-01.
  9. UCL: Juliet Mitchell Archived 2012-11-02 at the Wayback Machine
  10. http://kcgs.net.ua/gurnal.shtml
  11. Mitchell, Juliet (1974). Psychoanalysis and feminism: Freud, Reich, Laing, and women. New York: Pantheon Books. ISBN 9780394474724.
  12. Типология и поэтика женской прозы — гендерный аспект (http://www.litsoul.ru/solits-920-5.html)
  13. Herik, Judith (1985). Freud on femininity and faith. Berkeley: University of California Press. p. 15. ISBN 9780520053335.
  14. Mitchell, Juliet (2000), «Conclusion: The holy family and femininity», in Mitchell, Juliet, Psychoanalysis and feminism: a radical reassessment of Freudian psychoanalysis, New York City: Basic Books, pp. 364—416, ISBN 9780465046089
  15. Богдана Матіяш: «Джулієт Мітчелл. Психоаналіз і фемінізм», Львів: Астролябія, 2004.