Джуліо Карло Арган

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джуліо Карло Арган
Argan politico.jpg
Ім'я при народженні Giulio Carlo Argan
Народився 15 (17) травня 1909(1909-05-17)
Турин,
Помер 4 (12) листопада 1992(1992-11-12) (83 роки)
Рим
Громадянство Італія Італія
Національність італієць
Місце проживання Турин, Палермо, Рим
Діяльність політик
Відомий завдяки політик, редактор журналу, письменник
Alma mater Туринський університет
Вчителі Lionello Venturi[d]
Відомі учні Antonio Pinelli[d]
Володіє мовами італійська[1]
Заклад Римський університет ла Сапієнца і Університет Палермо
Членство Американська академія мистецтв і наук і Академія наук Турина[d]
Посада мер Риму[d] і сенатор Італії[d]
Партія Національна фашистська партія Італії з 1928 року, Комуністична партія Італії у повоєнний період
Нагороди
IMDb nm0034444

Джуліо Карло Арган (італ. Giulio Carlo Argan; 17 травня 1909, Турин — 12 листопада 1992, Рим) — італійський політик, член Національної фашистської партії в роки Муссоліні. У повоєнний період — член Комуністичної партії Італії. Редактор журналу Le Arti і письменник.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в місті Турин.

Навчався в Туринському університеті, мав зацікавленість у архітектурі. Створив дисертацію по темі «Теорія архітектури Себастьяно Серліо» і отримав докторський ступінь у 21 рік. 1928 року став членом Національної фашистської партії Італії.

З 1933 року працював помічником Паоло Теска (Paolo Toesca) в роботі зі старожитностями по регіону Турина. Разом із Чезаре Бранді у Римі сприяв заснуванню Центрального інституту реставрації. В Римі працював редактором журналу Le Arti.

Адміністративній кар'єрі Джуліо Карло Аргана посприяв Чезаре Марія Де Веккі (1884—1959), колишній адвокат у Турині, аристократ (граф) і приятель Аргана, член фашистської партії і міністр освіти в уряді Беніто Муссоліні.

1958 року його ввели у Вищу нараду з питань старожитностей та образотворчих мистецтв, де він працював до 1974 року, року перетворення наради на міністерство.

В період 19761979 років був обраний мером міста Рим від Комуністичної партії. Виступав за захист римських старожитностей. Активно боровся за призупинення будівництва сучасних споруд готелю на віа Пікколоміні, де була одна з найкращих панорам італійської столиці. Серед пропозицій мера — заснування культурного заходу «Римське літо», що стало традиційним.

1979 року подав у відставку, мотивуючи це проблемами із власним здоров'ям.

Арган-письменник[ред. | ред. код]

У період 1936-1937 рр. створив два невеликих твори з історії середньовічної архітектури. У 1937-1938 роках — підручник з історії мистецтв для вищих навчальних закладів. 1939 року відвідав Сполучені Штати.

До інтересів Аргана додались проблеми сучасного на той час мистецтва. Так, він виступав як захисник абстракціонізму і тодішньої архітектури. З друку виходять нові книги Аргана — «Генрі Мур» (1948), «Вальтер Гроппіус і Баухаус» (1951), «Скульптура Пікассо» (1953), «П'єр Луїджі Нерві» (1955).

Анган не обмежується сучасністю і поринає також у дослідження старовинного мистецтва. З друку виходять його монографії — «Брунеллескі» (1955), «Фра Анжеліко» того ж року, «Сандро Боттічеллі» (1957). Він звернувся до вивчення проблем італійського бароко — «Франческо Борроміні» (1952), «Архітектура бароко у Італії» (1957).

1968 року Арган оприлюднив твір «Історія італійського мистецтва», котра витримала декілька перевидань. Згодом була надрукована книга «Новітнє мистецтво», що вистлювала період від 1770 до 1970 рр. 1969 року він став засновником журналу «Історія мистецтв» (Storia dell'arte).

1990 року він оприлюднив книгу «Мікеланджело архітектор», створену разом із Бруно Контарді і котра стала його останнім твором.

Арган-викладач[ред. | ред. код]

1955 року він отримав посаду викладача в Університеті Палермо. З 1959 року почав викладати у Римі історію сучасного мистецтва.

Власна родина[ред. | ред. код]

Ще 1939 року узяв шлюб із Анною Марією Маццукеллі.

Друковані твори (італійською)[ред. | ред. код]

  • Studi e note (1955)
  • Salvezza e caduta nell'arte moderna (1964)
  • Progetto e destino (1965)
  • Storia dell'arte italiana (1968)
  • Storia dell'arte come storia della città (1983)
  • Da Hogarth a Picasso (1983)
  • Forma Naturae (Archetipi & C.) for Antonio Papasso (1983)
  • Classico Anticlassico (1984)
  • Immagine e persuasione (1986)
  • Progetto e oggetto (2003)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Il pensiero critico di Giulio Carlo Argan, (Studi in onore di Giulio Carlo Argan, vol. III), Multigrafica, Roma 1985
  • Marc Perelmann e Irene Buonazia, Giulio Carlo Argan (1909—1992). Historien de l'art et maire de Rome, Les éditions de la passion, Parigi 1999
  • Giulio Carlo Argan Storia dell'arte e politica dei beni culturali, a cura di Giuseppe Chiarante, Annali dell'Associazione Ranuccio Bianchi Bandinelli, fondata da Giulio Carlo Argan, n. 12, Graffiti, Roma 2002
  • Giulio Carlo Argan (1909—1992). Storico dell'arte, critico militante, sindaco di Roma, Catalogo della Mostra storico-documentaria (Roma 28 febbraio — 30 aprile 2003), a cura di Claudio Gamba, Bagatto Libri, Roma 2003
  • Giulio Carlo Argan. Progetto e destino dell'arte, Atti del Convegno di Studi (Roma, Università La Sapienza, 26-28 febbraio 2003), supplemento di «Storia dell'Arte», n. 112, a. XXXVII, settembre-dicembre 2005

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.