Дзвіниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дзвіниця Софійського собору в Києві є одним з символів міста, 2008

Дзвіни́ця — мурована (рідше дерев'яна), переважно культова, споруда зі дзвонами. Зазвичай вежоподібна, але існують дзвіниці і у вигляді горизонтальних будов з аркадами.

Будівництво і призначення[ред.ред. код]

Дзвіницю будують окремо від храму або є його частиною. В останньому разі її зазвичай споруджують над входом, у деяких російських храмах дзвіниці розташовані прямо над центром храму, у його вертикальній осі (тип «під дзвони»).

У плані дзвіниці бувають квадратні, прямокутні, круглі та багатогранні з горизонтальними поярусними членуваннями.

Перший ярус дзвіниці — комора або проїзна брама, горішній — для дзвонів (також може бути карильйони, як у Михайлівському Золотоверхому соборі в Києві). Для відбиття звукових хвиль і спрямування їх у потрібному напрямку в деяких дзвіницях встановлювалися спеціальні пластини — абасони. За сучасності нерідко в дзвіницях замість вагових дзвонів встановлюють невеликі металеві жердини, вібрація передзвіну яких посилюється за допомогою електроніки і виводиться назовні через гучномовці.

Зазвичай, дзвони дзвіниці скликають на церковну службу, відзначення певного часу і з нагоди різноманітних подій, як то — церковні свята, зараз також відвідання храму поважними гістьми, ще можуть бити у дзвони на весілля (вінчання), похорони (відспівування).

За старих часів дзвіниці часто бували одними з найвищих будівель міста, і тому нерідко правили місцем для подання сигналів і оповіщення містян — як з нагоди церковних свят, позитивних подій у житті міста і країни, так і особливо у випадку лиха — під час пожежі, епідемій, ворожого нападу тощо.

Висотний силует дзвіниць відігравав важливу архітектурно-мистецьку роль у містобудуванні.

Розповсюдження, види і найвідоміші дзвіниці світу[ред.ред. код]

Спорудження дзвіниць набуло розповсюдження в усіх без винятку християнських країнах світу.

Поширеною практикою є також, скажімо в Німеччині, Австрії та Угорщині, включенення приміщення для дзвонів безпосередньо до конструкції самого храму (церкви, кірхи, собору), або ж замість дзвіниці біля храму розміщена невелика споруда, до якої привішені дзвони, як у багатьох місцях Центральної Європи.

Дзвіниці в Західній Європі нерідко служили ознакою вольностей міста, тому в місті могла бути лише одна дзвіниця, що подеколи втрачала своє культове призначення, відіграючи роль міської башти — у просторі біля і навколо неї зосереджувалося світське життя, зокрема зводили ратушу, магістрат, вирував ринок тощо. В Італії такі дзвіниці отримали назву кампаніла (італ. campanile), а в Іспанії та Португалії та зрештою в іспаномовних і португаломовних країнах Латинської Америки — кампанарьйо/у (ісп. і порт. campanario; в обох країнах дзвіниці були при соборах, зберігаючи з ним культову цілісність); тоді як у Франції та Бельгії дзвіниці беффруа (фр. beffroi) набули значення міської башти зі дзвонами. В Росії дзвіниці (завжди при храмах, як і в Україні) мають назву колокольня (від рос. колокол «дзвін»).

Велика кількість дзвіниць, майже завжди з храмами, до яких відносяться, а нерідко і в комплексі з прилеглою забудовою історичного міського центру, входять до Світової спадщини ЮНЕСКО.

Найвідомішими кампанілами є Пізанська башта, Джотто (у комплексі Флорентійського собору), дзвіниця Собору Святого Марка у Венеції; баштами-беффруа — в містах Брюгге, Генті (Бельгія) і Аррасі (Франція); російськими колокольнями — Івана Великого в Московському кремлі та дзвіниця Петропавловського собору в Санкт-Петербурзі.

Ширмові дзвіниці[ред.ред. код]

Докладніше: Ширмова дзвіниця

На відміну від вежової дзвіниці, ширмова являє собою горизонтальну споруду, часто з аркадами, на яких підвішені кілька рядів дзвонів.

Дзвіниці в Україні[ред.ред. код]

Велика Лаврська Дзвіниця, Київ, Україна

Будівництво дзвіниць, в тому числі і мурованих, відоме в Україні з ХІ століття.

Значна кількість дзвіниць в Україні були дерев'яними — деякі з них збереглися дотепер, з найвідоміших — дзвіниця церкви св. Юра в Дрогобичі (1600), дзвіниця в Могилеві-Подільському (XVIII ст.).

Розквіт будівництва кам'яних дзвіниць в Україні припав на 2-гу пол. XVII — 1-шу пол. XIX ст.ст., зокрема, період зведення барокових храмових комплексів коштом гетьманів Івана Мазепи, Кирила Розумовського тощо.

До найвідоміших українських дзвіниць належать: Велика (Лаврська) Дзвіниця (17311745, арх. Й.Шедель, вис. 96 м) і Дзвіниця на Дальніх печерах (17541761, арх. С.Ковнір та І.Григорович-Барський, вис. 40 м), обидві — в Києво-Печерській лаврі, дзвіниця Софійського собору в Києві (XVIIIXIX ст.ст., арх. Шедель, П.Спарро, вис. 76 м), дзвіниця Успенського собору в Харкові (18241833, арх. Є.Васильєв, вис. 89,5 м).

Галерея[ред.ред. код]

Україна[ред.ред. код]

Світ[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


Хрест Це незавершена стаття про християнство.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.