Дзвіниця Китаївської пустині

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дзвіниця Китаївської пустині
Kyt-pust.jpg
Дзвіниця Китаївської пустині
50°22′00″ пн. ш. 30°32′29″ сх. д. / 50.366745135794033672° пн. ш. 30.54151018421134722° сх. д. / 50.366745135794033672; 30.54151018421134722Координати: 50°22′00″ пн. ш. 30°32′29″ сх. д. / 50.366745135794033672° пн. ш. 30.54151018421134722° сх. д. / 50.366745135794033672; 30.54151018421134722
Тип споруди церква
Розташування Україна УкраїнаКиїв
Архітектор Андрій Меленський
Початок будівництва 1829
Кінець будівництва 1835
Зруйновано 1932
Відбудовано не відбудовувалась
Стиль класицизм
Дзвіниця Китаївської пустині. Карта розташування: Київ
Дзвіниця Китаївської пустині
Дзвіниця Китаївської пустині (Київ)

Дзвіни́ця Китаїв́ської пустині — втрачена православна дзвіниця у Києві на території Троїцького Китаївського чоловічого монастиря (Китаївської пустині), збудована у 18291835 роках і зруйнована у 1932 році. На момент спорудження дзвіниця Китаївської пустині була однією з найвищих будівель Києва[1] Єдина втрачена споруда Китаївської пустині[2].

Історія[ред. | ред. код]

У 1827[3] році (за іншими джерелами — у 1829 році[4][5][1][6]) за 50 м від західного входу Троїцької церкви Китаївського монастиря почалося спорудження надбрамної мурованої дзвіниці[5][1][6]. Первісний проєкт будівлі склав архітектор А. Меленський, проте керував будівельними роботами інший архітектор — І. Богданов[3][5][4][1][6]. Завершилося будівництво 1835[7][8][9] (за іншими джерелами — 1837[3][4][6]) року.

1930 року Китаївську пустинь закрили, а 1932 року розібрали дзвіницю[3][5][4][10]. Станом на початок 2010-х років існували плани відбудови монастирської дзвіниці[3].

Опис[ред. | ред. код]

Дзвіниця була зведена у новому для тих часів стилі класицизм[9], її висота становила понад 45 м[3], втім, у путівнику київськими святинями 1910 року видання зазначена висота дзвіниці 22 сажня[7], тобто 46,94 м. Це була чотириярусна цегляна споруда, завершена напівсферичною[10] позолоченою банею із високим шпилем[4]. Перший, нижній ярус — свята брама — дзвіниці був квадратний у плані, прикрашений зі східного та західного боків чотириколонними класицистичними портиками доричного ордера із трикутними фронтонами[4][1][10]. Верхні яруси дзвіниці були круглі в плані[1][10], прикрашені колонами коринфського та композитного ордерів; на цих ярусах розміщувалися дзвони. В архітектурному плані дзвіниця створювала основний вертикальний акцент усього монастирського комплексу[3].

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Третяк К. О. Втрачені споруди та пам'ятники Києва: довідник. — К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. — 248 с. — 500 прим. — ISBN 966-594-548-3.
  • Київ: Кн. 1, ч. 1: А—Л Звід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Л. Федорова. — К. : Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1999. — 608 с. — 3900 прим. — ISBN 966-95478-1-4.
  • Кальницький М. Б. Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — ISBN 978-966-489-183-4.
  • Гирич І. Б. Київ: люди і будинки. — 2-ге. — К. : Либідь, 2018. — 432 с. — ISBN 978-966-06-0704-0.
  • Київ: провідник / За ред. Федора Ернста. — 2-га Друк. — К. : Держтрест «К.-Д.», 1930. — 797 с.
  • Широчин С., Михайлик О. Невідомі периферії Києва. Голосіївський район. — К. : Скай Хорс, 2019. — 296 с. — (Невідомі периферії Києва) — 500 прим. — ISBN 978-966-2536-50-8.
  • Сементовський М. М. Кіевъ, его святыни, древности, достопамятности. — 7-ме. — К. : Тип. С. В. Кульженко, 1900. (рос. дореф.)
  • Путеводитель при обозрѣніи святынь и достопримѣчательностей Кіево-Печерской лавры и г. Кіева / протоіерей Ѳ. Тітов. — К. : Типографія Кіево-Печерской лавры, 1910. (рос. дореф.)

Посилання[ред. | ред. код]