Дибинці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Дибинці
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Богуславський район
Рада/громада Дибинецька сільська рада
Код КОАТУУ 3220681401
Основні дані
Засноване 1239
Населення 1154
Площа 3,05 км²
Густота населення 378,36 осіб/км²
Поштовий індекс 09714
Телефонний код +380 4561
Географічні дані
Географічні координати 49°31′29″ пн. ш. 30°46′42″ сх. д. / 49.52472° пн. ш. 30.77833° сх. д. / 49.52472; 30.77833Координати: 49°31′29″ пн. ш. 30°46′42″ сх. д. / 49.52472° пн. ш. 30.77833° сх. д. / 49.52472; 30.77833
Середня висота
над рівнем моря
160 м
Місцева влада
Адреса ради 09714, Київська обл., Богуславський р-н, с.Дибинці , тел. 3-33-42
Карта
Дибинці is located in Україна
Дибинці
Дибинці
Дибинці is located in Київська область
Дибинці
Дибинці

Ди́бинці — село в Богуславському районі Київської області, у 17-20 століттях — осередок українського народного гончарства. Розташовано над річкою Рось, за 10 км від районного центру і за 12 км від залізничної станції Богуслав.[1]

Засновано 1239 року

Населення — близько 1 150 жителів.

Історія[ред.ред. код]

Біля Дибинців виявлено 10 курганів і поселення доби бронзи.[1]

В околицях села Диминці здавна існувало гончарство, про що свідчить виявлене поблизу Дименців поселення доби бронзи із залишками кераміки.[2] З місцевих глин тут починаючи з 17 століття виробляється мальований гончарний посуд.[3] Наприкінці 17 століття тут існувало цехове братство гончарів (об'єднувало гончарів навколишніх сіл).[2][4] У 1811—1828 роках в Дибинцях була фаянсова фабрика, на якій працювало 105 майстрів-кріпаків.[3]

У книзі «Сказання про населені місцевості Київської губернії» Л. Похілевича, виданій у році 1864 році, подаються такі відомості про село (переклад з російської):[5]

« Дибинці, село на правому боці Росі, навпроти села Чайки. Жителів обох статей 1380. У 1790 році налічувалося 1002 у 131 дворі. Дибинці відомі значним виробництвом глиняного посуду, що збувається на околишніх ярмарках і вивозиться у Херсонську губерню, а також вогнетривкої цегли, що заготовлюється тут для фабрик і заводів. На південний захід від села на підвищеній місцині, розташовується до 10 могил, з вершини яких видніються околиці верств на 60, і урочище Караїмівка.

Церква дерев'яна в ім'я Успіння Присвятої Богородиці, 5-го класу; землі має 87 десятин; спершу побудована у 1742 році. Нинішня же у 1782. Про священика Дибинецього зроблено такий запис у візиті за 1790 рік: «при тій церкві пароха актуального немає, тільки священик презентований, але не інституйований. В. Х. Ян Бялошидський, від біскупа закордонного, а потім через апостасію і клятву през В. І. Х. Михайла Примовича, представника генерального Київського дня 14 жовтня 1776 року абсольований, і за винесенням нунціатури Апостольської постанови через суспенси і непридатність усунули і звільнили, в якому стані він і по цей день залишається. Дяк при тій церкві Максим Помазаненко…… простої кондиції……» Втім, за народними переказами, до побудови описаної церкви 1742 року, або ще до руїн, у Дибинцях було дві церкви, знищених татарами і поляками.

 »

У 1928 році у Дибинцях створено колгосп «Надія». У 1932—1933 роках населення села постраждало від голодомору. Встановлено імена 244 жітелів села, з них 16 дітей, які в той час померли від голоду.[6]

На початку 1970-х років село було центром сільської Ради, якій було підпорядковане також село Бородані. Населення Дибинців в цей час становило 1670 чоловік. У селі містилася центральна садиба колгоспу ім. Жданова, за яким було закріплено 3328 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 2885 га орної землі. Виробничий напрям господарства був зерново-буряковий, було також м'ясо-молочне тваринництво й овочівництво.[1]

Населення[ред.ред. код]

За переписом 2001 року в селі Дибинці проживало 1150 жителів,[джерело?] з яких 98,18 % визнали рідною мовою українську, 1,65 % — російську, 0,17 % — інші мови, серед яких — білоруська, грецька.[7]

Рік 1790[6] 1864[5] 1970[3] 1989[8] 2001
Населення, осіб 1002 1380 1670 1175

Дибинецьке гончарство[ред.ред. код]

Дибинецька кераміка являє собою своєрідну художню керамічну школу. За радянського часу кращі вироби художньої кераміки належать народним майстрам — Г. Гарназі, К. і В. Масюкам, А. Старцевому та інші.[3]

Асортимент виробів дибинецьких гончарів у період розквіту промислу був надзвичайно широким і різноманітним — столовий та кухонний посуд (горщики, макітри, глечики, тикви, миски, полумиски, барила, баклаги тощо), зооморфний фігурний посуд, іграшка, скульптура.[2]

Постаті[ред.ред. код]

Джерело[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. а б в Дибинці. // Історія міст і сіл Української РСР. Т. 9. — К., 1971. — С. 167.
  2. а б в Я. П. Запаско, О. О. Клименко (2007). Дибенці. Енциклопедія сучасної України (електронне видання). Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. Процитовано листопад 2017. 
  3. а б в г Дибинці. // Українська радянська енциклопедія : у 12-ти т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  4. Казаков М. Дибинецьке цехове братство (1742—1909 рр.) / М. Казаков // Етнічна історія народів Європи. — 2014. — Вип. 43. — С. 85–91.
  5. а б Л. Похилевич. Сказанія о населенныхъ мѣсностях Кіевской губерніи. — Кіевъ, въ тіпографіи Кіевопечерской лавры. — 1864. С. 562. (рос.)
  6. а б Дибинці. // Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Київська область. — К.: Буква, 2008. — С. 140—142. ISBN 978-966-7195-95-3
  7. Дибинці. // Таблиця: 19A050501_02_032. Розподіл населення за рідною мовою, Київська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову. Банк даних Державноі служби статистики України. Головне управління статистики у Львівській області. Процитовано листопад 2017. 
  8. Дибинці. // Таблиця: 19A0501_061_032. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Київська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення, Стать. Банк даних Державноі служби статистики України. Головне управління статистики у Львівській області. Процитовано листопад 2017. 
Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.