Дидятичі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Дидятичі
Сільський клуб. с. Дидятичі.jpg
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Мостиський район
Рада/громада Дидятицька сільська рада
Код КОАТУУ 4622482001
Основні дані
Засноване 1946
Населення 347
Площа 1,426 км²
Густота населення 243,34 осіб/км²
Поштовий індекс 81380[1]
Телефонний код +380 3234
Географічні дані
Географічні координати 49°43′34″ пн. ш. 23°20′38″ сх. д. / 49.72611° пн. ш. 23.34389° сх. д. / 49.72611; 23.34389Координати: 49°43′34″ пн. ш. 23°20′38″ сх. д. / 49.72611° пн. ш. 23.34389° сх. д. / 49.72611; 23.34389
Середня висота
над рівнем моря
255 м
Місцева влада
Адреса ради 81380, Львівська обл., Мостиський р-н, с. Дидятичі, вул. Шкільна, 8-А, тел. 3-64-10
Карта
Дидятичі. Карта розташування: Україна
Дидятичі
Дидятичі
Дидятичі. Карта розташування: Львівська область
Дидятичі
Дидятичі
Мапа

CMNS: Дидятичі у Вікісховищі

Дидя́тичі — село в Україні, у Мостиському районі Львівської області. Населення становить 347 осіб. Орган місцевого самоврядування — Дидятицька сільська рада.

Географічне положення[ред. | ред. код]

Розташоване за 20 км від районного центру і за 7 км від залізничної станції Судова Вишня на лінії Львів — Перемишль. Через село проходить автодорога Судова Вишня — Рудки.

Історія[ред. | ред. код]

Перша згадка[ред. | ред. код]

Перша згадка про Дидятичі належить до 1400 року. Назва села має патронімічне походження як і більшість сіл, розташованих в цій місцевості. Майже півстолітнє правління Владислава Ягайла (у 1387 році він остаточно приєднав Галичину до Польщі) стало вирішальним у формуванні родового складу перемишльської шляхти. На це вказує хоча б той факт, що три десятки родів розпочинають свою історію з Ягайлових часів. Зокрема, перші відомості про Бойовських, Голамбеків, Ожецьких, Журовських (з Малих Журовичів), Мжуровських, Пантеловських, Челятицьких (з Шоломуничів) припадають на 1390-ті роки; Дидятицьких, Коритків — на 1400-і роки.

Зокрема, у праці про родоводи польської шляхти «M. J. Minakowski, Genealogia potomków Sejmu Wielkiego»[2] згадується N. Dydatycki z Dydatycz 1370 року народження, який у 1390 року одружився. Було у нього четверо дітей: Малгожата (Małgorzata Dydatycka z Dydatycz ca 1390), Свянтоґна (Świętochna Dydatycka z Dydatycz ca 1410), Станіслав (Stanisław ca 1410), Анна (Anna Dydatycka z Dydatycz ca 1410). Далі прізвище губиться у віках. Остання згадка про рід Дидятицьких датована 1446 роком. Саме тоді вони вибули зі складу шляхетських землевласників Перемиської землі.

В XVI столітті Перемиська шляхта поповнилась вихідцями з інших родів. Знаходимо згадку про Яна Бочковські. 1573 з синами Петром і Яном (1585-1592). Вони були власниками Волчишовичів, Дидятичів, Вощанців, Ворховичів, Саничів, частини Кальнофосів (1585-1592).

Давня історія[ред. | ред. код]

Села в княжі часи не раз були спустошені й спалені татарами. Жителі сіл відновлювали їх на попередніх місцях або переносили на сусідні місця. Зміни поселень, на той час, були зумовлені також поширенням пошестей (наприклад, холери у 1595–1599 років), які спустошували села. Занепали Тшенець, Буців, Дидятичі.

В часи Хмельниччини (1648–1654 роки) судововишнянці, об'єднавшись з селянами сусідніх сіл Вовчищовичі, Дидятичі, Дмитровичі та Стоянці, розгромили панський маєток у Волосткові і захопили місто. Після зняття облоги Львова Хмельницьким, вони приєдналися до козацького війська.

3 травня 1848 року у Галичині було скасовано панщину. На відзнаку цієї події, по багатьох селах було встановлено хрести свободи. Значна частина їх була встановлена чи оновлена у 1898 році у 30 річницю цієї події. Під хрестами свободи інколи "закопували панщину" у вигляді пляшки з горілкою або ж старі знаряддя праці (серпи, коси) або документи панщини. Майже завжди садили два або чотири дерева, переважно липи. В Дидятичах також був встановлений гарний хрест біля ставу (кажуть був мармуровий). У 1945—1946 роках його зруйнували, а верхню частину втопили. Постамент із написом стоїть й досі.

20 березня 1897 року, мабуть першою в Мостиському повіті, тут був заснований осередок товариства «Просвіта», що у 1912 році вже мав власний будинок. Відновлений у 1922 році, головою обрано Івана Стадника. У 1924 році до читальні належало 36 членів. При читальні фунціонував драматичний гурток, який складався з 30 осіб. Цього ж року гурток поставив дві вистави. Крім гуртка діяв хор. У 1934 році до читальні належало 177 осіб, а у 1939 — 220 осіб. У селі фунціонувала двокласна школа.

Українська революція[ред. | ред. код]

У 1918 році село входить до складу Західноукраїнської Народної Республіки.

Внаслідок поразки Перших визвольних змагань село відходить до Польщі.

У складі II Речі Посполитої[ред. | ред. код]

Згідно з розпорядженням міністра внутрішніх справ від 14 липня 1934 року «Про поділ повіту Мостиського у Львівському воєводстві на сільські гміни»[3] утворено гміну Дидятицьку, до складу якої увійшли Дидятичі, Голодівка, Макунів, Мистичі, Малі Мокряни, Великі Мокряни, Орховичі, Санники, Шишоровичі, Вовчищовичі.

Перша радянська окупація[ред. | ред. код]

У вересні 1939 року, згідно із пактом Молотова-Ріббентропа, західноукраїнські землі, у тому числі й село Дидятичі окуповані СРСР.

1940 року в селі був створений колгосп імені Ярослава Галана. У Дидятичах знаходилась центральна садиба колгоспу, за яким було закріплено 4370 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2980 га орної землі. Господарство спеціалізувалось на м'ясному тваринництві (свинарство та розведення великої рогатої худоби); займалось також вирощуванням зернових і технічних (льон і цукровий буряк) культур. Сільській раді були підпорядковані населені пункти Велика Діброва, Волостків, Вовчищовичі, Дмитровичі, Загороди, Заріччя, Кульматичі, Мала Діброва.

Німецько-радянська війна, повоєнні часи[ред. | ред. код]

У складі Червоної Армії у війні брало участь 87 жителів села, 61 з них був відзначений нагородами уряду СРСР, 38 — загинуло.

21 жовтня 1944 — за вбивство 20 жовтня 1944 оперпрацівника райвідділу НКВС, командира «винищувального батальйону» лейтенанта Фірсанова А. М. опергрупи райвідділу НКВС спалили в селі Орховичі 12 домів і 2 господарства, у селі Голодівка — 2 господарства, у селі Дидятичі — 2 господарства, у селі Дмитровичі — 2 господарства. В усіх господарствах без складання актів були конфісковані худоба та усе майно, які частково були передані до райспоживспілки, а частково привласнені працівниками райвідділу НКВС.

Дитятичі. Пам'ятний знак на могилі героя.

Чимало місцевих мешканців віддали своє життя у боротьбі за волю України в загонах УПА: Величко Петро(24 липня 1947), Дудяк Володимир «Будак», Дудяк Іван, Дудяк Михайло «Бодак», Копанський Іван (20 липня 1947), Миксінський Петро Михайлович(березень 1945), Мисяк Іван Михайлович(травень 1946), Мисяк Михайло Григорович(взимку 1945), Рибак Антін Григорович(червень 1946), Стадник Розалія Іванівна, Степан Чериба «Жук», вояк «Голуб». Недалеко від села, під лісом, с. Голодівка (тепер Загір'я) 30 вересня 1945 року загинув у нерівному бою з енкаведистами вояк УПА Василь Смук «Черемха» з с. Хоросниця. Спочатку був похований на узліссі 10 жовтня 1945 року, а пізніше перепохований і ще з одним вояком УПА на сільському цвинтарі у могилі січових стрільців.

Друга радянська окупація[ред. | ред. код]

У селі було відкрито початкову школу, клуб, бібліотеку з фондом 6 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, магазин, будинок побуту, відділення зв'язку, АТС.

За самовіддану працю 5 осіб нагороджено орденами і медалями СРСР, серед них двома орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора — депутат Верховної Ради УРСР 7-9-го скликань ланкова А. Н. Кравець.

Незалежна Україна[ред. | ред. код]

1992 року в Дидятичах висипано і посвячено символічну могилу воякам УСС, УГА і УПА. У 2014 році з ініціативи сільської молоді могилу було відреставровано. Роботи над її виглядом тривають і сьогодні.

У червні 2018 року відбувся щорічний фестиваль вишиванок, який щороку мандрує селами Мостищини.

Символічна могила героям визвольних війн. с. Дидятичі

Демографічна динаміка поселення[ред. | ред. код]

Ревізія сіл Міжсянсько-Дністрянської частини 1711 року подає таку інформацію

Назва села Форма власності Категорії селянських господарств Привілейовані господарства Господарскі об'єкти К-ть дворів осідлих/ пустих
Кметі Загородники/ огородники Халупники/ комірники Попи/ плебани Війти, совтиси, князі, ін Млини/ фолюші Корчми/ броварні
Дидятичі Собеського 30 13/- 1/- -/1 45

Станом на 1.01.1939 року за даними праці «Німецькі колонії Галичини в таблицях»

Число Повіт Населений пункт (міста і сільські громади) Українці Німці та інші
28/18 Мостиська Дидятичі 1060 5

У праці Володимира Кубійовича про «Етнічні групи південнозахідньої України (Галичини) на 1.1.1939» наведено такі дані:

Етнічний склад
Всі Українці Українці

з польською

мовою

Поляки Польські

колоністи

Латинники Жиди Німці та ін.
Дидятичі 1150 1060 10 25 45 5 5
  • "Латинники — головно молодь, переходять на польську мову."

Станом на 1968 рік «Історія міст і сіл Української РСР» подає такі відомості: Дворів — 200. Населення — 680 осіб. За даними Всеукраїнського перепису 2001 року населення становило 347 осіб.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Церква Різдва Пресвятої Богородиці[ред. | ред. код]

Вигляд церкви перед ремонтом (світлина І. Синкальського 1992 р.)
с. Дидятичі Церква Різдва Пресвятої Богородиці (1758; світлина 2014 р.)

Наявна дерев’яна церква збудована 1758 року. Це хрещата в плані будівля, восьмерик з банею, нави якої увінчані ліхтарем із маківкою. Ймовірно, добудований згодом присінок. Він прикрашений по кутах двома вежами-ліхтарями. Відновлювалась у 1931 році. Очевидно, після цього вона отримала сьогоднішній об'ємно-просторовий вигляд. Після Другої світової війни увесь час діяла.

Релігійна громада була філією парафії с. Дмитровичі Судововишенського деканату Перемиської єпархії спочатку Руської Унійної Церкви, а з 1774 року Греко-Католицької церкви аж до так званого львівського собору 1946 року.

17 вересня 1991 року було зареєстровано релігійну громаду УАПЦ, яка ввійшла до Мостиського деканату.[4]

Сьогодні храм належить парафії ПЦУ.[5]. Кілька років тому у храмі було проведено ремонт за кошти місцевих мешканців та вихідців з села, які попри відстань не забувають про рідну святиню.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]