Дизопірамід

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дизопірамід
Disopyramide.svg
Disopramide.png
Систематична назва (IUPAC)
(RS)-4-(Diisopropylamino)-2-phenyl-2-(pyridin-2-yl)butanamide
Ідентифікатори
Номер CAS 3737-09-5
Код ATC C01BA03
PubChem 3114
DrugBank DB00280
Хімічні дані
Формула C21H29N3O 
Мол. маса 339,475 г/моль
SMILES eMolecules & PubChem
Фармакокінетичні дані
Біодоступність 70-85% (перорально)
Метаболізм гепатичний
Період напіврозпаду 4-10 год.
Виділення нирковий
Терапевтичні застереження
Кат. вагітності

B2(AU) C(США)

Лег. статус

POM (UK) -only (US)

Використання в/в, перорально

Дизопірамід (англ. Disopyramide, лат. Disopyramidum — синтетичний антиаритмічний препарат, що відноситься до підкласу Іа антиаритмічних препаратів[1][2] Дизопірамід може застосовуватися як перорально, так і парентерально.[3][1] Уперше дизопірамід був схвалений FDA та допущений до клінічного використання у США в 1977 році.[4]

Фармакологічні властивості[ред. | ред. код]

Дизопірамід — синтетичний антиаритмічний препарат Іа класу. Механізм дії препарату полягає у інгібуванні швидких натрієвих каналів. Дизопірамід має також мембраностабілізуючі властивості, та зменшує швидкість деполяризації у фазі 0. Дизопірамід подовжує тривалість та ефективний рефрактерний період потенціалу дії кардіоміоцитів. Препарат також пригнічує збудливість та скоротливість міокарду, уповільнює атріовентрикулярну провідність. Дизопірамід пригнічує автоматизм синусового вузла.[1][3][2] Оскільки дизопірамід пригнічує скоротливість міокарду, його застосування протипоказане у хворих із застійною серцевою недостатністю, оскільки при використанні дизопіраміду для лікування таких хворих призводить до розвитку в них гострої гемодинамічної декомпенсації.[4] Дизопірамід має місцевоанестезуючі властивості, а також антихолінергічну активність.[3] Дизопірамід ефективний як для лікування надшлуночкової та шлуночкової екстрасистолії, так і при пароксизмальних порушеннях ритму, в тому числі при порушеннях ритму, пов'язаних із додакковими шляхами проведення імпульсу (у тому числі із синдромом WPW).[1] Дизопірамід також ефективний при явищах кардіонейрогенної непритомності у зв'язку із його негативним інотропним ефектом, що може сповільнювати включення у патофізіологічний механізм формування цього виду непритомності серцевих С-волокон, які входять до складу аферентних шляхів, які можуть стимулювати вазодепресорну область довгастого мозку.[4] Дизопірамід, як і інші засоби з негативним інотропним ефектом, є ефективним при гіпертрофічній кардіоміопатії.[5][6][7][8] При внутрішньовенному застосуванні дизопірамід не змінює часу відновлення синоатріального вузла та час синоатріального проведення імпульсу, що робить можливим застосування препарату при брадикардії. Проте у хворих із синдромом слабості синусового вузла дизопірамід може викликати значне сповільнення провідності, аж до AV-блокади II ступеня, що робить небажаним застосування даного препарату у таких хворих.[3]

Фармакокінетика[ред. | ред. код]

Дизопірамід добре та майже повністю всмоктується у шлунково-кишковому тракті, біодоступність при пероральному прийомі становить 70—85 %.[3] При парентеральному застосуванні біодоступність становить 100 %. Препарат у помірній кількості (на 50—65 %) зв'язується з білками плазми крові[1], але цей показник залежить від концентрації препарату в крові, причому при збільшенні концентрації дизопіраміду зв'язування його з білками знижується, що призводить до збільшення токсичності препарату.[4] Максимальна концентрація препарату в крові досягається протягом 0,5—3 годин після перорального застосування.[3][1] Препарат добре розподіляється в організмі, але не проникає через гематоенцефалічний бар'єр[3], проте проникає через плацентарний бар'єр та виділяється в грудне молоко. Дизопірамід частково метаболізується у печінці з утворенням як активних, так і неактивних метаболітів.[1] Виводиться препарат переважно у незміненому вигляді з сечею, частково у вигляді метаболітів із сечею та калом. Період напіввиведення дизопіраміду становить 4—10 годин[1], цей час може збільшуватися при печінковій та нирковій недостатності.

Показання до застосування[ред. | ред. код]

Дизопірамід застосовують для лікування шлуночкових та надшлуночкових екстрасистолій, при пароксизмальних порушеннях ритму (у тому числі при синдромі WPW. а також при миготливої аритмії і фібриляції передсердь), підтриманні синусового ритму після медикаментозної або електричної кардіоверсії, для профілактики аритмій при проведенні катетеризації коронарних артерій.[1]

Побічна дія[ред. | ред. код]

При застосуванні дизопіраміду побічні ефекти спостерігаються часто, і переважно зумовлені антихолінергічною дією препарату. Побічні ефекти, зумовлені антихолінергічною дією препарату, можуть спостерігатися у 40 % пацієнтів, і найчастішими з них є сухість слизових оболонок ротової порожнини, горла, носа, очей, затримка сечопуску (частіше у чоловіків), погіршення перебігу закритокутової глаукоми.[4] При застосуванні препарату можуть спостерігатись також інші побічні ефекти[1]:

Протипокази[ред. | ред. код]

Дизопірамід протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату, AV-блокаді ІІ та ІІІ ступеня, важкій серцевій недостатності, кардіогенному шоці, закритокутовій глаукомі, гіперплазії передміхурової залози. З обережністю застосовують препарат при синдромі слабості синусового вузла, порушеннях функції печінки та нирок, при одночасному застосуванні інших препаратів, які можуть спричинити виникнення брадикардії, при вагітності та годуванні грудьми.[1]

Форми випуску[ред. | ред. код]

Дизопірамід випускається у вигляді желатинових капсул по 0,1 г та ампул по 5 мл 1 % розчину для парентерального застосування.[2] На 1 червня 2016 року в Україні не зареєстрований.[9]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м http://www.vidal.ru/drugs/molecule/1379 (рос.)
  2. а б в " "Дизопирамид в Справочнике Машковского". Архів оригіналу за 22 березень 2016. Процитовано 11 квітень 2019.  (рос.)
  3. а б в г д е ж Антиаритмические препараты I группы Архівовано 16 September 2016[Дата не збігається] у Wayback Machine. (рос.)
  4. а б в г д Дизопирамид. Показания и побочные эффекты дизопирамида (рос.)
  5. Ball W, Ivanov J, Rakowski H, Wigle ED, Linghorne M, Ralph-Edwards A, Williams WG, Schwartz L, Guttman A, Woo A. Long-term survival in patients with resting obstructive hypertrophic cardiomyopathy comparison of conservative versus invasive treatment. J Am Coll Cardiol. 2011;58:2313-2321 (англ.)
  6. Sherrid MV, Barac I, McKenna WJ, Elliott PM, Dickie S, Chojnowska L, Casey S, Maron BJ. Multicenter study of the efficacy and safety of disopyramide in obstructive hypertrophic cardiomyopathy. J Am Coll Cardiol. 2005;45:1251-1258 (англ.)
  7. Elliott PM, Gimeno JR, Thaman R, Shah J, Ward D, Dickie S, Tome Esteban MT, McKenna WJ. Historical trends in reported survival rates in patients with hypertrophic cardiomyopathy. Heart. 2006;92:785-791 (англ.)
  8. Sherrid, M. V.; Shetty, A; Winson, G; Kim, B; Musat, D; Alviar, C. L.; Homel, P; Balaram, S. K. та ін. (2013). Treatment of obstructive hypertrophic cardiomyopathy symptoms and gradient resistant to first-line therapy with β-blockade or verapamil. Circulation: Heart Failure 6 (4): 694–702. PMID 23704138. doi:10.1161/CIRCHEARTFAILURE.112.000122.  (англ.)
  9. Державний реєстр лікарських засобів України. http://www.drlz.kiev.ua/

Посилання[ред. | ред. код]