Диктатор (Стародавній Рим)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Історія Стародавнього Риму
Vexilloid of the Roman Empire.svg

Заснування Риму
Царський період

Республіка
Рання Республіка
Пунічні війни
і експансія на Сході

Союзницька війна
Громадянська війна 83-82 до н. е.
Змова Катіліни
Перший тріумвірат
Громадянська війна 49-45 до н. е.
Другий тріумвірат

Імперія
Римські імператори
Принципат
Династія Юліїв-Клавдіїв
Династія Флавіїв
Династія Антонінів
Династія Северів
Криза III століття
Домінат
Західна Римська імперія

-

Диктатор в Стародавньому Римі - надзвичайна посадова особа (магістрат) в період Республіки (V - 2-а половина I століття до н. е.), призначалися консулами за рішенням сенату максимум на 6 місяців за крайньої небезпеки (внутрішніх негараздах, військової небезпеки і т. д.), коли визнавалося за необхідне передати владу в руки однієї особи.

Історична довідка[ред.ред. код]

Процедура призначення диктатора полягала в наступному: сенат виносив так званий «надзвичайний сенатусконсульт (постанова)», яка полягала у формулі: «Нехай консули вживуть заходів, щоб держава не зазнала збитку» . Після цього консули називали ім'я диктатора і негайно розпускали своїх лікторів, які всі переходили до диктатора (диктатору належало 24 ліктора, тоді як консулам - по 12); таким чином вони виявлялися перед диктатором пересічними громадянами, і він мав над ними право життя і смерті, як і над всіма громадянами, окрім народних трибунів. Після призначення, диктатор вибирав собі помічника - «начальника кінноти» (лат. magister equitum).

Диктатор володів всією повнотою державної влади. При призначенні диктатора до його титулу завжди додавалася причина його обрання (наприклад, диктатор, що обирався на випадок військової небезпеки, - Dictator rei gerundae causa, тобто диктатор для ведення війни). Диктатор не міг бути притягнутий до відповідальності після закінчення терміну своїх повноважень, за будь-які вчинені ним дії.

На вирок диктатора до IV століття до н. е. не можна було подати апеляцію народному зібранню (коміції).

Зазвичай диктаторові підкорялися всі посадовці, включаючи консулів.

Спочатку на посаду диктатора могли призначатися тільки патриції, але з 356 до н. е.. - також і плебеї. Іноді диктатор обирався для виконання якого-небудь одного доручення, наприклад, «диктатор для забиття цвяху» (релігійний ритуал під час свята).

У період пізньої республіки, при Суллі і Цезарі, призначали диктаторами без обмеження терміну (dictator perpetuus), посада диктатора набула монархічний характер.

Посада диктатора була скасована в 44 до н. е. Марком Антонієм.

Причини призначення диктаторів (causa)[ред.ред. код]

  • Rei gerundae causa - для ведення війни;
  • Clavi figendi causa - для забивання цвяха в храмі Юпітера;
  • Quaestionibus exercendis - для проведення судових процесів;
  • Seditionis sedandae causa - для придушення заколоту;
  • Ludorum faciendorum causa - для проведення громадських ігор;
  • Feriarum constituendarum causa - для проведення громадських ігор;
  • Comitiorum habendorum causa - для проведення коміцій;
  • Legendo senatui - для поповнення сенату;
  • Legibus faciendis et rei publicae constituendae causa - для проведення законів і для приведення республіки в порядок.

Список диктаторів[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]