Діллінджер мертвий
Діллінджер мертвий | |
|---|---|
| Dillinger è morto | |
 Діллінджер мертвий | |
| Жанр |
Драма Притча Артхаус |
| Режисер | Марко Феррері |
| Продюсер |
Евер Гаґґіаґ Альфред Лєві |
| Сценарист |
Марко Феррері Серджіо Баціні |
| У головних ролях |
Мішель Пікколі Аніта Палленберґ Джино Лаваджетто |
| Оператор | Маріо Вульпіані |
| Композитор | Тео Узуеллі |
| Монтаж | Мірелла Мерчіо |
| Кінокомпанія |
Pegaso Cinematografica Ital-Noleggio Cinematografico |
| Дистриб'ютор | Netflix |
| Тривалість | 95 хв. |
| Мова | італійська |
| Країна |
 Італія |
| Рік | 1969 |
| Дата виходу | 23 січня 1969 |
| IMDb | ID 0062893 |
| Попередній | «Сім'я людське» |
| Наступний | «Аудієнція» |
| criterion.com/films/21641 | |
 Діллінджер мертвий у Вікісховищі | |
«Діллінджер мертвий» (італ. Dillinger è morto) — драматичний фільм італійського режисера, сценариста, письменника та актора Марко Феррері, знятий у 1969 році.
Світова прем'єра стрічки відбулася 23 січня 1969 року в Італії[1].
Сюжет[ред. | ред. код]
Головний герой фільму — інженер-хімік Ґлаучо. Він повертається з роботи додому і застає дружину в ліжку; в неї болить голова. На кухні його чекає вже холодна вечеря. Незадоволений Ґлаучо вирішує сам приготувати собі їжу. У процесі пошуку інгредієнтів для майбутньої страви він знаходить старий револьвер, загорнутий у газету середини 1930-х років із заголовком «Диллінджер мертвий» і статтею про загибель одіозного американського гангстера. Ґлаучо чистить револьвер і фарбує його в червоний колір з білими горошками. Потім він їсть приготовану вечерю, дивиться телевізор і грається зі зброєю, зображуючи самогубство. На світанку він знаходить новій іграшці інше застосування[2].
У ролях[ред. | ред. код]
- Мішель Пікколі — Ґлаучо
- Аніта Палленберґ — Джинетт (дружина Ґлаучо)
- Джино Лаваджетто — Марінайо
- Маріо Янніллі — Капітан
- Кароль Андре — Власниця яхти
- Анні Жирардо — Сабін (покоївка)
Нагороди[ред. | ред. код]
Загалом стрічка отримала 2 нагороди[3][4], зокрема:
- Венеційський кінофестиваль (1970)
- Найкращий оригінальний сценарій (Марко Феррері та Серджіо Баціні)
- Італійський національний синдикат кіножурналістів (1970)
- «Срібна стрічка» за найкращий оригінальний сценарій (Марко Феррері та Серджіо Баціні)
Номінації[ред. | ред. код]
Загалом стрічка отримала 1 номінацію[5], зокрема:
Цікаві факти[ред. | ред. код]
- Це перший з шести фільмів, над яким Феррері та Пікколі працювали разом
- Окрім сценарію, Марко Феррері дав Мішелю Пікколі лише кілька простих інструкцій і дозволив акторові імпровізувати під час роботи над фільмом
- Кінострічку було відзнято на квартирі італійського поп-художника Маріо Шифано, тож декотрі з робіт митця можна розгледіти на задньому плані
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Графік прем'єр фільму Dillinger è morto на сайті IMDb (англ.)
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 24 березня 2010. Процитовано 4 січня 2012.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 4 січня 2012.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Нагороди та номінації фільму Dillinger è morto на сайті IMDb (англ.)
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 9 серпня 2011. Процитовано 4 січня 2012.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Посилання[ред. | ред. код]
- «Диллінджер мертвий» [Архівовано 15 серпня 2011 у Wayback Machine.] на сайті Арт-гауз. Домівка справжнього мистецтва [Архівовано 10 жовтня 2011 у Wayback Machine.] (укр.)
|
| |||||||||||||||||