Димитріос Христодулу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Димитріос Христодулу
Demetrios Christodoulou.jpeg
Народився 19 жовтня 1951(1951-10-19)[1] (67 років)
Афіни, Греція[1]
Громадянство
(підданство)
Flag of the United States.svg США
Діяльність математик, фізик, викладач університету
Alma mater Принстонський університет
Сфера інтересів математика
Заклад Принстонський університет, Нью-Йоркський університет і Сиракузький університет[d]
Науковий ступінь докторський ступінь[d][1]
Науковий керівник Джон Арчибальд Вілер
Аспіранти, докторанти Mihalis Dafermos[d]
Член Американське математичне товариство, Національна академія наук США, Американська академія мистецтв і наук і Європейська академія[2]
Нагороди

Димитріос Христодулу у Вікісховищі?

Димитріос Христодулу (грец. Δημήτριος Χριστοδούλου, нар. 19 жовтня 1951(19511019), Афіни, Греція) — грецький математик та фізик, відомий своїми досягненнями в області теорії нелінійних рівнянь математичної фізики, зокрема, доказом нелінійної стабільності простору Міньківського в загальній теорії відносності без космологічної сталої (разом з Серджіу Клайнерманом[en]), і доказом стійкості формування поверхонь пасток, а отже, чорних дір та гравітаційних сингулярностей, при еволюції простору-часу. Є також одним з авторів концепції приводимої маси чорної діри.

Біографія[ред. | ред. код]

Христодулу народився в Афінах, а ступінь PhD отримав в Принстонському університеті в 1971 році під науковим керівництвом Джона Арчибальда Вілера [3]. В 1971-1972 роках працював у Калтесі, в 1972-1973 був професором фізики в Афінському університеті. В 1973-1974 роках був запрошений в CERN, а в 1975 — 1976 роках — до Міжнародного центру теоретичної фізики в Трієсті. В 1976 — 1981 роках Хрістодолу — одержувач стипендії Гумбольдта (англ. Humboldt Fellow) в Інституті Макса Планка в Мюнхені, а в 1981 — 1983 роках — запрошений член Курантовського інституту[en], потім, в 1983 — 1985 роках — професор фізики в Сиракузькому університеті[en], а в 1985 — 1987 — професор математики там же. В 1988 — 1992 роках — професор математики Курантовського інституту, 1992 — 2001 рік — Принстонського університету. На 2016 рік працює професором математики і фізики в Швейцарській вищій технічній школі Цюриха [4].

Має подвійне громадянство: Греції та США [4].

Науковий внесок[ред. | ред. код]

При написанні в Принстоні своєї PhD дисертації «Investigations in Gravitational Collapse and the Physics of Black Holes» Димитріос (разом з Ремо Руффіні[en]) в 1970 — 1971 роках ввів важливий термін оборотних та необоротних процесів у фізиці чорних дір, а також термін приводимої маси чорної діри — такої маси, нижче якої вже існуюча чорна діра не може опуститися за жодних маніпуляціях з нею в рамках класичної фізики, одночасно і незалежно від Гокінга таким чином знайшовши і обґрунтувавши другий закон класичної динаміки чорних дір[5][6] Після цього його роботи почали орієнтуватись на математику, концентруючись на проблемах гравітації і, трохи пізніше, гідродинаміки. Важливими етапами подальшої роботи є вивчення аналізу французької школи під орудою Івонн Шоку-Брюан[en] в 1977 — 1981 роках, а потім співробітництво з Шинтан Яу в США в 1981 — 1986 роках.

В 1993 році Христодулу з Клайнерманом опублікував монографію, в якій містився вичерпний доказ надзвичайно важкої теореми про нелінійну стабільність простору Міньківського щодо збурень в рамках ОТО без космологічної сталої, яке вони отримали в серії робіт 1984 — 1991 років[7]. В 1991 році його стаття[8]підтвердила, що після проходження цугу гравітаційних хвиль правильна гратка з вільно падаючих пробних тіл викривлюється, не повертаючись у вихідне положення, що називається зараз «нелінійним ефектом пам'яті». Протягом 1987 — 1999 років Христодулу опублікував серію статей про Гравітаційний колапс сферично-сіметричного самогравитируючого скалярного поля і про формування чорних дір та сингулярностей простору-часу[9][10][11]. Він показав, що при такому колапсі можливе утворення голих сингулярностей, що не закритих горизонтом подій[12]. Проте Христодулу вдалося показати, що такі сингулярності нестійкі відносно збурень початкових даних[13].

В 2007 році вийшла книга Христодулу про формування ударних хвиль в 3-вимірних стискаючихся рідинах. Частково подібне завдання формування сингулярностей при еволюції простору-часу в загальному випадку, що не обмежується сферичною симетрією, якою Христодулу інтенсивно займався в 2001 — 2008 роках, була вирішена: вперше вдалося показати, що в порожньому просторі-часі, з самого початку не є поверхонь пасток, але є гравітаційні хвилі, такі поверхні можуть формуватися з плином часу, що неминуче призводить до формування чорної діри і появі всередині неї гравітаційної сингулярності згідно теореми Пенроуза[en]. В 2009 році Христодулу видав книгу, яка містить доказ цього твердження[7].

Нагороди та визнання[ред. | ред. код]

Доробок[ред. | ред. код]

  • Christodoulou, Demetrios; Klainerman, Sergiu (1993). The global nonlinear stability of the Minkowski space. Princeton: Princeton University Press. ISBN 0-691-08777-6. 
  • Christodoulou, Demetrios (2000). The action principle and partial differential equations. Princeton: Princeton University Press. ISBN 0-691-04957-2. 
  • Christodoulou, Demetrios (2007). The formation of shocks in 3-dimensional fluids. Zurich: European Mathematical Society Publishing House. ISBN 978-3-03719-031-9. 
  • Christodoulou, Demetrios (2009). The formation of black holes in general relativity. Zurich: European Mathematical Society Publishing House. ISBN 978-3-03719-068-5. 
  • Christodoulou, Demetrios; Miao, Shuang (2014). Compressible flow and Euler's equations. Beijing and Somerville: Higher Education Press and International Press. ISBN 978-7-04-040098-4. 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #1049266897 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. https://www.ae-info.org/ae/User/Christodoulou_Demetrios
  3. Demetrios Christodoulou. Mathematical Genealogy Project. Архів оригіналу за 2011-05-18. Процитовано August 8, 2005. 
  4. а б Demetrios Christodoulou Curriculum Vitae. Swiss Federal Institute of Technology Zurich. Архів оригіналу за 2009-03-25. Процитовано 13 April 2010. 
  5. Christodoulou D. Reversible and Irreversible Transformations in Black-Hole Physics(англ.) // Physical Review Letters. — 1970. — Vol. 25. — P. 1596-1597. — DOI:10.1103/PhysRevLett.25.1596. — Bibcode1970PhRvL..25.1596C.
  6. Christodoulou D., Ruffini R. Reversible Transformations of a Charged Black Hole(англ.) // Physical Review D. — 1971. — Vol. 4. — P. 3552-3555. — DOI:10.1103/PhysRevD.4.3552. — Bibcode1971PhRvD...4.3552C.
  7. а б Autobiography of Demetrios Christodoulou. Архів оригіналу за 2012-02-07. Процитовано 2012-03-10.  Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  8. D. Christodoulou (1991). Nonlinear nature of gravitation and gravitational-wave experiments. Phys. Rev. Lett. 67 (12): 1486–1489. Bibcode:1991PhRvL..67.1486C. PMID 10044168. doi:10.1103/PhysRevLett.67.1486. 
  9. D. Christodoulou (1987). A mathematical theory of gravitational collapse. Commun. Math. Phys. 109 (4): 613–647. Bibcode:1987CMaPh.109..613C. doi:10.1007/BF01208960. 
  10. D. Christodoulou (1991). The formation of black holes and singularities in spherically symmetric gravitational collapse. Commun. Pure & Appl. Math. 44 (3): 339–373. doi:10.1002/cpa.3160440305. 
  11. D. Christodoulou (1993). Bounded variation solutions of the spherically symmetric Einstein-scalar field equations. Commun. Pure & Appl. Math. 46 (8): 1131–1220. doi:10.1002/cpa.3160460803. 
  12. D. Christodoulou (1994). Examples of naked singularity formation in the gravitational collapse of a scalar field. Ann. Math. 140 (3): 607–653. doi:10.2307/2118619. 
  13. D. Christodoulou (1999). The instability of naked singularities in the gravitational collapse of a scalar field. Ann. Math. 149 (1): 183–217. doi:10.2307/121023. 
  14. The Tomalla Foundation. Tomalla Foundation. Архів оригіналу за 2011-07-07. Процитовано 2008-02-13. 
  15. Shaw Laureates — 2011 — Mathematical Sciences. The Shaw Prize. Архів оригіналу за 2011-06-10. Процитовано 2011-07-07. ««…for their highly innovative works on nonlinear partial differential equations in Lorentzian and Riemannian geometry and their applications to general relativity and topology»» 
  16. List of Fellows of the American Mathematical Society (en). Архів оригіналу за 2013-08-05. Процитовано 2013-08-04. 

Посилання[ред. | ред. код]