Династія Цін
| 大清 ᡩᠠᡳ᠌ᠴᡳᠩ ᡤᡠᡵᡠᠨ Велика Цін | |||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||||||||||||||
| Гімн 《普天樂》 «Putian Le» (укр. «Пу Тянь Ле») (1878—1896) 《李中堂乐》 «Li Zhongtang Yue» (укр. «Мелодія Лі Чжунтана») (1896—1906) 《颂龙旗》 «Song Long Qi» (укр. «Хвала прапору Дракона») (1906—1911) Імператорський гімн: 《鞏金甌》 «Gong Jin'ou» (укр. «Кубок твердого золота» або укр. «Золотий кубок») (1911—1912) | |||||||||||||||||||||
 | |||||||||||||||||||||
| Столиця | Шеньцзін (1636—1644) Пекін (1644—1912) | ||||||||||||||||||||
| Мови | маньчжурська (офіційна[1]) мандаринська китайська[en] (офіційна[2]) китайська монгольська | ||||||||||||||||||||
| Релігії | |||||||||||||||||||||
| Форма правління | абсолютна монархія[a] | ||||||||||||||||||||
| Імператор | |||||||||||||||||||||
| Хуан Тайцзі | |||||||||||||||||||||
| Пуї | |||||||||||||||||||||
| Прем'єр-міністр | |||||||||||||||||||||
• 1911 | Ікуан | ||||||||||||||||||||
• 1911—1912 | Юань Шикай | ||||||||||||||||||||
| Історія | |||||||||||||||||||||
| 1616—1636 | |||||||||||||||||||||
• Створення Цін | 1636 | ||||||||||||||||||||
| 1644—1662 | |||||||||||||||||||||
| 1687—1757 | |||||||||||||||||||||
| 1839—1842, 1856—1860 | |||||||||||||||||||||
| 1894—1895 | |||||||||||||||||||||
| 1900—1901 | |||||||||||||||||||||
| 1911—1912 | |||||||||||||||||||||
• Зречення Пуї | 12 лютого 1912 | ||||||||||||||||||||
| Площа | |||||||||||||||||||||
• 1700[4] | 8 800 000 км2 | ||||||||||||||||||||
• 1790[4] | 14 700 000 км2 | ||||||||||||||||||||
• 1860[4] | 13 400 000 км2 | ||||||||||||||||||||
• 1908[5] | 11 350 000 км2 | ||||||||||||||||||||
| Населення | |||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||
| Сьогодні є частиною |  Афганістан Бутан КНР Індія Казахстан Киргизстан Монголія М'янма Росія Таджикистан Тайвань | ||||||||||||||||||||
 Вікісховище має мультимедійні даніза темою: Династія Цін | |||||||||||||||||||||
.svg)
Дина́стія Цін (маньчжурська: Daicing gurun; кит.: 清朝; піньїнь: Qīng Cháo; досл.: «Чиста») офіційно Вели́ка Цін (кит.: 大清; піньїнь: Dà Qīng) — маньчжурська імператорська династія, що керувала Китаєм у 1636—1912 після ліквідації династії Мін. Заснована родом Айсін Ґьоро. Виникла на базі маньчжурської держави Пізня Цзінь, назва якої була змінена на Цін в 1636 році. Маньчжурські війська захопили майже всю територію Китаю 1646 року, однак пацифікація провінцій та придушення виступів етнічних китайців (хань) тривали до 1683 року.
За час правління династії Цін, завойовники-маньчжури сильно китаїзувалися, хоча і залишили деякі елементи своєї кочівницької культури. На знак покори імператорський двір змусив чоловіче населення країни голити голови і заплітати волосся у довгі коси на маньчжурський лад.
Занепад Цін почався у 19 столітті. Він супроводжувався зовнішньою інтервенцією держав Заходу, повстаннями хань у центрі та на півдні країни, а також поразками у війнах. Не маючи сил, щоб протистояти тиску ззовні та зсередини, династія була повалена у результаті Сіньхайської революції 12 лютого 1912 року. Останній монарх династії, імператор Пуї, пізніше згодився очолити незалежну Маньчжурську державу (1932—1945), утворену японськими мілітаристами.
1616 року хан осілих чжурчженів Нурхаці з роду Айсін Ґьоро об'єднав розрізнені чжурчженські племена і заснував династію Пізня Цзінь в Маньчжурії. Після його смерті престол успадковував син Хуан Тайцзі. В 1629 році була запроваджена китайська екзаменаційна система для майбутніх чиновників і воєначальників, організований Секретаріат, провідне державне діловодство, а в 1631 році — система «шести відомств», аналогічна існуючій на той час у Китаї. На низку посад були призначені китайські чиновники-перебіжчики.
1627 року Хуан Тайцзі підкорив корейську династію Чосон. Корейський ван був змушений укласти мир, сплатити данину і налагодити торгівлю з переможцями.
У зв'язку зі зміцненням китайської оборони, для завоювання північного Китаю потрібно було обійти регіон Ляосі (частина Ляоніна на захід від річки Ляо), а це було можливо тільки через Південну Монголію. Абахай залучив на свою сторону багатьох монгольських правителів і підтримав їх у боротьбі проти Лігдан-хана — правителя Чахар, який намагався відновити імперію Чингіз-хана. В обмін на це Хуан Тайцзі зобов'язав монгольських правителів брати участь у війні проти Китаю. Уже в 1629 році кіннота Абахо обійшла фортеці Ляосі із заходу, прорвалася через Велику стіну і виявився біля стін Пекіна, де почалася паніка. З багатою здобиччю війська Абахо пішли геть. Крім того, після розгрому Чахар, Абахай заявив, що він заволодів імператорською печаткою монгольської династії Юань, яка іменувалася «Друк Чингіз-хана».
У 1636 році Абахай дав династії нове ім'я — «Цін», а підданих наказав іменувати не «чжурчженями», а «маньчжурами». Нова держава маньчжурів відтепер стала називатися Цін (Велика Держава — Да Цін-го) — по найменуванню династії. До титулу «імператор» Абахай приєднав його монгольський аналог «богдихан», бо до складу Маньчжурської імперії увійшла частина Південної Монголії. Рокам свого правління він дав девіз «Чунде» 崇德. У 1637 році маньчжурська армія розгромила Корею, яка була змушена стати «данником» імперії Цін і розірвати відносини з Китаєм.
Відтоді маньчжурська кіннота стала здійснювати регулярні набіги на Китай, грабуючи і забираючи в полон, перетворюючи на рабів сотні тисяч китайців. Все це змусило мінських імператорів не просто стягнути війська до Шаньхайґуаню, а й сконцентрувати тут чи не найкращу, найбільшу і найбоєздатнішу з усіх своїх армій на чолі з У Саньгуєм.
Занепад Мін став очевидним у зв'язку з посухами, неврожаями, економічною кризою, корупцією, свавіллям чиновників і війною з маньчжурами (1618—1644). Ці катастрофічні події змусили селян взятись за зброю. У 1628 році в провінції Шеньсі розрізнені ватаги стали створювати повстанські загони та обирати вождів. З цього моменту в північно-східному Китаї почалася селянська війна, яка тривала 19 років (1628—1647).
У 1640-х роках селян більше не лякала ослабіла армія, яка терпіла поразку за поразкою. Регулярні війська потрапили в кліщі між маньчжурськими військами на півночі та повсталими провінціями, в них посилилося дезертирство. Армія, позбавлена грошей і продовольства, зазнала поразки від Лі Цзичена. Столиця була залишена практично без боротьби (облога тривала всього два дні). Зрадники відкрили ворота перед військами Лі, і ті безперешкодно змогли увійти всередину. У квітні 1644 Пекін підкорився повсталим; останній мінський імператор Чунчжень покінчив життя самогубством, повісившись на дереві в імператорському саду.
Цим скористалися маньчжури. Маньчжурська армія під керівництвом князя Доргоня, з'єднавшись з військами У Саньгуя, розбила повсталих у Шаньхайгуань і слідом за тим підійшла до столиці. 4 червня 1644 Лі Цзичен, залишивши столицю, бувши спантеличеним, відступив. Через 2 дні маньчжури разом з генералом У зайняли місто і проголосили імператором юного Айсіньгеро Фулінь. Військо повстанців зазнало ще однієї поразки від маньчжурської армії у Сіані і змушене було відступити за течією річки Хань аж до Ухані, потім вздовж північного кордону провінції Цзянси. Тут Лі Цзичен помер.
- Імператор — верховний суверен, джерело влади.
- Відомство військових таємниць — найвищий політичний орган влади з 1737 року.
Докладніше: Список правителів Династії Цін
| Пізня Цзінь（Чжурчженська держава — Велика Маньчжурська держава) | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| № | Власне Ім'я | Храмове ім'я | Посмертне ім'я | Роки життя | Девіз | Правління | Ім'я за девізом |
| 1 | Нурхаці 努爾哈赤 |
Тайцзу 太祖 |
Імператор Ґао 高皇帝 |
1559－1626 | Тяньмін 天命 |
1616－1626 | Хан Тяньмін 天命汗 |
| 2 | Хуан Тайцзі 皇太极 |
Тайцзун 太宗 |
Імператор Вень 文皇帝 |
1592－1643 | Тяньцун 天聰 |
1626－1636 | Хан Тяньцун 天聰汗 |
| Династія Цін | |||||||
| 2 | Хуан Тайцзі 皇太极 |
Тайцзун 太宗 |
Імператор Вень 文皇帝 |
1592－1643 | Чунде 崇德 |
1636－1643 | Імператор Чунде 崇德帝 |
| 3 | Фулінь 福臨 |
Шицзу 世祖 |
Імператор Чжан 章皇帝 |
1638－1661 | Шуньчжи 順治 |
1643－1661 | Імператор Шуньчжи 順治帝 |
| 4 | Сюаньє 玄燁 |
Шенцзу 聖祖 |
Імператор Жень 仁皇帝 |
1654－1722 | Кансі 康熙 |
1661－1722 | Імператор Кансі 康熙帝 |
| 5 | Іньчжень 胤禛 |
Шицзун 世宗 |
Імператор Сянь 憲皇帝 |
1678－1735 | Юнчжен 雍正 |
1722－1735 | Імператор Юнчжен 雍正帝 |
| 6 | Хунлі 弘曆 |
Ґаоцзун 高宗 |
Імператор Чунь 純皇帝 |
1711－1799 | Цяньлун 乾隆 |
1735－1796 | Імператор Цяньлун 乾隆帝 |
| 7 | Юн'янь 顒琰 |
Женьцзун 仁宗 |
Імператор Жуй 睿皇帝 |
1760－1820 | Цзяцін 嘉慶 |
1796－1820 | Імператор Цзяцін 嘉慶帝 |
| 8 | Міньнін 旻寧 |
Сюаньцзун 宣宗 |
Імператор Чен 成皇帝 |
1782－1850 | Даоґуан 道光 |
1820－1850 | Імператор Даоґуан 道光帝 |
| 9 | Ічжу 奕詝 |
Веньцзун 文宗 |
Імператор Сянь 顯皇帝 |
1831－1861 | Сяньфен 咸豐 |
1850－1861 | Імператор Сяньфен 咸豐帝 |
| 10 | Цзайчунь 載淳 |
Муцзун 穆宗 |
Імператор Ї 毅皇帝 |
1856－1875 | Тунчжи 同治 |
1861－1875 | Імператор Тунчжи 同治帝 |
| 11 | Цзайтянь 載湉 |
Децзун 德宗 |
Імператор Цзін 景皇帝 |
1871－1908 | Ґуансюй 光緒 |
1875－1908 | Імператор Ґуансюй 光緒帝 |
| 12 | Пуї 溥儀 |
Ґунцзун 恭宗 |
Імператор Сюнь 逊皇帝 |
1908－1967 | Сюаньтун 宣統 |
1908－1912 | Імператор Сюаньтун 宣統帝 |
| Прем'єр-міністри | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| № | Portrait | Ім'я | На посаді | Імператор | |
| 1 | 
|
Ікуан慶親王(1838—1917) | 8 травня 1911 | 1 листопада 1911 | Пуї 溥儀 |
| 2 | 
|
Юань Шикай袁世凱(1859—1916) | 2 листопада 1911 | 10 березня 1912 | |
|
Чжан Сюнь張勳(1854—1923) | 1 серпня 1917 | 12 серпня 1917 | ||
- 1639—1689: Московсько-Цінські війни → перемога Цін (Нерчинський договір).
- 1673—1681: Повстання трьох уділів → перемога Цін.
- 1690—1759: Джунгарсько-Цінські війни → перемога Цін (знищення Джунгарії).
- 1796—1804: Повстання секти Білого лотоса → перемога Цін (початок занепаду династії).
- 1839—1842: Перша опіумна війна → поразка Цін.
- 1850—1864: Тайпінське повстання → перемога Цін
- 1856—1860: Друга опіумна війна → поразка Цін (Пекінський договір 1860)
- 1874: Тайванський інцидент → поразка Цін.
- 1894—1895: Японсько-Цінська війна → поразка Цін (Сімоносекський договір).
.svg){kind=small}
- Нерчинський договір (1689)
- Айгунський договір (1858) — втрата частини Північної Маньчжурії.
- Російсько-китайська конвенція 1898
Діяло 2 систематизовані збірки законів, одна з яких належав до державного та адміністративного права, інша - до кримінального, цивільного та сімейного. Перша збірка законів («Да Цін хуейдянь» — «Збірка узаконень Великої династії Цін») містило детальні приписи щодо функцій усіх урядових установ. Наприклад, у ньому були перераховані посади чиновників у кожному із 1293 повітів імперії.
У 1644 році цінський двір доручив особливої комісії розглянути мінське зведення законів «Да Мін люй» з метою внесення до нього змін. Складання нової збірки законів завершилося 1646 року, а наступного року його було опубліковано. В результаті роботи кодифікаційної комісії абсолютна більшість законів династії Мін увійшла до цінської збірки законів як основних законів (люй). Нові закони, прийняті цінським двором, було включені до нього у вигляді додаткових чи постанов. За наказом 1746 року їх повинно було періодично переглядати; згодом такі перегляди проводилися кожні п'ять-десять років. Ця збірк називався «Да Цін люй лі» («Основні закони та постанови Великої династії Цін»). Він ставив маньчжурських завойовників у привілейоване становище стосовно корінного населення. Маньчжури каралися менш суворо, ніж китайці (крім китайців, які служили маньчжурських військах). Вони мали право заміни одного покарання іншим — легшим чи менш принизливим. Кодекс передбачав близько 3000 злочинів, багато з них каралися різними видами смертної кари, вічним та терміновим засланням, ударами великою і малою палицями. За рештою злочинів передбачалося або посилання на далекі залоги, або звернення в рабство. Всі види заслання супроводжувалися биттям ціпками. Як додаткові заходи покарання застосовувалися носіння шийної колодки та таврування. Разом з тим допускався відкуп від кримінального покарання, зокрема від смертної кари, а також наймання інших осіб для відбування покарання (у разі, наприклад, биття палицями). Деякі злочини спричиняли покарання не лише винного, а й усіх близьких родичів по чоловічій лінії. Допускалася кримінальна відповідальність дітей із 7 років. У кримінальному процесі широко застосовувалися тортури.
_1850%E2%80%931861_Qing_Dynasty_cash_coin.png)
До кінця XVII століття китайська економіка відновилася від руйнувань, спричинених війнами, в результаті яких була повалена династію Мін.[6] У наступному столітті ринки продовжували розширюватися, але зі збільшенням торгівлі між регіонами, більшою залежністю від закордонних ринків та значним зростанням населення.[6] До кінця XVIII століття населення зросло до 300 мільйонів з приблизно 150 мільйонів під час пізньої династії Мін. Різке зростання населення було спричинене кількома причинами, серед яких тривалий період миру та стабільності у 18 столітті та імпорт нових культур, які Китай отримав з Америки, включаючи арахіс, солодку картоплю та кукурудзу. Нові сорти рису з Південно-Східної Азії призвели до значного збільшення виробництва. Торгові гільдії поширювалися в усіх зростаючих китайських містах і часто набували великого соціального і навіть політичного впливу. Багаті купці, які мали зв'язки з чиновниками, накопичили величезні статки та протегували літературі, театру та мистецтву. Виробництво текстилю та ремісничих виробів переживало бурхливе зростання.[7]
,_Qing_Dynasty_postage_stamp.gif)
Уряд розширив право власності на землю, повернувши землю, яку було продано великим землевласникам у пізній період династії Мін сім'ями, які не могли сплачувати земельний податок.[6] Щоб надати людям більше стимулів для участі в ринку, вони зменшили податкове навантаження в порівнянні з кінцем періоду Мін і замінили систему панщини на подушний податок, який використовувався для найму робітників.[6] Управління Великого каналу стало ефективнішим, а транспорт відкрився для приватних торговців.[6] Система контролю цін на зерно усунула гостру нестачу і дозволила ціні на рис повільно і плавно зростати протягом XVIII століття.[6] Побоюючись влади багатих торговців, правителі Цін обмежували їхні торгові ліцензії та зазвичай відмовляли їм у дозволі відкривати нові шахти, за винятком бідних районів.[6] Ці обмеження на розвідку внутрішніх ресурсів, а також на зовнішню торгівлю, критикуються деякими вченими як причина Великої дивергенції, в результаті якої Захід випередив Китай в економічному розвитку.[8][9]
У період династій Мін і Цін (1368—1911) найбільшим досягненням китайської економіки був перехід від командної до ринкової економіки, яка ставала дедалі поширенішою протягом усього правління династії Цін.[10] Приблизно між 1550 і 1800 роками Китай пережив другу комерційну революцію, яка була природним продовженням першої комерційної революції часів династії Сун, під час якої з'явилася міжрегіональна торгівля розкішними товарами на великі відстані. Під час другої комерційної революції вперше значна частина селянських господарств почала вирощувати врожай для продажу на місцевих і національних ринках, а не для власного споживання або бартеру в традиційній економіці. Надлишки врожаю виставлялися на національний ринок для продажу, інтегруючи фермерів у комерційну економіку з самого початку. Це природно призвело до того, що регіони спеціалізувалися на певних товарних культурах для експорту, оскільки економіка Китаю все більше залежала від міжрегіональної торгівлі основними товарами, такими як бавовна, зерно, боби, рослинні олії, лісові продукти, продукти тваринного походження та добрива.[11]
- Літературна інквізиція
- Шень Децзянь (1673—1769), поет, редактор декількох антологій
- 1782: «Повне зібрання книг за чотирма розділами» — найбільша в історії хрестоматія китайської літератури.
- Розвиток нових напрямків у каліграфії: спочатку — бей-сюе-пай («напрямок вивчення стел», представниками якого були Ден Шижу (1843—1805), І Біншоу (1754—1816), а згодом — цзіньшишу-пай («каліграфія на бронзі та камені»), засновником якої був Лі ЖуйЦін.
- Жень Бонянь (1840—1896) — ключова фігура Шанхайської школи живопису за часів династії.
- Дін Гуаньпен — значний придворний художник-портретист.
- Хун Лянцзі (1746—1809) — автор оригінальної демографічної теорії.
- Чжен Баньцяо (1693—1766) — один з провідних художників початку династії.
- Мін Чжень (1730—1788) — один зі значних художників ранньої Цін з гуртках «художників-інтелектуалів».
- Ґао Фенхань (1683—1749) — різьбяр, художник, поет. Значна частина його картин намальована лівою рукою. Іншим відомим майстром, який працював в напрямках пейзажу й водночас займався різьбленням був У Чаншо (1844—1927).
- Вей Юань (1794—1856) — письменник, мислитель, першим висунув відому тезу — «вчитися у варварів їх передовій техніці, з тим щоб тримати їх під контролем».
- Чжоу Сян (1871—1933), відкрив першу приватну школу мистецтв
- У 1928 році за наказом Бейянського уряду було утворено «Начерк [офіційної] історії Цін» 清史稿: відповідно традиції, досвід династії мав узагальнюватися у подібному творі — для нащадків. Робота над повною історією була перервана громадянською війною та відповідною нестачею фінансування. Комісію з понад 100 інтелектуалів, які працювали над цим твором, очолював Чжао Ерсюнь 趙爾巽 (1844—1927).
- ↑ Коротко був конституційною монархією після початку Сіньхайської революції в 1911.
- ↑ Söderblom Saarela, (2021).
- ↑ Norman, (1988), pp. 133–134.
- ↑ Living in the Chinese Cosmos: Understanding Religion in Late Imperial China (1644–1911), What is Popular Religion, Columbia University, архів оригіналу за 19 січня 2015, процитовано 15 червня 2021
- ↑ а б в Taagepera, Rein (September 1997). Expansion and Contraction Patterns of Large Polities: Context for Russia (PDF). International Studies Quarterly. 41 (3): 500. doi:10.1111/0020-8833.00053. JSTOR 2600793. Архів (PDF) оригіналу за 7 липня 2020. Процитовано 24 липня 2020.
- ↑ 王堅強, 陳家華, 王永中 (2018). 歷史與時事學法指導. 寧波出版社. с. 8. ISBN 9787552632859.
- ↑ а б в г д е ж Myers та Wang, (2002).
- ↑ Murphey, (2007).
- ↑ Xu, Suming (2005). Tianjin Social Science 人学史观视阈下的中西大分流——对"为什么江南不是英国"之新思考 [The Great Divergence from a humanist perspective: Why was Jiangnan not England?)] (кит.). Т. 6.
- ↑ Li, Bo; Zheng, Yin (2001). 5000 years of Chinese history (кит.). Inner Mongolian People's publishing corp. ISBN 978-7-204-04420-7.
- ↑ Porter, (2016).
- ↑ Rowe, (2009).
Кирилицею
- Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — ISBN 5-325-00775-0.
- (рос.) Непомнин О. Е. История Китая: Эпоха Цін. XVII — начало XX века. — Москва: Восточная литература, 2005.
Латинкою
- Elliot, Mark C. The Manchu Way: The Eight Banners and Ethnic Identity in Late Imperial China. Stanford: Stanford University Press, 2001
- Spence, Jonathan. The Search for Modern China. New York: W W Norton & Company, 1990
- Spence, Jonathan. God's Chinese Son: The Taiping Heavenly Kingdom of Hong Xiuquan. New York: W W Norton & Company, 1997
- Söderblom Saarela, Mårten (2021). Manchu Language. Oxford Research Encyclopedia of Asian History. Oxford University Press. doi:10.1093/acrefore/9780190277727.013.447. ISBN 978-0-19-027772-7.
- Norman, Jerry (1988). Chinese. Cambridge; New York: Cambridge University Press. ISBN 0521228093.
- Цін // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.
- Хронологія династії Цін [Архівовано 2 січня 2008 у Wayback Machine.] (англ.)
- Мистецтво династії Цін[недоступне посилання з квітня 2019] (англ.)
 | |
|---|---|
| Тематичні сайти | |
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль | Freebase: /m/06b9n · GND: 4088875-7 · J9U: 987007285785605171 · KRNLK: KSH2002004017 · LCCN: sh85024078 · NKC: jo2010606910 · VIAF: 6754150325545110090002 |