Динько Андрій Васильович
| Динько Андрій Васильович | |
|---|---|
| Народився |
17 січня 1974 (50 років) Берестя, Білоруська РСР, СРСР |
| Країна |
 Білорусь |
| Діяльність | перекладач, журналіст, публіцист, редактор |
| Галузь | публіцистика[1], редагування[1] і переклад[1] |
| Alma mater | Мінський державний лінгвістичний університет (1996) |
| Знання мов | білоруська[1] |
| Заклад | Мінський державний лінгвістичний університет, ARCHE Пачатак, Наша Ніва, Білоруський ПЕН-центр і Nasha Historyiad |
| Членство | Білоруський ПЕН-центр |
| Брати, сестри | Бабіна Наталка |
| Нагороди | |
Андрій Васильович Динько (біл. Андрэй Васілевіч Дынько; нар. 13 січня 1974, Берестя) — головний редактор журналу «Наша історія», редактор видання «Наша Нива». Політичний в'язень.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився в 1974 році в Бресті. Починав творчу діяльність як перекладач, публіцист. Перекладає з англійської, італійської, польської, французької, української мов.
Викладач Мінського державного лінгвістичного університету у 1997—2000 рр. Співредактор журналу «Arche» з 1998 року до 2004 року.
З 1999 року редактор газети «Наша Нива», у 2000 році змінив Сергія Дубовця на посаді головного редактора цієї газети. Він обіймав посаду головного редактора до 2006 року. Член Білоруського ПЕН-центру, у 2002—2004 роках був віце-президентом. Вийшов з ПЕН-центру в 2019 році[2].
8 липня 2021 року разом з іншими журналістами «Нашої Ниви» заарештований нібито за організацію післявиборчих протестів[3][4], спочатку був підозрюваним за ст. 342 Кримінального кодексу («Організація та підготовка дій, що грубо порушують громадський порядок, або активна участь у них»). 12 липня 2021 року спільною заявою десяти організацій, включаючи Правозахисного центру «Весна», Білоруської асоціації журналістів, Білоруського Гельсінського комітету, Білоруського ПЕН-центру, визнаний як політичний в'язень[5][6]. Після закінчення трьох діб арешту звинувачення за нібито підготовку протестів не було пред'явлено, але затримання продовжено вже за ч. 2 ст. 216 Кримінального кодексу («Нанесення майнової шкоди без ознак розкрадання»)[7]. Правозахисний центр «Весна» повідомив, що редакторів «Нашої Ниви» тримають за гратами за нібито несплату комунальних послуг на суму 3500 рублів[7]. Весь час ув'язнення в ізоляторі на Акрестіна редактори «Нашої Ниви», як і інші політичні в'язні, сидять без змінної білизни, додаткової їжі і пиття. Їм не видають матраци та постільну білизну, сплять вони на підлозі або голих металевих ліжках[8]. 21 липня звільнений з обов'язком про явку[9].
Нагороди[ред. | ред. код]
У 2003 році Вацлав Гавел передав йому премію за цивільні заслуги імені Ганни Елленбоген (він став першим іноземцем, якому була передана ця Чеська премія).
Лауреат премій Oxfam-Novib (2006), "За журналістську мужність і професіоналізм" (2006), Lorenzo Natali (2007).
Нагороджений медаллю 100 років БНР Ради Білоруської Народної Республіки[10].
Сім'я[ред. | ред. код]
Одружений з Наталією Динько, має синів Якуба та Василя, та доньку Устинью.
Посилання[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Czech National Authority Database
- ↑ Я выйшаў з ПЭНа ў той жа вечар, калі даведаўся пра выключэнне Севярынца //nashaniva.by 24 кастрычніка 2019
- ↑ Massive crackdown on independent media throughout Belarus (англ.). Белсат. 8 липня 2021. Процитовано 8 липня 2021.
- ↑ Силовики пришли в издание «Наша Ніва»: у сотрудников и в офисе провели обыски, сайт недоступен (обновляется) (рос.). ZERKALO.IO. 8 липня 2021. Процитовано 8 липня 2021.
- ↑ Коваль, Илья (13 липня 2021). В Беларуси ряд сотрудников издания "Наша Нива" признали политзаключенными (рос.). Deutsche Welle. Архів оригіналу за 13 липня 2021. Процитовано 13 липня 2021.
- ↑ Праваабаронцы прызналі палітвязнямі чатырох супрацоўнікаў "Нашай Нівы" (біл.). Європейське радіо для Білорусі. 12 липня 2021. Архів оригіналу за 12 липня 2021. Процитовано 13 липня 2021.
- ↑ а б Хроніка палітычнага пераследу 19 ліпеня. spring96.org. 19-7-2021. Процитовано 19-7-2021.
- ↑ Андрэй Скурко не вызвалены. Яго затрымалі ізноў, за што — невядома. novychas.by. 19-7-2021. Процитовано 19-7-2021.
- ↑ Старонка Андрэя Дынько на сайце Праваабарончага цэнтра «Вясна». Процитовано 27-7-2021.
- ↑ Алексіевіч, Пазьняк, Вольскі, Эрыксан, Белавус. Хто яшчэ ўзнагароджаны мэдалём у гонар БНР-100
|
