Диня
| Диня | ||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 |
||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
| Cucumis melo L. |
||||||||||||||||||||||||
|
|
Ди́ня посівна́, диня звичайна (Melo sativus) — однорічна трав'яниста шорстко-опушена рослина родини гарбузових.
Стебло невиразногранчасте, повзуче, до 3 м завдовжки. Листки чергові, округло-серцеві, п'ятилопатеві, зубчасті, 6—20 см завдовжки. Зверху шорсткі, знизу покриті жалкими волосинками.
Квітки одностатеві, рідше — двостатеві; тичинкові — на коротких ніжках, зібрані негустими пазушними пучками; маточкові — одиничні. Віночок колесоподібний, п'ятироздільний, ясножовтий.
Плід ягодоподібний (несправжня ягода), багатонасінний, зеленуватий або жовтуватий, кулястий, овальний або видовжений. Цвіте у липні — серпні. Плодоносить у серпні — вересні.
Зміст
Поширення[ред. • ред. код]
Батьківщиною вважається Африка і Ост-Індія. Перша згадка (лат. pepones) зустрічається в Біблії. На наших теренах диня почала поширюватися з XVI ст. Хороша диня має солодкий, майже медовий смак.
Уродженка тропічної та субтропічної Африки, диня з давніх часів підкорювала серця гурманів. Ще в давнину дикорослу диню поціновували за її смак. Відомо, що в Єгипті плоди дині приносили в дар богам, а у Вавилоні їм приписували божественну властивість зберігати в собі Світло.
Потім землероби Північної Індії та Середньої Азії почали вирощувати культурні сорти дині. Поступово ця баштанних культур завоювала всю Середню та Малу Азію і схід аж до Китаю. В Європу і Росію диню завезли тільки в середні XVI століття.
Цей ароматний і яскравий плід прийшовся до вподоби королям, і вони стали вишуканими ласощами при дворі. В Франції диню вирощували на версальському городі,на Московщині за царя Олексія Михайловича — в теплицях під Москвою.
В Україні широко вирощують, переважно в південних районах країни.
Нутриціологічне значення[ред. • ред. код]
М'якуш дині містить багато заліза, калію, кальцію, магнію, вітамінів групи В, С і А, каротин і пектини. Завдяки їм, диня є засобом профілактики серцево-судинних захворювань, знижує рівень холестерину в крові і запобігає розвитку атеросклерозу, заспокоює нервову систему, нормалізує роботу кишечнику, а також виводить токсини.
Диня містить багато клітковини та вважається важкостравним продуктом.[1]
Хімічний склад[ред. • ред. код]
Плоди містять органічні кислоти, цукри (16—18%), пектинові речовини, вітаміни (Е, С, В6, В2, каротин, нікотинову, пантотенову та фолієву кислоти), клітковину, азотисті й мінеральні речовини.
Фармакогнозичне значення[ред. • ред. код]
Плід дині посівної використовують як помірно послаблювальний, сечогінний та жовчогінний засіб при захворюваннях сечовивідних шляхів, серцево-судинної системи і жовчних шляхів, при порушенні обміну речовин (подагра, нирковокам'яна хвороба тощо), при геморої, хворобах горла й хронічному кашлі та від глистів.
Ніжна клітковина посилює перистальтику кишок і сприяє виведенню холестерину. Завдяки наявності в дині великої кількості фолієвої кислоти, її корисно вживати при малокрів'ї, захворюваннях печінки та при атеросклерозі. Надмірне вживання дині спричинює болі в животі, пронос.
З косметичною метою сік дині посівної використовують для видалення пігментних плям, вугрів та ряботиння.
З лікувальною метою використовують плоди. Вживають плоди свіжими; про запас в'ялять, сушать, переробляють на цукати, варення, джеми, маринади тощо. Рослина неофіцинальна.
Застосування[ред. • ред. код]
У сорті зеленого чаю «Sencha Berry-Melon» додано медову диню у засушеному вигляді, разом з малиною.
Див. також[ред. • ред. код]
Примітки[ред. • ред. код]
Джерела та література[ред. • ред. код]
- Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / Відповідальний редактор А. М. Гродзінський. — К.: Видавництво «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — 544 с. ISBN 5-88500-055-7
