Дискурс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Диску́рс (фр. discours — промова, виступ, слова, розмова (на тему)) — у широкому сенсі складна єдність мовної практики і надмовних факторів (значима поведінка, що маніфестується в доступних почуттєвому сприйняттю формах), необхідних для розуміння тексту, єдність, що дає уявлення про учасників спілкування, їхні установки й цілі, умови вироблення і сприйняття повідомлення.

Традиційно дискурс мав значення упорядкованого письмового, але найчастіше мовного, повідомлення окремого суб'єкта. В останні десятиліття термін отримав широке поширення в гуманітаристиці і набув нових відтінків значення. Часте ототожнення тексту і дискурсу зв'язано, по-перше, з відсутністю в деяких європейських мовах терміну, еквівалентного французькому та англійському, discours(e), а по-друге, з тим, що раніше в обсяг поняття дискурс включалася лише мовна практика. В міру становлення дискурсного аналізу як спеціальної області досліджень, з'ясувалося, що значення дискурсу не обмежується письмовим і усним мовленням, але позначає, крім того, і позамовні семіотичні процеси. Акцент в інтерпретації дискурсу ставиться на його інтеракціональній природі[1]. Дискурс — насамперед, це мова, занурена в життя, у соціальний контекст (з цієї причини поняття дискурсу рідко вживається стосовно древніх текстів).

Дискурс не є ізольованою текстовою або діалогічною структурою, тому що набагато більше значення в його рамках здобуває паралінгвістичний супровід мови, що виконує ряд функцій (ритмічну, референтну, семантичну, емоційно-оціночну та інші). Дискурс — це «істотна складова соціокультурної взаємодії» (Ван Дейк). Філософського звучання термін набув завдяки роботам Мішеля Фуко. «Дискурсія» розуміється ним як складна сукупність елементів мовної практики, що бере участь у формуванні уявлень про той об'єкт, що вони припускають. В «археологічних» і «генеалогічних» пошуках Фуко «дискурсія» виявляється своєрідним інструментом пізнання, репрезентуючим досить нетрадиційний підхід до аналізу культури. Фуко цікавить не денотативне значення вислову, а, навпаки, вичитування в дискурсі тих значень, що маються на увазі, але залишаються невисловленими, невираженими, сховавшись за фасадом «уже сказаного». У зв'язку з цим виникає проблема аналізу «дискурсивної події» у контексті позамовних умов виникнення дискурсії — економічних, політичних та інших, що сприяли, хоча і не гарантували його появу. Простір «дискурсивної практики» зумовлений можливістю сполучати в мові різночасні події, що вислизають з-під влади культурної ідентифікації, відтворюючи динаміку реального. У дискурсії Фуко виявляє специфічну владу вимовляння, наділену силою щось стверджувати. Говорити — значить мати владу говорити. У цьому відношенні, дискурс подібний всьому іншому у суспільстві — це такий самий об'єкт боротьби за владу. Багато в чому завдяки роботам Фуко, Альтюссера, Дерріди, Лакана французька школа дискурсного аналізу відрізняється більшою філософською спрямованістю, увагою до ідеологічних, історичних, психоаналітичних аспектів дискурсу.

Аналіз дискурсу є міждисциплінарною областю знання; теорія дискурсу розвивається в лінгвістиці тексту, психолінгвістиці, семіотиці, риториці.

Конвенції дискурсу[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чепа М.-Л.А. Національно-становий тип дискурсу "Записки про переваги чинів малоросійських А.І. Чепи" / Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України "Проблеми загальної та педагогічної психології". Том ХІ, частина 5. - К.,2009. - С. 295-405.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Dijk, van T.A.. Studies in the Pragmatics of Discourse. – Mouton. – Hague, [1981]. – .XII, 331p. 
  •   Serio, P. Analyse du discours politique sovietique (Cultures et Societies de l’Est. 2). – Paris, Institut d’etude slave. – 1985.
  • Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г.  Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. – К., 2001. – 181 с.
  • Зарецький О. Офіційний та альтернативний дискурси. 1950-80-ті роки в УРСР. – Вид. 2, випр. та доповн. – Київ, Інститут української мови НАН України. – 2008. – 444 с. (Перше видання 2003 р.)
  • Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І.О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. – Х. : Право, 2015


Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.