Білоус Дмитро Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Білоус Дмитро Григорович
Білоус Дмитро Григорович.jpg
Псевдоніми, криптоніми Димко
Народження 24 січня 1920(1920-01-24)
  Курмани, Лебединський повіт, Харківська губернія
Смерть 13 жовтня 2004(2004-10-13) (84 роки)
  Київ
Поховання Байкове кладовище
Національність українець
Громадянство СРСР СРСР, Україна Україна
Мова творів українська
Рід діяльності поет, перекладач, літературний критик,поет,працював на кафедрі журналу (Дніпро)
Роки активності: 1935—2004
Нагороди та премії
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1990
імені Максима Рильського, імені Олександра Копиленка, імені Лесі Українки, імені Олени Пчілки
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден Дружби народів

Дмитро́ Григо́рович Білоу́с (* 24 квітня 1920, село Курмани, нині Недригайлівського району Сумської області — † 13 жовтня 2004, Київ) — український поет, перекладач з болгарської мови, літературний критик, громадський діяч.

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (за книжку «Диво калинове»). Автор збірок гумору та сатири, книжок для дітей, статей, літературних розвідок про творчість українських письменників.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Народився в селянській багатодітній сім'ї Ганни Давидівни і Григорія Миколайовича Білоусів (був десятою дитиною). Як згадував сам Дмитро Григорович, «сімейка в мого батька була, як у того Омелечка, про якого в народній пісні співається… Було нас одинадцятеро дітей. Я був десятою дитиною, якраз „лялькою в колисці“, коли старші вже парубкували й дівували».

Після закінчення школи поїхав до Харкова, де вчився на робітничому факультеті та працював на електрозаводі. 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського університету. Його однокурсниками були Олесь Гончар і Григорій Тютюнник.

Друкувався з 1935 року.

З початком німецько-радянської війни 1941 добровольцем пішов у сталінську армію. Після тяжкого поранення лікувався у шпиталі міста Красноярськ у Росії. Потім у Москві був співробітником редакції радіомовлення для партизанів і населення окупованих території України. Писав гуморески для радіожурналу «Сатиричний залп», друкувався в журналі «Перець», писав вірші для партизанських листівок.

Твори[ред.ред. код]

  • Осколочним! (збірка гумору та сатири)
  • Веселі обличчя (збірка гумору та сатири)
  • Вічно жива
  • Диво калинове (збірка)
  • Хліб і слово
  • Чари барвінкові (збірка)

Укладач антології болгарської поезії українською мовою.

Нагороди[ред.ред. код]

Надгробок Дмитра Білоуса на Байковому кладовищі в Києві.

Премії[ред.ред. код]

Ордени[ред.ред. код]

  • радянський орден Дружби народів (1980),
  • болгарський орден Кирила і Мефодія першого ступеня (1966),
  • болгарський орден «Мадарський вершник» (1995);
  • український орден князя Ярослава Мудрого п'ятого ступеня (жовтень 2001);
  • український орден «За мужність» третього ступеня (2002).

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]