Дмитрівка (Золотоніський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Дмитрівка
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Золотоніський
Рада/громада Дмитрівська сільська рада
Код КОАТУУ 7121583501
Облікова картка Дмитрівка 
Основні дані
Населення 1391
Площа 5,44 км²
Поштовий індекс 19751
Телефонний код +380 4737
Географічні дані
Географічні координати 49°40′21″ пн. ш. 31°51′10″ сх. д. / 49.67250° пн. ш. 31.85278° сх. д. / 49.67250; 31.85278Координати: 49°40′21″ пн. ш. 31°51′10″ сх. д. / 49.67250° пн. ш. 31.85278° сх. д. / 49.67250; 31.85278
Середня висота
над рівнем моря
85 м
Водойми р. Супій
Відстань до
обласного центру
29,8 (фізична) км[1]
Відстань до
районного центру
16 км
Найближча залізнична станція полустанок Супій
Відстань до
залізничної станції
4 км
Місцева влада
Адреса ради с. Дмитрівка
Сільський голова Іллічова Любов Микитівна
Карта
Дмитрівка. Карта розташування: Україна
Дмитрівка
Дмитрівка
Дмитрівка. Карта розташування: Черкаська область
Дмитрівка
Дмитрівка
Locator Dot2.gif
Розташування села Дмитрівка

Дми́трівка — село в Україні, в Золотоніському районі Черкаської області, центр сільської ради. Населення — 1391 чоловік.

Село розташоване на річці Супій за 16 км на захід від районного центру — міста Золотоноша та за 4 км від залізничного полустанку Супій.

Історія[ред.ред. код]

За переказами старожилів, село існувало ще за кріпаччини. Його засновником був кріпак Дмитренко Дмитро, який втік від поміщика і став жити в лісі, на березі річки Супій, на «старому селі», що нині за 3 км на південний захід від центру села. Після скасування Запорозької Січі Катериною ІІ в село прибуло чимало козаків, які становили половину всього населення.

Наприкінці XVIII — на початку XIX століття в Дмитрівці з'явилися поміщики — Кононович і Платковський, які, маючи родючу землю, віддавали її в оренду бідному населенню. У центрі села була церква, «монополька» та крамниця єврея.

У 70-х роках XIX століття відкрито початкову школу, а в 1912 році — 6-й клас, до якого вступило 5 учнів.

За даними на 1859 рік у власницькому і козацькому селі Золотоніського повіту Полтавської губернії, мешкало 1059 осіб (460 чоловічої статі та 599 — жіночої), налічувалось 156 дворових господарств, існувала православна церква[2].

Станом на 1885 рік у колишньому державному та власницькому селі Піщанської волості мешкало 1466 осіб, налічувалось 254 дворових господарства, існували православна церква, школа, 2 постоялих двори, водяний і 2 вітряних млини, базари по вівторках, 4 маслобійних заводи[3].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2220 осіб (1089 чоловічої статі та 1131 — жіночої), з яких 2210 — православної віри[4].

Наприкінці 1917 село увійшло до складу УНР. На початку 1918 років російські провокатори спровокували конфлікти на земельному ґрунті. 1930 комуністична влада почала примушувати селян до вступу у колгосп, якому сама й дала назву — «Більшовик». Після цього вдалися до терору голодом, який спричинив масові смерті старих та дітей, а також втечу незалежних господарників на Донбас. Головою колгоспу до 1941 року був Ярмола Петро Трохимович, якого розстріляла німецька адміністрація за участь у незаконних акціях депортації односельців та організацію Голодомору. Взагалі за короткий термін німецька адміністрація ліквідувала диверсійні гнізда сталіністів, до яких належав і депутат маріонеткової Верховної Ради УРСР О. К. Слива.

369 дмитрівців насильно мобілізовані до сталінських загонів і брали участь у Другій світовій війні. 194 нагороджені бойовими орденами і медалями із комуністичною символікою. 263 сталіністи довели до смерті. Для пропаганди сталінської перемоги у селі споруджено обеліск та пам'ятник Невідомому солдатові, який також спаплюжено голодоморною символікою. 1946 року в селі знову почався голод — комуністи грабували селян, не пускали на заробітки до інших районів України. Встановлено жорсткий комуністичний режим терору та страху.

На початок 1970-х років колгосп «Більшовик» мав в користуванні 3,1 тисяч га сільськогосподарських угідь, в тому числі 2,2 га орної землі. В господарстві вирощували зернові і технічні культури, було розвинуте тваринництво. Працювали електростанція, млин, лісопильня. На той час в селі діяли середня школа, будинок культури на 750 місць, бібліотека з фондом 12,6 тисяч книг, дитячі ясла, садок, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку, ощадна каса.

На території села виявлено поселення доби неоліту, 4 поселення доби бронзи та одне періоду Київської Русі.

Персоналії[ред.ред. код]

В селі народилися:

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. maps.vlasenko.net(рос.)
  2. рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 977)
  3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  4. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-172)
  5. www.warheroes.ru(рос.)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]