Золота Роза (Дніпро)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Золота Роза
Golden Rose Synagogue, Dnipropetrovsk.JPG
48°27′50″ пн. ш. 35°03′11″ сх. д. / 48.46390000002777754° пн. ш. 35.05310000002777571° сх. д. / 48.46390000002777754; 35.05310000002777571Координати: 48°27′50″ пн. ш. 35°03′11″ сх. д. / 48.46390000002777754° пн. ш. 35.05310000002777571° сх. д. / 48.46390000002777754; 35.05310000002777571
Тип споруди синагога
Розташування Flag of Ukraine.svg УкраїнаДніпро
Кін. будівництва 1800 і 2000
Стиль класична архітектура[d] і Модерн
Належність Ортодоксальний юдаїзм
Оригінальна назва Золота Роза
Золота Роза (Дніпро). Карта розташування: Україна
Золота Роза (Дніпро)
Золота Роза (Дніпро) (Україна)
Золота Роза у Вікісховищі?

Золота Роза  — синогога у Дніпрі, була побудована у 1852 році, реконструйована у 2000 році.

Розташована на площі Дем'яна Бідного, на вулиці Шолом Алейхема, 4.

Назва[ред. | ред. код]

20 вересня 2000 року була урочисто відкрита відреставрована хоральна синагога, яка отримала назву «Золота Троянда».

Історія[ред. | ред. код]

Початковий етап існування синагоги невідомий. За даними «Екатеринославского юбилейного листа» (1887) на місці кам'яної синагоги був єдиний дерев'яний молитовний будинок. Будинок було побудовано приблизно у 1800 році, згорів він у 1833 році. Богослужіння в будинку відбувалось за німецьким ритуалом (ашкеназ), але була і маленька школа в якій молились за іспанським ритуалом (сефард). Після пожежі місце залишалось порожнім до 1837 року, члени громади викупили сміжну дільницю землі за 10 тисяч рублів асигнаціями для будівництва більш великої та зручної будівлі.

У 1837 році після дозволу новоросійського генерал-губернатора князя Воронцова почалось будівництво кам'яної споруди. Ініціатором та головним жертводавцем був місцевий богатій Л. М. Кранцфельд. Було закладено фундамент та частину першого поверху, будівництво було зупинено у зв'язку з недостатньою кількістю грошей.

У 1841—1843 роках до головної будівлі синагоги було добудовано окремий кам'яний двоповерховий молитовний будинок. До 1845 року будівництво головної будівлі було завершено, синагога мала дерев'яний купол.

За даними місцевих дослідників будівництов було закінчено у 1852 році, ця дата довгий час зберігалась на фасаді синагоги. У 1860-х роках було покращено інтер'єр будівлі — розписано купол, влаштовани чавунні сходи до верхніх жіночих приміщень.

Великий будинок синагоги мав прямокутну форму, був побудований в класичному стилі з мавританськими елементами. Фасад був прикрашений чотириколонним портиком коринфського ордену та двома декоративними баштами, над центром височив масивний купол. Внутрішнє планування синагоги повністю відповідало юдейському обряду. У центральній частині біля східної стіни розташовувалась велика «Свята шафа», в якій зберігалась Тора. В центрі молитовної зали знаходилась люстра, яку пожертвував екатеринославський маршалок шляхти генерал П. А. Струков.

Синагога була закрита у 1929 році на вимогу окружної ради Спілки безбожників, як така, що веде реакційну боротьбу та розповсюджує забобони. 8 лютого 1929 року з'явилось рішення Президіуму окружного виконкому про закриття Брянської церкви (зараз Дніпропетровський будинок органної і камерної музики) та Хоральної синагоги:

« З пропозиціями міськради та т-ва «Безвірник» про закриття на підставі виявленого бажання широких кол трудящих м.Дніпропетровська кол.Брянської церкви та Хоральної синагоги разом з 2-й двоповерховою прибудівлею погодитись »

22 березня 1929 року рішенням окружного виконкому синагога була передана союзу швачок для організації робочого клуба. До 1980х років в приміщенні знаходився будинок культури. У 1980—1990х роках — використовувалось як сховище швейної фабрики ім. М. М. Володарського (зараз фірма «Мрія»). Інтер'єр будівлі було змінено: повністю було змінено інтер'єр молитовного залу, на фасаді під портиком знищили балкон, портик змінив пропорції, був збільшений фронтон, розібрали купол та башти, цеглинами було закрито багато вікон, було прибудовано сценічну коробку. На фронтоні з'явилось зображення серпу та молоту.

З 1987 до 1996 року юдейська громада вела боротьбу за повернення Хоральної синагоги. 4 роки тривав капітальний ремонт та реконструкція. Автором проекту реконструції став Олександр Теодорович Дольник фірма «DOLNIK & Co»[1].

Під час реконструції у 1999 році сценічна коробка була перенесена на чотири поверхи і поєднана з чотирьохповерховою пристройкою. 20 вересня 2000 року відбулось урочисте відкриття Хоральної синагоги, на якому були присутні Анна Азарі, Генадій Боголюбов, Йосип Кобзон та ін. На міжнародному архітектурному фестивалі «Зодчество 2001» в Москві робота О.Дольника отримала Золотий диплом. Будівля відреставрована у вигляді, максимально наближеному до первісного, згідно фотографій початку XX сторіччя. Головний зал розрахован на 450 осіб. Фойє прикрашають роботи Франка Майслера (Ізраїль).

Сьогодення[ред. | ред. код]

На сьогодні «Золота Троянда» — це культурний комплекс, що містить громадський центр, музейно-історичний комплекс, бібліотека, благодійні заклади та ін.

у 2002 році Dolnik&Co завершила проект музею «Холокост». Будівля музею примикає до синагоги, щоб запобігти впливу на фундамент синагоги фундамент музею вирішено на суцільній плиті. У жовтні 2012 року музей було відкрито[2].

В липні 2010 року синагога була закрита на ремонт.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]