Добромильська реформа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перші зреформовані василіяни та їх настоятелі. Добромиль 1885—1886:
Сидять у першому ряді зліва-направо: Дмитро Жуковський, Фелікс Цозель, ТІ, Климентій Сарницький, Каспер Щепковський, ТІ, Адальберт Баудісс, ТІ, невідомий єзуїт, Юліян Зємба; Стоять в другому ряді зліва-направо: Платонід Філяс, Сава Ломницький, Юліян Мриць, Еміліян Козаневич, Сотер Ортинський, Венедикт Скоробогатий, Володимир Стех, Юліян Дацій; Стоять в третьому ряді зліва-направо: Діонисій Ткачук, можливо Сильвестр Кізима, Антоній Мартинюк

Добромильська реформа — назва низки заходів, яких вжили для реформування монашого чину Василіян у 1882—1904 роках.

Відомості[ред. | ред. код]

Папа Лев ХІІІ 12 травня 1882 року на основі отриманої інформації про стан Василіян, зокрема, в Галичині видав Апостольський Лист «Singulare Praesidium», яким окреслив основні пункти реформи, яку вирішили розпочати з Галицької провінції. У ньому були наступні розпорядження:

  • реформу проводять Єзуїти, яким тимчасово передають Добромильський Монастир святого Онуфрія
  • впроваджують один Новіціят на всю Галичину
  • новиків та духовних виховують на засадах святих Василія, Йосафата, митрополита Йосифа Рутського
  • Єзуїти мали підготувати нові правила в дусі св. Василія
  • в перспективі Василіяни мали вийти з-під юрисдикції єпископів та підпорядкуватись безпосередньо Апостольському Престолу.

Офіційно розпочалась 15 червня 1882 року: того дня протоігумен о. Климентій Сарницький та ігумен о. Юліан Телішевський передали Єзуїтам (провінціялу о. Генрику Яцковському, настоятелю і магістру новиків о. Касперу Щепковському, вихованцю бучацьких Василіян) Добромильський Монастир святого Онуфрія.

15 вересня того року відкрили новіціят в Добромилі. Першими новиками були брат[1] Віссаріон Кулик, бр. Володимир Стех, бр. Теодозій Куницький. Після закінчення піврічної «кандидатури» і року та 6 тижнів новіціяту клирики складали перші обіти та продовжували навчання: рік риторики (для осіб з середньою освітою), два роки філософії, два (згодом три чи чотири) роки теології.

У 1884 році до реформи приєднався Лаврівський монастир святого Онуфрія, у 1886—1887 — Львівський св. Онуфрія, у 1888 — Кристинопільський (св. Юра), 1891 — Жовківський монастир Різдва Христового та Крехівський (у 1897 році став самостійним), 1893 — Бучацький св. Хреста (28 квітня[2]), Улашківський св. Івана, 1895 — свв. Петра і Павла в Михайлівці. У 1904 році Гошівський, Золочівський та Погонський монастирі, які налічували 8 отців, ще не приєднались до Провінції, але зробили це до 1913 року.

В перші роки реформи Галичиною прокотились хвилі протестів проти неї, яку головно підтримувало галицьке москвофільське середовище, яке сприймало Єзуїтів як полонізаторів.

18 квітня 1904 року Конгрегація Пропаганди вирішила звільнити Єзуїтів від проводу Василіянами. Папа Пій X 12 липня 1904 року затвердив Управу Чину, яку складали виключно Василіяни на чолі з протоігуменом о. Платонідом Філясом. 10 вересня 1904 року останній протоігумен-єзуїт о. П. Бапст склав повноваження проконсультору о. Єроніму Маліцькому, бо о. Платонід Філяс перебував у Канаді на місії.

Провідники реформи[ред. | ред. код]

За весь час для блага Василіян трудились 47 ченців-єзуїтів, з яких 34 — священики, 2 — брати-студенти і 11 братів помічників.

# Єзуїт Роки життя Статус Які обов'язки виконував, де і коли (роки)
1 Міхал Анджейчак 1856—1902 священик настоятель і економ монастиря у Львові (1890—1892)
2 Августин Арндт 1851—1925 священик професор догматичного і морального богослов'я в Кристинополі (1890—1892)
3 Пйотр Бапст 1845—1924 священик протоігумен
4 Адальберт Баудісс 1842—1926 священик професор риторики і соцій новіціяту в Добромилі (1884—1889), настоятель у Лаврові (1889—1892), настоятель у Добромилі (1892—1902) і магістр новіціяту в Добромилі (1896—1901)
5 Юзеф Беґер 1852—1894 священик професор математики і фізики у Львові (1886—1887)
6 Казімєж Біштиґа 1869—1938 священик професор богослов'я в Кристинополі (1899—1900)
7 Ерик Брандіс 1834—1921[3] священик ректор в Добромилі (1882—1885)
8 Едвард Буркевич 1839—1921 священик настоятель і професор морального богослов'я в Лаврові (1886—1887), професор історії і німецької мови в Добромилі (1891—1892), настоятель у Львові (1892—1893)
9 Алоїз Вароль 1859—1936 священик професор богослов'я і Святого Письма в Кристинополі (1896—1898)
10 Юзеф Василевський 1841—1913 священик професор філософії в Добромилі (1884—1886), Львові (1886—1889) і Лаврові (1889—1891), професор богослов'я в Кристинополі (1892—1894) і Лаврові (1896—1897)
11 Фелікс Верцінський 1858—1940 священик настоятель у Кристинополі (1899—1901)
12 Августин Вільгельм 1866—1952 священик професор метафізики і етики в Добромилі (1899—1902)
13 Кароль Врублевський 1864—? брат-студент викладач риторики в Добромилі 1888—1890
14 Юзеф Ґадовський 1858—1918 священик настоятель у Лаврові (1892—1893)
15 Станіслав Дидек 1864—1925 брат керував будівництвом і ремонтними роботами в Добромилі (1888—1889) і Лаврові (1889—1890)
16 Антоній Дуткевич 1857—1913 брат кухар у Добромилі (1884—1885)
17 Ян Закшевський 1864—1936 священик професор догматичного богослов'я в Кристинополі (1898—1899)
18 Міхал Кальман 1863—1939 священик настоятель у Лаврові (1898—1899)
19 Юзеф Кухарський 1848—1917 брат кухар у Добромилі (1886—1894)
20 Юзеф Кшановський 1860—? священик (у 1902 залишив єзуїтський орден) професор догматичного богослов'я в Кристинополі (1900—1901)
21 Лука Лащик 1848—1928 священик настоятель у Жовкві (1898—1902)
22 Вацлав Лев 1869—1907 священик професор Святого Письма в Кристинополі (1898—1900)
23 Миколай Лісовський 1816—1906 брат фіртіянин і кравець у Добромилі (1898—1899)
24 Станіслав Ліц 1862—1935 священик настоятель у Бучачі (1897—1898) і Кристинополі (1898—1900)
25 Павел Маковський 1844—1920 священик соцій магістра новіціяту в Добромилі (1882—1884), настоятель у Львові (1889—1890)
26 Стефан Малевич 1840—1893 брат господар у Добромилі (1882—1885) і Лаврові (1885—1890)
27 Пйотр Мастай 1852—1918 священик професор морального богослов'я в Кристинополі (1896—1898)
28 Юзеф Маховський 1873—1942 брат-студент вчитель на гуманістиці і викладач латини на новіціяті в Добромилі (1900—1901)
29 Міхал Мицєльський 1826—1906 священик візитатор (1887—1893) і протоігумен (1897—1901)
30 Антоній Міль 1838—1912 священик настоятель у Кристинополі (1888—1889)
31 Антоній Містак 1840—1915 брат господар у Лаврові (1890—1894)
32 Леопольд Палковський 1876—? брат (у 1901 залишив єзуїтський орден) кухар у Жовкві (1900—1901)
33 Францішек Радецький 1850—1914 священик настоятель у Кристинополі (1889—1894) і Лаврові (1894—1896)
34 Мацей Ратушинський 1843—1922 брат господар у Добромилі (1894—1896)
35 Казімєж Рідль 1841—1898 священик професор риторики в Добромилі (1882—1884)
36 Томаш Свіондер 1846—1933 брат фіртіянин у Добромилі (1883—1894)
37 Теодор Созанський 1826—1901 священик професор етики в Лаврові (1893—1894)
38 Францішек Стец 1854—1925 священик професор фізики і математики у Львові (1887—1889) і Лаврові (1889—1890)
39 Шимон Тиховський 1841—1915 священик настоятель у Лаврові (1893—1894)
40 Станіслав Томкевич 1862—1923 брат фіртіянин і кравець у Кристинополі (1900—1901)
41 Юзеф Урбанек 1851—1932 священик економ і професор німецької мови в Добромилі (1893—1894)
42 Фелікс Цозель 1847—1928 священик професор морального богослов'я в Добромилі (1885—1886), етики у Львові (1886—1887), морального і догматичного богослов'я в Лаврові (1887—1888) і Кристинополі (1888—1890)
43 Юзеф Чухновський 1843—1885 брат кухар у Добромилі (1883)
44 Мацей Шафлярський 1847—1903 священик професор гуманістики в Добромилі (1890—1891), професор грецької мови в Лаврові (1891—1892)
45 Каспер Щепковський 1823—1899 священик магістр новіціяту і ректор у Добромилі (1882—1893), візитатор (1893—1897)
46 Міхал Якубінський 1855—1905 священик викладач на гуманістиці в Добромилі (1889—1890)
47 Францішек Янік 1842—1922 священик настоятель у Лаврові (1887—1889)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. надалі бр.
  2. Стоцький Ярослав. Монастир Отців Василіян Чесного Хреста Господнього в Бучачі… — С. 86.
  3. 461 — p Brandis Ericus // Necrologia patrum ac fratrum in Societate Iesu defunctorum. — P. 279.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]