Добропілля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Добропілля
Dobropillya gerb.png Flag of Dobropillia.svg
Герб Добропілля Прапор Добропілля
Вокзал станції Добропілля
Вокзал станції Добропілля
Добропілля
Розташування міста Добропілля
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Донецька область
Район Добропільська міська рада
Код КОАТУУ 1411500000
Засноване 1840-ві
Статус міста з 1953 року
Населення 30186 (01.01.2017)[1]
Агломерація 64182
Площа 11.89 км²
Густота населення 2538,7 осіб/км²
Поштові індекси 85000—85009
Телефонний код +380-6277
Координати 48°28′08″ пн. ш. 37°04′58″ сх. д. / 48.46889° пн. ш. 37.08278° сх. д. / 48.46889; 37.08278Координати: 48°28′08″ пн. ш. 37°04′58″ сх. д. / 48.46889° пн. ш. 37.08278° сх. д. / 48.46889; 37.08278
Висота над рівнем моря 139 м
Водойма р. Бик
Відстань
Найближча залізнична станція Добропілля
До обл./респ. центру
 - фізична 71,6 км
 - залізницею 102 км
 - автошляхами 94 км
До Києва
 - фізична 520 км
 - залізницею 626 км
 - автошляхами 694 км
Міська влада
Адреса 85000 Донецька область, м. Добропілля, вул. Першотравнева, 83, тел. 2-30-54
Веб-сторінка Добропільська міськрада
Міський голова Андрій Аксьонов

Commons-logo.svg Добропілля у Вікісховищі

Добропі́лля — місто обласного значення в Донецькій області. Адміністративний центр Добропільського району. Місто розташоване за 95 км на захід від Донецька.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Добропілля засноване у 1940-х роках XIX століття. Статус міста отримало з 1953 року.

Видобуток кам'яного вугілля («Добропіллявугілля» — одне з найбільших підприємств галузі). Підприємства будматеріалів (завод залізобетонних виробів, шлакоблоковий), харчова промисловість (хлібозавод, молокозавод), комбікормовий завод. У 1968—2010 роках працював Добропільський тролейбус (2 маршрути). У місті діє одна лікарня, 7 медпунктів, 8 загальноосвітніх шкіл, 2 кінотеатри, 2 палаци культури, 6 бібліотек, 2 парки відпочинку.

Добропільській міській раді підпорядковані два міста районного значення Білицьке і Білозерське, два селища міського типу Водянське і Новодонецьке та одне селище. Північніше від міста річка Водяна.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат району континентальний. Взимку дують південно-східні та східні вітри. Їх середня швидкість становить близько 5—6 метрів за секунду. Крім того, у зв'язку з тим, що повітряні маси, що надходять зі сходу містять в собі дуже низьку вологість, вони провокують виникнення суховіїв навесні. Але суховії — це не єдиний недолік місцевого клімату. Бувають сильні зливи, іноді з градом, або зимові відлиги, які переходять в ожеледиці.

Населення[ред.ред. код]

Населення 35 977 мешканців (2006). З територіями, підлеглими міськраді 72 817 мешканців. Кількість населення на початок 2004 року — 34,5 тис. осіб.

Народжуваність — 8,0 на 1000 осіб, смертність — 17,4, природна смертність — 9,4, сальдо міграції негативне (-4,2 на 1000 осіб).

За даними перепису 2001 року населення міста становило 35977 осіб, із них 38,50 % зазначили рідною мову українську, 60,97 % — російську, 0,14 % — білоруську, 0,02 % — вірменську та молдовську, 0,01 % — болгарську, німецьку, польську, румунську та грецьку мови[2].

Національний склад населення за переписом 2001 року[3]

Чисельність Частка, %
українці 51 942 71,3
росіяни 18 824 25,9
білоруси 766 1,1
татари 304 0,4
греки 116 0,2

Історія[ред.ред. код]

Самарська паланка[ред.ред. код]

Група інженерів і службовців Ерастівського рудника 1916 року

До появи осілого населення на землях нинішнього Добропілля і околицях кочували ногайці Малої Ногайської Орди, про ці часи нагадує назва річки Бик, яка походить від ногайської назви Біюк-Самар, Велика-Самара.[4]

У XVII в. на місці нинішнього селища Святогорівка, яке межує з містом, поряд з перетином Муравського і Залозного шляхів з'явилася сторожка, а потім і зимівник запорізьких козаків, а землі нинішнього міста увійшли до складу Самарської паланки Війська запорізького.

Російська імперія[ред.ред. код]

Місто засновано як хутір Парасковіївка і Марївка в 40-ві роки XIX ст.1859 році було 44 мешканці) поміщика Албанського, в 1912 році — Ерастівський рудник, на правому березі річки Бик — Святогорівський рудник. З 1914 року працює залізнична гілка.

Громадянська війна 1917—1922[ред.ред. код]

Булавін Наум Уварович

31 грудня 1917 була створена Рада робітничих депутатів добропільських кам'яновугільних копалень. До ради увійшли Є. І. Агеєнко, А. П. Іванов (голова), І. Я. Лактіонов, І. Т. Орлов, С. А. Стебні та інші шахтарі.[5]

В зв'язку із загрозою наступу на Донбас загонів Каледіна, на заклик Центрального штабу Червоної гвардії Донбасу були сформовані загони Червоної гвардії на Добропільських рудниках.

Місто і рудничні селища були визволені у квітні 1918 року військами Гетьмана Скоропадського. Місцева адміністрація була розігнана, а її голова був розстріляний. 18 листопада 1918 року радянські партизани знову захопили владу у навколишніх селищах і в волосному центрі Святогорівка. Місцеву адміністрацію представляли Н. У. Булавіна, С. Л. Опрокова, І. Я. Серікова, П. Т. Шатохіна. Радянська влада тут була встановлена ​​ще до приходу Червоної Армії.

23 травня 1919 селища рудників захопили денікінці. 26 травня 1919 року їхній загін на чолі з місцевим поміщиком Роговський вчинив розправу над радянськими активістами: І. Т. Орлова та Н. І. Костіна розстріляли; машиніста підйому, члена Ради І. Я. Лактіонова та інших побили шомполами; заарештували робочих І. Ф. Духа, А. К. Литвинова, П. А. Севастьянова, М. Л. Тимощука

30 грудня 1919 року радянські частини Червоного козацтва під командуванням Віталія Примакова остаточно захопили місто і навколишні селища рудників.

Добропільська лікарня, (1925)

До 1920 року в Парасковіївці було 47 господарств і 270 мешканців, ще 150 жителів у селищі Святогорівського рудника.

Восени 1920 р. Н. І. Махно з невеликим, але добре озброєним загоном бійців проходив з півночі Луганщини на Дніпропетровщину через територію нинішнього міста Добропілля по дорозі, яка проходила навпростець від Ганнівського містка до ст Добропілля. Григоренко зі своєю бандою влаштував засідку в густих терниках вздовж дороги і за насипом залізниці. Як тільки колона махновців ступила на територію між нинішньою вулицею Фрунзе і водонапірною баштою, банди відкрили по них кулеметний вогонь з-за залізничного насипу, а з тилу, з балки, де нині ставок і міський парк, напали більше півдесятка сотень вояків Григоренка на конях. Н. І. Махно талановитий командир, зі своїми трьома сотнями досвідчених бійців, зумів розгромити банду, що мала до тисячі грабіжників, яка після цього припинила своє існування.[6]

Будинок культури Добропілля, (1925)

26 березня 1921 року в околицях міста знаходився загін махновця Кожина Фоми, на початку квітня Донецька дивізія ВЧК витіснила загони Кожина з цього району, проте незабаром він повернувся сюди.

10 квітня 1921 року під виглядом червоногвардійської частини через Добропілля пройшов загін махновця Кожи, в селищі вони розкидали звернення про скликання «Всеукраїнського з'їзду рад».

УРСР[ред.ред. код]

У 1931 році здана в експлуатацію шахта «Гігант» імені Максима Горького (після війни — № 1-2 Добропіллявугілля), навколо якої з'явилися 2 селища — Техноколона й Тимчасова Колонія. У 1935 році відбулося об'єднання всіх селищ у село Добропілля. Довоєнна продукція вугілля трестом «Добропіллявугілля» — 291,5 тисяч тонн (1939), післявоєнна — 401 тис. тонн (1950).

Радянсько-німецька війна[ред.ред. код]

З наближенням німецьких військ до кордонів Донбасу, шахти Добропілля були підготовлені до підриву. Підрив шахти № 17-18 ім. РСЧА здійснили 15 жовтня. Цього ж дня підірвали шахту № 1-2 «Гігант» і підпалили елеватор з зерном, яке не встигли вивезти і роздати добропільцям.

19 жовтня 1941 року радянські війська з боєм відійшли з міста. В ході Лозово-Барвінківської наступальної операції взимку 1942 року частини 5-го кавалерійського корпусу під командуванням генерал-майора А. А. Гречка 27 січня визволили селище. Але 20 лютого війська змушені були відійти.

10 лютого 1943 року частини 4-го гвардійського Кантемирівського механізованого корпусу визволили шахтарські селища. У вересні 1943 року — частини 279-ї; стрілецької дивізії Південно-Західного фронту очистили селище від ворога.

Повоєнні роки[ред.ред. код]

Молитовний будинок ЄХБ Добропілля

З 1950 року працює Добропільська ЦЗФ (центральна збагачувальна фабрика) — переробляє 1,2 млн тонн вугілля, навколо якої виросло селище Жданова. У 1953 році Добропілля отримало статус міста районного підпорядкування. Населення міста зросло до 18 000 осіб за рахунок переселенців з Вінницької й Житомирської областей.

З 1963 року Добропілля — місто обласного підпорядкування (населення 25 000 ос.). У 1968 році в місті було відкрито тролейбусну мережу. У 1969 році здані в експлуатацію шахти «Червоноармійська» й «Новодонецька», друга ЦЗФ. У 1970 році трест «Добропіллявугілля» ліквідований, шахти передані комбінату «Красноармійськвугілля» (місто Новоекономічне, зараз — Мирноград). У 1976 знову створено трест «Добропіллявугілля», що включає в себе 9 шахт, 2 шахтобудівні організації.

Незалежна Україна[ред.ред. код]

Пам'ятник Шахтарській праці
Свято-Покровський храм

Після проголошення незалежності України в місті почався спад виробництва. Було припинено будівництво нової шахти «Добропільська-Капітальна» з проектною потужністю 4 мільйонів тон вугілля в рік на етапі, коли вже було збудовано надшахтні об'єкти і підійшли до проходження двох її стволів. Це вугільне підприємство будувалось на дільниці з найбільшими покладів вугілля в Донбасі з потужністю вугільних пластів 1,5-2,5 метрів. Одночасно з спорудженням цієї шахти в місті передбачалось будівництво нового житлового мікрорайону на західній околиці, де нині поле між вулицею Першотравневою і міським кладовищем.[7] Повністю було припинено будівництво заводу КПД, каналу «Дніпро-Донбас» і зруйновано завод ЗБНТ — єдиний такого роду в колишньому СРСР. У місті було припинено будівництво в Будинку зв'язку, Будинку дитячої і юнацької творчості, хірургічного корпусу райлікарні. Були закриті всі кінотеатри, зруйновано будинок культури «ім. Печериці».

У 1994 році у місті почав працювати телецентр ефірного телебачення, який в своїх програмах висвітлював головні події в житі і праці добропільців.

У 2000 році виповнилось 100 років з початку видобутку вугілля на підземних вугільних полях шахти «Алмазна». У мікрорайоні Молодіжному у сквері Перемоги відкрито пам'ятний знак слави шахтарській праці добропільських гірників. В цей же рік в місті на базі школи № 2 відкрито першу в нашому місті гімназію. Того ж року на проспекті перемоги біля магазину «Бамовський» спорудженно храм-каплицю в пам'ять гірників, які загинули в шахті.

У 2002 році на базі школи № 5 відкрито гірничій ліцей за участі Дніпропетровської гірничої академії[8]

У 2003 році урочисто відзначено 50-річчя з часу надання Добропіллю статусу міста у 1953 р., а в 2004 р. — 145 років з часу офіційного визнання Парасковіївки населенним пунктом Російської імперії.[9]

На місцевих виборах в жовтні 2015 року мером міста був обраний Андрій Аксьонов. Згідно з результатами голосування, оприлюдненими на сайті ЦВК, за підсумками обробки всіх протоколів Аксьонов набрав 68,9 % голосів виборців. Його найближчий конкурент, представник партії «Наш Край» Ігор Кудря набрав 9,1 % голосів, а решта шість кандидатів, включаючи кандидатів від партій «Сила Людей», «Укроп» і чотирьох самовисуванців — 6 % і менше[10].

Війна на сході України[ред.ред. код]

Пускова установка БМ-21 «Град» з якої було обстріляне Добропілля. На бортах видно саморобні кріплення для тентового накриття артилерійської частини з метою її приховання

9 вересня 2014 року місцеві активісти із співробітниками міліції створили загони самооборони для патрулювання Добропілля і району, аби завадити проникненню сюди терористичних диверсійних груп; поставлено 4 блокпости, ведеться цілодобове патрулювання спільно з міліцією[11].

Перший випадок використання РСЗВ БМ-21 «Град» у війні на сході України стався 13 червня 2014 року о 08:20 в Добропіллі. Російські терористи спробували обстріляти блокпост 93-ї механізованої бригади на в'їзді в місто. Один снаряд влучив у блокпост, але не розірвався, проте інша частина залпу дала переліт — і накрила овочебазу, що знаходилась 500 метрів за блокпостом. Одна цивільна особа загинула. Вогневі позиції терористів знаходились неподалік від населеного пункту Мерцалове[12][13].

Терористи спробували втекти, однак машину довелось залишити. Військовослужбовці ЗСУ виявили в ній таблиці для стрільби з РСЗВ, на якій вказаний номер військової частини. Це вч № 27777 — 18-а гвардійська мотострілецька бригада Російської Федерації. Місце дислокації — станиця Калинівська і аеропорту Ханкала Чеченської республіки. Командир батареї — гвардії капітан Дмитро Афанасьєв[14].

11 березня 2015 року у місті було снесено пам'ятник Леніну[15].

Економіка[ред.ред. код]

Видобуток кам'яного вугілля (ДХК «Добропіллявугілля» — одне з найбільших підприємств галузі) — видобуток вугілля в 2003 році — 5 270 тис. тонн. Одне з найкращих вугледобувних підприємств — шахта «Добропільська». В останні роки за виробничі досягнення, технічні нововведення її колектив відзначений міжнародними призами: «За найкращу торгову марку» (1998 рік — Женева, 2000 рік — Мадрид), призом Європейського торгового дослідного центру «Євроринок» (1999 рік — Брюссель).

Підприємства будматеріалів (приватні фірми), харчова промисловість («Золотий колодязь», комбінат хлібопродуктів), комбікормовий завод. Більше 60 % зайнятих у народному господарстві трудяться в промисловості. Місто до сьогодні не газифіковано, є серйозні проблеми з водопостачанням.

Обсяг промислового виробництва — 490 млн гривень (на 1 жителя — 7063 грн.). Індекс промислової продукції — 81,8 % у 2003 році до 1990 року. Викиди шкідливих речовин в 2003 році в атмосферне повітря від джерел забруднення міста — 11,9 тис. тонн.

Культура[ред.ред. код]

Структура відділу культури і туризму Добропільської міської ради:

Пам'ятки історії Добропілля

У місті Добропілля на обліку перебуває 12 пам'яток історії та монументального мистецтва місцевого значення.

Культурну діяльність міста також забезпечують інші заклади:

  • Центральна районна бібліотека
  • Центр туризму і краєзнавства

Пам'ятки[ред.ред. код]

У місті Добропілля Донецької області на обліку перебуває 12 пам'яток історії та монументального мистецтва місцевого значення.

Транспорт[ред.ред. код]

Містом з інтервалом у 30 хвилин курсують автобуси (маршрути: 1А, 1Б, 2).

З 23 серпня 1968 по 15 березня 2011 рр. в місті Добропілля діяла тролейбусна система. Контактна мережа остаточно демонтована у січні 2012 року[16].

Медицина[ред.ред. код]

Добропільська центральна районна лікарня Санаторій-профілакторій «Дружба» Добропільська санітарно-епідеміологічна станція.

Освіта[ред.ред. код]

Добропільська загальноосвітня школа № 3

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

Районна газета «Новий шлях»

Спорт[ред.ред. код]

Спорткомплекс Імені Арутюнова. Футбольний клуб «Лан-Інвест».

Релігія[ред.ред. код]

Всього релігійних організацій у великому Добропіллі 20, у тому числі: парафій УПЦ — 7 Горлівської єпархії Української православної церкви,[17] 2 парафії Донецької єпархії УПЦ Київського патріархату, 1 парафія Греко-католицької церкви.

У місті Добропіллі 4 храми УПЦ[18]

  • Покровський храм
  • Амвросіївський храм
  • Храм ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість»
  • Троїцький храм

УПЦ Київського патріархату

  • Святомиколаївська парафія[19]

Є також громади Євангельських Християн Баптистів, Свідків Єгови, Адвентистів сьомого дня, Слово життя.

Персоналії[ред.ред. код]

Звання «Почесний громадянин міста Добропілля»

Голови міста[ред.ред. код]

Прапор міста Добропілля

Жертви сталінських репресій[ред.ред. код]

  • Лисенко Петро Овсійович, 1896 року народження, с. Студенець Канівського району Київської області, українець, освіта початкова, безпартійний. Проживав: м. Добропілля Донецької області, сел. шахти № 17/18, буд. № 10. Робітник шахти № 17/18. Заарештований 18 грудня 1937 року. Засуджений трійкою УНКВС по Донецькій області до розстрілу з конфіскацією майна. Даних про виконання вироку немає. Реабілітований у 1989 році.
  • Марченко Олександр Аполонович, 1912 року народження, с. Вірівка Добропільського району Донецької області, українець, освіта середня, безпартійний. Проживав: м. Добропілля Донецької області. Агроном райсільгоспвідділу. Заарештований 3 листопада 1949 року. Особливою  нарадою при МДБ СРСР засуджений на 15 років ВТТ. Реабілітований у 1957 році.
  • Парпара Григорій Герасимович, 1912 року народження, с. Велика Новосілка Великоновосілківського району Донецької області, грек, освіта 2 курси зоотехнікума, безпартійний. Проживав: м. Добропілля Донецької області. Робітник контори «Заготвовна». Заарештований 31 грудня 1937 року. Засуджений комісією НКВС та Прокурора СРСР до розстрілу. Даних про виконання вироку немає. Реабілітований у 1963 році.

Мікрорайони та частини міста[ред.ред. код]

  • Мікрорайон «Молодіжний»
  • Мікрорайон «Сонячний»
  • «Ударник»
  • «17-а»
  • «Лікарня»
  • «Старі/нові двоповерхівки»
  • «Бідняцький»
  • «Станція»

Жданівський[ред.ред. код]

Жданівський (мікрорайон Добропілля) — мікрорайон міста Добропілля, який знаходиться на сході міста біля шахти «Добропільська».

Історія[ред.ред. код]

Селище імені Академіка Жданова виникло в післявоєнні роки після будівництва Добропільської центральної збагачувальної фабрики (ЦЗФ). Спочатку називалось Жданівське на честь одного з радянських партійних діячів.

На початку 1990-х років XX-го століття було перейменоване на честь академіка В. М. Жданова.

Піщаний[ред.ред. код]

Піщаний (інші історичні назви: Мар'ївка, Святогорівський рудник, 11 колона, Новомарьєнське) — частина міста Добропілля, на правому березі річки Бик.

Історія[ред.ред. код]

На початку ХІХ століття на території Піщаного знаходився хутір Мар'ївка, котрий надалі перетворився в село Мар'ївка.

У 19101912 роках поблизу с. Святогорівці були виявлені величезні запаси вугілля. У 1912 році російсько-бельгійські акціонери інженер Гребенів і штейгер Подільський (службовець Єніна) заснували на правому березі річки Бик — Святогорівський рудник (від 1914 року їх також називали 11-та колона, добропільськими).

Наприкінці 1916 року застрайкували робітники Святогорівського рудника. Їх вимоги були: поліпшення умов праці, побуту, підвищення заробітної плати. Страйк було придушено.

У 1917 році населення селища 11-та колона з населенням 150 жит. об'єднались із навколишніми селищами у селище Добропільське.

У 1917 році на руднику був створений загін самооборони на чолі з Татарин В. Ф., надалі він став комісаром загону, а Тремба І. Т. командиром. У 19181919 роках на території Святогорівського рудника знаходилися два каральних загону Котенко та Роговського.

У 1923 році рудник увійшов до складу Аннівського сільради, виник новій селище Новомар'їнське. 1924 рудник був зупинений. У період НЕП процвітав кустарний видобуток вугілля дрібними підприємцями, серед них був Соломон Давидович.

До Другої світової війни в селищі був ринок, магазин, контора шахти 17-18 РККА. По вулиці Артема була двоповерхова цегляна школа під час війни її зруйнували.

У 1943 році, коли частини 4-го Гвардійського Кантемирівського механізованого корпусу йшли через Ганнівці, танкіст лейтенант Гордієнко Павло Олексійович попросив дозволу йти в бій для того, щоб звільнити Святогорівку. На ринковій площі 11-ї колони закипів бій і лейтенант був убитий. Це сталося 16 лютого 1943. На місці де він загинув була збудована 3 школа. Після війни в селищі був створено поселення ув'язнених і ФЗО.

У 1963 році була збудована 3 школа.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Першим головою селищної ради Добропілля був махновець, М. С. Михайличенко кавалерист 6-го Задніпровського полку.
  • Місто Добропілля Донецької області занесений в Книгу рекордів Гіннеса як найменший населений пункт в світі (34,5 тисячі жителів за переписом 2004 року), де були тролейбуси. Тут знаходиться найменше тролейбусне депо і найкоротша контактна мережа, загальна протяжність якої 12 км. Також тільки тут тролейбусні дроти підвішені над ґрунтовою дорогою[21][22][23].
  • На шахті «Алмазна» ДТЕК Шахтоуправління «Добропільське» з 2005 року працює Жан Од Ншімірімана єдиний в Україні чорношкірий шахтар, родом з Бурунді, держави на берегах озера Танганьїка в Східній Африці.[24][25]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua
  3. Національний склад та рідна мова населення Донецької області. Розподіл постійного населення за найбільш численними національностями та рідною мовою по міськрадах та районах.
  4. http://lib-krm.org/wp-content/uploads/2014/08/Географические-названия-рассказывают.pdf
  5. Вековая молодость шахты «Алмазная». стр. 17
  6. Подолян В. В. Слово про Добропілля: роки, події, люди стр 34
  7. Подолян В. В. Слово про Добропілля: роки, події, люди стр 100
  8. Подолян В. В. Слово про Добропілля: роки, події, люди стр 101
  9. Подолян В. В. Слово про Добропілля: роки, події, люди стр 102
  10. На виборах мера в Добропіллі переміг проросійський сепаратист — ЗМІ. Дзеркало Тижня. 29 жовтня 2015. 
  11. У Добропіллі місцеві мешканці разом з міліцією створюють загони самооборони для протидії терористам
  12. Після обстрілу Добропілля "Градом" терористів біля овочебази лишилося 13 воронок і три снаряди. УНІАН. 2014-06-13. 
  13. Терористи використали "Град" для обстрілу міста Добропілля. Тексти. 2014-06-13. 
  14. Добропілля з "Граду" обстрілювали російські бойовики. Фото. Відео. Укрінформ. 2014-06-14. 
  15. У Добропіллі знесли пам'ятник Леніну
  16. Добропільський тролейбус на сайті «Міський електротранспорт»
  17. Горлівська єпархія. Добропільський округ
  18. Подолян В. В. Слово про Добропілля: роки, події, люди, стр. 217
  19. http://www.06277.com.ua/catalog/full/163
  20. Мер міста на Донеччині отримав російське громадянство — нардеп. Андрій Аксьонов подав документи на отримання громадянства РФ ще у 2014 році. Тиждень.ua. 19 листопад 2017. 
  21. http://media.ukr-info.net/smi/view_article.cgi?sid=3&nid=2214&aid=25777
  22. http://politiko.ua/blogpost2991
  23. http://www.2000.ua/v-nomere/derzhava/ukraina_derzhava/samyj-malenkij_arhiv_art.htm
  24. http://girnyk.dn.ua/news/edinstvennyj_v_ukraine_chernokozhij_shakhter_rabotaet_v_dobropole_foto/2014-01-16-3704
  25. http://bornindonbass.tumblr.com/post/109304692474/%D0%B6%D0%B0%D0%BD-%D0%B5%D0%B4-%D0%BD%D1%88%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%B0-%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BC-%D0%B8%D0%B7-%D0%B1%D1%83%D1%80%D1%83%D0%BD%D0%B4%D0%B8-%D0%B3%D0%BE%D1%81%D1%83%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]