Добропілля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Добропілля
Dobropillya gerb.png Dobropillya prapor.png
Герб Добропілля Прапор Добропілля
Вокзал станції Добропілля
Вокзал станції Добропілля
Добропілля
Розташування міста Добропілля
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Донецька область
Район/міськрада Добропільська міська рада
Код КОАТУУ 1411500000
Засноване 1840-ві
Статус міста з 1953 року
Населення 30 884(1.01.2014)[1]
Агломерація 64182
Площа 11.89 км²
Густота населення 2623 осіб/км²
Поштові індекси 85000—85009
Телефонний код +380-6277
Координати 48°28′08″ пн. ш. 37°04′58″ сх. д. / 48.46889° пн. ш. 37.08278° сх. д. / 48.46889; 37.08278Координати: 48°28′08″ пн. ш. 37°04′58″ сх. д. / 48.46889° пн. ш. 37.08278° сх. д. / 48.46889; 37.08278
Висота над рівнем моря 139 м
Водойма р. Бик
Відстань
Найближча залізнична станція Добропілля
До обл./респ. центру
 - фізична 71,6 км
 - залізницею 102 км
 - автошляхами 94 км
До Києва
 - фізична 520 км
 - залізницею 626 км
 - автошляхами 694 км
Міська влада
Адреса 85000 Донецька область, м. Добропілля, вул. Першотравнева, 83, тел. 2-30-54
Веб-сторінка Добропільська міськрада
Міський голова Дерипаска Віктор Трохимович

Добропі́лля — місто обласного значення в Донецькій області. Адміністративний центр Добропільського району. Місто розташоване за 95 км на захід від Донецька.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Засноване в 40-х роках XIX ст.. Статус міста з 1953 року.

Видобуток кам'яного вугілля («Добропіллявугілля» — одне з найбільших підприємств галузі). Підприємства будматеріалів (завод залізобетонних виробів, шлакоблоковий), харчова промисловість (хлібозавод, молокозавод), комбікормовий завод. У 1968–2010 роках працював Добропільський тролейбус (2 маршрути). У місті діє одна лікарня, 7 медпунктів, 8 загальноосвітніх шкіл, 2 кінотеатри, 2 палаци культури, 6 бібліотек, 2 парки відпочинку.

Добропільській міській раді підпорядковані два міста районного значення Білицьке і Білозерське, два селища міського типу Водянське і Новодонецьке та одне селище. Північніше від міста річка Водяна.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат району континентальний. Взимку дують південно-східні та східні вітри. Їх середня швидкість становить близько 5—6 метрів за секунду. Крім того, у зв'язку з тим, що повітряні маси, що надходять зі сходу містять в собі дуже низьку вологість, вони провокують виникнення суховіїв навесні. Але суховії — це не єдиний недолік місцевого клімату. Бувають сильні зливи, іноді з градом, або зимні відлиги, які переходять в ожеледиці.

Населення[ред.ред. код]

Населення 35 977 мешканців (2006). з територіями, підлеглими міськраді 72 817 мешканців. Кількість населення на початок 2004 року — 34,5 тис. чоловік.

Народжуваність — 8,0 на 1000 осіб, смертність — 17,4, природна смертність — 9,4, сальдо міграції негативне (-4,2 на 1000 осіб).

За даними перепису 2001 року населення міста становило 35977 осіб, із них 38,50% зазначили рідною мову українську, 60,97% — російську, 0,14% — білоруську, 0,02% — вірменську та молдовську, 0,01% — болгарську, німецьку, польську, румунську та грецьку мови[2].

Національний склад населення за переписом 2001 року[3]

чисельність частка, %
українці 51 942 71,3
росіяни 18 824 25,9
білоруси 766 1,1
татари 304 0,4
греки 116 0,2

Історія[ред.ред. код]

Самарська паланка[ред.ред. код]

До появи осілого населення на землях нинішнього Добропілля і околицях кочували ногайці Малої Ногайської Орди, про ці часи нагадує назва річки Бик яке походить від, ногайської назви Біюк-Самар, Велика-Самара.[4]

У XVII в . на місці нинішнього селища Святогорівка яка межує з містом поряд з перетином Муравського і Залозного шляхів з'явилася сторожка а потім і зимівник запорізьких козаків а землі нинішнього міста увійшли до складу Самарської паланки Війська запорізького.

Російська імперія[ред.ред. код]

Місто засновано як хутір Парасковіївка в 40-ві роки XIX ст.1859 році було 44 мешканці) поміщика Албанського, в 1912 році — Ерастовский рудник, на правом березі річки Бик — Святогоровський рудник. З 1914 року працює залізнична гілка.

Громадянська війна 1917-1922[ред.ред. код]

31 грудня 1917 була створена Рада робітничих депутатів добропільських кам'яновугільних копалень. До ради увійшли Є. І. Агеєнко, А. П. Іванов (голова), І. Я. Лактіонов, І. Т. Орлов, С. А. Стебні та інші шахтарі.[5]

Місто і рудничні селища були визволені у квітні 1918 року військами Гетьмана Скоропадського. Місцева окупаційна адміністрація була розігнана, а її голова був розстріляний. 18 листопада 1918 року радянські диверсанти знову захопили владу у навколишніх селищах і в волосному центрі Святогоровкс. Місцеву окупаційну адміністрацію представляли Н. У. Булавіна, С. Л. Опрокова, І. Я. Серікова, П. Т. Шатохіна. Радянська влада тут була встановлена ​​ще до приходу Червоної Армії.

23 травня 1919 селища рудників захопили денікінці. 26 травня 1919 року їхній загін на чолі з місцевим поміщиком Роговський вчинив розправу над радянськими диверсантами: І. Т. Орлова та Н. І. Костіна розстріляли; машиніста підйому, члена Ради І. Я. Лактіонова та інших побили шомполами; заарештували робочих І. Ф. Духа, А. К. Литвинова, П. А. Севастьянова, М. Л. Тимощука

30 грудня 1919 року радянські частини Червоного козацтва під командуванням Віталія Примакова остаточно захопили місто і навколишні селища рудників.

До 1920 року в Парасковіївці було 47 господарств і 270 мешканців, ще 150 жителів у селищі Святогоровського рудника.

Восени 1920 р Н І Махно з невеликим, але добре озброєним загоном бійців проходив з півночі Луганщини на Дніпропетровщину через теріторію нинішнього міста Добропілля по дорозі, яка проходила навпростець від Ганнівського містка до ст Добропілля . Григоренко зі своєю бандою влаштував засідку в густих терниках вздовж дороги і за насипом залізниці . Як тільки колона махновців ступила на територію між нинішньою вулицею Фрунзе і водонапірною баштою , банди відкрили по них кулеметний вогонь з-за залізничного насипу, а з тилу, з балки, де нині ставок і міський парк, напали більше півдесятка сотень вояків Григоренка на конях . Н І Махно талановитий командир, зі своїми трьома сотнями досвідчених бійців , зумів розгромити банду, що мала до тисячі грабіжників, яка після цього припинила своє існування.[6]

26 березня 1921 в околицях міста знаходився загін махновця Кожина Фоми, на початоку квітня Донецька дивізія ВЧК витіснила загони Кожина з цього району, проте незабаром він повернувся сюди .

УРСР[ред.ред. код]

У 1931 році здана в експлуатацію шахта «Гігант» імені Максима Горького (після війни — № 1-2 Добропіллявугілля), навколо якої з'явилися 2 селища — Техноколона й Тимчасова Колонія. В 1935 році відбулося об'єднання всіх селищ у село Добропілля. Довоєнна продукція вугілля трестом «Добропіллявугілля» — 291,5 тисяч тонн (1939), післявоєнна — 401 тис. тонн (1950).

Радянсько Німецька війна[ред.ред. код]

19 жовтня 1941 року радянські війська з боєм відійшли з міста.

Повоєнні роки[ред.ред. код]

З 1950 року працює Добропільська ЦЗФ (центральна збагачувальна фабрика) — переробляє 1,2 млн тонн вугілля, навколо якої виросло селище Жданова. У 1953 році Добропілля отримало статус міста районного підпорядкування. Населення міста зросло до 18 000 осіб за рахунок переселенців з Вінницької й Житомирської областей.

З 1963 року Добропілля — місто обласного підпорядкування (населення 25 000 чіл.). 1968 року в місті було відкрито тролейбусну мережу. В 1969 році здані в експлуатацію шахти «Червоноармійська» й «Новодонецька», друга ЦЗФ. У 1970 році трест «Добропіллявугілля» ліквідований, шахти передані комбінату «Красноармійськвугілля» (місто Новоекономічне, зараз — Димитров). У 1976 знову створено трест «Добропіллявугілля», що включає в себе 9 шахт, 2 шахтобудівні організації.

Війна на сході України[ред.ред. код]

9 вересня 2014 року місцеві активісти із співробітниками міліції створили загони самооборони для патрулювання Добропілля і району, аби завадити проникненню сюди терористичних диверсійних груп; поставлено 4 блокпости, ведеться цілодобове патрулювання спільно з міліцією[7].

Пускова установка БМ-21 «Град» з якої було обстріляне Добропілля. На бортах видно саморобні кріплення для тентового накриття артилерійської частини з метою її приховання.

Перший випадок використання РСЗВ БМ-21 «Град» у війні на сході України стався 13 червня 2014 року о 8:20 в Добропіллі. Російські терористи спробували обстріляти блокпост 93-ої механізованої бригади на в'їзді в місто. Один снаряд влучив у блокпост, але не розірвався, проте інша частина залпу дала переліт — і накрила овочебазу, що знаходилась 500 метрів за блокпостом. Одна цивільна особа загинула. Вогневі позиції терористів знаходились неподалік від населеного пункту Мерцалове[8][9].

Терористи спробували втекти, однак машину довелось залишити. Військовослужбовці ЗСУ виявили в ній таблиці для стрільби з РСЗВ, на якій вказаний номер військової частини. Це вч № 27777 — 18-а гвардійська мотострілецька бригада Російської Федерації. Місце дислокації — станиця Калинівська і аеропорту Ханкала Чеченської республіки. Командир батареї — гвардії капітан Дмитро Афанасьєв[10].

11 березня 2015 року у місті було завалено пам'ятник Леніну[11].

Економіка[ред.ред. код]

Видобуток кам'яного вугілля (ДХК «Добропіллявугілля» — одне з найбільших підприємств галузі) — видобуток вугілля в 2003 році — 5 270 тис. тонн. Одне з найкращих вугледобувних підприємств — шахта «Добропільська». В останні роки за виробничі досягнення, технічні нововведення її колектив відзначений міжнародними призами: «За кращу торгову марку» (1998 рік — Женева, 2000 рік — Мадрид), призом Європейського торгового дослідного центру «Євроринок» (1999 рік — Брюссель).

Підприємства будматеріалів (приватні фірми), харчова промисловість («Золотий колодязь», комбінат хлібопродуктів), комбікормовий завод. Більше 60% зайнятих у народному господарстві трудяться в промисловості. Місто до сьогодні не газифіковано, є серйозні проблеми з водопостачанням.

Обсяг промислового виробництва — 490 млн гривень (на 1 жителя — 7063 грн.). Індекс промислової продукції — 81,8% у 2003 році до 1990 року. Викиди шкідливих речовин в 2003 році в атмосферне повітря від джерел забруднення міста — 11,9 тис. тонн.

Культура[ред.ред. код]

Культурну ланку міста складають мережі районної та міської централізованих бібліотечних систем. Також у місті діють музична школа № 1, БК ш-ти «Добропільська», ЦДЮТ.

  • Добропільська ЦМБ (вул. Первомайська, 121)http://dobro-biblio.ucoz.ru/
  • Дитяча бібліотека-філія № 5 (вул. Первомайська, 105) http://lib-kinder.ucoz.ru/
  • Юнацька бібліотека-філія № 1 (пр. Шевченка,17)

Школа ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3[ред.ред. код]

Школа № 3 збудована в 1963 р. за допомогою шахти імені РСЧА. В перші роки школа була восьмирічною. З 1967 р. — ЗОШ І-ІІІ ступенів. Першим директором школи призначили П. В. Фоменко. Багато років директором школи успішно працював Л. Ф. Бутєв. Нині школу очолює П. М. Поліщук.

Персоналії[ред.ред. код]

Мікрорайони та частини міста[ред.ред. код]

  • Мікрорайон «Молодіжний»
  • Мікрорайон «Сонячний»
  • «Ударник»
  • «17-а»
  • «Лікарня»
  • «Старі/нові двоповерхівки»
  • «Бідняцький»
  • «Станція»

Ждановський[ред.ред. код]

Ждановський (мікрорайон Добропілля)- мікрорайон міста Добропілля, який знаходится на сході міста біля шахти «Добропільська».

Історія[ред.ред. код]

Селище імені Академіка Жданова виникло в післявоєнні роки після будівництва Добропільської центральної збагачувальної фабрики (ЦЗФ). Спочатку називалось Ждановське в честь одного з радянських партійних діячів.

На початку 90-х років XX-го століття було перейменоване на честь академіка В. М. Жданова.

Піщаний[ред.ред. код]

Піщаний (інші історичні назви: Мар'ївка, Святогорівський рудник, 11 колона, Новомарьєнське) — частина міста Добропілля, на правому березі річки Бик.

Історія[ред.ред. код]

На початку 19 століття на території Піщаного знаходився хутір Мар'ївка, котрий надалі перетворився в село Мар'ївка.

У 1910–1912 в поблизу с. Святогорівці були виявлені величезні запаси вугілля. У 1912 році російсько-бельгійські акціонери інженер Гребенів і штейгер Подільський (службовець Єніна) заснували на правому березі річки Бик — Святогорівський рудник (від 1914 їх також називали 11-та колона, добропільськими).

Наприкінці 1916 застрайкували робітники Святогорівського рудника. Їх вимоги були: поліпшення умов праці, побуту, підвищення заробітної плати. Страйк було придушено.

У 1917 році населення селища 11-та колона з населенням 150 жит. об'єднались із навколишніми селищами у селище Добропільське.

У 1917 році на руднику був створений загін самооборони на чолі з Татарин В. Ф., надалі він став комісаром загону, а Тремба І. Т. командиром. У 1918–1919 на території Святогорівського рудника знаходилися два каральних загону Котенко та Роговського.

У 1923 г рудник увійшов до складу Аннівського сільради, виник новій селище Новомарьенское. 1924 рудник був зупинений. У період НЕП процвітав кустарний видобуток вугілля дрібними підприємцями, серед них був Соломон Давидович.

До війни в селищі був ринок, магазин, контора шахти 17-18 РККА. По вулиці Артема була двоповерхова цегляна школа під час війни її зруйнували.

У 1943 році, коли частини 4-го Гвардійського Кантемирівського механізованого корпусу йшли через Ганнівці, танкіст лейтенант Гордієнко Павло Олексійович попросив дозволу йти в бій для того, щоб звільнити Святогорівку. На ринковій площі 11-ї колони закипів бій і лейтенант був убитий. Це сталося 16 лютого 1943. На місці де він загинув була збудована 3 школа. Після війни в селищі був створено поселення ув'язнених і ФЗО.

У 1963 була збудована 3 школа.

Пам'ятки[ред.ред. код]

У місті Добропілля Донецької області на обліку перебуває 13 пам'яток історії та монументального мистецтва.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року, Київ-2013 (pdf)
  2. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua
  3. Національний склад та рідна мова населення Донецької області. Розподіл постійного населення за найбільш численними національностями та рідною мовою по міськрадах та районах.
  4. http://lib-krm.org/wp-content/uploads/2014/08/Географические-названия-рассказывают.pdf
  5. Вековая молодость шахты "Алмазная". стр 17
  6. Подолян В. В. Слово про Добропілля: роки, події, люди стр 34
  7. У Добропіллі місцеві мешканці разом з міліцією створюють загони самооборони для протидії терористам
  8. Після обстрілу Добропілля "Градом" терористів біля овочебази лишилося 13 воронок і три снаряди. УНІАН. 2014-06-13. 
  9. Терористи використали "Град" для обстрілу міста Добропілля. Тексти. 2014-06-13. 
  10. Добропілля з "Граду" обстрілювали російські бойовики. Фото. Відео. Укрінформ. 2014-06-14. 
  11. http://espreso.tv/news/2015/03/11/u_dobropilli_na_donechchyni_znesly_pamyatnyk_leninu

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Добропілля — Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
  • Подолян В. В. Слово про Добропілля: роки, події, люди / В. В. Подолян. — Донецьк: Престиж-party, 2009. — 367
  • Борьба за Октябрь на Артемовщине. Сборник воспоминаний и статей. 1929 г. Острогорский М. (сост.) Издательство: Издательство "Пролетарий"
  • Д.А.Першак Название: Хроника великих дней Издательство: Донецк: Изд-во "Донбас" Год: 1977
  • Вековая молодость шахты "Алмазная". ВАТ "Алчевська друкарня" м Алчевськ вул. Донецька 4 2000