Добрянський Агатон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Агатон Добрянський
Добрянський Агатон.jpg
Народження 23 лютого 1892(1892-02-23)
с. Знесіня під Львовом
Смерть 1945(1945)
Поховання Личаківський цвинтар
Громадянство Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Приналежність USS kokarda.svg УСС, Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Dyvizia Galychyna-rukav.svg Дивізія «Галичина»
Звання OF-1 USR Leutnant.svg Четар (лейтенант)
09 УНР 30-03-1920 Сотник.svg Сотник
Командування командир бригади 4-ї Київської дивізії Армії УНР.
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-радянська війна
Друга світова війна

Агатон Добрянський (*23 лютого 1892 — † 1945) — сотник Армії УНР, довголітній секретар і заступник гол. Організації Українців м. Львова.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у с. Знесіння під Львовом (тепер в межах міста). Закінчив старшинську школу у м. Мункач. Дружина Теодора Марія (уроджена з де Чечіль Винницьких), була скрипачка в Львівському театрі опери і балету.[1] Мав двох дітей: син Андрій (2.09.1930 — 1.02.2012), українсько-американський оперний співак;[2] донька Дзвенислава Сілламаа[et](17.07.1932 — 20.04.2006), арфістка оркестри Львівської опери, і викладачка гри на арфі в Естонські академії музики й театру.

На службі Австрійської армії[ред. | ред. код]

З серпня 1914 р. служив у Легіоні Українських січових стрільців. Станом на 1 січня 1916 р. — четар 7-ї сотні Легіону. У вересні 1916 р., після бої за гору Лисоня потрапив до російського полону. Останнє звання в австро-угорській армії — лейтенант.

Лютнева революція[ред. | ред. код]

При кінці 1916 р., втік з полону і опинився в Петербурзі де переховувався під прибраним прізвищем Короленко. Перебував там в студентських гуртожитках, серед вояків української національности.

Коли страйк на Путиловському заводі починав подій Лютневої революції 17 лютого 1917 року, Добрянський став на чолове місце серед українських революційних виступів, і ще також серед вояцтва полку Волинської лейб-ґвардії, хто стали перші проти царату. В тих революційних тижнях, виголошував палкі промови й став популярною особою серед українців і революціонерів.

А. Добрянський був головним організатором торжественної маніфестації українського вояцтва що відбулася до Шевченківської річниці, 12 березня 1917 р. В поході, яким він проводив, брало участь понад 30 тисяч маніфестантів, головно вояків-українців.

На службі УНР[ред. | ред. код]

Навесні—влітку 1918 р. працював у Міністерстві закордонних справ УНР та Української Держави, був довіреною особою С. Петлюри.

З 2 грудня 1918 р. — командир Уманського запасного полку військ Директорії. З 9 січня 1919 р. — начальник 19-ї дієвої дивізії Дієвої армії УНР.

22 червня 1919 р. отримав наказ про перебрання командування над 2-ю дивізією «Запорізька Січ» Дієвої армії УНР, але не зміг його виконати через спротив отамана дивізії Божка, повернувся у розпорядження штабу Дієвої армії УНР.

З 10 серпня 1919 р. — комендант м. Вінниця.

У жовтні 1919 р. — начальник Дністровської бригади Окремого корпусу кордонної охорони УНР. У 1920–1921 рр. — в Армії УНР не служив. Станом на 1922 р. — командир бригади 4-ї Київської дивізії Армії УНР.

У 1922 р. повернувся на батьківщину.

Після виїзду 1941 р. О.Ольжича і Я. Шумелди на схід України керував референтурою східних і центральних український земель (інша назва — референтура Сходу) при Крайовій екзекутиві ОУН у Львові, що координувала процес висилки похідних груп у Центральну та Східну Україну.

У жовтні 1943 р. вступив до 14-ї дивізії військ СС «Галичина».

Подальша доля невідома. Помер 1945 року, похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Vasylyk, Andriy. Добрянський Андрій. Каталог українського звукозапису. Процитовано 14 July 2016. 
  2. Zhytkevych, Anatoliy (15 September 2011). Барвисті Тони Бас-Баритона. Meest online. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 1. — С. 4-5
  • Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1 540. — С. 6-10
  • Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Каліш. — 1936. — № 6. — С. 60
  • Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1938 — № 8. — С 36, 60; 1939. — № 9. — С. 56, 57
  • Середа М. Отаман Божко // Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 1. — С. 10-12
  • УСС, Українські січові стрільці. — Львів. — 1935 (репринт 1991). — С. 152
  • Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році
  • Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 133.
  • Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.