Довгалівка (Погребищенський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Довгалівка
Храм Різдва Пресвятої Богородиці (УПЦ КП)
Храм Різдва Пресвятої Богородиці (УПЦ КП)
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Погребищенський район
Рада/громада Довгалівська сільська рада
Код КОАТУУ 0523482001
Основні дані
Населення 711
Площа 0,258 км²
Густота населення 2755,81 осіб/км²
Поштовий індекс 22236
Телефонний код +380 4346
Географічні дані
Географічні координати 49°25′15″ пн. ш. 29°30′56″ сх. д. / 49.42083° пн. ш. 29.51556° сх. д. / 49.42083; 29.51556Координати: 49°25′15″ пн. ш. 29°30′56″ сх. д. / 49.42083° пн. ш. 29.51556° сх. д. / 49.42083; 29.51556
Середня висота
над рівнем моря
209 м
Водойми Рось
Найближча залізнична станція Озерне
Відстань до
залізничної станції
4 км
Місцева влада
Адреса ради 22236, Вінницька обл., Погребищенський р-н, с.Довгалівка, вул. Шкільна,10 , тел. 2-44-31
Карта
Довгалівка. Карта розташування: Україна
Довгалівка
Довгалівка
Довгалівка. Карта розташування: Вінницька область
Довгалівка
Довгалівка
Мапа

Довгалівка у Вікісховищі?

Довгалі́вка — село у Вінницькій області Погребищенського району, центр Довгалівської сільської ради. Розташована за 23 км від районного центру, за 16 км від залізничної станції Тетіїв.[1] З другої половини 20 століття до складу села входить колишнє село Долотецьке.

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Село розташоване у південно-східній частині району, майже на межі з Київською областю, за 4 км на північ від залізниці Козятин—Жашків (зупинний пункт Озерне). Поїздом можна потрапити у Погребище, а з однією пересадкою — також у Вінницю, Київ.

Селом протікає річка Супрунка, права притока Росі.

Історія[ред. | ред. код]

Довгалівська загальнооствітня школа І-ІІ ступенів

У 1864 році український краєзнавець Л.Похилевич так описував Довгалівку: село знаходиться «біля безіменного струмка, що впадає біля с. Збаржівки у Рось… Село поділяється на дві частини: перша,… Долотецьке, на лівому боці струмка вважається у Бердичівському повіті, мешканців обох статей: православних 343,… землі 1053 десятини… Інша частина ліворуч від струмка, вважається уже у Таращанському повіті … Вона називається Довгалівкою. Мешканців у ній обох статей 566; землі 1303 десятини. Колись обидві частини складали одне село».

Населення Довгалівки як і сусідніх сіл постраждало від голодомору 1932—1933 рр. Точна кількість жертв невідома. За свідченнями старожилів, загинуло чимало односельців, однак в офіційних джерелах згадується лише шість родин (близько 20 загиблих).[2]

Під час Другої світової війни у другій половині липня 1941 року село було окуповане німецько-фашистськими військами. Червоною армією село було зайняте 1 січня 1944 року.[3]

На початку 1970-х років в селі була розміщена центральна садиба колгоспу ім. ХХ з'їзду КПРС. За господарством було закріплено 2993 га землі, в тому числі 2338 га орної. Виробничий напрям господарства був рільничо-тваринницький. В селі була початкова та восьмирічна школи, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт.[1]

За переписом 2001 року населення села становило 711 осіб.

2007 року в селі заснована парафія УПЦ КП[4]. Зусиллями громади зведений кам'яний храм на честь Різдва Богородиці, встановлені монументи жертвам Голодомору 1932—1933 рр. у самому селі та с. Дототецькому, а також хрест на місці зруйнованої церкви в ім'я св. Апостола Якова Брата Божого.

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису 2001 року кількість наявного населення села становила 710 особи,[5] із них 98,73 % зазначили рідною мову українську, 1,27 % — російську.[6]

Населення Довгалівки в різні роки
Рік 1897 ~1900 ~1902 ~1972[1] 1989[7] 2001[5]
Кількість осіб 1364 746 710

Персоналії[ред. | ред. код]

  • Дем'янюк Олександр Павлович — український дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Кіпр.
  • Іван Слободянюк — Герой Радянського Союзу. Уродженець села Долотецького, що тепер входить до складу села Довгалівки.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

В селі ще за радянщини споруджено обеліск на могилі Василя Яворського — першого голови КНС, якого ліквідували у 1920 році.[1] У 1978 році в селі було встановлено Пам'ятник 135 воїнам-односельчанам, загиблим на фронтах Великої Вітчиняної війни. Тут також встановлено бюст Героя Радянського союзу, уродженця села Долотецького, І. Слободянюка. В селі також встановлено Монумент жертвам Голодомору 1932—1933 рр.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Довгалівка. // Історія міст і сіл Української РСР. Вінницька область. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — С. 529.
  2. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Вінницька область. — Вінниця, 2008. — С. 556.pdf (14,5Mb)
  3. Вінниччина в період Великої вітчизняної війни 1941—1945 рр. Хроніка подій. — К.: Наукова думка, 1965. — С. 47.
  4. Релігійна громада парафії Різдва Пресвятої Богородиці Української Православної Церкви Київського Патріархату
  5. а б Таблиця 19A0501_07_005. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область (1,2,3,4) (2001(05.12)) // Кількість наявного населення сільських населених пунктів (1,2,3,4) (2001(05.12)) // Кількість та територіальне розміщення населення. http://ukrcensus.gov.ua. Держстат України. Процитовано 28 лютого 2019. 
  6. Таблиця 19A050501_02_005. Розподіл населення за рідною мовою, Вінницька область (1,2,3,4) (2001(05.12)) // Національний склад населення, мовні ознаки, громадянство. // Національний склад населення, мовні ознаки, громадянство. http://ukrcensus.gov.ua. Процитовано 28 лютого 2019. 
  7. Таблиця 19A0501_061_005. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область (1,2,3,4) (1989(12.01)). // Кількість наявного та постійного населення сільських населених пунктів (1,2,3,4) (1989(12.01)) // Кількість та територіальне розміщення населення. http://ukrcensus.gov.ua. Держстат України. Процитовано 28 лютого 2019. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ мъстностяхъ Кіевской губерніи. — Кіевъ: Типографія Кіево-Печерской Лавры, 1864. — С. 264—264.
  • Моє село. Історія

Посилання[ред. | ред. код]