Довгий Станіслав Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Довгий Станіслав Олексійович
Народився 23 липня 1954(1954-07-23) (63 роки)
Діяльність політик
Нагороди
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Державна премія України в галузі науки і техніки Почесна грамота Верховної Ради України
Почесна грамота Кабінету Міністрів України
Заслужений діяч науки і техніки України

Довгий Станіслав Олексійович (* 23 липня 1954, с. Ганно-Требинівка, Устинівський район, Кіровоградська область) — український науковець і політик.

Доктор фізико-математичних наук, професор, член-кореспондент НАНУ (Відділення наук про Землю, геодинаміка навколишнього середовища, 12.1997), член-кореспондент АПНУ (Відділення педагогіки та психології вищої школи, 12.1999); президент Малої академії наук (з 2000); член Комісії з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів (з 03.2003); член Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки (з 04.2006); директор інституту телекомунікацій і глобального інформаційного простору НАНУ (з 2001); заступник голови Федерації роботодавців України (з 2005); віце-президент УСПП (з 2006).

Державний службовець I рангу[1]

Біографія[ред.ред. код]

Українець; одружений; має сина і дочку.

Освіта: Київ. університет імені Тараса Шевченка, механіко-математичний факультет, інженер-механік, «Механіка».

Докторська дисертація — «Нестаціонарна нелінійна гідроаеродинаміка крил, що коливаються в обмежених потоках» (1996).

1971–1972 — технік-лаборант СШ № 6 міста Києва.

1972–1973 — лаборант, Інститут автоматики Міністерства приладобудування, засобів автоматизації та систем керування СРСР, м. Київ.

1976–1991 — інженер, старший інженер, молодший науковий працівник, завідувач групи, науковий працівник, старший науковий працівник, провідний науковий працівник, завідувач відділу Інституту гідромеханіки АНУ.

1991–1997 — генеральний директор НВО «Топаз-Інформ».

06.1997-08.1998 — директор Українського інституту досліджень навколишнього середовища і ресурсів при Раді національної безпеки і оборони України.

23.08.1998-01.04.1999 — Міністр України у справах науки і технологій.

06.04.1999-09.02.2000 — голова Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності.

2000-07.2001 — голова правління, 09.2001-05.2003 — голова спостережної ради ВАТ «Укртелеком».

20.07.2001-26.04.2002 — голова Державного комітет зв'язку та інформатизації України.

Член президії ВАК України (11.1998-03.2000).

Член Ради з питань інтелектуальної власності та трансферу технологій при Президентові України (10.1999-03.2000).

Член Президії НАНУ (з 1997), член колегії Державного комітету зв'язку та інформатизації України (з 07.2002).

1999—05.2005 — завідувач кафедри наукових, аналітичних та екологічних приладів і систем[2] НТУУ «КПІ».

Політична діяльність[ред.ред. код]

Народний депутат України 4-го скликання з квітня 2002 до квітня 2006 від Блоку «За єдину Україну!», № 33 в списку. На час виборів: Голова Державного комітету зв'язку та інформатизації України, безпартійний. Член фракції «Єдина Україна» (травень — червень 2002), член фракції партій ППУ та «Трудова Україна» (червень 2002 — квітень 2004), позафракційний (квітень 2004 — січень 2005), співголова групи «Воля народу» (січень — березень 2005), співголова фракції ПППУ (з березня 2005). Перший заступник голови Комітету з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв'язку (з червня 2002), секретар Спеціальної комісії ВР України з питань майбутнього.

Народний депутат України 5-го скликання з квітня 2006 до червня 2007 від Блоку «Наша Україна», № 28 в списку. На час виборів: народний депутат України, член ПППУ. Член фракції Блоку «Наша Україна» (з квітня 2006). Член Комітету з питань бюджету (з липня 2006). Склав депутатські повноваження 15 червня 2007.

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 до грудня 2012 від Блоку «Наша Україна — Народна самооборона», № 55 в списку. На час виборів: тимчасово не працював, член НСНУ. Член фракції Блоку «Наша Україна — Народна самооборона» (листопад 2007 — жовтень 2010), член фракції «Блок Литвина» (з жовтня 2010). Член Комітету з питань бюджету (з грудня 2007).

Член ПППУ (липень 2005–2007), голова Київської організації (з 2006).

Член НСНУ (2007–2010).

Очолює президію Всеукраїнської громадської організації «Зв'язківці України».

27 квітня 2010 голосував за ратифікацію Харківських угод, тобто за продовження перебування ЧФ Росії на території України до 2042 р.[3].

5 червня 2012 голосував за проект Закону України «Про засади державної мовної політики»[4].

10 серпня 2012 року у другому читанні проголосував за Закон України «Про засади державної мовної політики».

Відзнаки[ред.ред. код]

Погляди[ред.ред. код]

"У мене є всі підстави стверджувати, що зв'язківці України вже чітко усвідомили: сьогодні наші завдання набагато серйозніші, ніж саме реформування окремо взятої галузі – нехай і справді важливої та перспективних для країни. Ідеться про інформаційну безпеку України, засади її незалежності та гарантії самого існування. Країни, які не виробляють власних технічних засобів для інформаційних мереж, мають закуповувати їх за кордоном, а відтак – не здатні обстоювати, у разі потреби, власні національні інтереси. З досвіду останніх подій на Ближньому сході та в Південній Європі ми бачимо, як легко таке обладнання виводиться з ладу.

Об'єктивні зміни, яких зазнає нині галузь, висувають надзвичайно високі вимоги до підготовки фахівців нової генерації. Рівень їхніх знань та навичок повинен відповідати запитам ринкової економіки. Сьогодні успішно працює той, хто вміє компетентно приймати нестандартні рішення у проблемних ситуаціях та впевнено втілювати їх у життя. Нині як ніколи потрібен справді творчий підхід до навчання – як з боку тих, хто навчає, так і тих – кого навчають. Динамічний розвиток сучасних телекомунікацій потребує адекватного рівня кваліфікаційних вимог до інженерно-технічного та адміністративного складу наших підприємств, закладів і організацій.

Забезпечення доступу широких верств зв'язківців до інформації, щ стосується нових принципів життєдіяльності галузі, своєчасне донесення до громадськості наших здобутків й недоліків – нагальне завдання для галузевих засобів масової інформації", – цитату взято з книжки Ігоря Шарова 100 сучасників: роздуми про Україну.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Указ Президента України № 905/99 від 21 липня 1999 року «Про присвоєння рангу державного службовця»
  2. Історичні відомості
  3. Вони здали Крим. Поіменний список. Хто бився за "Харківські угоди", які дозволили Росії почати окупацію
  4. Поіменне голосування про проект Закону про засади державної мовної політики (№ 9073) — за основу
  5. Указ Президента України № 417/2012 від 27 червня 2012 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України»
  6. Указ Президента України № 864/2009 від 23 жовтня 2009 року «Про відзначення державними нагородами України»
  7. Указ Президента України № 883/2004 від 12 серпня 2004 року «Про нагородження С. Довгого орденом „За заслуги“»
  8. Указ Президента України № 99/2001 від 17 лютого 2001 року «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ і організацій»
  9. Указ Президента України № 1782/2005 від 19 грудня 2005 року «Про присудження Державних премій України в галузі науки і техніки 2005 року»
  10. Сергій Дзюба (2015-04-02). Лауреати міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» за 2015 рік. 
  11. Президія Національної академії наук України. Постанова від 12.02.2014 року № 27 «Про присудження Національною академією наук України премій імені видатних учених України за підсумками конкурсу 2013 р.»

Посилання[ред.ред. код]