Довгошия Петро Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро Іванович Довгошия
Народився 27 червня 1956(1956-06-27) (67 років)
с. Великі Чорнокінці Чортківський район, Тернопільська область, Україна
Громадянство  УРСРУкраїна Україна
Національність українець
Діяльність журналістика
Відомий завдяки педагог, журналіст, публіцист, громадський діяч, літературознавець
Alma mater Кам'янець-Подільський педагогічний інститут
Членство Національна спілка журналістів України
У шлюбі з Марія
Нагороди
Заслужений журналіст України
Заслужений журналіст України
Золота медаль української журналістики
Золота медаль української журналістики

Петро́ Іва́нович Довгоши́я (нар. 27 червня 1956, с. Великі Чорнокінці, нині Україна) — український педагог, журналіст, публіцист, громадський діяч, літературознавець Чоловік Марії Довгошиї. Член НСЖУ (2003).

Життєпис[ред. | ред. код]

Петро Довгошия народився 27 червня 1956 року в селі Великі Чорнокінці Чортківського району Тернопільської області України.

Закінчив Великочорнокінецьку середню школу (1973), Кам'янець-Подільський педагогічний інститут (1977, нині — Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка).

Вчителював у школі в с. Поперечне Павлоградського району Дніпропетровської області (1977—1978), Барському ПТУ Вінницької області (1978—1979), у середній школі в рідному селі (1981—1984).

Від 1984 року мешкає і працює в м. Борщеві: вчитель восьмирічної школи, відповідальний секретар редакції районної газети «Надзбручанська правда» (від 1985; від 1991 — «За вільний край»); голова міської ради (1989—1990), заступник голів райвиконкому (1991), РДА (1992), голова районної ради (1992—1994); співініціатор відновлення діяльності та голова (1989—2018) районного об'єднання товариства «Просвіта», заступник редактора районної газети «Галицький вісник» (від 1994), редактор радіо «Борщівський голос» (від 1998), засновник і редактор газети «Галицький вісник плюс» (від 2012).

Ініціатор відновлення пам'яті про адвоката, доктора права Михайла Дорундяка[1].

Громадського-політична діяльність[ред. | ред. код]

Депутат Борщівської міської (1989—1990), Борщівської районної (1991—1994) рад[2].

Доробок[ред. | ред. код]

Автор книг «Песимістичні монологи оптиміста» (2002), «Борщівська „Просвіта“: минуле і сучасне» (2003), науково-публіцистичного нарису про рідне село «Магія Чорних Кінців. Ч. 1» (2006), зб. публіцистики «Песимістичні монологи оптиміста» (2002), «Вони і час» (2007), «Хроніка великого мискоборства» (2008), «Увійти в таємниці духу. Іван Франко і Борщівський край» (2013)[3]; понад 500 публікацій у ЗМІ.

Виконує романси та популярні пісні українською, італійською, російською, польською, латвійською, німецькою мовами.

Редактор 6-ти збірок поезій Ганни Костів-Гуски, у тому числі «Червоні коралі» (1996), «Зелені свята» (1997, до обох — автор передмов) та інших книг.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • відзнака Всеукраїнського товариства «Просвіта» «Будівничий України» (2004);
  • Заслужений журналіст України (2006) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення та з нагоди 15-ї річниці Незалежності України[4][5];
  • Золота медаль української журналістики (2011)
  • лауреат обласної премії в номінації «Публіцистика» — імені Ярослава Стецька" — за цикл публіцистичних творів[6].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ірина Мадзій (10 вересня 2017). Дорундяк, який пробудив Борщівщину. TeNews (укр.). Процитовано 4 квітня 2023.
  2. Довгошия Петро Іванович // Хто є хто в українській журналістиці.
  3. Журналіст з Борщівщини розповів про Івана Франка // TV-4. — 2013. — 18 квітня.
  4. Указ Президента України від 18 серпня 2006 року № 694/2006 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій з нагоди Дня незалежності України»
  5. Довгошия Петро // Тернопілька обласна бібліотека для дітей.
  6. Визначено кандидатів на присудження обласних премій в галузі культури // Тернопільська ОДА. — 2012. — 10 квітня.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Легіт, Л. Творче подружжя — це не тільки можливо. Це — геніально! / Леся Легіт // І плюс. — 2009.
  • Мельник, П. Презентація духу — горнило патріотизму / Петро Мельник // Колос. — 2012. — № 47-48.
  • Зустріч із талановитими земляками // Голос народу. — 2013. — № 51 (13 грудня).
  • Децовський, Й. Сонце «Просвіти» з-за хмар забуття / Йосип Децовський // Колос. — 2014. — 28 березня.
  • Нестерчук, М. Вшанувала «Просвіта» // Слово «Просвіти» / Микола Нестерчук. — 2014. — 25 грудня.
  • Костишин, Л. Кому вигідно знищити радіо? / Ліля Костишин // Вільне життя плюс. — 2014. — № 104 (31 грудня).
  • Стеблівський, В. Ольга Ільків та Ірина Сех взяли участь в урочистій академії до Дня героїв у Борщеві / Василь Стеблівський // Яворина. — 2016. — 25 травня.
  • Мадзій, І. З днем народження, учителю! / Ірина Мадзій // TeNews. — 2016. — 30 червня.
  • Мадзій, І. Одна шалена нас полонила доля / Ірина Мадзій // Вільне життя плюс. — 2016. — 30 червня.
  • Квасниця, О. «Душа іде на прощу в світ богеми» / Олександра Квасниця // Голос народу. — 2016. — № 36 (2 вересня).

Посилання[ред. | ред. код]