Довгошия Петро Іванович
| Петро Іванович Довгошия | |||
|---|---|---|---|
| Народився |
27 червня 1956 (67 років) с. Великі Чорнокінці Чортківський район, Тернопільська область, Україна | ||
| Громадянство |
 УРСР →  Україна | ||
| Національність | українець | ||
| Діяльність | журналістика | ||
| Відомий завдяки | педагог, журналіст, публіцист, громадський діяч, літературознавець | ||
| Alma mater | Кам'янець-Подільський педагогічний інститут | ||
| Членство | Національна спілка журналістів України | ||
| У шлюбі з | Марія | ||
| Нагороди |
| ||
Петро́ Іва́нович Довгоши́я (нар. 27 червня 1956, с. Великі Чорнокінці, нині Україна) — український педагог, журналіст, публіцист, громадський діяч, літературознавець Чоловік Марії Довгошиї. Член НСЖУ (2003).
Життєпис[ред. | ред. код]
Петро Довгошия народився 27 червня 1956 року в селі Великі Чорнокінці Чортківського району Тернопільської області України.
Закінчив Великочорнокінецьку середню школу (1973), Кам'янець-Подільський педагогічний інститут (1977, нині — Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка).
Вчителював у школі в с. Поперечне Павлоградського району Дніпропетровської області (1977—1978), Барському ПТУ Вінницької області (1978—1979), у середній школі в рідному селі (1981—1984).
Від 1984 року мешкає і працює в м. Борщеві: вчитель восьмирічної школи, відповідальний секретар редакції районної газети «Надзбручанська правда» (від 1985; від 1991 — «За вільний край»); голова міської ради (1989—1990), заступник голів райвиконкому (1991), РДА (1992), голова районної ради (1992—1994); співініціатор відновлення діяльності та голова (1989—2018) районного об'єднання товариства «Просвіта», заступник редактора районної газети «Галицький вісник» (від 1994), редактор радіо «Борщівський голос» (від 1998), засновник і редактор газети «Галицький вісник плюс» (від 2012).
Ініціатор відновлення пам'яті про адвоката, доктора права Михайла Дорундяка[1].
Громадського-політична діяльність[ред. | ред. код]
Депутат Борщівської міської (1989—1990), Борщівської районної (1991—1994) рад[2].
Доробок[ред. | ред. код]
Автор книг «Песимістичні монологи оптиміста» (2002), «Борщівська „Просвіта“: минуле і сучасне» (2003), науково-публіцистичного нарису про рідне село «Магія Чорних Кінців. Ч. 1» (2006), зб. публіцистики «Песимістичні монологи оптиміста» (2002), «Вони і час» (2007), «Хроніка великого мискоборства» (2008), «Увійти в таємниці духу. Іван Франко і Борщівський край» (2013)[3]; понад 500 публікацій у ЗМІ.
Виконує романси та популярні пісні українською, італійською, російською, польською, латвійською, німецькою мовами.
Редактор 6-ти збірок поезій Ганни Костів-Гуски, у тому числі «Червоні коралі» (1996), «Зелені свята» (1997, до обох — автор передмов) та інших книг.
Нагороди[ред. | ред. код]
- відзнака Всеукраїнського товариства «Просвіта» «Будівничий України» (2004);
- Заслужений журналіст України (2006) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення та з нагоди 15-ї річниці Незалежності України[4][5];
- Золота медаль української журналістики (2011)
- лауреат обласної премії в номінації «Публіцистика» — імені Ярослава Стецька" — за цикл публіцистичних творів[6].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Ірина Мадзій (10 вересня 2017). Дорундяк, який пробудив Борщівщину. TeNews (укр.). Процитовано 4 квітня 2023.
- ↑ Довгошия Петро Іванович // Хто є хто в українській журналістиці.
- ↑ Журналіст з Борщівщини розповів про Івана Франка // TV-4. — 2013. — 18 квітня.
- ↑ Указ Президента України від 18 серпня 2006 року № 694/2006 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій з нагоди Дня незалежності України»
- ↑ Довгошия Петро // Тернопілька обласна бібліотека для дітей.
- ↑ Визначено кандидатів на присудження обласних премій в галузі культури // Тернопільська ОДА. — 2012. — 10 квітня.
Джерела[ред. | ред. код]
- Костів-Гуска Г., Мельничук, Б. Довгошия Петро Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 205. — ISBN 978-966-528-318-8.
Література[ред. | ред. код]
- Легіт, Л. Творче подружжя — це не тільки можливо. Це — геніально! / Леся Легіт // І плюс. — 2009.
- Мельник, П. Презентація духу — горнило патріотизму / Петро Мельник // Колос. — 2012. — № 47-48.
- Зустріч із талановитими земляками // Голос народу. — 2013. — № 51 (13 грудня).
- Децовський, Й. Сонце «Просвіти» з-за хмар забуття / Йосип Децовський // Колос. — 2014. — 28 березня.
- Нестерчук, М. Вшанувала «Просвіта» // Слово «Просвіти» / Микола Нестерчук. — 2014. — 25 грудня.
- Костишин, Л. Кому вигідно знищити радіо? / Ліля Костишин // Вільне життя плюс. — 2014. — № 104 (31 грудня).
- Стеблівський, В. Ольга Ільків та Ірина Сех взяли участь в урочистій академії до Дня героїв у Борщеві / Василь Стеблівський // Яворина. — 2016. — 25 травня.
- Мадзій, І. З днем народження, учителю! / Ірина Мадзій // TeNews. — 2016. — 30 червня.
- Мадзій, І. Одна шалена нас полонила доля / Ірина Мадзій // Вільне життя плюс. — 2016. — 30 червня.
- Квасниця, О. «Душа іде на прощу в світ богеми» / Олександра Квасниця // Голос народу. — 2016. — № 36 (2 вересня).
Посилання[ред. | ред. код]
- Довгошия Петро Іванович // Хто є хто в українській журналістиці.
- Журналісти, публіцисти // Новини без цензури: Борщів.
- Петро Довгошия. Пісні // Українські пісні.
- Рачковська, О. Ікона в житті християнина // Нова Зоря.
- Мадзій, І. Заслужений журналіст України, редактор, громадський діяч Петро Довгошия святкує зрілий ювілей // TeNews. — 2016. — 30 червня.
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |