Договір про нерозповсюдження ядерної зброї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Країни-учасники Договору
   Країни, що підписали та ратифікували договір
   Приєдналися до договору
   Дотримуються умов договору
(Тайвань)
   Вийшли з договору
(Північна Корея)
   Країни, що не підписали договір
(Індія, Ізраїль, Пакистан)

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) — багатосторонній міжнародний акт, розроблений Комітетом з роззброєння ООН з метою завадити розширенню кола держав, що мають ядерну зброю, забезпечити необхідний міжнародний контроль за виконанням державами узятих за умовами Договору зобов'язань щодо обмеження можливості виникнення збройного конфлікту із застосуванням такої зброї; створити широкі можливості для мирного використання атомної енергії.

Короткі відомості[ред.ред. код]

Договір був схвалений Генеральною Асамблеєю ООН 1 червня 1968 р. і відкритий для підписання 12 липня 1968 р. в Москві, Вашингтоні та Лондоні.

Договір був запропонований Ірландією та Фінляндією, і ці країни були першими, хто його підписав.

9 липня 1968 р. президент США Ліндон Джонсон вніс ДНЯЗ на ратифікацію Сенату США, але після вторгнення радянських військ до Чехословаччини в серпні того ж року Сенат відмовився ратифікувати будь-які угоди з Москвою. Лише на початку 1969 року новий президент США Річард Ніксон знову вніс документ на ратифікацію. Сенат схвалив його 13 березня 1969 року, а президент підписав законопроект про набуття ДНЯЗ чинності 24 листопада 1969 року. Того ж дня Президія Верховної Ради СРСР ратифікувала ДНЯЗ.

Набув чинності 5 березня 1970 р. після передання на зберігання ратифікаційних грамот державами-депозитаріями — СРСР (підписав у 1968 р.), США (1968), Велика Британія (1968), а також 40 іншими країнами.

Франція та Китай підписали Договір 1992 року.

Хоча спочатку Договір задумувався на термін дії 25 років, 11 травня 1995 понад 170 країн-учасниць погодилися продовжити дію Договору на невизначений термін без будь-яких додаткових умов.

Наразі учасниками Договору є майже всі незалежні держави світу (189 країн). Не є учасниками Договору Ізраїль, Індія, Пакистан та Північна Корея (КНДР). Останні три країни відкрито випробовують і заявляють про те, що мають ядерну зброю (Північна Корея спочатку приєдналася до Договору, але порушила його і 2003 року розірвала). Ізраїль проводить непрозору політику щодо своїх ядерних програм.

ДНЯЗ складається з преамбули та одинадцяти статей. Хоча в ньому не згадується концепція «основних принципів», проте Договір іноді інтерпретують як система трьох принципів, що мають прихований баланс:

  1. нерозповсюдження ядерної зброї
  2. роззброєння
  3. право на мирне використання ядерних технологій [1].

Договір переглядається кожні 5 років на зустрічах, які називаються Оглядовими конференціями учасників Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Крім того, в роки між цими конференціями проходять сесії Підготовчого комітету.

Ключові принципи ДНЯЗ[ред.ред. код]

Зазвичай, у Договорі вбачають три основні принципи: нерозповсюдження, роззброєння та мирне застосування[2]. Така концепція ставиться під сумнів тими, хто переконаний у тому, що ДНЯЗ, як це випливає з його назви, головним чином стосуєтсья нерозповсюдження, і тими, хто хвилюється через те, що система «трьох принципів» означає, що всі три елементи однаково важливі[3].

Перший принцип нерозповсюдження[ред.ред. код]

За ДНЯЗ 5 країн були визнані такими, що мають ядерну зброю: Франція (підписала у 1992), Китай (1992), Радянський Союз (1968; Росія — як правонаступниця СРСР), Велика Британія (1968) та США (1968). Ці 5 держав також є постійними членами Ради Безпеки ООН. Ці держави погодилися не передавати «ядерну зброю чи інші ядерні вибухові пристрої» та «ні в якій мірі не допомагати, підтримувати чи спонукати» неядерних держав щодо оволодіння ядерною зброєю (Стаття I).

Країни-учасники ДНЯЗ, які не мають ядерної зброї, погоджуються не «отримувати», «виробляти» чи «розробляти» ядерну зброю чи «шукати чи отримувати будь-яку допомогу у виробництві ядерної зброї» (Стаття II). Країни-учасники, що не мають ядерної зброї, також погоджуються прийняти гарантії МАГАТЕ (тобто міжнародний контроль) та підписати відповідну угоду з МАГАТЕ [МАГАТЕ|Міжнародного агентства з атомної енергії]] виключно з метою перевірки, що держава дотримується зобов'язань за ДНЯЗ "з тим, щоб не допустити переключення ядерної енергії з мирного застосування на виробництво ядерної зброї чи інших ядерних вибухових пристроїв" (Стаття III).

5 країн-учасниць, що мають ядерну зброю, дали зобов'язання не застосовувати свою ядерну зброю проти неядерних держав, окрім відповіді на ядерну атаку чи звичайну атаку в союзі з іншою ядерною державою. Але ці зобов'язання формально не були включені до Договору і точні формулювання час від часу варіювалися. Також, з 1959 по 1991 рр. США мали ядерні боєголовки, націлені на Північну Корею, яка на той час не мала ядерної зброї. Колишній міністр оборони Великої Британії Джеф Гун також цілком ясно підкреслював можливість застосування британської ядерної зброї у відповідь на необумовлений напад з боку держави, яка не визнає міжнародних норм[4]. У січні 2006 президент Франції Жак Ширак наголосив, що терористична діяльність у Франції, організована іншою державою, може спонукати ядерну відплату, спрямовану на знищення силових центрів ворожої країни[5][6].

На Конференції 1995 року з перегляду і продовження ДНЯЗ також прийнято рішення щодо посилення процесу перегляду і прийняття набору "Принципів та завдань ядерного непоширення і роззброєння" для сприяння ефективному виконанню договору.

На конференції з перегляду ДНЯЗ, яка проходила у 24 квітня - 19 травня 2000 року в Нью-Йорку, був прийнятий комплексний і насичений заключний документ. Висновки в ньому відбивають неухильну підтримку і виконання принципів ДНЯЗ, суворе виконання його положень, посилені запобіжні механізми Міжнародної агенції з атомної енергії (МАГАТЕ) і подальші кроки до ядерного роззброєння.

Одним з найзначніших практичних досягнень конференції з перегляду стало ухвалення введення в дію Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДЗЯВ) негайно по завершенні усіх ратифікаційних процедур. Країни — члени НАТО налаштовані на виконання усіх процедур підписання і ратифікації задля якомога скорішого вступу договору в силу.

На конференції з перегляду було також наголошено на важливості досягнення прогресу у підписанні Договору про заборону виробництва матеріалів, що розщеплюються, для ядерної зброї або інших ядерних вибухових пристроїв, та зроблений заклик до відновлення переговорів з цієї тематики в рамках Конференції з роззброєння.

Другий принцип роззброєння[ред.ред. код]

Преамбула ДНЯЗ містить текст, що підтверджує прагнення учасників договору полегшити міжнародне напруження та зміцнити міжнародну довіру, з метою створення у майбутньому умов для припинення виробництва ядерної зброї та погодження загального та повного роззброєння, яке, зокрема, ліквідує ядерну зброю та та засоби для її запуску з арсеналів країн.

Формулювання 6-ї статті Договору досить неоднозначно накладає на учасників ДНЯЗ тільки невиразне зобов'язання рухатися у загальному напрямку ядерного та повного роззброєння: «Кожна з Сторін Договору зобов'язується в дусі доброї волі вести переговори про ефективні заходи із зупинення гонки озброєнь у найближчому майбутньому та ядерному роззброєнню, також про договір про загальне і повне роззброєння»[7]. Згідно з таким тлумаченням, Стаття VI не вимагає від сторін насправді укладати угоду з роззброєння. Скоріше, вона наказує їм «вести переговори у дусі доброї волі»U.S. Compliance With Article VI of the NPT.

З іншого боку, деякі уряди, особливо тих країн, які не мають ядерної зброї та належать до Руху Неприєднання, інтерпретують 6-ту Статтю досить чітко. З їх точки зору, Стаття VI встановлює офіційні та специфічні зобов'язання ядерних країн-учасниць ДНЯЗ щодо роззброєння, та доводить, що ці країни не змогли виконати ці зобов'язання. Деякі урядові делегації на Конференції з Роззброєння представили свої пропозиції з повного та загального роззброєння, але з цих пропозицій не було укладено жодної угоди. Критики ядерних держав, визнаних ДНЯЗ, іноді стверджують, що провал роззброєння ядерних держав, особливо у добу після Холодної війни, роздратував деякі країни-учасники ДНЯЗ, що не мають ядерної зброї. Така невдача, додають критики, надає виправдання країнам, що не мають ядерної зброї, відмовитися від участі в Договорі та розробляти власну ядерну зброю.

Інші спостерігачі припускають, що зв'язок між поширенням та роззброєнням може також спрацювати в зворотному напрямку, наприклад, невдача у вирішенні погрози поширення ядерної зброї в Ірані та Північній Кореї завдасть шкоди перспективі роззброєння. Наразі жодна ядерна держава, на їх думку, буде серйозно обмірковувати знищення своєї останньої ядерної зброї, не маючи чіткої впевненості, що інші країни не оволодіють ядерним озброєнням. Деякі спостерігачі навіть натякають, що навіть процес роззброєння сверхдержав - що призведе до знищення тисяч одиниць зброї та пускових установок[8] - може зрештою зробити володіння ядерною зброєю привабливішим через зростання стратегічної цінності навіть невеликого арсеналу. Як застерігав у 2007 р. американський експерт з питань ДНЯЗ: «логічно було б подумати, що із зменшенням кількості ядерної зброї зросте «гранична корисність» її як засобу воєнної влади. Зрештою, коли буде досягнуто мету руху за роззброєння, стратегічне значення навіть однієї чи двох одиниць ядерної зброї буде величезним»[9].

Третій принцип: мирне використання ядерної енергії[ред.ред. код]

Третій компонент дозволяє і погоджується на передачу ядерних технологій і матеріалів країнам ДНЯЗ, які підписали для розвитку цивільних програм ядерної енергетики в цих країнах, до тих пір, як вони можуть продемонструвати, що їхні ядерні програми не використовуються для розвитку ядерної зброї.

Оскільки далеко не всі з держав з програмами ядерної енергетики готові відмовитися від використання ядерної енергії, третьої опорою ДНЯЗ відповідно до статті IV передбачає інші держави з можливістю робити те ж саме, але в умовах, призначених, щоб зробити його важко розробити ядерну зброю.

Договір визнає невід'ємне право суверенних держав на використання ядерної енергії в мирних цілях, але обмежує це право на ДНЯЗ, які будуть здійснюватися "відповідно до статей I і II" (основні, які не є зобов'язаннями нерозповсюдження, які представляють собою "перший стовп" з договір). У міру того як комерційно популярний легкий водяний реактор атомна електростанція використовує уранове паливо, то це означає, що держави повинні мати можливість або для збагачення урану або придбати його на міжнародному ринку. Мухаммед аль-Барадеї, а потім генеральний директор Міжнародного агентства з атомної енергії, назвав поширення збагачення і можливостей повторну обробку "ахіллесовою п'ятою" режиму ядерного нерозповсюдження. Станом на 2007 13 держав мають можливість збагачення.

Оскільки наявність ділиться матеріалу вже давно вважається головною перешкодою на шляху, і "крокувати елемент" для, зусилля ядерного розвитку зброї країни, він був оголошений головний акцент політики США в 2004 році, щоб запобігти подальшому поширенню по збагаченню урану і плутонію (також відомий як "ENR") технології переробки.Країни, що володіють можливостями ENR, є побоювання, є те, що, по суті, можливість використання цієї можливості для виробництва матеріалів, що розщеплюються для зброї використовувати на вимогу, таким чином, даючи їм те, що було названо програма "віртуальні" ядерну зброю. ступінь, в якій члени ДНЯЗ мають «право» на технологію ENR незважаючи на її потенційно серйозні наслідки поширення, таким чином, знаходиться на передньому краї політики і правових спорів, що оточують змістом статті IV і його ставлення до статей I, II і III Договору.

Країни, що підписали договір як неядерні держави зброї і стверджував, що статус мають безперервний запис нестворення ядерної зброї. Проте, Ірак був згаданий МАГАТЕ з каральними санкціями, прийнятими проти нього Радою Безпеки ООН за порушення своїх зобов'язань за ДНЯЗ гарантій; Північна Корея ніколи не прийшла у відповідність з його угодою про гарантії та ДНЯЗ було процитовано неодноразово за ці порушення, а потім вийшла з ДНЯЗ і випробування декількох ядерних пристроїв; Іран був знайдений в стані недотримання своїх зобов'язань по ДНЯЗ про гарантії в незвичайному рішенні, не на основі консенсусу, оскільки він "не вдалося в ряді випадків протягом тривалого періоду часу", щоб повідомити аспекти своєї програми зі збагачення урану, і Лівія здійснювала таємну програму створення ядерної зброї, перш ніж відмовитися від його в грудні 2003 року.

У 1991 році Румунія повідомила раніше незаявленої ядерної діяльності в колишньому режимі і МАГАТЕ повідомили про це недотриманням Раді Безпеки тільки для інформації. У деяких регіонах, той факт, що всі сусіди перевіряється вільної від ядерної зброї зменшує будь-який тиск окремі держави могли б відчувати себе будувати цю зброю самі, навіть якщо відомі сусіди, щоб мати мирних ядерних енергетичних програм, які могли б бути підозрілим. При цьому договір працює як вона була задумана.

У 2004 році Мухаммед аль-Барадеї заявив, що за деякими оцінками, від тридцяти п'яти до сорока держав могли мати знання, щоб створити ядерну зброю.

Основні статті[ред.ред. код]

Стаття I: Кожна держава, що володіє ядерною зброєю (NWS) зобов'язується не передавати, ні одному одержувачу, ядерної зброї або інших ядерних вибухових пристроїв, а не для надання допомоги будь-якій державі, що не володіє ядерною зброєю, до виробництва або придбання такої зброї або пристроїв ,

Стаття II: кожному невідповідності NWS сторона зобов'язується не брати від будь-якого джерела, ядерної зброї або інших ядерних вибухових пристроїв; не виробляти і не набувати такої зброї або пристрою; а не отримати будь-якої допомоги в їх виробництві.

Стаття III: кожному невідповідності NWS сторона зобов'язується укласти угоду з МАГАТЕ про застосування його гарантій до всього ядерного матеріалу в усій мирній ядерній діяльності держави, а також для запобігання витоку такого матеріалу на створення ядерної зброї або інших ядерних вибухових пристроїв.

Стаття IV: 1. Ніщо в цьому Договорі не повинно тлумачитися як таке, що зачіпає невід'ємне право всіх учасників Договору розвивати дослідження, виробництво та використання ядерної енергії в мирних цілях без дискримінації і відповідно до статей I і II цього Договору ,

2. Всі учасники Договору зобов'язуються сприяти, і мають право брати участь в, якомога повнішому обмінові устаткуванням, матеріалами та науково-технічною інформацією для мирного використання ядерної енергії. Сторони Договору, які в змозі зробити це, будуть також співпрацювати в наданні сприяння в поодинці або спільно з іншими державами чи міжнародними організаціями, подальшому розвитку застосування ядерної енергії в мирних цілях, особливо на територіях, які не володіють ядерною зброєю держави-учасниці Договору, з належним урахуванням потреб регіонів світу.

Стаття VI: Кожна сторона "бере на себе зобов'язання вести переговори в дусі доброї волі про ефективні заходи по припиненню гонки ядерних озброєнь в найближчому майбутньому і ядерному роззброєнню, а також про договір про загальне і повне роззброєння під суворим і ефективним міжнародним контролем".

Стаття X. встановлює право вийти з Договору, шляхом подання відповідного повідомлення за останні 3 місяці. Він також встановлює термін дії Договору (за 25 років до ініціативи Extension 1995).

Історія[ред.ред. код]

Дата NPT першим ефективним (в тому числі СРСР, YU, CS того часу)  Шаблон:Legend0  Шаблон:Legend0  Шаблон:Legend0  Шаблон:Legend0

Стимулом ДНЯЗ турбота про безпеку в світі з багатьма державами, що володіють ядерною зброєю. Було визнано, що стримуючий відносини холодна війна між тільки Сполученими Штатами і Радянським Союзом був крихким. Наявність більшої кількості держав, що володіють ядерною зброєю, призведе до скорочення безпеки для всіх, множачи ризик прорахунків, нещасних випадків, несанкціоноване використання зброї, або від ескалації напруженості, ядерного конфлікту.

Процес ДНЯЗ був запущений Френк Айкен, міністр ірландського із зовнішніх зв'язків, в 1958 році була відкрита для підписання в 1968 році, з Фінляндією першою державою підписати. Приєднання стало майже загальним після закінчення холодної війни і апартеїду Південної Африки. У 1992 році Китай і Франція приєдналися до ДНЯЗ, останній з п'яти ядерних держав, визнаних договором зробити це. У 1995 році договір був продовжений на невизначений термін. Після того, як Бразилія приєдналася до ДНЯЗ в 1998 році єдиною державою, що не володіє ядерною зброєю, яка не підписав була Куба, яка приєдналася до ДНЯЗ (і Договору Тлателолко ЗСЯО) в 2002 році.

Кілька підписали ДНЯЗ відмовилися від ядерної зброї або програм створення ядерної зброї. Південна Африка провела ядерну програму, але з тих пір відмовився від неї і підписав договір в 1991 році, після знищення його невеликий ядерний арсенал; після цього, що залишилися африканські країни підписали договір. Колишні радянські республіки, де були засновані ядерну зброю, а саме Україна, Білорусь і Казахстан, перевели цю зброю в Росію і приєднався до ДНЯЗ в 1994 після підписання Будапештський меморандум.

Держав-наступників від зломів Югославії і Чехословаччини також приєдналися до угоди незабаром після їх незалежності. Чорногорія і Східний Тимор були останні країни підписати договір про свою незалежність в 2006 і 2003 роках; єдина країна, щоб увійти в 21-м столітті була Куба в 2002 році три Мікронезії країни договору про вільну асоціації з США приєдналися до ДНЯЗ в 1995 році, поряд з Вануату.

Великі країни Південної Америки в Аргентині, Чилі і Бразилія приєдналася в 1995 і 1998 рр країни Аравійський півострів включені Саудівська Аравія і Бахрейн в 1988 році, Катар і Кувейт в 1989 році, ОАЕ в 1995 році, і Оман в 1997 крихітного європейські держави Монако і Андорра вступив в 1995-6. Крім того, підписання в 1990-і роки були в 1992 році М'янма і Гайана в 1993 році.

Обмін ядерною зброєю США-НАТО[ред.ред. код]

 [Держави [ядерну зброю]]}}  Шаблон:Legend0  Шаблон:Legend0

Докладніше: Ядерний обмін

У той час цей договір був ведуться переговори, НАТО мали місце таємні ядерну зброю ділити з ними договори, за якими Сполучені Штати надали ядерну зброю буде розгорнуто, і збережені в інші держави НАТО. Деякі стверджують, що це акт поширення порушення статей I і II договору. Зустрічний аргумент про те, що США контролювали зброю в сховище в країнах НАТО, і що жодна передача зброї або контролю над ними не передбачалося "до тих пір поки було прийнято рішення не йти на війну, на якій цей договір не більше контролюватиме ", так що немає ніякого порушення ДНЯЗ. Ці угоди були розкриті деякі з держав, в тому числі Радянського Союзу, переговори договір, але більшість держав, що підписали ДНЯЗ в 1968 року не буде знали про ці угоди і інтерпретацій в той час.

У 2005 році передбачається, що Сполучені Штати як і раніше забезпечує близько 180 тактичних B61 ядерних бомб для використання Бельгії, Німеччини, Італії, Нідерландах і Туреччині в рамках цих угод НАТО. Багато держав, і Рух неприєднання, зараз стверджують, це порушує статті I і II договору, і застосовують дипломатичний тиск, щоб припинити дію цих угод. Вони вказують на те, що пілоти та інші співробітники «неядерних» країн НАТО практикують обробки і доставки ядерних бомб США і неамериканських військові літаки були пристосовані для доставки американських ядерних бомб, які повинні були пов'язані з передачею деяких технічних ядерних інформаційна зброя. НАТО вважає, що його "ядерні сили продовжують відігравати важливу роль у запобіганні війни, але їх роль в даний час більш фундаментально політичним».

Американська політика ядерного обміну спочатку були розроблені, щоб допомогти запобігти поширенню ядерної зброї, не в останню чергу, переконавши Західної Німеччини не розвивати незалежну ядерний потенціал, запевнивши його, що Західна Німеччина зможе, у разі війни з Варшавського договору , орудувати (США) ядерну зброю з метою самооборони. (До цього моменту тотальної війни, проте, зброю саме по собі не буде залишатися в руках США.) Справа в тому, щоб обмежити поширення країн, що має свої власні програми створення ядерної зброї, щоб допомогти гарантувати, що союзники по НАТО не хочуть йти вниз поширення маршруту. (Західна Німеччина була обговорена в оцінках американської розвідки протягом ряду років як країна з потенціалом для розвитку можливостей ядерної зброї своїх власних, якщо чиновники в Бонні були переконані в тому, що їх захист проти Радянського Союзу і його союзники могли б бути виконані.)

Непідписані[ред.ред. код]

Чотири держави-Індія, Ізраїль, Пакистан, Судан і Південний-ніколи не підписали договір. Індія і Пакистан публічно розкрили свої програми ядерної зброї, і Ізраїль має давню політика навмисної двозначності щодо своєї ядерної програми (див Список країн з ядерною зброєю).

Індія[ред.ред. код]

Індія підірвані ядерні пристрої, спочатку в 1974 році і знову в 1998 році Індія, за оцінками, достатню кількість матеріалу, що розщеплюється для більш ніж 150 боєголовок. Індія була однією з небагатьох країн, щоб мати не перше використання політики, заставу не застосовувати ядерну зброю, якщо спершу не атаковані противником із застосуванням ядерної зброї, проте в Індії АНБ Shivshankar Менон сигналізував значний зсув від "незастосування першим" до "не першу застосування проти держав, що не володіють ядерною зброєю" в промові з нагоди Золотого ювілейні урочистості Національного оборонного коледжу в Нью-Делі 21 жовтня 2010 року, доктрина Менон відбитої "стратегічної культури, з її акцентом на мінімальне стримування" Індії.

Індія стверджує, що ДНЯЗ створює клуб "ядерних імущими" і велика група "ядерних незаможними", обмеживши законне володіння ядерною зброєю тим державам, які зазнали їх до 1967 року, але цей договір ніколи не пояснює, на яких етичних підставах така різниця є дійсним. сказав міністр потім із зовнішніх зв'язків Індії Пранаб Мукерджі під час візиту в Токіо в 2007 році: "Якщо Індія не підписала ДНЯЗ, це не через його відсутність зобов'язань щодо нерозповсюдження, а тому, що ми вважаємо ДНЯЗ як некоректного договору і його не визнають необхідність загального, недискримінаційного перевірки і лікування ».

На початку березня 2006 року, Індія і Сполучені Штати остаточно угода, перед обличчям критики в обох країнах, щоб перезапустити співпрацю з цивільної ядерної технології. За умовами угоди Індія прагне класифікувати 14 зі своїх 22 атомних електростанцій, як для використання в цивільних цілях і розміщувати їх під гарантії МАГАТЕ. Мухаммед аль-Барадеї, а потім генеральний директор МАГАТЕ вітав угоду по телефону Індія "є важливим партнером в режимі нерозповсюдження».

У грудні 2006 року Конгрес США схвалила закон Сполучених Штатів Індія мирної атомної енергетики співпраці, схваливши угоду, яка була викувана в ході візиту прем'єр-міністра Сінгха в США в липні 2005 року і цементується в ході візиту президента Буша в Індію на початку 2006 року законодавство допускає передачу цивільних ядерних матеріалів в Індію. Незважаючи на свій статус поза рамками Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, ядерне співробітництво з Індією було дозволено на підставі його чистою записи нерозповсюдження, а також потреба Індії в енергії підживлюється її швидкої індустріалізації і населення в мільярд плюс.

З 1 серпня 2008 року МАГАТЕ схвалив угоду про гарантії в Індії і 6 вересня 2008 року Індія отримала відмову в Групі ядерних постачальників (NSG зустрічі), що відбулася у Відні, Австрія. Консенсус був прибутку після подолання побоювання, висловлені Австрії, Ірландії та Нової Зеландії і є безпрецедентним кроком у наданні звільнення в країні, яка не підписала ДНЯЗ і Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ). У той час як Індія могла б почати ядерну торгівлю з іншими зацікавленими країнами. [необхідні роз'яснення] Конгрес США схвалив цю угоду і президент Буш підписав його 8 жовтня 2008

Коли Китай оголосив розширене ядерне співробітництво з Пакистаном в 2010 році, прихильники контролю над озброєннями засудили обидві угоди, заявивши, що вони послабили ДНЯЗ шляхом сприяння ядерних програм в державах, які не є учасниками ДНЯЗ.

Станом на січень 2011 року, Австралія, в першу трійку виробників і вдома в світи найбільших відомих запасів, продовжив свою відмову на експорт урану до Індії, незважаючи на дипломатичний тиск з боку Індії. У листопаді 2011 року прем'єр-міністр Австралії оголосив про бажання розширити експорт в Індію, зміна політики, яка була санкціонована національної конференції її партії в грудні.4 грудня 2011 прем'єр-міністр Джулія Гіллард скасував Австралії давнього заборони на експорт урану до Індії. Крім того, вона сказала "Ми повинні прийняти рішення в національних інтересах, рішення про зміцнення нашого стратегічного партнерства з Індією в цьому азіатському столітті», і каже, що будь-яка угода про продаж урану до Індії буде включати в себе суворі запобіжні заходи, щоб гарантувати її буде використовуватися тільки для цивільних цілей, а не в кінцевому підсумку ядерної зброї з 5 вересня 2014 року. Прем'єр-міністр Австралії Тоні Ебботт запечатані цивільної ядерної угоди з продажу урану до Індії. "Ми підписали угоду про співпрацю в ядерній галузі, оскільки Австралія довіряє Індії, щоб зробити правильну річ в цій області, як це робив в інших областях", повідомив журналістам Abbott після того, як він і прем'єр-міністр Індії Нарендра Моді підписав договір про продаж урану для мирної влади покоління.

Пакистан[ред.ред. код]

У травні 1998 року після ядерних випробувань Індії раніше в цьому місяці, Пакистан провів два комплекти ядерних випробувань, Чагай-I і Чагай-II. Станом на 2015 рік, Пакистан, за оцінками, близько 120 боєзарядів. За даними Фонду Карнегі за міжнародний мир і Центру Стимсона, Пакистан має досить розщеплюються для 350 боєголовок.

Як Індія, Пакистан вважає, що договір не дає рівні права для всіх держав. Міністр закордонних справ Айзаз Ахмад Чаудхрі був цитований, як відповідати на запити "Це дискримінаційний договір. Пакистан має право захищати себе, так що Пакистан не підписуватиме ДНЯЗ. Чому ми повинні?" коли його запитали на брифінгу, чи буде Ісламабад підписати ДНЯЗ, якщо Вашингтон попросив його зробити це. До 2010 р Пакистан завжди підтримував позицію, що було б підписати ДНЯЗ, якщо Індія так і зробив. У 2010 році Пакистан відмовився від цієї історичної позиції і заявив, що вона приєднається до ДНЯЗ тільки в якості визнаного держави, що володіє ядерною зброєю.

Керівні принципи ГЯП в даний час виключає ядерний експорт з боку всіх основних постачальників в Пакистан, з дуже вузькими винятками, так як він не має повномасштабні гарантії МАГАТЕ (тобто гарантії на всіх його ядерної діяльності). Пакистан прагне досягти угоди, аналогічної з Індією, але ці зусилля були відкинуті Сполученими Штатами та іншими членами ГЯП, стверджуючи, що послужний список Пакистану в якості ядерного розповсюджувача унеможливлює для того, щоб мати будь-якої ядерна угода в найближчому майбутньому

До 2010 року Китай за повідомленнями, підписав громадянську ядерну угоду з Пакистаном, стверджуючи, що угода була «мирної». Британський уряд покосився на угоді, що припускає, що "час ще не настав для цивільної ядерної угоди з Пакистаном. Китай не шукав формального схвалення від постачальників групи ядерної, і стверджував, замість того, що її співробітництво з Пакистаном був "grandfathered", коли Китай приєднався до ГЯП, претензію, оскаржуються іншими членами ГЯП.

Ізраїль[ред.ред. код]

Ізраїль має давню політику навмисної двозначності щодо своєї ядерної програми (список країн, що володіють ядерною зброєю). Як і в випадку Пакистану, NSG Керівництво в даний час виключає ядерний експорт з боку всіх основних постачальників в Ізраїль. Згідно інформації, що просочилася розвідки, Ізраїль розробляє ядерну зброю на своєму сайті Дімона в Негеві з 1958 року, і багато аналітиків, як Девід нерозповсюдження Олбрайт вважають, що Ізраїль, можливо, складовані від 100 до 200 боєголовок з використанням плутонію з переробленого Дімоні. Ізраїльський уряд відмовляється підтвердити або спростувати володіння ядерною зброєю, хоча це тепер вважається секретом Полішинеля після ізраїльського низького рівня ядерної технік Мордехай Вануну, згодом заарештований і засуджений за зраду Ізраїлем опублікованих даних про програму британської Sunday Times в 1986 році.

18 вересня 2009 року Генеральна конференція Міжнародного агентства з атомної енергії закликав Ізраїль відкрити свої ядерні об'єкти для інспекції МАГАТЕ і дотримуватися договору про нерозповсюдження в рамках резолюції про "ядерний потенціал Ізраїлю", який проходив по вузьких краєм від 49-45 при 16 тих, що утрималися. Головний ізраїльський делегат заявив, що "Ізраїль не буде співпрацювати в будь-якому питанні з цією резолюцією." Тим не менш, подібні резолюції були розбиті в 2010, 2013 і 2014 роках.

Північна Корея[ред.ред. код]

Північна Корея ратифікувала договір 12 грудня 1985 року, але дав повідомлення про вихід з договору 10 січня 2003 після США твердження, що він приступив до здійснення незаконної збагачену уранову програму озброєнь, а потім США припинення поставок мазуту в рамках Рамкової угоди, які були проблеми вирішені збройового плутонію в 1994 році Вихід набув чинності 10 квітня 2003 робить Північну Корею першою державою, коли-небудь вийти з договору. Північна Корея одного разу оголосив про вихід, 12 березня 1993 року, але призупинено, що повідомлення, перш ніж він вступив в силу.

10 лютого 2005 року Північна Корея публічно заявила, що вона володіє ядерною зброєю і витягнув з шестисторонніх переговорів, проведених Китаєм, щоб знайти дипломатичне вирішення проблеми. "Ми вже вжили рішучих заходів витягати з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і виготовили ядерну зброю для самооборони, щоб впоратися з Evermore неприхованим політики адміністрації Буша ізолювати і задушити КНДР [Корейська Народно-Демократична Республіка Корея], "заяву МЗС Північної Кореї заявив про випуск шестисторонніх переговорів поновилися в липні 2005 року.

19 вересня 2005 року Північна Корея оголосила, що вона погодиться попередньої згоди. За бажанням, Північна Корея брухту всіх своїх існуючих ядерних озброєнь і ядерних виробництв, приєднатися до ДНЯЗ і реадмісію інспекторів МАГАТЕ. Складне питання про постачання легководних реакторів замінити місцеву програму на атомній електростанції в Північній Кореї, відповідно з 1994 року узгоджені рамки, був залишений бути вирішене в ході майбутніх обговорень. На наступний день Північна Корея підтвердила своє відоме думку про те, поки вона не поставляється з реактором на легкій воді він не буде демонтувати свій ядерний арсенал або приєднатися до ДНЯЗ.

2 жовтня 2006 року міністр закордонних справ Північної Кореї заявило, що його країна планує провести ядерне випробування "в майбутньому", хоча це не стан, коли. У понеділок, 9 жовтня 2006 року в 1:35:28 ( UTC) Геологічна служба Сполучених Штатів була виявлена ​​магнітудою 4,3 сейсмічних подій 70 км (43 миль) на північ від Кімчхек, Північна Корея, яке зазначає ядерне випробування північнокорейський уряд оголосило незабаром після цього, що вони завершили успішний підземний випробування пристрій ядерного ділення.

У 2007 році, повідомляє з Вашингтона припустив, що в доповідях ЦРУ 2002 заявляють, що Північна Корея розробляє збагачену програму уранові зброї, що призвело до Північної Кореї виходу з ДНЯЗ, був завищений або неправильно інтелект. з іншого боку, навіть крім цих прес-тверджень-яких деякі критики [хто?] занепокоєння могли бути посаджені для того, щоб виправдати Сполучені Штати відмовитися від намагаючись перевірити демонтаж уранової програми Пхеньяна в умовах Півночі Корейська непоступливість-там залишається деяка інформація, що міститься в публічних звітах вказує на існування зусиль урану. Абсолютно незалежно від того, що Північний перший віце-міністр Кореї Кан Сік Джу в одній точці визнав існування програми зі збагачення урану, тодішній президент Пакистану Мушарраф показав, що A.Q. мережу поширення Хан надав Північній Кореї ряд газових центрифуг, призначених для збагачення урану. Крім того, повідомляє прес-цитували американських чиновників про те, що докази, отримані при демонтажі Лівії програм ЗМЗ пунктів щодо Північної Кореї в якості джерела для гексафториду урану Лівії (UF6) - що, якщо це правда, буде означати, що Північна Корея має засіб для конверсії урану для виробництво сировини для центріфужного збагачення.

Іран[ред.ред. код]

Іран є учасником ДНЯЗ, але був знайдений в стані недотримання свого угоди про гарантії ДНЯЗ і статус його ядерної програми залишається предметом спору. У листопаді 2003 року Генеральний директор МАГАТЕ Мохаммед ель-Барадеї повідомив, що Іран неодноразово і протягом тривалого періоду не в змозі виконати свої зобов'язання за гарантіями, в тому числі не в змозі оголосити свою програму зі збагачення урану. Після того, як близько двох років EU3 під керівництвом дипломатичних зусиль і Ірану тимчасове припинення програми по збагаченню, в раду керівників МАГАТЕ, діючи відповідно до статті XII.C Статуту МАГАТЕ, знайденої в рідкісному рішення без консенсусу при 12 утрималися, що ці невдачі складали недотримання угоди про гарантії МАГАТЕ. Про це повідомили в Раді безпеки ООН у 2006 році, після чого Рада безпеки прийняла резолюцію, що вимагає від Ірану припинити роботи зі збагачення. Замість того, Іран відновив свою програму зі збагачення.

МАГАТЕ було в змозі перевірити непереключеним заявленого ядерного матеріалу в Ірані, і продовжує свою роботу з перевірки відсутності незаявлених діяльності. У лютому 2008 року МАГАТЕ також повідомила, що вона працює над вирішенням "уявний дослідження "вепонізаціі, на основі документів, наданих деякими державами-членами, що ці держави заявляється виник з Ірану. Іран відкинув ці звинувачення як "безпідставними", а також документи, як «вигадки». У червні 2009 року МАГАТЕ повідомило, що Іран "не співпрацює з Агентством в зв'язку з залишаються питаннями ... які повинні бути роз'яснена виключають можливість військових аспектів ядерної програми Ірану».

Сполучені Штати прийшли до висновку, що Іран порушив його статті III зобов'язання по ДНЯЗ про гарантії, а також стверджував, грунтуючись на непрямих доказах, що програма Ірану зі збагачення урану був для військових цілей і, отже, порушеного зобов'язання Ірану в сфері нерозповсюдження Стаття II в листопаді 2007 року США Національна розвідувальна оцінка (NIE ) пізніше прийшов до висновку, що Іран призупинила активну програму зі створення ядерної зброї восени 2003 року, і що він залишився зупинений за станом на середину 2007 року. "Ключові Рішення" ННІ в однак, також ясно дав зрозуміти, що Іран насправді зупинився в 2003 році тільки "дизайн ядерної зброї і мілітаризації роботи і таємна Конверсія урану, пов'язаних і збагаченню урану робота, пов'язана з" -namely, ті аспекти ядерної безпеки Ірану зусилля зброю, яке було до цього моменту вже просочилася в пресу і став предметом досліджень МАГАТЕ.

Так як програму зі збагачення урану Ірану в Натанзі-і її продовження роботи по реактора на важкій воді в Араку, який був би ідеальним для плутонію виробництва, почав таємно років до того, в поєднанні з самої закачування в боєприпаси роботи NIE обговорили і з метою розробки ядерної зброї, багато спостерігачів знайшли подальший розвиток Ірану можливостей виробництва, що поділяється, чітко тривожними. Зокрема, через наявність матеріалів, що діляться, вже давно зрозуміли, що основною перешкодою для розвитку ядерної зброї і первинного "стимуляцією елемента" для програми зброї, той факт, що Іран, як повідомляється, призупинила вепонізація робота не може означати дуже багато. В США директор національної розвідки Майк Макконнелл поставив його, аспекти її роботи, що Іран нібито призупинено, таким чином, "ймовірно, найменш значна частина програми."

Іран заявляє, що має законне право на збагачення урану в мирних цілях відповідно до ДНЯЗ, і далі каже, що вона "постійно виконує свої зобов'язання по ДНЯЗ і Статуту Міжнародного агентства з атомної енергії". Іран також стверджує, що його програма зі збагачення урану є частиною її цивільної ядерної енергетичної програми, яка допускається відповідно до статті IV ДНЯЗ. Рух неприєднання вітає триваюче співробітництво Ірану з МАГАТЕ і підтвердив право Ірану на мирне використання ядерної технології. Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун привітав продовження діалогу між Іраном і МАГАТЕ, і має закликав до мирного вирішення питання.

У квітні 2010 року під час підписання договору між США і Росією СНО, президент Обама заявив, що Сполучені Штати, Росія, і інші країни вимагають, щоб наслідки для особи Ірану за невиконання своїх зобов'язань за Договором про нерозповсюдження ядерної зброї, і що "ми не потерпимо дій, які нехтує ДНЯЗ, ризик гонки озброєнь в життєво важливому регіоні, і поставити під загрозу авторитет міжнародної спільноти і нашої колективної безпеки."

Південна Африка[ред.ред. код]

Південна Африка є єдиною країною, яка розробила ядерну зброю саме по собі, а потім розібрали їх - на відміну від колишніх радянських республік України, Білорусії і Казахстану, які в спадок ядерну зброю з колишнього СРСР, а також приєдналися до ДНЯЗ як держав, що не володіють ядерною зброєю.

За часів апартеїду, уряд Південної Африки розробило глибокий страх як чорного повстання і загрози комунізму. Це призвело до розробки секретної програми створення ядерної зброї в якості кінцевої стримування. Південна Африка має великий запас урану, який видобувається в золотих копальнях країни. Уряд побудував ядерний дослідницький центр в Пеліндаба поблизу Преторії, де уран із збагаченням палива класу для станції Куберг атомної електростанції, а також для збройового виробництва бомби.

У 1991 році, після того, як міжнародне тиск і, коли зміна уряду неминуча, Південної африканський посол в США Гаррі Шварц підписали Договір про нерозповсюдження ядерної зброї. У 1993 році тодішній президент Фредерік Віллем де Клерк відкрито визнав, що країна розробила можливість обмеженого ядерної зброї. Ця зброя були згодом демонтовані до того Південна Африка приєдналися до ДНЯЗ і відкрив себе до інспекції МАГАТЕ. У 1994 році МАГАТЕ завершила свою роботу і заявив, що країна повністю ліквідувала свою програму створення ядерної зброї.

Лівія[ред.ред. код]

Лівія підписала і ратифікувала Договір про нерозповсюдження ядерної зброї і був предметом інспекцій ядерних гарантій МАГАТЕ, але зробили секретну програму розробки ядерної зброї в порушення своїх зобов'язань по ДНЯЗ, з використанням матеріалів та технологій, представлену A.Q. Хан мережу розповсюдження -включая фактичні ядерну зброю конструкції, що нібито відбуваються в Китаї. Лівія почала таємні переговори зі Сполученими Штатами та Сполученим Королівством в березні 2003 року над потенційно усунувши його програми зброї масового ураження. У жовтні 2003 року Лівія була збентежені заборона на відвантаження пакистанськими розроблених деталей центрифуг, які були надіслані з Малайзії, а також у складі кільця проліферації А. Q. Хана.

У грудні 2003 року Лівія оголосила, що вона вирішила ліквідувати всі свої програми зброї масового ураження, а також дозволено в США та інших британських команд (а також інспекторів МАГАТЕ) в країну, щоб допомогти цьому процесу, і перевірити його завершення. За своєю конструкцією ядерної зброї, газових центрифуг для збагачення урану і іншого устаткування, в тому числі прототипи вдосконалених балістичних ракет Скад-були видалені з Лівії Сполученими Штатами. (Запаси лівійського хімічної зброї та хімічні бомби були знищені на місці з міжнародним контролем, з Лівією приєднання до Конвенції про заборону хімічної зброї.) Недотримання Лівії з її гарантіями МАГАТЕ повідомили Раді Безпеки ООН, але без будь-яких дій, вжитих, в Лівії повернутися в режим дотримання гарантій і статтею II ДНЯЗ був зустрінутий.

У 2011 році лівійський уряд було повалено в лівійській громадянської війни за допомогою військового втручання з боку сил НАТО, що діють під егідою резолюції Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй 1973 г. Було припущення в засобах масової інформації (особливо в мешканець Середнього Сходу ЗМІ), що втручання НАТО в Лівії незабаром після того, країна вирішила ядерної та хімічної зброї роззброєння б інші країни, такі як Північна Корея більше неохоче відмовитися від ядерних програм через ризик бути ослаблена в результаті.

Вихід з договору[ред.ред. код]

Стаття X дозволяє державі вийти з договору, якщо "надзвичайні події, які стосуються предмета цього Договору, поставили під загрозу найвищі інтереси його країни", даючи "(дев'яносто днів») за три місяці. Держава зобов'язана дати підстави для виходу з ДНЯЗ в цьому повідомленні.

країни-члени НАТО стверджують, що, коли є стан "загальної війни" договір більше не застосовується, що дозволяє ефективно держави, які беруть участь залишити договір, без попереднього повідомлення. Це є необхідним аргументом на користь ядерної зброї НАТО політику спільного використання, але насторожує один для логіки договору. Аргумент НАТО ґрунтується на фразі ", як наслідок, необхідність докласти всіх зусиль для запобігання небезпеки такої війни" в договорі преамбули, вставленої на прохання американських дипломатів, стверджуючи, що договір в той момент не вдалося виконати її опція забороняючи загальну війну і більше, таким чином, не є обов'язковими. Багато держав не приймають цей аргумент. Див поширення вище ядерної зброї США і НАТО.

Північна Корея також викликало бурю обурення з боку її використання цього положення договору. Стаття Х.1 вимагає тільки держава, щоб дати повідомлення за три місяці в цілому, і не передбачає інших держав на питання тлумачення тієї чи іншої держави з "вищих інтересів своєї країни". У 1993 році Північна Корея дала повідомлення про вихід із ДНЯЗ. Проте, після 89 днів, Північна Корея досягли угоди зі Сполученими Штатами, щоб заморозити свою ядерну програму в рамках Рамкової угоди і «підвішеної» її повідомлення про відкликання. У жовтні 2002 року США звинуватили Північну Корею в порушенні Рамкової угоди шляхом проведення секретної програми зі збагачення урану, і призупинив відвантаження мазуту відповідно до цієї угоди. У відповідь Північна Корея вислала інспекторів МАГАТЕ, Disabled обладнання МАГАТЕ, а з 10 січня 2003 року оголосила, що припинення призупинення його попереднього повідомлення ДНЯЗ виведення. Північна Корея заявила, що повідомлення тільки ще один день було досить для виходу з ДНЯЗ, як це було дано 89 днів до цього.

Рада керуючих МАГАТЕ відхилив цю інтерпретацію. Більшість країн провели що необхідний новий три місяці повідомлення про відкликання, а деякі під сумнів повідомлення Північної Кореї зустрілися чи «надзвичайні події» і «вищі інтереси» вимогам Договору. Спільна заява від 19 вересня 2005 року в кінці четвертого раунду шестисторонніх переговорів закликав Північну Корею "повернутися" до ДНЯЗ, побічно визнавши, що вона відкликана.

Недавні і прийдешні події[ред.ред. код]

Головним підсумком Конференції 2000 року стало прийняття на основі консенсусу всеосяжного заключного документа, яка входить в числі іншого "практичні кроки щодо забезпечення систематичних і послідовних зусиль" по здійсненню положень про роззброєння ДНЯЗ, зазвичай називають тринадцять кроків.

18 липня 2005 президент США Джордж Буш зустрівся з прем'єр-міністр Індії Манмохан Сінгх і заявив, що він буде працювати, щоб змінити законодавство США і міжнародні правила, щоб дозволити торгівлю в США цивільних ядерних технологій з Індією. Деякі з них, такі як British оглядачем Джордж Монбіота, стверджують, що ядерна угода між США і Індією, в поєднанні зі спробами США відмовити Ірану (підписала ДНЯЗ) цивільні технології виготовлення ядерного палива, може зруйнувати режим ДНЯЗ, в той час як інші [хто?] стверджують, що такі крок, швидше за все, принесе Індія, до ДНЯЗ не підписали, під більш пильною увагою міжнародного.

У першій половині 2010 року, він був твердо переконаний в тому, що Китай підписав громадянську ядерну угоду з Пакистаном, стверджуючи, що угода була «мирної».

Прихильники контролю над озброєннями розкритикував повідомив угоду китайсько-пакистанських відносин, як вони це робили в разі американо-індійської угоди, стверджуючи, що обидві угоди порушують ДНЯЗ шляхом сприяння ядерних програм в державах, які не є учасниками ДНЯЗ. У деяких повідомленнях стверджувалося, що угода була стратегічний крок з боку Китаю, щоб збалансувати вплив США в Південно-Східній Азії.

Згідно зі звітом, опублікованим Міністерством оборони США в 2001 році Китай надав Пакистану з ядерними матеріалами та дав критичну технологічну допомогу в будівництві об'єктів розробки ядерної зброї Пакистану в порушення Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, з яких Китай навіть потім був підписала.

На сьомий оглядовій Конференції в травні 2005 року, були Різкі відмінності між Сполученими Штатами, які хотіли конференцію, щоб зосередитися на нерозповсюдження, особливо на його тверджень щодо Ірану, і в більшості інших країн, які підкреслювали відсутність серйозного ядерного роззброєння ядерних держав. Країни, що знову підтвердили свою позицію, наголошуючи на необхідності ядерного роззброєння.

Конференція з огляду 2010 року було проведено в травні 2010 року в Нью-Йорку, і був прийнятий підсумковий документ, який включав резюме по Конференції з перегляду Голови посла Лібран Capactulan Філіппін і Плану дій, який був прийнятий на основі консенсусу. на конференції 2010 року в цілому вважається успішним, оскільки він був досягнутий консенсус, де попередньої конференції з розгляду в 2005 році закінчився в безладді, а той факт, що багато хто приписує прихильність президента США Барака Обами в області ядерного нерозповсюдження і роззброєння. Деякі з них попереджали, що цей успіх підняв нереалістично високі очікування, які можуть привести до провалу на наступній Конференції з розгляду дії в 2015 році

«Глобальний саміт з ядерної безпеки" відбулася 12-13 квітня 2010 року на найвищому рівні була запропонована президентом Обамою в Празі і був спрямований на зміцнення Договору про нерозповсюдження ядерної зброї в поєднанні з ІБОР і Глобальна ініціатива щодо боротьби з ядерним тероризм. взяли участь Сорок сім держав і трьох міжнародних організацій в саміті, який опублікував комюніке і план роботи. Для отримання додаткової інформації див 2010 саміт з ядерної безпеки.

У великій програмній промові біля Бранденбурзьких воріт у Берліні 19 червня 2013 року президент Сполучених Штатів Барак Обама розповів про плани щодо подальшого скорочення числа боєголовок в ядерному арсеналі США. Відповідно до зовнішню політику, Обама запропонував "один- третій скорочення стратегічних ядерних боєголовок - на вершині скорочень вже необхідних нового договору по СНО -. в результаті чого число розгорнутих боєголовок до 1000 "Обама прагне" обговорити ці скорочення з Росією продовжувати рухатися за межі холоду ядерна війна позах ", згідно інструктивних документів, наданих зовнішній політиці. В тій же промові Обама підкреслив зусилля його адміністрації, щоб ізолювати будь-які можливості ядерної зброї з боку Ірану і Північної Кореї. Він також закликав до відновлення зусиль обох партій в Конгресі Сполучених Штатів ратифікувати Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань заборону і закликав країни укласти новий договір про припинення виробництва матеріалів, що розщеплюються, для ядерної зброї.

24 квітня 2014 року було оголошено про те, що народ Маршаллових островів приніс позов в Гаазі проти Сполучених Штатів, колишнього Радянського Союзу, Великобританії, Франції, Китаю, Індії, Пакистану, Північної Кореї і Ізраїлю прагне мати положення роззброєння ДНЯЗ у виконання.

Критика і відповіді[ред.ред. код]

Протягом багатьох років ДНЯЗ стали розглядатися багатьма державами третього світу, як "змова ядерних" імущих ", щоб зберегти ядерні" незаможним "в їх місці".Цей аргумент має коріння в статті VI від договір, який "зобов'язує ядерні держави ліквідувати свої запаси ядерної зброї і домагатися повного роззброєння. У неядерні держави не бачать ніяких ознак цього не відбувається ». Деякі стверджують, що НМС в повному обсязі виконали свої зобов'язання з роззброєння відповідно до статті VI ДНЯЗ. Деякі країни, такі як Індія критикують NPT, тому що "дискримінації держав, що не володіють ядерною зброєю, з 1 січня 1967 року, що" в той час як Іран і численні арабські країни критикують Ізраїль за непідписання ДНЯЗ. Там було розчарування в зв'язку з обмеженим прогресом з ядерної роззброєння, де п'ять уповноважених ядерних держав досі 22000 боєголовок серед них і показали небажання подальшого зняття з охорони.

Як вже зазначалося вище, Міжнародний Суд в своєму консультативному висновку у справі про правомірність застосування або загрози застосування ядерної зброї, заявив, що "існує зобов'язання вести в дусі доброї волі і довести до кінця переговори, що ведуть до ядерного роззброєння у всіх його аспектах під суворим і ефективним міжнародним контролем. Таке зобов'язання вимагає, щоб держави активно здійснювати заходи щодо скорочення кількості ядерної зброї, і важливість їх ролі у військових силових структур. [відповідно до кого?] Деякі критики ядерної -weapons держави стверджують, що вони не відповідали статті VI, не зумівши зробити роззброєння рушійною силою в процесі національного планування та політики щодо ядерної зброї, навіть коли вони просять інші держави планувати свою безпеку без ядерної зброї.

Сполучені Штати у відповідь на критику його записи роззброєння, вказуючи на те, що з моменту закінчення холодної війни вона знищила понад 13 000 ядерної зброї і знищила понад 80% своїх розгорнутих стратегічних боєголовок і 90% нестратегічних боєголовок, розгорнутих в НАТО, в процесі ліквідації цілі категорії боєголовок і систем доставки і знижуючи свою залежність від ядерної зброї. Американські офіційні особи також відзначили роботу, проведену США по демонтажу ядерних боєголовок. Коли струм прискорені зусилля по демонтажу за наказом президента Джорджа Буша були завершені, американський арсенал буде менше, ніж чверть від його розміру в кінці холодної війни, і менше, ніж це було в будь-який момент, так як адміністрації Ейзенхауера, задовго до розробки ДНЯЗ.

Сполучені Штати також придбала багато тисяч цінності зброї "урану раніше в радянську ядерну зброю для перетворення в паливо для реакторів. Як наслідок цього останнього зусилля, було підраховано, що еквівалентно одній лампочці в кожному десяти Сполучені Штати харчується від ядерного палива видалена з боєголовок, раніше націлених на США і їх союзників під час холодної війни.

Спеціальний представник США щодо нерозповсюдження ядерної зброї погодилися, що нерозповсюдження і роззброєння пов'язані між собою, зазначивши, що вони можуть бути взаємно доповнюють один одного, а й, що зростаючі ризики поширення створити середовище, яке робить роззброєння більш важким. Сполучене Королівство, Франція і Росії аналогічним чином захистити свої ядерні записи в області роззброєння, а також п'ять NWS ДНЯЗ опублікували спільну заяву, в 2008 році знову підтвердив свої статті VI зобов'язання з роззброєння.

За словами Томаса Ріда і Денні Стіллман, то "NPT має одну гігантську лазівку": Стаття IV дає кожній державі, що не володіє ядерною зброєю "невід'ємне право" продовжувати ядерну енергію для вироблення електроенергії "число високо. чиновники, навіть в рамках Організації Об'єднаних Націй, стверджують, що вони мало що можуть зробити, щоб зупинити стану з використанням ядерних реакторів для виробництва ядерної зброї " в доповіді Організації Об'єднаних Націй 2009 говорить, що .:

Відродження інтересу до ядерної енергетики може призвести до поширення технологій збагачення урану і відпрацьованих технологій переробки палива, які представляють очевидні ризики поширення, як ці технології можуть виробляти матеріали, що розщеплюються, які безпосередньо використовувати в ядерній зброї.

На думку критиків, ті держави, які володіють ядерною зброєю, але не уповноважені робити це відповідно до ДНЯЗ, що не заплатили значну ціну за їх прагнення до можливостей зброї. Крім того, ДНЯЗ був явно ослаблений ряд двосторонніх угод, укладених, які підписали ДНЯЗ, зокрема в Сполучених Штатах.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Посол Індонезії Суджаднан Парнохадінінграт, 26 квітня 2004, ООН, Нью-Йорк, Третя сесія Підготовчого комітету для Оглядової конференці учасників ДНЯЗ 2005 р., підготовлено Постійним посольство Республіки Індонезія в ООН (indonesiamission-ny.org)
  2. Див., наприклад, сайт уряду Канади Договір про нерозповсюдження ядерної зброї
  3. Таку думку було висловлено Крістофером Фордом, представником США у ДНЯЗ. Див. статтю «The 2010 Review Cycle So Far: A View from the United States of America», презентовану у Вілтон-парк, Велика Британія 20 грудня 2007 р.
  4. UK 'prepared to use nuclear weapons' стаття в BBC від 20 березня 2002 р.
  5. France 'would use nuclear arms' стаття в BBC від 19 січня 2006
  6. Chirac: Nuclear Response to Terrorism Is Possible стаття у Washington Post від 20 січня 2006
  7. Текст Договору на сайті ООН
  8. Див., наприклад, Disarmament, the United States, and the NPT, Крістофер Форд, Спеціальний представник США У ДНЯЗ, промова на Конференції «Preparing for 2010: Getting the Process Right», Анненсі, Франція, 17 березня 2007; Nuclear Disarmament Progress and Challenges in the Post-Cold War World звіт США до Другої сесії Підготовчого комітету до Оглядової Конференції ДНЯЗ 2010 р., Женева (30 квітня 2008)
  9. U.S. Special Representative for Nuclear Nonproliferation Christopher Ford, "Disarmament and Non-Nuclear Stability in Tomorrow's World," remarks to the Conference on Disarmament and Nonproliferation Issues, Нагасакі, Японія (31 серпня 2007).

Дивіться також[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]