Доживемо до понеділка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Доживемо до понеділка M:
рос. Доживём до понедельника
Жанр драма
Режисер Станіслав Ростоцький
Сценарист Георгій Полонський
У головних
ролях
В'ячеслав Тихонов
Ірина Печернікова
Ніна Меньшикова
Валерій Зубарев
Ольга Остроумова
Ігор Старигін
Оператор В'ячеслав Шумський
Композитор Кирило Молчанов
Художник Борис Дуленков
Кінокомпанія Кіностудія імені Максима Горького
Тривалість 106 хв.
Мова російська
Країна СРСР СРСР
Рік 1968
IMDb ID 0062907

«Доживемо до понеділка» (рос. «Доживём до понедельника») — художній фільм на шкільну тематику, створений взимку і навесні 1967 року на кіностудії імені Максима Горького.

Знімальна група[ред.ред. код]

  • Сценарист Георгій Полонський (дипломна робота)
  • Кінорежисер Станіслав Ростоцький
  • Кінооператор В'ячеслав Шумський
  • Композитор Кирило Молчанов
  • Художник постановник Борис Дуленков

Актори, задіяні у фільмі[ред.ред. код]

Проблематика кінострічки[ред.ред. код]

Сценарист Георгій Полонський за першою освітою - педагог. Не дивно, що він звернувся до шкільної тематики [3]. Полонський — філолог і колись викладав російську мову і літературу. Дивно, що він не подав у сценарії викладачку російської мови як позитивного персонажа[4].

Формально кінострічка продовжила тематику радянських фільмів про школу, обов'язково приємну, з наявністю мудрих і здібних вчителів, котрих десятиліттями пам'ятають вдячні учні.

Кінострічка «Доживемо до понеділка» дійсно покаже і талановитого вчителя, і важке народження індивідуальностей в учнях, і важкі будні школи з її пошуками кохання, взаємності, з важкою відбудовою стосунків як серед вчителів школи, так і серед учнів дев'ятого «В» класу. Є і вдячна колишня учениця, відтепер вчителька-початківець англійської мови.

Але завуальовано, досить приховано у фільмі присутні і інші теми, серед котрих

  • самотність серед шкільних вчителів
  • їх відкинутість у бідність фізичну і у бездуховність
  • Алкоголізм в Росії
  • драма шкільної ( і радянської ) реальності, що іноді переходить у безвихідь
  • невдячні учні і розчарування у власній діяльності серед вчителів
  • драматизм пошуків і неможливість вирішення багатьох проблем у фільмі, що підсилило його практичну гіркоту. Фільм поставив важкі запитання, але не дає на них навіть приблизних відповідей.

До короткого діалогу у фільмі важко щось додати, адже він викликає іронію навіть у самих вчителів і повністю висвітлює абсурд, до котрого дійшли формалізовані заходи в школі, бо давно втратили щирість.

— Завтра двадцять років, як Світлана Михайлівна працює у школі.
— Ну зберемо по три рублі, придбаємо їй ... крокодила.

Сюжет[ред.ред. код]

«Спрятали в шкафу, связали крылья белой птицы счастья моего...»

У фільмі подано лише три дні столичної школи. Натурні зйомки відбулись на території московської школи N 234, у районі Північне Медведково.

Але ці три дні насичені досить бурхливими подіями для середньої школи, конфліктами як серед учнів, так і учнів з вчителями, пристрасними пошуками і двома надзвичайними подіями — бойкотом вчительки англійської мови і таємним спаленням шкільних творів дев'ятого класу.

У фільмі добре відтворена атмосфера абсолютизації шкільних творів, що мала місце і в шкільній радянській реальності. Це і таємничі маніпуляції з визначенням тем, і пошуки джерел (а найкраще вже готового твору, що вже десь пройшов перевірку і виправлення граматичних помилок). В реальності навіть відсутня кома чи кома зайва у творі перетворювалась у черговий конфлікт у класі.

У фільмі ситуація з написанням чергового твору доведена до кульмінації, бо твір на вільну тему таємниче щез, бо був спалений. Конфлікт розпочався ще у класі, коли вчителька російської мови фактично цензурувала шкільні твори і спробувала авторитарно направити учнівські пошуки на радянські пропагандистські схеми. У радянській школі дозволено було мріяти про недосяжне - прагнути стати, наприклад, космонавтом, а ніяк не багатодітною матір'ю. Ситуацію підсилює самотність самої вчительки у продвинутому віці, шанси котрої на родинне щастя просто унеможливлені.

Низка виразних епізодів[ред.ред. код]

Я ехала домой,

Я думала о Вас.

Тревожно мысль моя

и путалась, и рвалась...

У порожньому спортивному залі школи спілкуються два учні-дев'ятикласники. Хлопчик симпатизує першій красуні у класі, а та відкидає усі його спроби залицянь, бо він малий на зріст і зовсім не схожий на Батіщева, котрому симпатизує вже красуня. Слова старовинного романсу дивують у дівчинки без досвіду, бо вона не панянка і не користувалась каретою, не відвідувала шляхетних балів. Тим не менше сумна мелодія романсу завдала особливий тон і їх бесіді, і настрою у епізоді і фільмі. Ці слова куди більше підійшли б вчительці англійської мови, котру рве нерозділене кохання до вчителя історії чи вчительці російської мови. В епізоді сумні слова романсу — швидше покажчик маніфестації нового покління, що йде на заміну поколінню попередньому, але боляче вирішує всі ті ж проблеми пошуку щастя.

  • Справжнім болем наповнена і зустріч матері Вови з класним керівником. Той доводить матері про слабкість його пам'яті і необхідність її тренувати. У матері це викликало вибух образи і гніву, бо вона роками тягне важкий віз родини, де батько хронічний алкоголік, а син алкоголіка Вова мав розвиток із запізненням, малям довго не утримував навіть голову і має тепер проблеми і з навчанням, і з соціалізацією. У епізоді чудово зіграла акторка Соколова Любовь Сергіївна, відома по іншим фільмам низкою саме епізодичних ролей, що наблизило кінострічку до живої і неприємної реальності[5].

Заборонна реакція на фільм[ред.ред. код]

Проблеми почались на етапі сценарію. Його прочитали і чиновництво навіть встигло підготувати листа до міністра культури СРСР з вимогами заборонити створення кінострічки [6]. Режисер створив фільм у надзвичайно короткий термін у три місяці, чим стрімко обійшов заборону на створення фільму.

Не дивно, що московське кіночиновництво визнало кінострічку занадто гострою і затримало її передачу і кінопрокат. Стрічку покажуть на зачиненому від сторонніх Всесоюзному з'їзді вчителів, котрі як раз знали про реальну картину у реальних школах. І сприйняли фільм як сучасний і реалістичний. Закінчення перегляду викликало оплески стоячи. Лише після цього перегляду фільм був дозволений для загального перегляду[7].

Нагороди фільму[ред.ред. код]

  • Найкращий фільм 1968 року за опитуванням радянського журналу «Советский экран»
  • Головний приз VI Міжнародного кінофестивалю у Москві (1969)
  • Державна премія СРСР (1970)

Нова форма сценарію[ред.ред. код]

Пізніше Георгій Полонський переробив сценарій у кіноповість із назвою «Журавль в небе» [8].

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]