Доктринали
Доктринали | |
|---|---|
| Країна |
.svg){kind=small} Липнева монархія і  Реставрація Бурбонів |
| Дата заснування | 8 липня 1815 |
| Дата розпуску | 1848 |
| Ідеологія |
Хартизм Класичний лібералізм[1][2] Консервативний лібералізм[3] Орлеаністи (меншість) |
Доктринали під час Реставрації Бурбонів (1814–1830) і Липневої монархії (1830–1848) (фр. doctrinaires) були групою французьких роялістів, які сподівалися примирити монархію з Французькою революцією та владу зі свободою. Ці ліберальні роялісти на чолі з Руайер-Коларом виступали за конституційну монархію, але із сильно обмеженим виборчим правом — Людовик XVIII, який був відновлений на престолі, надав французам Хартію з Палатою перів і Палата депутатів обиралася за жорсткими виборчими законами (лише близько 100 000 французів мали на той час право голосу). Доктринери були як центристами[4][5], так і консервативно-ліберальною групою , але на той час ліберали вважалися основною політичною течією лівих, тому групу вважали лівоцентристською групою[6][7].
Під час Липневої монархії вони були інтелектуальною та політичною групою в Партії Опору. На чолі з герцогом Бройлем і Франсуа Гізо доктринери займали впливові пости протягом правління Луї-Філіпа. Бройль (1835–1836) і Ґізо (1847–1848) були прем’єр-міністрами Франції, хоча Ґізо та доктринери домінували в політичному середовищі під час прем’єрства маршала Жана-де-Дьє Сульта (1840–1847)[8].
Історія та характеристика[ред. | ред. код]
У 1816 році доктринери вперше заручилися співпрацею Людовіка XVIII, який був наляканий насильством ультрароялістів у Незрівнянні платі 1815 року[9]. Однак Ультрас швидко повернулися до уряду на чолі з графом де Віллелем. Доктринери тоді були в опозиції, хоча залишалися досить близькими до уряду, особливо до Деказа, який зайняв деякі урядові посади. Ліворуч доктринерам протистояли республіканці та ліберали, а праворуч — ультрас.
Нарешті доктринери були знищені Карлом X, реакційним наступником свого брата Людовика XVIII. Карл узяв своїм міністром ультрапринца де Поліньяка. Це призначення частково спричинило Липневу революцію 1830 року, під час якої доктринери були поглинені орлеаністами, від яких вони ніколи не відокремлювалися за жодними принциповими ознаками. Відповідно до відомої класифікації різних правих сімей у Франції Рене Ремона, орлеаністи стали другою правою традицією, яка виникла після легітимістів, терміна, який використовувався для позначення ультрас після Липневої революції.
Англійська термінологія[ред. | ред. код]
Слово doctrinaire стало натуралізованим в англійській термінології, коли його вживають у дещо презирливому сенсі до теоретика на відміну від практичного ділового діяча[9].
Видатні члени[ред. | ред. код]
- Барон Баранте
- Жак Клод Беньо
- Луїс Бекей
- Мен де Біран
- Герцог Бройль
- П'єр Поль Руайє-Коллард
- Бенджамін Констан
- Віктор Кузен
- Жорж Кюв'є
- Елі Деказес
- Маркіз Дессоль
- Таннегі Дюшатель
- Франсуа Гізо
- Проспер Дювержье де Оран
- Іполит Франсуа Жобер
- Камілла Джордан
- Теодор Симон Жуфруа
- Маркіз Лафайєт
- Жан Максимільєн Ламарк
- Етьєн-Дені Паск'є
- Граф Ремюза
- Герцог Рішельє
- Еркюль де Серр
- Шарль Моріс де Талейран
- Абель-Франсуа Вільмен
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Ralph Raico, ред. (2012). Classical Liberalism and the Austrian School. Ludwig von Mises Institute. с. 274.
- ↑ Katherine Harloe; Neville Morley, ред. (2012). Thucydides and the Modern World: Reception, Reinterpretation and Influence from the Renaissance to the Present. Cambridge University Press. с. 59.
Post-revolutionary French liberals (Thermidorians and doctrinaires) devised the theory of the dichotomy between ancient liberty and modern liberty as a reaction against eighteenth-century republican ideology and its devastating consequences.
- ↑ Doctrinaires is described as a "conservative liberal" party by numerous sources:
- Robert Tombs, ред. (2014). France 1814 - 1914. Routledge. ISBN 9781317871439.
... The conservative liberal Doctrinaires argued that the classe moyenne (their preferred term) was the representative part of the nation, and could legitimately govern on behalf of all. All this placed the idea of class at the centre of ...
- Alan Kahan, ред. (2003). Liberalism in Nineteenth Century Europe: The Political Culture of Limited Suffrage. Springer. с. 36. ISBN 9781317871439.
... After 1835 even some of the right-liberal 'doctrinaires,' e.g. Rémusat, moved from resistance to movement, a development which ...
- Sudhir Hazareesingh, ред. (2015). How the French Think: An Affectionate Portrait of an Intellectual People. Penguin UK. ISBN 9780141974804.
... different but no less authoritarian (and metaphysical) form of Cartesian rationalism was invoked by the Doctrinaires, a collection of thinkers who shaped the conservative liberal politics of the July Monarchy between 1830 and 1848. ...
- Robert Tombs, ред. (2014). France 1814 - 1914. Routledge. ISBN 9781317871439.
- ↑ Craiutu, Aurelian (2003). Liberalism under Siege: The Political Thought of the French Doctrinaires. Lexington Books. с. 9.
- ↑ Takeda, Chinatsu (2018). Mme de Staël and Political Liberalism in France. Springer. с. 226—227.
- ↑ Maria Fairweather, ред. (2013). Madame de Stael. Hachette UK. ISBN 9781472113306.
... the chief theorist of the left, which included La Fayette and Manuel, known in the Chamber of Deputies as the Independants. The new generation of liberals on the centre left, the Doctrinaires, who now gathered around Madamede Staël, ...
- ↑ Michael J. LaMonica, ред. (2014). French Revolutions For Beginners. For Beginners, LLC. с. 140. ISBN 9781934389911.
The effort was a success, bringing the Doctrinaires to power, a center-left party that tried to reconcile a constitutional monarchy with the gains of the Revolution.
- ↑ H. A. C Collingham (1988).
- ↑ а б
Одне або декілька з попередніх речень включає текст з публікації, яка тепер перебуває в суспільному надбанні:
Hugh Chisholm, ред. (1911). . // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. 8. Cambridge University Press. с. 367. (англ.)
Подальше читання[ред. | ред. код]
- Краюту, Авреліан. Лібералізм в облозі: політична думка французьких доктринерів . Lexington Books, 2003.
- Розанваллон, П'єр. Момент Гізо . Gallimard, 1985.
- Сідентоп, Ларрі. «Дві ліберальні традиції». Ідея свободи: есе на честь Ісаї Берліна . Видавництво Оксфордського університету, 1979.
- Старзінгер, Вінсент Е. Політика центру: Справедливе середовище в теорії та практиці, Франція та Англія, 1815-1848. Transaction Publishers, 1991.