Доктрина Герасимова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Начальник Генштабу ЗС Росії Валерій Герасимов

Доктрина Герасимова — зовнішньополітична доктрина, розроблена начальником Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації Валерієм Герасимовим[1][2][3]. Доктрина переосмислює сучасне поняття міждержавного конфлікту і ставить військові дії в один ряд з політичними, економічними, інформаційними[4], гуманітарними та іншими невійськовими заходами[5][6][7][8]. Доктрина стала відомою після її публікації в лютому 2013 року та наступних дій Росії щодо України, які повністю збігаються з тезами цієї доктрини.

На думку ряду дослідників ключові елементи доктрини Герасимова лежать в основі концепції «війни нового покоління»[9].

Історія[ред. | ред. код]

Появі терміну «доктрина Герасимова» передували виступ начальника Генштабу ВС Росії Валерія Герасимова перед Академією військових наук з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року та публікація основних тез цієї доповіді в статті Герасимова «Цінність науки в передбаченні» в газеті «Військово-промисловий кур'єр»[10]. Дана стаття була передрукована в англомовному журналі Military Review[11] і, в подальшому, багаторазово цитувалася пресою[9][12][13][14][15].

Доктрина[ред. | ред. код]

На думку деяких експертів[16], ключові елементи доктрини Герасимова засновані на історичних коренях попередньої російської військової доктрини, а також є дуже подібними до положень китайської доктрини «необмеженої війни», опублікованої в 1999 році. Доктрина Герасимова може розглядатися як переосмислення в реаліях XXI століття добре відомої концепції нетрадиційних бойових дій, які в сучасній російській військовій термінології отримали назву «нелінійних»[16]. У рамках цих уявлень основною метою «нелінійних бойових дій» є досягнення потрібних стратегічних і геополітичних результатів за допомогою широкого інструментарію невійськових методів і засобів: явної та таємної дипломатії, економічного тиску, завойовування симпатій місцевого населення тощо[16].

Особливе занепокоєння у західних фахівців викликає націленість російської «доктрини Герасимова» на експлуатацію слабких ланок західного принципу прийняття управлінських рішень, який заснований на системі стримувань і противаг, що передбачає вичерпний аналіз ситуації, довгу суспільну дискусію і ґрунтовну координацію зусиль різноманітних відомств. На противагу цьому, російська модель управління, відповідно до ідей Герасимова, органічно поєднує в єдине ціле всі владні інститути, роблячи координацію між ними абсолютно не обтяжливою. До того ж, їх функціонування приховано від зовнішнього спостерігача непроникною завісою секретності, а доступний інструментарій задіює прикладні досягнення теорії рефлексивного управління, що дозволяє російській владі діяти жорстко, гнучко та швидко, не особливо відволікаючись на такі принципи, як законність, легітимність тощо[15].

Доктрина передбачає співвідношення невійськових і військових дій як 4:1.

Військові дії[ред. | ред. код]

Невійськові дії[ред. | ред. код]

  • Формування коаліцій та союзів
  • Політичний та дипломатичний тиск
  • Економічні санкції
  • Економічна блокада
  • Розрив дипломатичних відносин
  • Формування політичної опозиції
  • Дії опозиційних сил
  • Переведення економіки країни, що протистоїть Росії, на військові рейки
  • Пошук способів врегулювання конфлікту
  • Зміна політичного керівництва країни, яка протистоїть Росії
  • Проведення комплексу заходів щодо зниження напруженості у відносинах після зміни політичного керівництва

Крім цього, доктрина передбачає «ведення інформаційного протиборства», не уточнюючи, чи є ці заходи військовими або невійськовими[10].

Застосування доктрини[ред. | ред. код]

З огляду на дату оприлюднення доповіді Герасимова та подальші дії Росії, багато експертів схильні пов'язувати ці події і прямо вказують на застосування доктрини Росією щодо України[1][5] та США[3].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Martin Murphy. Understanding Russia’s Concept for Total War in Europe. heritage.org (англ.). The Heritage Foundation. Архів оригіналу за 18 жовтня 2019. Процитовано 18 жовтня 2019. 
  2. Max Fisher (25 липня 2016). In D.N.C. Hack, Echoes of Russia’s New Approach to Power. The New York Times (англ.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 18 жовтня 2019. Процитовано 18 жовтня 2019. 
  3. а б Molly K.Mckew. The Gerasimov Doctrine. politi.co (англ.). Politico Magazine. Процитовано 18 жовтня 2019. 
  4. Donald M. Bishop (25.06.2016). Tony Selhorst on the role of information in the Gerasimov doctrine. publicdiplomacycouncil.org (англ.). The Public Diplomacy Council. Архів оригіналу за 21.10.2016. 
  5. а б Sam Jones (28 серпня 2014). Ukraine: Russia’s new art of war. ft.com (англ.). Financial Times. Архів оригіналу за 27 лютого 2020. Процитовано 18 жовтня 2019. 
  6. Can Kasapoglu. Russia’s Renewed Military Thinking:Non-Linear Warfare and Reflexive Control. cco.ndu.edu (англ.). Research Division — Nato Defence Colledge, Rome. № 121, P. 3, November 2015. Архів оригіналу за 23 січня 2022. 
  7. Yuri Drazdow (3 листопада 2014). Modern hybrid war, by Russia’s rules. minskherald.com (англ.). Minsk Herald. Архів оригіналу за 18 жовтня 2019. Процитовано 18 жовтня 2019. 
  8. A.J.C. Selhorst (22 квітня 2016). Russia's Perception Warfare. militairespectator.nl (англ.). Militaire Spectator. Архів оригіналу за 18 жовтня 2019. Процитовано 18 жовтня 2019. 
  9. а б Chambers J. (18.10.2016). Countering Gray-Zone Hybrid Threats. An Analysis of Russia's 'New Generation Warfare' and implications for the US Army. mwi.usma.edu (англ.). Modern War Institute at West Point. Архів оригіналу за 16 жовтня 2019. 
  10. а б Валерий Герасимов (27 лютого 2013). Ценность науки в предвидении. vpk-news.ru (рос.). Еженедельник «Военно-промышленный курьер». 2013. № 8(476). Архів оригіналу за 20 грудня 2021. Процитовано 18 жовтня 2019. 
  11. Gerasimov V. The Value of Science Is in the Foresight // Military Review. — 2016. — January-February. — P. 23—29. (англ.). 
  12. Bērziņš J. (April 2014). Russia’s New Generation Warfare in Ukraine: Implications for Latvian Defense Policy. — Center for Security and Strategic Research: National Defence Academy of Latvia, 2014.. naa.mil.lv (англ.). Архів оригіналу за 07.03.2016. 
  13. Tony Balasevicius (10 листопада 2015). Russia’s “New Generation War” and Its Implications for the Arctic. mackenzieinstitute.com (англ.). The Mackenzie Institute. Архів оригіналу за 24.04.2017. 
  14. Radin A. (2017). Hybrid Warfare in the Baltics. Threats and Potential Responses. rand.org (англ.). RAND Corporation. ISBN 978-0-8330-9558-9. Архів оригіналу за 4 листопада 2019. 
  15. а б Narr S. J. Expanding Tolstoy and Shrinking Dostoyevsky // Military Review. — 2017. — September-October (t. 97, № 5). — P. 39. (англ.). 
  16. а б в Morris V. (17.09.2015). Grading Gerasimov: Evaluating Russian Nonlinear War Through Modern Chinese Doctrine // Small Wars Journal. — 2015. — September, 17 (англ.). Архів оригіналу за 17.12.2015.