Доктрина Герасимова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Начальник Генштабу ЗС Росії Валерій Герасимов

Доктрина Герасимова — зовнішньополітична доктрина, розроблена начальником Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації Валерієм Герасимовим[1][2][3]. Доктрина переосмислює сучасне поняття міждержавного конфлікту і ставить військові дії в один ряд з політичними, економічними, інформаційними[4], гуманітарними та іншими невійськовими заходами[5][6][7][8]. Доктрина стала відомою після її публікації в лютому 2013 року та наступних дій Росії щодо України, які повністю збігаються з тезами цієї доктрини.

На думку ряду дослідників ключові елементи доктрини Герасимова лежать в основі концепції «війни нового покоління»[9].

Історія[ред. | ред. код]

Появі терміну «доктрина Герасимова» передували виступ начальника Генштабу ВС Росії Валерія Герасимова перед Академією військових наук з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року та публікація основних тез цієї доповіді в статті Герасимова «Цінність науки в передбаченні» в газеті «Військово-промисловий кур'єр»[10]. Дана стаття була передрукована в англомовному журналі Military Review[11] і, в подальшому, багаторазово цитувалася пресою[9][12][13][14][15].

Доктрина[ред. | ред. код]

На думку деяких експертів[16], ключові елементи доктрини Герасимова засновані на історичних коренях попередньої російської військової доктрини, а також є дуже подібними до положень китайської доктрини «необмеженої війни», опублікованої в 1999 році. Доктрина Герасимова може розглядатися як переосмислення в реаліях XXI століття добре відомої концепції нетрадиційних бойових дій, які в сучасній російській військовій термінології отримали назву «нелінійних»[16]. У рамках цих уявлень основною метою «нелінійних бойових дій» є досягнення потрібних стратегічних і геополітичних результатів за допомогою широкого інструментарію невійськових методів і засобів: явної та таємної дипломатії, економічного тиску, завойовування симпатій місцевого населення тощо[16].

Особливе занепокоєння у західних фахівців викликає націленість російської «доктрини Герасимова» на експлуатацію слабких ланок західного принципу прийняття управлінських рішень, який заснований на системі стримувань і противаг, що передбачає вичерпний аналіз ситуації, довгу суспільну дискусію і ґрунтовну координацію зусиль різноманітних відомств. На противагу цьому, російська модель управління, відповідно до ідей Герасимова, органічно поєднує в єдине ціле всі владні інститути, роблячи координацію між ними абсолютно не обтяжливою. До того ж, їх функціонування приховано від зовнішнього спостерігача непроникною завісою секретності, а доступний інструментарій задіює прикладні досягнення теорії рефлексивного управління, що дозволяє російській владі діяти жорстко, гнучко та швидко, не особливо відволікаючись на такі принципи, як законність, легітимність тощо[15].

Доктрина передбачає співвідношення невійськових і військових дій як 4:1.

Військові дії[ред. | ред. код]

Невійськові дії[ред. | ред. код]

  • Формування коаліцій та союзів
  • Політичний та дипломатичний тиск
  • Економічні санкції
  • Економічна блокада
  • Розрив дипломатичних відносин
  • Формування політичної опозиції
  • Дії опозиційних сил
  • Переведення економіки країни, що протистоїть Росії, на військові рейки
  • Пошук способів врегулювання конфлікту
  • Зміна політичного керівництва країни, яка протистоїть Росії
  • Проведення комплексу заходів щодо зниження напруженості у відносинах після зміни політичного керівництва

Крім цього, доктрина передбачає «ведення інформаційного протиборства», не уточнюючи, чи є ці заходи військовими або невійськовими[10].

Застосування доктрини[ред. | ред. код]

З огляду на дату оприлюднення доповіді Герасимова та подальші дії Росії, багато експертів схильні пов'язувати ці події і прямо вказують на застосування доктрини Росією щодо України[1][5] та США[3].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Martin Murphy. Understanding Russia’s Concept for Total War in Europe. heritage.org (en). The Heritage Foundation. Процитовано 2019-10-18. 
  2. Max Fisher (2016-07-25). In D.N.C. Hack, Echoes of Russia’s New Approach to Power. The New York Times (en). ISSN 0362-4331. Процитовано 2019-10-18. 
  3. а б Molly K.Mckew. The Gerasimov Doctrine. politi.co (en). Politico Magazine. Процитовано 2019-10-18. 
  4. Donald M. Bishop (25.06.2016). Tony Selhorst on the role of information in the Gerasimov doctrine. publicdiplomacycouncil.org (en). The Public Diplomacy Council. Архів оригіналу за 21.10.2016. 
  5. а б Sam Jones (2014-08-28). Ukraine: Russia’s new art of war. ft.com (en). Financial Times. Процитовано 2019-10-18. 
  6. Can Kasapoglu. Russia’s Renewed Military Thinking:Non-Linear Warfare and Reflexive Control. cco.ndu.edu (en). Research Division — Nato Defence Colledge, Rome. № 121, P. 3, November 2015. 
  7. Yuri Drazdow (2014-11-03). Modern hybrid war, by Russia’s rules. minskherald.com (en). Minsk Herald. Процитовано 2019-10-18. 
  8. A.J.C. Selhorst (2016-04-22). Russia's Perception Warfare. militairespectator.nl (en). Militaire Spectator. Процитовано 2019-10-18. 
  9. а б Chambers J. (18.10.2016). Countering Gray-Zone Hybrid Threats. An Analysis of Russia's 'New Generation Warfare' and implications for the US Army. mwi.usma.edu (en). Modern War Institute at West Point. 
  10. а б Валерий Герасимов (2013-02-27). Ценность науки в предвидении. vpk-news.ru (ru). Еженедельник «Военно-промышленный курьер». 2013. № 8(476). Процитовано 2019-10-18. 
  11. Gerasimov V. The Value of Science Is in the Foresight // Military Review. — 2016. — January-February. — P. 23—29. (en). 
  12. Bērziņš J. (April 2014). Russia’s New Generation Warfare in Ukraine: Implications for Latvian Defense Policy. — Center for Security and Strategic Research: National Defence Academy of Latvia, 2014.. naa.mil.lv (en). Архів оригіналу за 07.03.2016. 
  13. Tony Balasevicius (10 November 2015). Russia’s “New Generation War” and Its Implications for the Arctic. mackenzieinstitute.com (en). The Mackenzie Institute. Архів оригіналу за 24.04.2017. 
  14. Radin A. (2017). Hybrid Warfare in the Baltics. Threats and Potential Responses. rand.org (en). RAND Corporation. ISBN 978-0-8330-9558-9. 
  15. а б Narr S. J. Expanding Tolstoy and Shrinking Dostoyevsky // Military Review. — 2017. — September-October (t. 97, № 5). — P. 39. (en). 
  16. а б в Morris V. (17.09.2015). Grading Gerasimov: Evaluating Russian Nonlinear War Through Modern Chinese Doctrine // Small Wars Journal. — 2015. — September, 17 (en). Архів оригіналу за 17.12.2015.