Доктрина Ніксона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Доктрина Ніксона (англ. Nixon Doctrine) — висунута президентом Ніксоном 25 липня 1969 на прес-конференції на острові Гуам.

Опис[ред. | ред. код]

Згідно з цією доктриною, США зобов'язувалися і надалі брати участь у забезпеченні оборони своїх союзників та заявляли про своє право визначати масштаби, форми та сфери свого втручання в регіональні події, керуючись своїми національними інтересами. Одним з показників повороту в зовнішній політиці мало стати поступове виведення американських військ з В'єтнаму[1].

У Гуамі Річард НІксон висунув три основоположні принципи для майбутньої американської політики щодо Азії. По-перше, Сполучені Штати мали дотримуватися всіх раніше укладених договорів і надалі. По-друге, США забезпечували надійний захист у разі загрози для «дружньої» нації або держави, виживання якої американці вважатимуть життєво важливими для своєї безпеки. По-третє, у разі будь-якої іншої агресії Америка зобов'язалася надавати необхідну військову й економічну допомогу, якщо цього вимагатимуть відповідні договірні зобов'язання[2].

США мали почати перекладати заходи з оборони своїх союзників на них самих, допомагати вести війну, але не воювати самостійно. У посланні президента Ніксона Конгресу 18 лютого 1970 ця доктрина, що відносилася до загрози розширення радянського впливу в країнах Азії, отримала подальший розвиток як керівний принцип політики США і в інших регіонах.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Речь Р. Никсона 3 ноября 1969г.
  2. Ігор Шаров. Характери Нового світу. — К.: Арт Економі, 2018. — С. 356. ISBN 978-617-7289-69-1

Література[ред. | ред. код]