Долгіх Сергій Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сергій Володимирович Долгіх
UA-OR1-REC-GSB-H(2015).svg Солдат
Долгіх Сергій Володимирович.jpg
Загальна інформація
Народження 1 травня 1980(1980-05-01)
с. Заруддя, Збаразький район, Тернопільська область, Україна
Смерть 16 листопада 2014(2014-11-16) (34 роки)
біля с. Нікішине, Шахтарський район, Донецька область, Україна
°множинні осколкові поранення
поховання: 
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Збройні сили України
Формування
128-ма механізована дивізія.jpg
Війни / битви Війна на сході України
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Сергій Володимирович Долгіх (1 травня 1980, с. Заруддя Збаразького району Тернопільської області — 16 листопада 2014, біля с. Нікішине Шахтарського району Донецької області) — український військовик, солдат 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве).

Життєпис[ред. | ред. код]

У перший рік життя Сергія помер батько, мати, вийшовши вдруге заміж, живе із вітчимом у сусідніх із Заруддям Олишківцях. Виховував хлопця дядько Микола Катеренюк.

Навчався в Зарудянській школі (9 класів). Закінчив Кременецьке педагогічне училище (нині — Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія імені Тараса Шевченка), здобувши фах учителя трудового навчання, Інститут комп'ютерних технологій Тернопільської академії народного господарства (нині — ТНЕУ). Тоді поїхав на роботу в Київ, працював у Господарському суді, Тендерній палаті. Навчався в Київському політехнічному інституті.

Одружився і проживав у Києві, очолював комп'ютерний відділ у Республіканському центрі сертифікації. Був активним учасником Революції Гідності.

Мобілізований 3 серпня, а на початку вересня поїхав у зону проведення АТО.

15 листопада відбувся сильний мінометний обстріл українських позицій, після якого неподалік від блокпоста знайшли мертвого дідуся. За правилами, в таких випадках викликали міліцію, яка попросила гарантувати їм безпеку. На світанку 16 листопада вояки вирушили ставити розтяжки, щоби перекрити зону, куди мали прибути міліціонери. Але вночі неподалік від тіла чоловіка терористи влаштували засідку. Від пострілів майже впритул троє із чотирьох наших бійців були поранені. Сергій Долгіх отримав поранення в ногу, куля зачепила артерію. Він відповз від дороги, наклав собі джгут і продовжив бій. У нього влучили граната і куля, які й спричинили смерть.

Похований 20 листопада у рідному Зарудді. На похорон прийшли сотні людей із навколишніх сіл, Збаража, Тернополя, Києва, а відспівували героя 12 священиків.

Залишились мати, дружина Анна та донька Софійка.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

22 вересня 2015 року в Зарудді відкрили пам'ятник Героєві[1].

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • орден «За мужність» ІІІ ступеня — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, указом Президента України від 13 травня 2015 (посмертно)[2]. Орден матері героя вручив голова ТОДА Степан Барна 9 липня.[3]
  • орден «За Україну, за її волю» Спілки бійців і волонтерів АТО «Сила України» — за мужність, самовідданість та зразкове виконання службових обов'язків, проявлені в боротьбі за незалежність України під час проведення АТО на Сході України (посмертно)[4][5].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Боднар, С. Він хотів для України добра та миру / Світлана Боднар // Свобода. — 2014. — № 98 (26 лист.). — С. 5.
  • Перун, В. До останнього патрона / Віра перун // Вільне життя плюс. — 2014. — № 96 (28 лист.). — С. 3 — (Втрата).

Посилання[ред. | ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Logo YouTube por Hernando.svg В АТО загинув уродженець с. Заруддя // Телеканал ІНТБ, 18 листопада 2014.