Долина Совісті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Долина Совісті»
Автор Дяченки Марина та Сергій
Назва мовою оригіналу рос. Долина Совести
Країна Україна Україна
Мова російська
Жанр соціальна фантастика[1]
Видавництво Україна Україна — Зелений пес[2]
Росія Росія — Эксмо[3]
Видано 2001
Видано українською 2008[2]
Перекладач(і) перекладач невідомий
Тип носія друк (оправа)
Сторінок 336[4]

«Долина Совісті» (оригінальна назва — рос. Долина Совести) — роман українських письменників Марини та Сергія Дяченків; опублікований у видавництві «Эксмо» 2001 року.

Опис книги[ред. | ред. код]

Україна Україна[ред. | ред. код]

Хіба можемо ми уявити, наскільки страшною для людини є цілковита самотність? Коли у твоєму житті, житті талановитого і успішного письменника, немає місця жодній рідній душі чи навіть просто другові. Коли ти привид, невидимка серед натовпу. Бо хрест твій — жахлива здатність прив’язувати до себе людей. Прив’язувати до смерті.

У нього немає шансів перехитрувати власну долю і стати щасливим. Тільки любов може все змінити. Хай на мить, на кілька митей... Або назавжди...

Якщо їй вдасться перейти Долину Совісті.[2]

Польща Польща[ред. | ред. код]

Події відбуваються у неописаній країні, у більш-менш сучасному часі. Герой, Влад Палій, вже хлопчиком знаходить у собі дивовижне уміння прив'язування до себе — ніби ланцюгом — інших людей. Ці здібності є результатом довготривалого перебування у компанії хлопця. Коли Влад раптово покидає своє місто, всі його найближчі і родина хворіють, а навіть і вмирають. Влад обирає самотність, починає писати повісті для дітей, а у його житті з'являється жінка, що володіє такими самими уміннями, але використовує для досягнення своїх власних, корисливих цілей. Як закінчиться таке протистояння?[5]

Росія Росія[ред. | ред. код]

Герой нового роману Марини і Сергія Дяченків привабливий, і без сумніву, талановитий. Друзі не уявляють себе без нього. Мама дуже сильно його любить. Жінки стоять у нього під вікнами. У загальної любові є лише одна темна сторона — будь-хто, хто зустрінеться на його шляху, ризикує життям.

Хто зуміє без втрат перейти Долину Совісті?[1]

Нагороди[3][ред. | ред. код]

  • 2002 — премія «Бронзовая Улитка», нагорода Крупная форма (роман)
  • 2002 — премія «Русская фантастика», нагорода Крупная форма (роман)
  • 2002 — премія «АБС-премия», нагорода Художній твір
  • 2002 — премія «Сигма-Ф», нагорода Крупная форма (роман)
  • 2002 — премія «Звёздный Мост», нагорода Найкращий роман (1-ше місце, «Золотой Кадуцей»)
  • 2003 — премія «Странника», нагорода Лунный Меч (1-ше місце, «Золотой Кадуцей»)

Видання[3][ред. | ред. код]

  • 2001 рік — видавництво «Эксмо». (рос.)
  • 2003 рік — видавництво «Solaris». (назва — пол. Dolina sowiesti) (пол.)[5]
  • 2005 рік — видавництво «Эксмо», «Инвестор». (рос.)
  • 2007 рік — видавництво «Эксмо». (рос.)
  • 2008 рік — видавництво «Зелений пес». (укр.)
  • 2008 рік — видавництво «Эксмо». (рос.)
  • 2010 рік — видавництво «Эксмо». (рос.)

Український переклад[ред. | ред. код]

Українською мовою був перекладений і опублікований 2008 року видавництвом «Зелений пес»[6].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Марина та Сергій Дяченки. Долина Совісті на сайті «Либрусек». — Процитовано 30 грудня 2012 (рос.)
  2. а б в Марина Дяченко, Сергій Дяченко. Долина Совісті на сайті «Книгоман». — Процитовано 30 грудня 2012
  3. а б в Марина та Сергій Дяченки. Долина Совісті на сайті «Лабораторія фантастики». — Процитовано 30 грудня 2012 (рос.)
  4. Марина та Сергій Дяченки. Долина совісті на сайті «Лабораторія фантастики». — Процитовано 30 грудня 2012 (укр.)
  5. а б Марина та Сергій Дяченки. Долина совісті [Архівовано 11 лютого 2007 у Wayback Machine.] на сайті czytelnia.onet.pl. — Процитовано 30 грудня 2012 (пол.)
  6. http://www.greenpes.com/index.php?page=arhiv_seriya&item=10 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] Видавництво Зелений Пес. Серія: Світи Марини та Сергія Дяченків

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Марина і Сергій Дяченки. Долина Совісті [Архівовано 28 січня 2013 у Wayback Machine.] (електронна версія) на сайті «Либрусек». — Процитовано 30 грудня 2012 (рос.)