Домінантовий лад

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Домінантовий лад — мажорний лад з низькими 2, 6 і 7 ступенями, подібний до гармонічного мінору з тонікою на 5 ступені[1]. Термін запропонований І. Способіним. Цей лад характеризується подвійністю головного устою — мажорна тоніка доминантового лада (залежно від того чи іншого контексту, в конкретному музичному творі) звучить і як домінанта мінорного ладу з тонікою, що лежить квартою вище. За класифікацією Ю. Н. Холопова тональність доминантового лада відноситься до різновиду «багатозначних».

Домінановий лад схематично. На схемі показані два найбільш поширених види. Двоїстість лада полягає в тому, що один і той же тризвук, у даному прикладі f, у конкретному метричному і фактурному контексті відчувається одночасно і як (мінорна) субдомінанта до C, і як тоніка, для якої C — (мажорна) домінанта.

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Найбільш поширені два різновиди доминантового лада: один з них (на схемі позначена буквою «а») вважається похідною від звукоряду гармонійного мінору, інший (на схемі позначена буквою «b») — від звукоряду двічі гармонічного мінору. Прообразом доминантового лада в професійній музиці Ю. Н. Холопов вважає багатоголосий фригійський лад епохи Ренесансу (наприклад, в музиці Палестріні)[2].

Домінантовий лад широко поширений в іспанській народній музиці (в тому числі, в традиції фламенко). Класичними зразками втілення доминантового лада в «композиторській» музиці в функції «народного» модалізму є клавірне «Фанданґо» А. Солера і Антракт до IV акту опери «Кармен» Ж. Бізе. Домінантовий лад зустрічається в музиці М. Римського-Корсакова, С. Рахманінова та ін.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Словник-довідник музичних термінів - Індекс. term.in.ua (en). Процитовано 2018-06-20. 
  2. Холопов, Ю.Н. (2002). Категории лада и тональности в музыке Палестрины // Русская книга о Палестрине. Науч. труды МГК. (російською). М: МГК. с. 62.