Домінго Фаустіно Сарм'єнто

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Домінго Фаустіно Сарм'єнто
ісп. Domingo Faustino Sarmiento
Домінго Фаустіно Сарм'єнто
Міністр внутрішніх справ Аргентини
9 жовтня 1879 — листопад 1879
Віцепрезидент Адольфо Альсіна
Попередник Бернардо де Ірігоєн
Наступник Бенхамін Соррілья
Президент Аргентини
12 жовтня 1868 — 12 жовтня 1874
Попередник Бартоломе Мітре
Наступник Ніколас Авельянеда
Губернатор провінції Сан-Хуан
1862 — 1864
Сенатор
12 жовтня 1875 — 9 жовтня 1879
Народився 15 лютого 1811(1811-02-15)[1][2][…]
Сан-Хуан, Аргентина
Помер 11 вересня 1888(1888-09-11)[2][4][…] (77 років)
Асунсьйон, Парагвай
Похований Реколета
Відомий як політик, письменник, журналіст, солдат, дипломат, історик
Країна Аргентина
Політична партія Унітаристська партіяd
Мати Paula Zoila Albarracín Irrazábal de Sarmientod[5][6][7]
У шлюбі з Беніта Мартінес Пасторіса де Сарм'єнто (1848-1888)
Діти Ана Фаустіна, Домінгіто Фідель
Професія викладач, політик, письменник
Підпис Firma de Sarmiento.jpg

Домі́нго Фаусті́но Сарм'є́нто (ісп. Domingo Faustino Sarmiento; 15 лютого 1811 — 11 вересня 1888) — аргентинський політик, педагог, письменник, журналіст і військовик. Президент Аргентини у 1868—1874 роках. У річницю його смерті (11 вересня) в Аргентині відзначається День вчителя.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у бідній родині, багато членів якої були політичними активістами. Він сам з ранніх років неодноразово відправлявся у заслання, багато років боровся проти режиму Хуана Мануеля де Росаса. Представник покоління 1837 року, що дало Аргентині чимало блискучих розумів та видатних політичних постатей.

За часів свого президентства (з 1868 до 1874 року), провів низку реформ, спрямованих на розвиток інфраструктури, економіки та культури Аргентини. Його програми розвитку країни сприяли зростанню сільського господарства: землеробства, скотарства. За його правління було зведено залізниці й шосейні дороги, шпиталі, бібліотеки, школи. Брав активну участь у створенні Аргентинської національної обсерваторії, Академії Наук[8]

Похований у мавзолеї на буенос-айреському цвинтарі Реколета.

Творчість[ред. | ред. код]

З понад 50-ти томів його творів лише три можна умовно віднести до художньої творчості. Це монографія про феномен латиноамериканського вождизму (кауділізму) «Цивілізація і варварство. Життєпис Хуана Факундо Кіроги» (1845), записки «Подорожі Європою, Африкою та Америкою» (18491851) і книга нарисів «Спогади про провінції» (1851).

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]