Домінік Веннер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Домінік Веннер
Dominique Venner
Псевдоніми Julien Lebel, Jean Gauvin[1]
Народився 16 квітня 1935(1935-04-16)
Париж, Франція
Помер 21 травня 2013(2013-05-21) (78 років)
Париж, Франція
Громадянство Flag of France.svg Франція
Діяльність Письменник, історик, публіцист, громадський активіст
Членство Groupement de recherche et d'études pour la civilisation européenne[d]
Institut d'études occidentales[d]
Партія Q3326745?[2]
Батько Charles Venner[d]
Нагороди
Сторінка в Інтернеті dominiquevenner.fr

Домінік Веннер (фр. Dominique Venner; нар. 16 квітня 1935 — пом. 21 травня 2013) — французький письменник, історик і публіцист. Спеціалізувався на військовій історії, в 1960-х — 1970-х був одним із засновників руху «Нових правих», пішов з політики у 1971 році. 21 травня 2013 покінчив життя самогубством, застрелився у Соборі Паризької Богоматері[3].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї архітектора в Парижі. Брав участь в Алжирській війні. Після повернення з Алжирською війни, в 1965 році, вступив до лав «Секретної збройної організації», яка виступала за зміну правлячого ладу у Франції. У ході діяльності в цій організації був арештований і провів у в'язниці 3 роки.

Вийшовши з в'язниці став займатися теоретичним обґрунтуванням своїх поглядів, разом з Аленом де Бенуа виступив одним з теоретиків руху «Нових правих».

Домінік Веннер сповідував теорію Європоцентризму. У 1963 році став засновником руху «Європа — Дія», що дотримується ультраправих поглядів і не виключає можливості застосування насильства для зміщення влади.

У 1971 році вирішив покинути політику, щоби більше часу приділяти історії. Займався вивченням історії зброї та військової політики, написав значну кількість праць присвячених даній тематиці. Серед його робіт слід виділити: «Біле сонце переможених» (1975), «Повстале Серце» (1994), «Геттисберг» (1995), «Білі та Червоні» (1997), «Історія співпраці» (2000), «Історія тероризму» (2002). У 1981 році за роботу під назвою «Історія Червоної армії» отримав нагороду Французької академії. З 2002 року до моменту смерті був редактором «Нового журналу історії».

Був активним противником одностатевих шлюбів. Виступав проти етнічного розмаїття, міграції і пропаганди збочень. 21 травня 2013 року Домінік Веннер застрілився біля вівтаря Собору Паризької Богоматері. Його спонукання і мотиви надзвичайно продумані, систематизовані і ясно викладені. На своєму сайті за деякий час до самогубства він розмістив короткий текст «Маніфестація 26 травня і Хайдеггер»[4], в якому йшлося про необхідність «нових дій, показових і символічних», що будуть здатні пробудити «приспану свідомість»[5]. За кілька годин до смерті він закликав своїх соратників чинити опір новому закону. Цитата з посмертного послання: «Я повстаю проти року долі. Я повстаю проти отрут, що гублять душу, проти індивідуалістичності бажань, що розривають наш зв'язок з корінням і традиційними формами буття, зокрема з родиною - фундаментом нашої велетисячолітньої цивілізації. Виступаючи на захист ідентичності кожного з народів у себе вдома, я повстаю проти злочинного заміщення нашого народу іншими." 

Інцидент стався через кілька днів після легалізації у Франції одностатевих шлюбів[6]. 26 травня в Парижі величезна (від половини до півтора млн за різними підрахунками, по спікеру поліції 150 000) маніфестація проти легалізації та усиновлення дітей нетрадиційними сім'ями потребувала додаткової смуги ходи — по набережній Сени.

У певному сенсі, своїм вчинком самурайського представлення важливості і вірогідності повідомлення він попереджував про загрозу існуванню євро-атлантичної юдео-християнської раси, причому, з сукупності творів і вчинку Д.Веннера, не виключене його розуміння можливої зумисності розвитку подій. Уявити атмосферу того моменту можна за статтею[7], розпочатою до і закінченою після трагічної і символічної події в соборі Нотр-Дам. Широкий огляд тогочасного міжнародного контексту зробив через три дні після трагедії оглядач Є.С.Холмогоров, і такий підхід конче необхідний до багатосторонньої особистості Домініка Веннера. "...Спочатку йшлося про те, що це був його протест проти французького закону про гей-шлюби. Але залишена Веннером (до речі, фахівцем з Росії і історії Громадянської війни) записка поміщає його вчинок в більш широкий контекст: це був протест не стільки проти конкретного закону, скільки проти культурної, цивілізаційної, релігійної, моральної самоліквідації Європи."[8] 

Вчинок Домініка Веннера зовні суперечливий (і це, можливо, ще один спосіб будити летаргію совісті?). Він захищає світ християнства самогубством, яке вважається богопротивним з точки зору віри. Цей аспект є формальним стрижнем статті "Праведний грішник Домінік Веннер"[9]

Джерела[ред. | ред. код]

Wikinews
Вікіновини мають подію, пов'язану з цією статтею:

Посилання[ред. | ред. код]