Домінік Веннер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Домінік Веннер
Dominique Venner
Народився 16 квітня 1935(1935-04-16)
Париж, Франція
Помер 21 травня 2013(2013-05-21) (78 років)
Париж, Франція
Громадянство (підданство) Flag of France.svg Франція
Діяльність Письменник, історик, публіцист, громадський активіст
Батько Charles Venner[d]
Нагороди
Сторінка в Інтернеті http://www.dominiquevenner.fr/
q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Домінік Веннер (фр. Dominique Venner; нар. 16 квітня 1935 — пом. 21 травня 2013) — французький письменник, історик і публіцист. Спеціалізувався на військовій історії, в 1960-х — 1970-х був одним із засновників руху «Нових правих», пішов з політики у 1971 році. 21 травня 2013 покінчив життя самогубством, застрелився у Соборі Паризької Богоматері[1].

Біографія[ред.ред. код]

Народився в сім'ї архітектора в Парижі. Брав участь в Алжирській війні. Після повернення з Алжирською війни, в 1965 році, вступив до лав «Секретної збройної організації», яка виступала за зміну правлячого ладу у Франції. У ході діяльності в цій організації був арештований і провів у в'язниці 3 роки.

Вийшовши з в'язниці став займатися теоретичним обґрунтуванням своїх поглядів, разом з Аленом де Бенуа виступив одним з теоретиків руху «Нових правих».

Домінік Веннер сповідував теорію Європоцентризму. У 1963 році став засновником руху «Європа — Дія», що дотримується ультраправих поглядів і не виключає можливості застосування насильства для зміщення влади.

У 1971 році вирішив покинути політику, щоби більше часу приділяти історії. Займався вивченням історії зброї та військової політики, написав значну кількість праць присвячених даній тематиці. Серед його робіт слід виділити: «Біле сонце переможених» (1975), «Повстале Серце» (1994), «Геттисберг» (1995), «Білі та Червоні» (1997), «Історія співпраці» (2000), «Історія тероризму» (2002). У 1981 році за роботу під назвою «Історія Червоної армії» отримав нагороду Французької академії. З 2002 року до моменту смерті був редактором «Нового журналу історії».

Був активним противником одностатевих шлюбів. Виступав проти етнічного розмаїття, міграції і пропаганди збочень. 21 травня 2013 застрілився перед вівтарем Собору Паризької Богоматері. На своєму сайті за деякий час до самогубства розмістив короткий текст «Маніфестація 26 травня і Гайдеггер», в якому йшлося про необхідність «нових дій, показових і символічних», що будуть здатні пробудити «приспану свідомість»[2]. За кілька годин до смерті він закликав своїх соратників чинити опір новому закону. Інцидент стався через кілька днів після легалізації у Франції одностатевих шлюбів[3]. 26 травня в Парижі величезна (від половини до півтора млн за різними підрахунками, по спікеру поліції 150 000) маніфестація проти легалізації та усиновлення дітей нетрадиційними сім'ями потребувала додаткової смуги ходи — по набережній Сени.

У певному сенсі, своїм вчинком самурайського представлення важливості і вірогідності повідомлення він попереджував про загрозу існуванню євро-атлантичної юдео-християнської раси, причому, з сукупності творів і вчинку Д.Веннера, не виключене його розуміння можливої зумисності розвитку подій. Уявити атмосферу того моменту можна за статтею[4], розпочатою до і закінченою після трагічної і символічної події в соборі Нотр-Дам.  .

Джерела[ред.ред. код]

Wikinews
Вікіновини мають подію, пов'язану з цією статтею:

Посилання[ред.ред. код]