Дон
.jpg)
Дон або Дін[1][2][3] (рос. Дон; від скіфо-сарматської основи dānu, в значенні «вода», «річка»[4], Танаїс, у Середні віки — Великий Дон) — річка в Європейській частині Росії, впадає в Азовське море. Площа басейну 422 тис. км². Довжина 1870 км.
Походження назви[ред. | ред. код]
Майже всі дослідники визнають іншомовне походження слова «дон» у значенні «вода, річка». Зокрема, думки сходяться, що найменування має іраномовні коріння, тому що в іранській мові значення слова «дон» перекладається як «річка». У сучасній осетинській мові термін «дон» і зараз існує в цьому значенні, утворюючи гідроніми (Гізельдон, Аргудон, Ардон, Садо, Хазнідон та інші). Тут початкові компоненти складених назв вказують на характер річок. В. І. Абаєв підкреслює, що «перехід dān → don стався не раніше XIII-XIV століть, коли осетинський (аланський) елемент масово вже не був представлений на півдні Росії. Тому російську форму Дон не можна пов'язувати безпосередньо з сучасним осетинським don»[4], ці слова споріднені через скіфо-сарматську мову.
У мові Авести «Дану» — «річка, потік». О. І. Соболевський в «Російсько-скіфських етюдах» стверджує, що походження назви «дон» безумовно іраномовне, пропонуючи етимологію «овеча річка» (danu-avi), як і назва «Дунай». Але його гіпотеза була рішуче відкинута.
Т. Лер-Сплавінський, спираючись на форму давньогрецького Танаїс, заперечує іранське коріння в назві та висловлюється за фракійське походження, де можливо чергування а-о, т-д. Щодо походження назви «Дунай» (схожість у вимові і зв'язок в походженні імен «Дон» і «Дунай» очевидні) він говорить про споконвічно слов'янське слово «дунай» — «велика вода» і про його подальше змішування з неслов'янським назвою "Дунай ", коли слов'яни з'явилися на цій річці. У цьому зв'язку можна згадати гіпотезу про індоєвропейську основу «danu» — «текти», «литися». Аналогічно в стародавній мові санскриту «Дану» — це «вологість». Всі лінгвісти та дослідники згодні з закономірним зв'язком назви «Дон» з іншими гідронімами Північного Чорномор'я, що містять «дн» (Дніпро, Дністер, Дунай).
Таким чином, назва має тісний зв'язок з іменами інших річок. Дон відомий з дуже давніх часів, його назва згадується в «Повісті минулих літ», де детально сказано про річки, що впадають в Азовське море.
Дон в українській народній творчості і літературі[ред. | ред. код]
Вже в «Слові о полку Ігоревім» Дон згадується, як далека межа половецької землі, кінець «Дикого поля».
|
Хочу бо, — [Ігор] сказав, — |
|
Часто згадується Дон і в чумацьких піснях. Чумаки ходили на Дон за рибою та сіллю:
|
|
Над річкою бережком |
|
|
|
А в неділю рано-вранці |
|
З кінця XVIII ст. пожвавлюється українське переселення на Дон. Це пов'язане було з ліквідацією Запорізької Січі російським урядом та запровадженням панщини на Правобережній та Лівобережній Україні. Історія подорожей та заселення українцями берегів Дону знайшла відображення і в творах класиків української літератури Івана Котляревського («Наталка-Полтавка»), Квітки-Основ'яненка («Сватання на Гончарівці»), Тараса Шевченка («Не спалося, а ніч, як море…»), Нечуя-Левицького («Микола Джеря»), Панаса Мирного («Хіба ревуть воли, як ясла повні?»). Пам'ять про життя українців на Дону збереглася і в рядках національного гімну:
|
|
Станем, браття, всі за волю, від Сяну до Дону, |
|
Хоча зараз Дон протікає виключно територією сучасної Росії, його ім'я збереглося в назвах двох українських етнографічних регіонів у складі Російської Федерації — Донщини (Ростовська область) і Подоння (Воронезька область).
Географія[ред. | ред. код]
За течією Дон поділяться на:
- Верхній — від джерел на півночі Середньоруської височини до впадіння Тихої Сосни; Сосна, Красива Меча, Непрядва, Вороніж; русло звивисте, багато перекатів; навесні річка розкривається від льоду ближче до початку квітня;
- Середній — від Сосни до Цимлянської ГЭС біля Калача-на-Дону; тут Дон значно розширюється; його закрут наближається до Волги на відстань до 80 км; головні притоки: справа — Чорна Калитва, Хопер, Богучарка, Битюг, Медведиця, зліва — Іловля;
- Нижній — від Калача-на-Дону до гирла у Таганрізьку затоку; долина широка, до 20-30 км, з просторою заплавою; притоки зліва — Манич і Сал, справа — Сіверський Донець; глибина річки до 15 м; крига сходить у березні.[8]
Витік Дону розташований у північній частині Середньоросійської височини, на висоті близько 180 м над рівнем моря. Раніше за початок річки вважали місце витоку з озера Іван (саме тому річку поетично назвали Доном Івановичем; в дійсності стік з Іван-озера у Дон звичайно не відбувається). За витік Дону часто вважали Шатське водосховище на північ від міста Новомосковськ Тульської області, котре також ним не є і відгороджено від річки залізничною дамбою. Витоком Дону наразі вважається витік струмка Урванка, розташований в межах Дитячого парку міста Новомосковська[9] за 2—3 км на схід (струмок Урванка). У цьому місці встановлено архітектурний комплекс «Виток Дону». Саме джерело в цьому комплексі штучного походження і живиться від водопровідної мережі.[10][11]
Слід зазначити, що в 1930-і роки джерело струмка Урванка знаходилося на 600 метрів вище за течією і брало початок у болотистій місцевості на території нинішнього Березового гаю міста Новомосковська.
Характер долини і русла Дону типовий для рівнинних річок. Він має плавний поздовжній профіль з ухилами, поступово зменшуючимися до гирла (рис. 1), середній ухил становить 0,1 ‰. Майже по всій довжині Дон має розроблену долину з широкою заплавою, безліч рукавів (єриків) і староріччями, і досягає в нижній течії ширини 12-15 км. В районі міста Калач-на-Дону його долина звужується відрогами Середньоруської та Приволзької височин. На цій короткій ділянці заплава біля річки відсутня.
Для Дону, як і інших річок регіону, характерна асиметрична будова долини. Правий корінний берег — високий і крутий, а лівий — пологий і низинний. По схилах долини простежуються три тераси. Дно долини заповнене відкладеннями алювію. Русло звивисте з численними піщаними мілководними перекатами.
-
Водозбірний басейн Дону
-
Водозбірний басейн Дону на території України
-
Річкова мережа Сіверського Дінця на території України
-
Річкова мережа приток Дону на території України
Великий вигин Дону[ред. | ред. код]
Великий вигин Дону (також, Донська лука) — від Серафімовича (колишньої станиці Усть-Медведицької) до Суровикіно, а також місцевість, яка охоплюється річкою. У цьому районі Дон робить кілька крутих вигинів, в загальному напрямку течії на схід, а потім різко повертає на південь і зближується з Волгою на відстань 60 кілометрів, і тече на 40 метрів вище рівня Волги.
Великий вигин поділяють на систему менш великих вигинів. Виділяють дві звивини другого порядку, Кремінську і Сиротинсько-Трехостровську, і чотири третього порядку.
Дельта Дону[ред. | ред. код]
Гирло та дельта Дону — Таганрозька затока Азовського моря. Від Ростова-на-Дону утворює дельту площею 540 км². Там русло Дону розділяється на численні рукави і протоки (гирла), в тому числі — Мертвий Донець, Старий Дон, Каланча, Велика Колотнеча, Переволока, Єгурча.
Історія Дону[ред. | ред. код]
Історія формування сучасного Дону[ред. | ред. код]
Дон з'явився на Землі приблизно 23 мільйони років тому, на межі олігоцену (остання епоха палеогенового періоду) та міоцену (перша епоха наступного, неогенового, періоду). Як всі молоді річки, Дон зародився у вигляді каньйону. Цей не надто глибокий каньйон прорізав у напрямку з півночі на південь плоску рівнину в межах сучасної Оксько-Донської низовини. Рівнину, створену морськими осадами, яка являла собою осушене морське дно, залишали моря, які поступово відступали на південь. Подальша історія Дону тісно пов'язана з морями, які існували на півдні Руської рівнини, з коливаннями їх рівня та змінами берегової лінії, трансгресії і регресії. Іноді узагальнено назване Південно-Руським, або Евксіно-Каспієм, або Понто-Каспієм, це море відділяло Руську рівнину від існуючої підвищеної території Кавказу.
У процесі поступового відступу Південно-Руського моря, яке відійшло на початок міоцену, в так званий сакараульский час, до лінії сучасного Маничу, і почалося закладення протяжної долини Палео-Дону.
Далі різке падіння рівня моря 17 мільйонів років тому, наприкінці коцахурського часу, призвело до формування у середньому міоцені великої річкової долини, яка простягалась від Підмосков'я до околиць Яшкуль[ru] в Калмикії, на сучасній височині Ергені. Ця річка називається ламкінсько-ольховсько-яшкульським Палео-Доном. Ширина долини досягала 50 кілометрів, а дельта річки біля Яшкуль мала ширину до 60 кілометрів. Глибина долини становила 80-120 метрів в межах Оксько-Донської низовини, і до 300 метрів ближче до гирла, на сході сучасних Єргенєй.
Річка Дон у деяких стародавніх письменників називалася Амазонією, тому що за переказами, записаними грецьким істориком Геродотом у V столітті до нашої ери, а також і іншими, на берегах Меотійського моря (Азовського) та по нижньому Дону жили колись войовничі жінки амазонки.Їхнє перебування було на берегах Термодонта, цілком ймовірно річки Геліса, нинішнього Кизил-Ірмаку у Малій Азії, на південному березі Чорного моря; частина з них, потрапивши після жорстоких битв у полон до греків, була відправлена на трьох кораблях в Елладу, але по дорозі перебила всю корабельну охорону та після довгих блукань по Чорному морю висадилася в землі скитів (скіфів), в містечку Кремни, на березі Азовського моря. Звідси, як каже Гелланик, сучасник Геродота, амазонки нападали на сусідні прибережні народи і навіть доходили до Аттики (Греція). Вони вважали себе доньками Арея, бога війни (Марса), були відмінними вершницями, носили залізні зброю, меч, спис і лук, і за свою мужність та статуру вважалися швидше чоловіками, ніж жінками, і навіть у битвах та геройських подвигах перевершували їх багато в чому . Говорили на фракийській мові (Гекатей, VI століття). Новонароджених хлопчиків амазонки начебто знівечували та робили їх нездатними до війни, а по змужнінню змушували їх виконувати всі домашні роботи. У дівчаток же випалювали праву грудь, щоб вона не заважала володіти зброєю, від чого вони і отримали назву амазонки, a-maza — без грудей.
І ось греко-римський історик Плутарх (І-е століття нашої ери), користуючись давніми оповідками про амазонок, записав такий переказ про річку Амазонію, Дон. У одного богатиря Беросс, який володів річкою (нижньою течією) від амазонки Лисиппом народився син, якого назвали Танаїсом. Танаїс змужнів і став проявляти великі військові здібності: влучно стріляв з лука і, володіючи незвичайною фізичною силою, чудово володів мечем і дротиком (списом), був у всьому стриманий, цурався жінок, поклоняючись одному богу Арею, і, нарешті, дав обітницю цнотливості. Богиня Венера, бажаючи його спокусити, не раз була йому у образі прекрасної діви, але молодий красень байдуже проходив повз, твердо виконуючи даний обітницю. Бажаючи помститися за таку зневагу, богиня порушила в ньому любов до його матері. Спочатку він мужньо боровся зі своєю пристрастю, але під кінець не міг вже володіти собою і, бажаючи залишитися цнотливим, кинувся з високого берега в річку Амазонії, від чого остання і отримала назву Танаіса).
Притоки[ред. | ред. код]
Найважливіші притоки: Непрядва, Красива Меча, Сосна (іноді називають, щоб відрізняти від Тихої Сосни, Швидкою Сосною), Тиха Сосна, Чорна Калитва, Чир, Сіверський Донець — праві; Воронеж, Битюг, Хопер, Медведиця, Іловля, Сал, Манич — ліві.
Дон та Волгу з'єднує судноплавний Волго-Донський канал (з 1952 р.).
Населені пункти[ред. | ред. код]
На Доні розташовані міста Новомосковськ, Єпифань, Данков, Лебедянь, Задонськ, Семилуки, Нововоронеж, Ліски, Павловськ, Серафимович, Калач-на-Дону, Волгодонськ, Цимлянськ, Константиновськ, Семикаракорськ, Аксай, Ростов-на-Дону, Азов. На правому рукаві Дону — Аксаї — Новочеркаськ.
Панорама[ред. | ред. код]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Адміністраційна Мапа Української Соц. Рад. Республіки: Січень 1922 р. / Народ. Комісаріят Внутр. Справ ; уклад. С. Хургін. — 1:1 680 000 ; 40 в. у 1 дюймі. — Харків. — 1 к. : кольор., табл. адм. поділу, штемпель.
- ↑ Адміністративна карта Української Соціялістичної Радянської Республіки. Територіяльний поділ за обласною системою врядування. Адміністративні межі на 20 березня 1932 р. [Варіянт 1]. ‒ Х., 1932.
- ↑ Адміністративна карта Української Соціялістичної Радянської Республіки. Територіальний поділ за обласною системою врядування. Адміністративні межі на 1 квітня 1933 р. ‒ Х., 1933.
- ↑ а б Абаев В. И. Историко-этимологический словарь осетинского языка. Т. 1. М.—Л.: Изд-во АН СССР, 1958. С. 366—367.(рос.)
- ↑ Ироическая пѣснь о походѣ на половцовъ удѣльнаго князя Новагорода-Сѣверскаго Игоря Святославича, писанная стариннымъ русскимъ языкомъ въ исходѣ XII столѣтія съ переложеніемъ на употребляемое нынѣ нарѣчіе. Москва, въ Сенатской Типографіи, 1800.— С.6. Архів оригіналу за 9 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2014.
- ↑ Григор'єв-Наш. Історія України в народних думах та піснях. К, 1993. С. 266.
- ↑ Григор'єв-Наш. Історія України в народних думах та піснях. К, 1993. С. 258.
- ↑ Река Дон в России. Storm24.media (ru-RU). 31 жовтня 2019. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 21 грудня 2019.
- ↑ Василий Песков. Дон в колыбели (рос.). Архів оригіналу за 3 лютого 2012. Процитовано 16 октября 2010.
- ↑ Сергей Новиков. ПРОПАЛ ИСТОК ДОНА (рос.). Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 11 июня 2011.
- ↑ Про реку Дон. Исток. (рос.). Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 11 июня 2011.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Дон |
 |
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Дон |
- Річка Дон / Державний водний реєстр Російської Федерації. Постанова Уряду РФ № 253 від 28 квітня 2007 року. (рос.)
- Річка Дон // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
- Хільчевський В. К. Дон — річка [Архівовано 18 квітня 2018 у Wayback Machine.] Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
- Ігор Роздобудько. Дін в українській народній поезії та літературі. // Донщина та далі на Схід. [Архівовано 28 листопада 2014 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття з географії Росії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
| ||||||||||