Дондуков-Корсаков Олександр Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Дондуков-Корсаков Олександр Михайлович (24(12), за ін. даними, 29(17).09.1820–27(15). 04.1893) – військовий і державний діяч Російської імперії, генерал-ад'ютант (1869), генерал від кавалерії (1878), князь. Почесний громадянин міст Житомир (1874) і Київ (1875), почесний член Київського церковно-археологічного товариства (1876). Народився в м. Санкт-Петербург. Син камергера, майбутнього віце-президента Петербурзької АН князя М.Дондукова-Корсакова (1794–1869).

Закінчив юридичний факультет Петербурзького університету зі ступенем кандидата (1840), після чого пішов у юнкери Кірасирського (Гатчинського) полку лейб-гвардії кірасирської дивізії. Від 1841 – офіцер, на маневрах 1842 був контужений. Од 1844 – на Кавказі, став порученцем генерала Олександра Нейгарта. 1845 – у штабі М.Воронцова, від 1846 – його ад'ютант. У боях проти тамтешніх горців поранений. 1853 перебував за кордоном.

Брав участь у Кримській війні 1853–1856, служив ад'ютантом головнокомандувача Окремим Кавказьким корпусом М.Муравйова (Карського). 1855–58 командував Нижегородським драгунським полком. За хоробрість удостоївся генеральського чину.

Направлений до Донського козацького війська, з 1860 виконував обов'язки начальника штабу. 1863 увільнений у безтермінову відпустку. 1868 зарахований на службу до відомства внутрішніх справ, від 28(16) січня 1869 до 28(16) квітня 1878 обіймав посаду київського, подільського і волинського генерал-губернатора. Водночас 1877 командував Київським військовим округом.

Учасник російсько-турецької війни 1877–1878. За наказом імператора Олександра II, формально залишаючись генерал-губернатором, очолив корпус російської армії в Болгарії (1877), став командиром східного загону (1878). Як імператорський комісар і начальник окупаційних військ забезпечив прийняття болгарськими Установчими зборами конституції. Від 26(14) лютого 1880 – харківський тимчасовий генерал-губернатор (з підпорядкуванням йому Харківської, Полтавської і Чернігівської губерній, а за-тим іще Курської, Воронезької, Орловської) та командувач Харківським військовим округом (прибув до Харкова 21(09) березня того року), від 25(13) січня 1881 – одеський тимчасовий генерал-губернатор і командувач Одеським військовим округом, від 1882 – головний цивільний і військовий урядовець на Кавказі, командувач місцевого військового округу. Від 1890 – член Державної ради.

Кавалер багатьох орденів, у т. ч. – св. кн. Олександра Невського, св. Володимира 1-го ст., св. Анни 1-го ст., св. Станіслава 1-го класу, св. Георгія 4-го класу.

Помер у с. Полоне (Полоная) Псковської губернії (нині село Псковської обл., РФ).

Джерела та література[ред. | ред. код]