Донецька обласна державна телерадіокомпанія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«UA: Донбас»
Регіональна дирекція «UA:Донбас»
Країна Україна Україна
Місто реєстрації Краматорськ
Луганськ
Зона мовлення Донецька область
Луганська область
Час мовлення 05:00—02:00
Формат зображення 16:9 (SDTV)
Мультиплекс (DVB-T2) МХ-5
Заснована 21 червня 1956
2 липня 1958
Мова мовлення українська, російська
Інтернет https://www.uadonbas.com

«UA: Донбас» (раніше «27 канал», «ДоТБ», «ЛОТ», «Донецька ОДТРК», «Луганська ОДТРК») — регіональний телевізійний канал, який почав своє мовлення на території Донецької та Луганської областей.

Історія[ред. | ред. код]

Згідно з наказом міністра культури СРСР № 339 від 21 червня 1956 року. «Про організацію студії телебачення в місті Сталіно» на підставі постанови Ради Міністрів СРСР від 4 травня 1955 року № 863 і розпорядження Ради Міністрів СРСР від 30 серпня 1954 року № 9579-р у м. Сталіно організована студія телебачення.

У 1955 році в Радянському Союзі працювало лише 11 телецентрів. Перші телецентри були побудовані в Москві, Ленінграді і Києві. Потім стали до ладу телецентри в Харкові, Мінську, Ризі, Томську, Таллінні, Свердловську, Омську, Владивостоці.

Будівництво телецентру в Донецьку, тоді ще Сталіно, було доручено Міністерству вугільної промисловості УРСР, Міністерству чорної металургії СРСР і Міністерству зв'язку СРСР.

У 1954 році тресту «Сталінжилбуд» комбінату «Сталіншахтобуд» для зведення телевізійного центру була виділена земельна ділянка площею 2,5 га у кварталі клубу ім. Леніна (ПК ім. Леніна). Будівництво планувалося завершити у 1955 році Наступного, 1956 року, було заплановано монтаж і настроювання апаратури. Пуск Сталінського телевізійного центру повинен був відбутися до Дня шахтаря 25-26 серпня 1956 року.

Згідно з наказом Міністерства вугільної промисловості УРСР від 29 вересня 1954 року на будівництво телецентру комбінату «Сталіншахтобуд» виділили 10 млн рублів.

Після окупації росіянами Донецька, та захоплення ними Донецької обласної державної телерадіокомпанії, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, тимчасово, змінив адресу телеканалу.

З 27 лютого 2015 року Донецька ОДТРК мовить з раніше звільненого від проросійських окупантів Краматорська, з новим логотипом «ДОТБ» (Донецьке обласне телебачення).

Вже більш ніж піввіку колектив студії доносить до глядачів усе різноманіття життя області та країни. Це — інформаційні випуски, передачі соціально-економічної, екологічної, молодіжної, дитячої, спортивної тематики, розважальні, музичні, конкурсно-ігрові програми, художні, документальні і мультиплікаційні фільми.

Телевізійний сигнал з логотипом «27 канал» приймається на більшості території Донецької області та частково в районах, що межують з Донеччиною.

Програми «27-го» добре відомі майже двом мільйонам глядачів.

Телевізійні проекти реалізуються у двох студіях, одна з яких площею 300 м² і є найбільшою в регіоні. Для оперативного висвітлення важливих подій використовуються дві пересувні телевізійні станції. Підготовка програм ведеться на станціях нелінійного монтажу.

В обговоренні актуальних проблем сьогодення в прямому ефірі активну участь беруть телеглядачі, користуючись багатоканальним телефонним зв'язком зі студією. Виробничий процес підготовки телепрограм відбувається у цифровому форматі.

Донецьке обласне державне радіо розпочало своє власне мовлення одним з перших на сході України — 16 травня 1927 року. Потужний передавач РВ-26 доносив голос радіостанції «Сталіно-Донбас» далеко за межі України. І нині на адресу обласного радіо надходять листі від радіослухачів з Фінляндії, країн Балтії, де також слухають передачі з Донецька на частоті середніх хвиль 1359 кГц та УКХв — 69,77 мГц.

Як і раніше, більшість слухачів обласного радіо зберігають вірність мережі дротового радіомовлення, що є досить розгалуженою і тримає високий, як сьогодні кажуть, рейтинг серед слухачів, створюючи конкуренцію західним стандартам FM. Нині завдяки мережі ретрансляційних передавачів програми радіо мають якісний прийом на всій території Донеччини, розповсюджуючись і на прилеглі райони Харківської, Луганської, Запорізької областей, про що свідчать листи, що надходять звідти до редакцій радіо.

Початок телебаченню на Луганщині було покладено 2 липня 1958 року. Того дня о 18 годині в ефірі пролунали перші позивні нового Луганського однопрограмного ретранслятора. Оператор електронно-обчислювальної техніки місцевого машинобудівного заводу, переможець відкритого конкурсу на посаду телевізійного диктора Людмила Ромашкевич запросила перших глядачів Луганського телебачення до телеекранів. В ті дні в області нараховувалося лише близько 12 тисяч телевізорів, але вже через кілька місяців ця кількість збільшилась вдесятеро.

В день дебюту було показано кіноконцерт Ленінградського театру мініатюр за участю Аркадія Райкіна і художній фільм «Капітан „Старої черепахи“». Цим самим Луганський телецентр засвідчив факт того, що він став до ладу діючих. Місцевій телестудії було присвоєно III категорію. Телемовлення здійснювалося 4 дні на тиждень загальною тривалістю — 10 Годин.

Ось так і було започатковано місцеве телевізійне мовлення на сході України. Студійне обладнання змонтував і ввів в дію колектив ентузіастів-однодумців: інженери В.С. Остапенко і Е.І. Гуткін, електромеханіки Є.О. Єпифанцев, І.Ф. Галкіна, А.Т. Єщенко, М.П. Парахін та інші. Чітку подачу сигналу на двохсотметрову телевізійну вежу забезпечили експлуатаційники телецентру (перший директор Л.М. Мрозовський) С.П. Діденко, С.О. Гладушина, А.І. Поповченко, Н.І. Карпова та інші.

Того ж 1958 року було сформовано і кістяк творчо-постановочного колективу Луганського телебачення. Перший директор нової студії М.І. Жданов призначив відповідальним редактором студії Г.С. Довнара, режисерами В.В. Яворського і В.І. Ващаєва, оператором телевізійної камери Л .Г. Гончарова, звукорежисером О.В. Вороніна, художником В.П. Коваленка, столяром-постановником І.П. Воловикова, монтажницею кіноплівки О.І. Степуру. Таким був "стартовий" склад студії телебачення. Але вже через кілька місяців він подвоївся. Більшість "стартової" команди студії складали колишні фронтовики, а це, не треба доводити, — люди особливого ґатунку, високої порядності, відповідальності, честі, відчуття власної гідності. І сприймалося не дивним, не сенсаційним, а просто нормальним, що з перших кроків Луганська студія активно, гідно, натхненно і плідно увійшла до телепростору України і усього Радянського Союзу (вже у перші роки роботи "Луганськ давав на Москву" у середньому тридцять матеріалів щомісяця). І хоча нестримані творчі задуми тележурналістів, режисерів, операторів тієї пори значно обмежувала недосконалість технічних засобів . А втім, якщо б був на той час відеозапис як можливість зберегти те, що "бачили" вони у ті часи "телеоком", багато чому позаздрили б ми, які маємо найсучаснішу техніку цифрового формату.

Як це не дивно, творчий потенціал досить невеликого телевізійного колективу був спрямований, насамперед, на розвиток художнього мовлення. Крім театральних спектаклів в ефір виходили власні телевізійні вистави, концертні програми, художні фільми. Звичайно, тієї пори творчі можливості тележурналістів, режисерів, операторів стримувалися недосконалістю технічних засобів. Наприклад, вистава "Коли цвіте акація" Одеського українського драматичного театру видавалася зі студії в ефір однією камерою КТ-5.

У травні 1959 року луганські тележурналісти вперше вийшли зі своєю програмою на Українське телебачення. Це був кінорепортаж з шахти про нові високопродуктивні методи праці вуглевидобувного колективу, очолюваного відомим тоді гірником М.Я. Мамаєм. Студія одержала першу подяку від республіканського Комітету по радіомовленню і телебаченню. Творчі успіхи луганського телебачення відзначатимуться потім Грамотами, призами, Дипломами УТ і ЦТ, республіканських і всесоюзних фестивалів (документальний фільм «Здрастуй, робітник!», конкурсна програма «Музичний турнір міст», передачі «Тридцять квітучих весен», «Хлопці з нашого заводу», «Роки трудової доблесті», «Традиціям вірні» та багато інших). Але на шляху до цього були роки напруженої праці, професійного мужніння, прагнення не обмежувати власне телевізійне мовлення рамками свого регіону. У 1960 році вводяться в експлуатацію радіорелейна лінія Луганськ—Донецьк, пересувна телевізійна станція ПТС-3, оснащена телекамерами КТ-6. Це значно розширило творчі і технічні можливості працівників телебачення. Швидкими темпами починає розвиватися інформаційне і громадсько-політичне мовлення. В ефір виходять перші позастудійні репортажі з промислових і сільськогосподарських підприємств, трансляції зі стадіонів, показ художніх виставок в музеях тощо. Народжується міжобласне телевізійне мовлення. Луганська і Донецька студії готують і видають в ефір спільний телевізійний журнал «Вогні Донбасу», в якому розповідається про політичне, економічне, культурне життя одного з найпотужніших в Україні індустріального регіону — Донбасу.

Шістдесяті роки стали для луганського телебачення часом активного освоєння республіканського і всесоюзного телевізійного ефіру. На український екран виходять програми "Гвардія робітничого класу" (про шахтарів області), "Безсмертя юних" (про подвиг краснодонських молодогвардійців), телевізійна вистава «Живий ланцюг», музична передача «Камертон доброго настрою», готуються сюжети до щоденних інформаційних випусків УТ.

У листопаді 1967 року Луганська студія вперше була представлена на Центральному телебаченні — в інформаційних випусках, а згодом — у циклових програмах «Час Батьківщини», «Тобі, юність!», «Естафета новин» та інших. Підготовлені луганським телебаченням матеріали відзначалися професійним рівнем, художнім смаком, емоційністю, інформаційною насиченістю. І як підтвердження цього, Центральне телебачення довіряє Луганській студії підготовку і видачу в ефір таких складних конкурсних програм, як «Музичний турнір міст», «Алло, ми шукаємо таланти!».

Телебачення стає невід"ємною часткою культури індустріального регіону. На кінець 60-х років в області налічувалось 440 тисяч телевізорів, аудиторія глядачів досягла півтора мільйона чоловік (для порівняння: на кінець 1958 року відповідно було 22 тисячі телевізорів і 100 тисяч глядачів).

З вересня 1971 року в області запроваджується двопрограмне телевізійне мовлення: перша програма — передачі ЦТ, друга програма — передачі УТ і місцевої студії. Колектив телецентру вводить в експлуатацію відеомагнітофон "Кадр-3", пересувну телевізійну станцію ПТС-4, інше обладнання. Технічні можливості творчих працівників набагато розширились. У цей час створюються цікаві конкурсні циклові програми. В центрі їх уваги — шахтарі, металурги, хіміки, машинобудівники, хлібороби. Це такі програми, як «Екран пошани», «Анкета робочого часу», «Міста і люди» (місцеве мовлення), «Соціальний портрет колективу», «Ми — майстри» (на Українське телебачення), «Музыкальный телетурнир больших строек и предприятий» (на Центральне телебачення). Творчий доробок тележурналістів цього періоду поповнився й міжнародними програмами: «Екран збирає друзів» (Луганське і Угорське телебачення), «Міста-побратими» (студії Луганська і Кардіффа, Англія). Всі ці програми транслювались і по Центральному телебаченню.

У вісімдесяті роки сталися докорінні зміни у місцевому телевізійному мовленні. В експлуатацію було введено пересувну телевізійну станцію кольорового зображення «Лотос». У березні 1980 року в ефір вийшла перша кольорова програма, а в травні творчі і технічні працівники вели прямий репортаж у кольорі на Українське і Центральне телебачення про відкриття пам'ятника героям Великої Вітчизняної війни. Ця передача була високо оцінена керівництвом УТ і ЦТ. Луганському телебаченню було довірено трансляцію прямого репортажу з траси в районі Тули, якою рухався до Москви вогонь Олімпійських ігор — 80. Довелося творчим і інженерно-технічним працівникам Луганщини брати участь у висвітленні і цілого ряду важливих подій у столиці України.

Тісне співробітництво з Українським і Центральним телебаченням, зарубіжними студіями збагатило творчий досвід луганських тележурналістів, підвищило їх професійний рівень, надихнуло на створення програм, які викликали широкий громадський резонанс.

Джерела[ред. | ред. код]