Донецька область

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 48°08′ пн. ш. 37°44′ сх. д. / 48.14° пн. ш. 37.74° сх. д. / 48.14; 37.74

Донецька область
Coat of Arms of Donetsk Oblast 1999.png Flag of Donetsk Oblast.svg
Герб Донецької області Прапор Донецької області
Розташування
Основні дані
Прізвисько: Донеччина; Донбас
Країна: Україна Україна
Утворена: 17.07.1932 (Донецька обл.)
3.06.1938 (Сталінська обл.)
Код КОАТУУ: 1400000000
Населення: 4 250 393 (на 1.10.2016)
Площа: 26517 км²
Густота населення: 160,3 осіб/км²
Телефонні коди: +380-62
Обласний центр: Донецьк (де-юре)

Краматорськ (де-факто)[1]

Райони: 18
Міста:

обласного значення
районного значення


28
24
Райони в містах: 9
Смт: 131
Села: 874
Селища: 244
Селищні ради: 81
Сільські ради: 253
Номери автомобілів: AH, KH
Інтернет-домени: donetsk.ua; dn.ua
Мапа області
Обласна влада
83105, м. Донецьк, б-р Пушкіна, 34
Веб-сторінка: http://www.donoda.gov.ua
Голова ОДА: Жебрівський Павло Іванович[2]
Рада: Донецька обласна рада
Голова ради: Федорук Андрій Михайлович
Донецька облдержадміністрація

Донецька область (у 1938–1961 — Сталінська) — адміністративно-територіальна одиниця України. У сучасних межах утворена 3 червня 1938, коли з її складу відокремили Ворошиловоградську область. Площа — 26 517 км² (4,4% загальної території України).

Адміністративний центр — місто Донецьк. З 13 червня 2014 року обласну державну адміністрацію тимчасово перенесено до Маріуполя, а з 13 жовтня 2014 року — до Краматорська.

Зміст

Географія[ред.ред. код]

Докладніше: Географія Донецької області, Річки Донецької області, Водосховища Донецької області, Стави Донецької області

Область розташована на південному сході України в межах Донецького кряжа, Приазовської височини та частково Придніпровської низовини. На заході межує із Запорізькою та Дніпропетровською, на північному заході з Харківською, на північному сході та сході з Луганською областями України та з Ростовською областю Росії. Із півдня область омивається Азовським морем.

Довжина області з півночі на південь — 278 км, із заходу на схід — 201 км. Загальна довжина меж області становить 1 526 км, з них: сухопутні — 1 376 км, морські — 140 км. Найвища точка області — 344 м (координати: 48°16′09″ пн. ш. 38°31′45″ сх. д.), розташована поблизу селища Рідкодуб Шахтарського району, найнижче місце (− 0,4 м) — рівень води в Азовському морі.

Крайня північна точка області — висота 195 м в Лиманському районі, південна — село Білосарайська Коса Мангушського району, західна — поблизу селища Комишуваха Великоновосілківського району, східна — поблизу села Верхній Кут Шахтарського району.

Географічний центр області знаходиться в селищі Піски Ясинуватського району.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Донеччини

Донецька область була утворена 2 липня 1932 року, до її складу увійшли 12 міських рад і 23 райони.

До складу області ввійшли Артемівська, Ворошилівська, Горлівська, Кадіївська, Костянтинівська, Краматорська, Краснолуцька, Луганська, Макіївська, Маріупольська, Риківська, Сталінська міські ради й Гришинський, Лисичанський, Ровеньківський, Сорокинський та Чистяківський райони республіканського підпорядкування.

Зі складу Харківської області були передані 13 районів: Біловодський, Білолуцький, Верхньо-Тепловський, Лиманський, Марковський, Меловський, Ново-Айдарський, Ново-Псковський, Рубіжанський, Сватовський, Слов'янський, Старобільський й Троїцький (Покровський).

Зі складу Дніпропетровської області було передано 5 районів: Велико-Янисольський, Волноваський, Старо-Каранський, Старо-Керменчицький і Старо-Миколаївський (Володарський).

Обласним центром був Артемівськ, а з 16 липня 1932 — Сталіно.

3 червня 1938 року Донецька область була поділена на Сталінську і Ворошиловоградську області[3]. У складі Сталінської області залишилося 10 міст: Сталіно, Артемівськ, Горлівка, Костянтинівка, Краматорськ, Макіївка, Маріуполь, Орджонікідзе, Слов'янськ, Чистякове; 4 селища міського типу: Дебальцеве, Дружківка, Красноармійськ, Микитівка; 22 сільських райони: Авдіївський, Олександрівський, Амвросіївський , Андріївський, Велико-Янисольський, Будьонівський, Волноваський, Володарський, Дзержинський, Добропільський, Красноармійський, Краснолиманський, Мангуський, Петро-Мар'їнський, Ольгінський, Селідівський, Сніжнянський, Старобешевський, Старо-Каранський, Старо-Керменчикський, Тельманівський і Харцизький.

Територія області з жовтня 1941 по вересень 1943 була окупована німецько-нацистськими військами і їх союзниками. Тимчасово надано назву Юзівська область.[Джерело?]

У листопаді 1961 Сталінська область перейменована на Донецьку.

У 1965 році в області було 19 міст обласного підпорядкування: Донецьк, Артемівськ, Горлівка, Дебальцеве, Дзержинськ, Добропілля, Дружківка, Єнакієве, Жданов, Костянтинівка, Краматорськ, Красноармійськ, Макіївка, Селидове, Слов'янськ, Сніжне, Харцизьк, Чистякове, Шахтарськ. Згодом до них долучилися 1976 Ясинувата, у 1979 — Лиман, у 1987 — Кіровське, у 1990 році — Авдіївка, у 1991 році — Вугледар, у 1992 році — Жданівка, Докучаєвськ, Новогродівка.

У грудні 1962 були збільшені сільські райони, чисельність яких склала 9 замість 21: Амвросіївський, Артемівський, Великоновоселівський, Волноваський, Володарський, Красноармійський, Мар'їнський, Новоазовський, Слов'янський. У 1963 році був утворений Старобешівський район. У січні 1965 створено 15 районів: Олександрівський, Амвросіївський, Артемівський, Великоновоселівський, Волноваський, Володарський, Костянтинівський, Красноармійський, Мар'їнський, Новоазовський, Слов'янський, Шахтарський і Ясинуватський. У грудні 1966 були утворені додатково три райони: Добропільський, Мангушський і Тельманівський.

На всеукраїнському референдумі 1991 року 83,90% відсотків виборців підтримали Акт проголошення незалежності України. В подальшому, однак, в Донецькій області спалахували сепаратистські настрої. Так, 2004 року у Сєвєродонецьку було проведено з'їзд депутатів усіх рівнів, на якому обговорювалося створення так званої «Південно-Східної Української Автономної Республіки».

У 2014 році територія Донецької області стала ареною виступів сепаратистів, які 12 травня 2014 проголосили утворення на території області так званої «Донецької народної республіки». Шляхом захоплень адмінбудівель і відділків міліції сепаратисти встановили контроль над частиною території області. Як реакцію на дії сепаратистів, українська влада розпочала проведення антитерористичної операції.

У 2016 році в ході декомунізації було перейменовано чимало населених пунктів, а також райони:

Адміністративно-територіальний устрій[ред.ред. код]

Загальна інформація[ред.ред. код]

Адміністративний центр області — місто Донецьк. З 13 жовтня 2014 року Донецька обласна державна адміністрація тимчасово знаходиться в Краматорську. [4].

У складі області:

  • районів — 18;
  • районів у містах — 21;
  • населених пунктів — 1301, в тому числі:
    • міського типу — 183, в тому числі:
      • міст — 52, в тому числі:
        • міст обласного значення — 28;
        • міст районного значення — 24;
      • селищ міського типу — 131;
    • сільського типу — 1118, в тому числі:
      • сіл — 922;
      • селищ — 196.

У системі місцевого самоврядування:

  • районних рад — 18;
  • районних рад у містах — 21;
  • міських рад — 52;
  • селищних рад — 81;
  • сільських рад — 253.

Райони[ред.ред. код]

Район Адм. центр Адм. устрій
1 Амвросіївський м. Амвросіївка Адм. устрій
2 Бахмутський м. Бахмут Адм. устрій
3 Великоновосілківський смт. Велика Новосілка Адм. устрій
4 Волноваський м. Волноваха Адм. устрій
5 Нікольський смт. Нікольське Адм. устрій
6 Добропільський м. Добропілля Адм. устрій
7 Костянтинівський м. Костянтинівка Адм. устрій
8 Покровський м. Покровськ Адм. устрій
9 Лиманський м. Лиман Адм. устрій
10 Мар'їнський м. Мар'їнка Адм. устрій
11 Новоазовський м. Новоазовськ Адм. устрій
12 Олександрівський смт. Олександрівка Адм. устрій
13 Мангушський смт. Мангуш Адм. устрій
14 Слов'янський м. Слов'янськ Адм. устрій
15 Старобешівський смт. Старобешеве Адм. устрій
16 Бойківський смт. Бойківське Адм. устрій
17 Шахтарський м. Шахтарськ Адм. устрій
18 Ясинуватський м. Ясинувата Адм. устрій

Міста обласного значення[ред.ред. код]



Міста районного значення[ред.ред. код]

Місто Входження
1 Амвросіївка Амвросіївський район
2 Білицьке м. Добропілля
3 Білозерське м. Добропілля
4 Бунге м. Єнакієве
5 Волноваха Волноваський район
6 Вуглегірськ м. Єнакієве
7 Гірник м. Селидове
8 Залізне м. Торецьк
9 Зугрес м. Харцизьк
10 Іловайськ м. Харцизьк
11 Кальміуське Старобешівський район
12 Красногорівка Мар'їнський район
13 Курахове Мар'їнський район
14 Мар'їнка Мар'їнський район
15 Миколаївка м. Слов'янськ
16 Моспине м. Донецьк
Пролетарський район
17 Новоазовськ Новоазовський район
18 Родинське м. Покровськ
19 Світлодарськ м. Дебальцеве
20 Святогірськ м. Слов'янськ
21 Сіверськ Бахмутський район
22 Соледар м. Бахмут
23 Українськ м. Селидове
24 Часів Яр м. Бахмут

Райони у містах[ред.ред. код]

Район Входження
1 Калінінський м. Горлівка
2 Микитівський м. Горлівка
3 Центрально-Міський м. Горлівка
4 Будьонівський м. Донецьк
5 Ворошиловський м. Донецьк
6 Калінінський м. Донецьк
7 Київський м. Донецьк
8 Кіровський м. Донецьк
9 Куйбишевський м. Донецьк
10 Ленінський м. Донецьк
11 Петровський м. Донецьк
12 Пролетарський м. Донецьк
13 Гірницький м. Макіївка
14 Кіровський м. Макіївка
15 Совєтський м. Макіївка
16 Центрально-Міський м. Макіївка
17 Червоногвардійський м. Макіївка
18 Центральний м. Маріуполь
19 Кальміуський м. Маріуполь
20 Лівобережний м. Маріуполь
21 Приморський м. Маріуполь

Демографія[ред.ред. код]

Динаміка етнічного та мовного складу населення на території нинішньої Донецької області

Донецька область — найбільш густонаселений регіон України. Тут мешкає близько 9% загальної чисельності населення країни. Область — промислова частина Донбасу з переважним міським населенням. Населення характеризується багатонаціональністю — тут мешкають представники понад 120 етносів: українці, росіяни, греки, євреї, німці, татари та інші. У національному складі населення області українці переважають над росіянами. У територіальному розрізі частка українців є значно вищою в північних, північно-західних та південно-західних районах області. У трьох містах (Донецьк, Макіївка та Єнакієве) частка росіян є дещо більшою ніж українців. Аналіз архівних даних показує, що після Голодомору росіян системно, на державному рівні масово переселяли в Україну, головним чином на терени Південно-Східної України, зокрема, на Донбас[5]


Національний склад населення Донецької області станом на 2001 рік[6]

Національність Кількість осіб %
1 Українці 2 744 149 56,87
2 Росіяни 1 844 399 38,22
3 Греки 77 516 1,61
4 Білоруси 44 525 0,92
5 Татари 19 161 0,40
6 Вірмени 15 734 0,33
7 Євреї 8 825 0,18
8 Азербайджанці 8 075 0,17
9 Грузини 7 197 0,15
10 Молдовани 7 171 0,15
11 Інші 48 811 1,01
Разом 4 825 563 100,00

Динаміка рідної мови населення Донецької області за даними переписів, %

1897[7] 1959[8] 1970[9] 1979[10] 1989[11] 2001[12]
українська ~53 43,9 37,9 32,2 30,6 24,1
російська ~25 54,1 60,6 66,5 67,7 74,9
інша ~22 2,0 1,5 1,3 1,7 1,0

Міське населення (2006) — 90,3%

Донецьк
Маріуполь
Міські населені пункти з кількістю жителів понад 30,0 тисяч
за даними Держкомстату[13][14]
Донецьк 929,0 Дружківка 59,0
Маріуполь 453,6 Харцизьк 57,8
Макіївка 347,2 Чистякове 55,5
Горлівка 249,0 Шахтарськ 49,5
Краматорськ 159,4 Мирноград 49,0
Слов'янськ 114,4 Сніжне 47,3
Єнакієве 79,4 Ясинувата 35,2
Бахмут 76,6 Авдіївка 34,2
Костянтинівка 73,8 Торецьк 33,9
Покровськ 63,6 Добропілля 30,4

Економічне зайняте населення — 1724070 (2001), у тому числі 23,9% — у обробній промисловості, 13,9% — у добувної, 11,6% — в торгівлі та ремонті, 7,9% — в транспорті, 7,5% — в освіті, 7,3% — в охороні здоров'я, 6,7% — в сільському та лісному господарстві.

Освіта економічне зайнятого населення — 20,4% — повна вища освіта, 0,7% — базова вища, 30,2% — неповна вища, 40,6% — повна загальна освіта, 7,2% — базова загальна, 0,8% — початкова загальна, 0,1% — без початкової освіти.

Зміна кількості населення області (населення в тисячах осіб на 01.01. кожного року)

Динаміка чисельності населення[15]

Рік Кількість мешканців
1863 200,0
1897 586,5
1915 1000,0
1939 3099,8
1944 1699,3
1956 3931,0
1959 4262,0[16]
1971 4934,0
1976 5141,0
1979 5170,0
1984 5282,0
1987 5368,0
1989 5332,4
1990 5339,2
1991 5346,7
1992 5352,6
1993 5365,8
1994 5331,5
1995 5266,9
1996 5200,9
1997 5129,4
1998 5068,9
1999 5013,1
2000 4953,4
2001 4893,6
2002 4841,1
2003 4774,4
2004 4720,9
2005 4671,9
2006 4622,9
2007 4580,6
2008 4538,9
2009 4500,5
2010 4466,7
2011 4433,0
2012 4403,2
2013 4375,4
2014 4343,9
2015 4297,0

На 1 серпня 2015 року населення становило 4277,923 тис. осіб. Виходячи з розподілу населення області за віком зміна падіння населення буде різко пришвидшуватися з 2010 до 2030 і дещо сповільниться в 2030-х.

Розподіл постійного населення за віком на 1 січня 2015[17]

Вік — кількість населення відповідного сегменту

  • 0-14 — 557700
  • 15-64 — 2997700
  • 65+ — 749000

Найвищу народжуваність у 2010 році показували вікові сегменти від 20 до 35 років. Наразі кількість населення відповідного віку становить 1047 тис. осіб. Частина населення віком від 0 до 15 років на 1 січня 2010 становить 539 тис. осіб, що за 20 років (буде базою для народжуваності області) з кількістю осіб близько 480 тис., що в 2,2 раза менше, ніж теперішні сегменти. Область чекає різке зниження народжуваності населення, яке продовжиться до 2030-х років.

Слід зазначити, що, станом на 2010 рік, кількість населення, яка народилася в часи Радянського Союзу, становить надзвичайно велику частину населення області — 76%. Частина ж населення, яка народилася до кінця Другої Світової Війни — 17%.

Економіка[ред.ред. код]

Початками промислового Донбасу слід вважати Соляні промисли Донеччини у 17-18 ст.

Наявність в Донецькому регіоні власних паливно-енергетичних і мінерально-сировинних ресурсів, близькість залізорудних родовищ Криворізького басейну, вихід до моря, сприяли формуванню великого промислового комплексу з високою концентрацією галузей важкої промисловості, створенню досить розвинутої виробничої, наукової і соціальної інфраструктури, високого ступеня урбанізації.

Промисловість області[ред.ред. код]

Вагоме місце в економіці Донеччини посідає промисловість. Область виробляє п'яту частину загальнодержавного обсягу промислової продукції, посідає перші та провідні місця в Україні з виробництва цілого ряду основних видів промислової продукції, з обсягу експорту. Тут сконцентровано понад 2000 промислових підприємств гірничовидобувної, металургійної, хімічної галузей, енергетики, важкого машинобудування і будівельних матеріалів, експлуатується близько 300 родовищ корисних копалин.

Обсяг реалізованої промислової продукції підприємств області у 2013 році склав 205,594 млрд грн[18] (при середньому курсі в 2013 році 7,993 грн за 1 USD[19] це складає 25,7 млрд USD), або 15,5% загальнодержавного (1322,4 млрд грн).

Структура промисловості[ред.ред. код]

У структурі промислового виробництва переважають металургійний та паливно-енергетичний комплекси. У 2013 році структура промисловості була такою[20]:

  • металургія та виробництво металевих виробів — 67,824 млрд грн (8,49 млрд USD) — 35,6%
  • добувна промисловість — 35,537 млрд грн (4,45 млрд USD) — 18,7%
  • виробництво та постачання електроенергії, газу, пари — 21,223 млрд грн (2,66 млрд USD) — 11,1%
  • харчова промисловість — 18,355 млрд грн (2,30 млрд USD) — 9,6%
  • машинобудування — 17,215 млрд грн (2,15 млрд USD) — 9,0%
  • хімічна, фармацевтична промисловість — 13,492 млрд грн (1,69 млрд USD) — 7,1%
  • виробництво коксу та продуктів нафтопереробки — 13,329 млрд грн (1,67 млрд USD) — 7,0%

Майже нерозвинуті деревообробна (0,7%) та легка (0,2%) промисловості.

Така структура дозволила області випустити у 2013 році[21]:

Майже 50% промислової продукції продається областю закордон. Експорт у 2013 році склав 12,408 млрд USD, що вдвічі більше імпорту області (6,108 млрд USD). Позитивний торговельний баланс зберігається в області навіть після початку активних бойових дій у 2014–2015 роках.

Найбільші статті експорту в 2013 році такі[22]:

  • чорні метали — 6,893 млрд USD (55,6%) (разом по чорній металургії — 7,765 млрд USD, або 62,6%)
  • мінеральні палива (кокс, продукти нафтопереробки) — 1,449 млрд USD (11,7%)
  • залізничні вагони — 0,736 млрд USD (5,9%)
  • хімічні продукти — 0,587 млрд USD (4,8%)
  • машини, обладнання та механізми — 0,564 млрд USD (4,5%)
  • сіль — 0,280 млрд USD (2,3%)
  • какао та продукти з нього (шоколадні) — 0,248 млрд USD (2,0%)
  • інші готові харчові продукти — 0,221 млрд USD (1,8%)
  • жири та олії — 0,137 млрд USD (1,1%)

У 2013 році майже третина експорту (32,8%) припадає на долю країн СНД — 4,074 млрд USD, у тому числі Росія — 2,441 (19,7%), Казахстан — 0,795 (6,4%) та Білорусь — 0,384 (3,1%). На країни Європи — більше однієї четвертої (26,2%) — 3,248 млрд USD, у тому числі Італія — 1,333 млрд USD (10,7%), Болгарія — 0,337 (2,7%), Польща — 0,313 млрд USD (2,5%). Майже стільки ж (26,9%) припадає на країни Азії — 3,340 млрд USD, у тому числі Туреччина — 1,234 млрд USD (9,9%), Індія — 0,414 млрд USD (3,3%), Саудівська Аравія — 0,311 млрд USD (2,5%). Великими торговельними партнерами традиційно залишаються такоє Єгипет — 0,754 млрд USD (6,1%), США — 0,307 млрд USD (2,5%), інші країни Африки — 0,438 млрд USD (3,5%) та Америки — 0,212 млрд USD (1,7%).

Географія експорту Донецької області дещо змінилася після початку активних бойових дій в Донбасі у 2014–2015 роках у бік зменшення товарообігу з Росією, так за перше півріччя 2015 року головними шляхами експорту були:

У 2014 році (більшість часу якого йшли активні бойові дії на території області)[23] обсяг реалізованої промислової продукції впав і в гривневому еквіваленті (з 205,5 млрд грн в 2013 році до 179,617 млрд грн в 2014) і, ще більше, в доларовому еквіваленті з 25,7 млрд USD до 15,1 млрд USD (в 1,7 рази), що відбувалося на фоні подешевшання гривні з 7,993 за 1 USD до 11,8867 в середньому за рік.

Крім галузі «виробництво та постачання електроенергії, газу, пари» усі інші зменшилися в 2014 році:

  • металургія з 67,8 млрд грн до 69,29 млрд грн, або 8,49 млрд USD до 5,83 млрд USD (на 31,3%)
  • добувна промисловість — з 35,5 до 28,32, або 4,45 млрд USD до 2,38 млрд USD (на 46,5%)
  • харчова промисловість — з 18,35 до 16,54, або 2,30 млрд USD до 1,39 млрд USD (на 39,6%)
  • машинобудування — з 17,22 до 9,52, або 2,15 млрд USD до 0,80 млрд USD (на 62,8%)
  • хімічна та фармацевтична промисловість — з 13,49 до 8,07, або 1,69 млрд USD до 0,68 млрд USD (на 59,8%)
  • виробництво коксу — з 13,32 до 10,56, або 1,67 млрд USD до 0,89 млрд USD (на 46,7%)
  • виробництво та постачання електроенергії, газу, пари збільшилося з 21,2 млрд грн до 33,14 млрд грн, або 2,66 млрд USD до 2,79 млрд USD (на 4,9%), що пояснюється збільшенням вартості енергоносіїв.

Таким чином, доля важкої промисловості (металургія, добувна, коксохімічна та постачання енергоносіїв) збільшилася в суммі з 79,5% до 82,7%, доля деревообробна (0,6%) та легка (0,1%) промисловості ще більше знижується. Виробництво продукції в металургії впало на 20-30%, добувній промисловості — на 30-40%, електроенергії — на 20%, цементу — на 60%, добрив — на 70%, шоколадних виробів — на 60%, олії — на 20%, холодильників та пральних машин — на 6-10%. Значно ускладнилися логістичні зв'язки між підприємствами. Традиційний ланцюжок «вугілля — кокс — метал» залишився майже завдяки існуванню приватних вертикально інтегрованих компаній на зразок «Метінвест».

Загальний обсяг експорту області у першій половині 2015 року — 1,841 млрд USD, імпорту втричі менше — 0,627 млрд USD, таким чином товарообіг — 2,467 млрд USD, а позитивне сальдо +1,213 млрд USD.

Географічне розташування[ред.ред. код]

2 найбільших промислових центра виробляють більш ніж половину загального обсягу (на 2009 рік) промислового виробництва області: Донецьк (18%), Маріуполь (37%).

Економіка області представлена також потужним агропромисловим комплексом. Динамічно працюють харчова і переробна промисловість: товаровиробничий комплекс, розвивається торгівля.

Економіку обслуговують 137 банків і банківських установ, 17 страхових компаній, 24 біржі. Розвиток банківської системи, що відбувається в умовах економічного зростання, стабільності грошової одиниці України, зниження відсоткових ставок за кредити, характеризується зростанням активів і зобов'язань, підвищенням рівня капіталізації банків, розширенням кредитування економіки.

Регіон відрізняється високою транспортною освоєністю території. Транспортна система представлена майже усіма видами транспорту — залізничним, автомобільним, авіаційним та морським. У місті Донецьку будується метро.

Родовища корисних копалин[ред.ред. код]

Сільське господарство[ред.ред. код]

Має вторинне (після промисловості) значення, але доволі потужне. В області функціонують великі господарства, власниками яких часто є підприємці-власники гірничнометалургійних потужностей, але більше дають продукції особисті селянські господарства, яких на 1 січня 2014 року нараховувалося 108 900[24] загальною площею 253,5 тис. га. У 2013 році було зібрано[25]:

У 2013 році поголів'я великої рогатої худоби — 128,2 тис. голів, свиней — 572,4 тис. голів, вівць та коз — 84,7, птиці — 13415,4 тис. голів. Господарствами населення утримувалося більше половини поголів'я (55,1%).

Виробництво продукції тваринництва у 2013 році:

Зрівняння стану сільського господарства області та країни у 2013 році (при кількості населення області майже 10% від загальнодержавної кількості)[27]:

  • Збір сільськогосподарських культур: пшениця — 6,2% від загальнодержавного обсягу (усі зернові — 3,5%), соняшник — 7,1%, картопля — 3,5%, овочі — 5,1%, фрукти — 5,4%, цукрові буряки — 0,2%, ріпак — 0,6%, соя — 0,0%, виноград — 0,0%.
  • Поголів'я: великої рогатої худоби — 2,7%, свиней — 7,3%, вівць та коз — 4,7%, птиця — 5,8%.
  • Виробництво продукції: м'ясо — 5,2%, молоко — 2,8%, яйця — 9,9%, риба[28] — 2,5%.

Фінанси[ред.ред. код]

Кількість штатних працівників у Донецькій області у 2013 році склала 1097148 осіб, які отримували середню місячну зарплатню 3755 грн (469,79 USD), що крім м. Києва (5007 грн/ 626,42 USD) є найбільшою в країні (середня — 3265 грн/ 408,48 USD). Найбільші зарплати у 2013 році зафіксовані у шахтарських містах[29]:

Найменша зарплата у робітників м. Костянтинівка — 2679 грн/ 335 USD, Слов'янського (2159 грн/ 270 USD) та Бойківського (2185 грн/ 273 USD) районів. Найбільша зарплата серед сільських районів — у Покровському районі (3805 грн/ 476 USD).

В найбільших містах області зарплата середня: Донецьк (4039/ 505 USD), Маріуполь (3667/ 459 USD), Макіївка (3571/ 447 USD), Горлівка (3563/ 446 USD), Краматорськ (3308/ 414 USD).

Середня заробітна плата у липні 2015 року піднялась у гривневому еквіваленті з 3755 грн (2013) до 5460 грн (липень 2015)[30], але зменшилась при перерахунку у валюту — з 470 USD (2013) до 251 USD (липень 2015), що зв'язане з ростом курсу валют за цей же час у 2,7 рази. Серед галузей економіки найбільша зарплата (липень 2015) спостерігалася:

  • спорт — 16085 грн/ 739 USD
  • торгівля та ремонт — 13067 грн/ 601 USD
  • професійна, наукова та технічна діяльність — 10360 грн/ 476 USD
  • добувна промисловість (вугілля, сіль) — 6704 грн/ 308 USD
  • фінансова та страхова діяльність — 6337 грн/ 291 USD
  • переробна промисловість (металургія, хімія, харчова) — 5745 грн/ 264 USD

Найменша зарплатня — у поштовій та кур'єрській діяльності (2291 грн/ 105 USD), функціонування бібліотек, музеїв тощо (2372 грн/ 109 USD), тимчасове розміщування та організація харчування (2927 грн/ 135 USD), освіта (3063 грн/ 141 USD), охорона здоров'я (3068 грн/ 141 USD).

Транспорт[ред.ред. код]

Замість, мабуть, споконвіку існувавших чумацьких шляхів та ногайських стежок, з приходом царської влади на теренах сучасної Донецько області з'явились ґрунтові поштові станції, а з XIX сторіччя й залізниці. Перші залізниці Донеччини будувалися приватними власниками виключно для обслуговування вугільних копалень регіону. Перша з них (Курсько-Харківсько-Азовська магістраль) була урочиста відкрита 23 грудня 1869 (за новим стилем 5 січня 1870) року за маршрутом «Лозова — Слов'янськ — Костянтинівка — Микитівка — Ханжонкове — Іловайська — Успенка — Таганрог». До революції була побудована більшість з нині існуючих залізниць області:

В 1889 році збудований потужний Маріупольський морський торговельний порт. У перші десятиріччя радянської влади запрацювали пасажирські аеродроми у Сталіному, Краматорську та Маріуполі.

Екологія[ред.ред. код]

Див. Екологія Донеччини

Нинішню екологічну ситуацію в Донецькій області можна визначити як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку та відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, коли перевага в області надавалася розвитку сировинно-видобувних, енергогенеруючій, металургійній, хімічній та іншим найбільш екологічно небезпечним галузям промисловості. В поєднанні з недостатністю правових та економічних механізмів захисту природного середовища, низькою забезпеченістю та ефективністю захисних споруд, а також з низьким рівнем екологічної свідомості суспільства це призвело до небезпечного екологічного стану у Донецькій області. В незалежній Україні на державному рівні визнано, що необхідно здійснювати таку політику в сфері охорони довкілля, яка б забезпечувала стійкий з екологічного погляду розвиток, ефективне зниження та попередження негативних впливів на навколишнє середовище.

Злочинність[ред.ред. код]

Рівень злочинності за 2012 рік на 10 тис. населення складає 110,7 злочинів, з них 36,8 тяжких та особливо тяжких.[31]

Культура[ред.ред. код]

Релігія[ред.ред. код]

Див. Релігійне життя на Донеччині

На території Донецької області станом на 1 січня 2006 з правом юридичної особи діє 1367 релігійних організацій, а саме: 1308 релігійних громад, 18 релігійних центрів і управлінь, 9 монастирів, 1 лавра, 20 місій, 1 братство, 10 вищих духовних навчальних закладів. У 2005 році зростання релігійної мережі відбулося на 43 юридичні особи. Це є на рівні 2004 року, але значно менше в порівнянні з попередніми роками (у 1991 році діяло 216 релігійних громад, у 1992 р. зареєстровано 49 громад, у 1993 р. — 40, у 1994 р. — 59, у 1995 р. — 59, у 1996 р. — 86, у 1997 р. — 96, у 1998 р. — 85, у 1999 р. — 120, у 2000 р. — 160, у 2001 р. — 115, у 2002 р. — 79, у 2003 р. — 61). При цьому ускладнення релігійної мережі на Донеччині продовжує зростати, релігійна карта області дуже строката — 49 конфесійних напрямків: 95,7% всіх релігійних організацій області складають християнські конфесії. В області також діють 22 мусульманських, 18 іудейських, 10 буддійських релігійних організацій, 6 релігійних громад міжнародного товариства свідомості Крішни, 4 релігійні громади Всесвітньої чистої релігії, 2 релігійні громади «Наука Розуму» та по одній релігійній громаді РУНВіри, Церкви Нового Єрусалиму, індуїстського тантризму та Церкви Останнього Заповіту (Віссаріонівці). Свою діяльність на Донеччині продовжують послідовники бахаїзму, Церкви Об'єднання (муністи), Саї-Баби, Трансцедентальної Медитації ™ тощо, які поки що не вирішили питання набуття прав юридичної особи.

Театри і кінотеатри[ред.ред. код]

Є відомий сучасний кінотеатр у Донецьку під назвою «Донецьк Сіті». Донецький академічний державний театр опери і балету ім. А. Б. Солов'яненка.

Творча біографія донецького академічного державного театру опери і балету ім. А. Б. Солов'яненка почалася в 1932 році в Луганську на базі Пересувного оперного театру Правобережної України. У Донецьку театр тоді Донецький музичний театр став працювати з 1941. У 1947 музичний театр був перейменований в Донецький театр опери і балету.

2 жовтня 1977 Донецькому театру опери і балету за великий внесок у розвиток радянського мистецтва було присвоєно звання академічний.

У 1992 році в Донецьку на базі театру опери і балету була заснована школа хореографічної майстерності під керівництвом Народного артиста України Вадима Писарева. З 1994 театр опери і балету є організатором міжнародного фестивалю «Зірки світового балету» у Донецьку. Фестиваль проводиться щорічно в жовтні в приміщенні театру опери і балету.

У 1995 році за рішенням Міжнародної організації ЮНЕСКО Вадим Писарев — лауреат безлічі міжнародних конкурсів був названий найкращим танцюристом року.

Будівля театру опери і балету побудована за проектом архітектора Л. Котовського в класичному стилі. Спочатку проект був призначений для драматичного театру Донецька, і згодом його потрібно було переробити у зв'язку із специфікою музичного театру.

Будівля театру опери і балету знаходиться між вулицею Артема і бульваром Пушкіна фасад театру обернений на театральну площу Донецька.

Літературний процес на Донбасі[ред.ред. код]

Див. Літературний процес на Донбасі, Конкурс «Книга Донбасу».

Ознаки літературного життя на Донбасі почали проявлятись з останніх років 19 століття. В адміністративному центрі тодішнього Донбасу місті Бахмуті, починають видаватись художні книжки, першою серед яких стала збірка віршів поета-донбасівця Миколи Чернявського «Донецькі сонети» (1898). На той час у Бахмуті зростає видавнича діяльність, збільшується кількість періодичних видань. Бахмутчина як центр шахтарського робітничого краю притягує до себе в останній чверті 19 ст. таких письменників, як Борис Грінченко, Спиридон Черкасенко, Христя Алчевська, Степан Васильченко та ін., початкуючих і вже відомих українських письменників. У цей час на Донбасі в освітніх закладах працювали видатний письменник Б. Грінченко, відомий фольклорист Я. П. Новицький, педагог І. Я. Зеленкевич (Чепіга-Зеленкевич Яків).

На початку XX ст. піднімається хвиля так званих пролетарських поетів, до яких відносять з російськомовних авторів С. Дальню, Я. Дебелого, А. Коца, П. Махиню та ін., а з українських — І. Журбенка. У 10-х роках на Бахмутчині починається становлення видатного українського поета Володимира Сосюри.

Починаючи з 20-х років XX ст., на арені українського строкатого життя, розбурханого українською революцією 1917—1921 років і зосередженого переважно в Харкові, Києві та Львові, навколо бахмутського журналу «Забой» та однойменної письменницької організації, зорієнтованої переважно на пролетарську тематику, розгортається потужне літературне життя.

Тенденція до написання творів саме українською мовою зростає серед донецького письменства протягом десятиліть, і на кінець 20-х років навіть такі відомі на той час російськомовні письменники, як Борис Горбатов, Г. Жуков, В. Торін та багато інших, почали писати твори українською мовою. Та на початку 30-х років цей процес був штучно перерваний місцевими шовіністами при явному потуранні і підтримці московської влади.

Митці світової слави[ред.ред. код]

Мистецькі колективи[ред.ред. код]

Бібліотеки[ред.ред. код]

Музеї[ред.ред. код]

В Донецьку знаходиться 140 музеїв та музейних кімнат[1]. Серед них два великих державних обласних музеї: Донецький обласний художній музей і Донецький обласний краєзнавчий музей. Окрім державних музеїв, є ще музеї створені підприємствами та організаціями міста. Серед них: Музей історії та розвитку Донецької залізниці, створений Донецькою залізницею; Музей зв'язку, створений центром технічної експлуатації місцевого телефонного зв'язку ВАТ «Укртелеком»; Музей єврейського населення Донбасу, створений Донецьким єврейським громадським центром; Музей історії ДМЗ, створений Донецьким металургійним заводом та інші. Силами ентузіастів створюються народні музеї. Серед них «Донбас нескорений». У школах створюються музейні кімнати. Музей донецької школи № 93 вважається показовим [2].

Пам'ятки[ред.ред. код]

Давні пам'ятки[ред.ред. код]

  • Палац Бантиша, 1837 рік, ампір, залишки здичавілого пейзажного парку(первісно 66 га, закладений у 1858 р.), село Прелесне, Слов'янський район.
  • Музей Сергія Прокоф'єва (Сонцівка) — в шкільному будинку початку 20 ст., село Сонцівка Покровський район
  • Будинок лікаря Гампера, модерн (сецесія), м. Маріуполь
  • Будинок Бантиша, Камишуваха під Константинівкою, 19 ст.
  • Руїна хрестоподібної купольної церкви 1792 р. в степу на території села Олександро-Шульгіного Констянтинівського району. Ззовні стоять дорійські, а всередині коринфські колони. На коринфських частково збереглися розписи.
  • Однокупольний храм Одигітрійської Богородиці з перелому XIX–XX ст. у візантійському стилі у селищі міського типу Грузько-Ломівка на залізничній лінії між станціями Макіївка-Моспине.

За переказами ікону Богородиці, названу Одигітрією, намалював євангелист Лука. Нею благословляв візантійський імператор Костянтин IV Мономах (1042–1054) дочку, коли вона вінчалася з князем Всеволодом, сином Ярослава Мудрого. На початку XII ст. син Всеволода Володимир Мономах переніс цю ікону до Смоленська.

  • Кам'яна Святопокровська церква XIX ст. на місці запорізької дерев'яної в селищі Зайцевому, що в межах Горлівки.
  • Миколаївський собор, відбудований 1905 р. в псевдоруському стилі в селищі Штерівка м. Горлівки.
  • Церква Олександра Невського з 1897 р. в Слов'янську біля залізничного вокзалу. Має три престоли: Миколая Чудотворця, Олександра Невського й московського митрополита Олексія.
  • Цвинтарна церква Всіх святих з початку XX ст. біля Артемівського автовокзалу.

Чимало церков було зруйновано в 1930-х роках. Серед них і кам'яну Миколаївську церкву в Ясенівці з 18-ти метровою (по висоті) дзвіницею. Загальна висота цієї церкви — 40 метрів. Долішню її частину змуровано з природного каменя. Товщина стін біля півтора метрів. Решта 18 метрів була дерев'яна. Церква мала шість дзвонів. При пожежі, або, як треба було зібрати народ, можна було бити, не піднімаючися на дзвіницю. В безвітряну погоду звук головного дзвона лунав на 15 кілометрів. Стіни і стелю всередині церкви було розмальовано на біло-блакитному тлі.

До давніх пам'ятників належать також Савур-Могила, Архангельська могила та інші.

Пам'ятки XX століття[ред.ред. код]

В Донецьку поховано борця проти самодержав'я В Флеровського (1829–1918). На його могилі в сквері його імені стоїть обеліск із рожевого донецького полірованого граніту, на якому відлито бронзовий барельєф і вінок. Флеровський проїхав під конвоєм 19 тисяч верст, а 3500 верст пройшов пішки, сидів у 32 острогах, декілька років у одиночках. До Юзівки приїхав з підірваним здоров'ям у 1897 р.

На проспекті РККА поховано відважних повітреплавателів, які вивчали стратосферу: П. Батенка, Д. Стовбуна, Я. Українського і С. Кучумова. На їхній могилі на постаменті установлено двометрову фігуру стратонавта, що дивиться у безкраї простори повітряного океану. На меморіальній дошці бронзові барельєфи чотирьох героїв.

Інший — арктичний океан досліджував Георгій Сєдов (1857–1914) родом із Кривої Коси (тепер Сєдове), що біля Новоазовська. Він народився в сім'ї рибалки і був штурманом далекого плавання. В 1903-04 р. брав участь у гідрографічній експедиції до Північного льодовитого океану. В 1909 р. шукав гирло річки Колими, в 1910 — обслідував Хрестову Губу на Новій Землі. 1912 р. вирушив з Архангельська з зимівлею на Нову Землю, а в серпні 1913 р. ходив на Землю Франца-Йосифа. В 1914 р. помер, їдучи на собачих запряжках до Північного полюса, не дійшовши до острова Рудольфа. Похований на мисі Аук. Пам'ятником цій мужній людині є сама назва його рідного містечка — Сєдове.

Після останньої війни радянська влада установляла пам'ятники видатним поетам і письменникам: у Донецьку — Т. Шевченкові, М. Горькому та погруддя О. Пушкіна і І. Франка. А от у Слов'янську «отцы города» зняли пам'ятник нашому Кобзареві з вулиці Т. Шевченка на початку 1970-х років. Біля 20 років валявся він десь на смітнику й тільки протести патріотів змусили владу повернути пам'ятник назад на вулицю Т. Шевченка. В Слов'янську є погруддя Т. Шевченка.

На Донбасі в Горлівці повстали проти царату в 1905 р. робітники. коли 16 грудня царські солдати відкрили вогонь по учасниках страйку, до багатьох міст вислано телеграми. До ранку з Єнакієвого, Дебальцевого, Харцизька, Ясинуватої, Алчевська, Дружківки, Гришиного й Авдіївки надійшли до Горлівки збройні дружини. Царські війська побоялися, що повстанці отримають допомогу, й відступили. Героїв цього повстання увічнено пам'ятником-ансамблем на майдані Революції.

Героям і жертвам громадянської війни присвячено декілька пам'ятників:

— у селищі Нижня Кринка, де 30 грудня 1917 р. білоказаки розстріляли 118 робітників рудника Ясенівський;

— у селищі Кринична, де в 1918 р. білоказаки розстріляли більшовицького комісара Петра Дергачова;

— у Новоекономічному — партизанові громадянської війни Ф. Наумову;

— у Липовому гаю біля автотраси Ханженкове-Красний Октябрь — обеліск у честь першої маївки робітників Дмитріївська й Харцизька.

У березні 1918 р. в Юзівці, Констянтинівці, Гришиному й Маріуполі створено опорні пункти для спротиву німецьким кайзерівським окупантам. На весні 1919 р. залізнична станція Дебальцеве була осередком бойових операцій і червоноармійці тримали 350-кілометровий фронт проти денікінців на північ од Дебальцевого, на південь од Бахмута й далі до Волновахи. Звідтіль до узбережжя Азовського моря діяла махновська бригада, що входила до складу червоноармійської Задніпровської дивізії. Під час відступу наприкінці грудня білогвардійці створили вузли опору Бахмут-Попасна, Горлівка-Дебальцеве та Іловайськ-Леонове. Махновські повстанці в 1919, будучи союзниками радянської армії, двічі здобували Маріуполь. У жовтні махнівсько-денікінський фронт протягнувся понад 1200 км. Коли ж більшовики в 1920 р. розірвали угоду з Махно і 17 липня 1921 його повстанці проходили через Юзівський район, на них напали червоні. Втекла кіннота, а 2000 піхотинців здалися більшовикам у полон. Їх розстріляли біля станції Курахівка. Тоді ж більшовицькі броньовики біля села Голодівки три дні поливали кулеметним вогнем відділ Махна, що прямував на Велику Анадоль. Зі 100–150 шабель вирвалося тільки 60 повстанців. Могил махновців, на жаль, немає.

Коли 23 жовтня після триденних боїв німці зайняли Сталіне, мешканці міста відчинили браму тюрми й побачили три ями, наповнені трупами. Деякі мерці були без рук і ніг. НКВД закопало й заасфальтувало в центрі міста 4000 невинних жертв. Решту розстріляних і закатованих у будинку по вулиці Артема 44, де тепер філармонія, а в 1932-66 рр. лютували чекісти, вивозили на «Рутченкове поле» в Кіровському районі міста. В Донецькій області в 1930-50 рр. репресовано за політичними мотивами понад 100000 громадян. Тільки зараз встановлено пам'ятні знаки на місці деяких поховань цих невинних жертв.

Німці теж тероризували населення області. Вони морили голодом радянських полонених, масово розстрілювали євреїв, а також арештованих активістів Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) і Організації українських націоналістів, вивозили працездатних на примусові роботи до Німеччини. У Сталіному окупаційна влада створила концентраційний табір, у якому перебував, зокрема, український письменник Яків Качура, закатований у жовтні 1943 р.

Після війни увічнено пам'ять про жертви німецького терору:

  •  — 43 робітників заводу ім. Ілліча, страчених у березні 1942 р.;
  •  — маріупольського сталевара Макара Мазая, замученого в катівні гестапо;
  •  — членів Дружківської підпільної організації «Ленінська кузня»;
  •  — жертв фашизму в Макіївці (пам'ятник встановлено біля входу до парку «Піонерський».

В Донецьку понад 70 пам'ятників і понад 70 меморіальних дощок, присвячених героям другої світової війни 1941-45 рр.

У центрі міста пам'ятники генерал-лейтенантові К. Гурову, гвардії-полковникові Грінкевичу, в Міському парку культури і відпочинку — меморіал «Твоїм визволителям, Донбас». У Сніжному відкрито музей бойової слави. За братніми могилами полеглих ходять мешканці Харцизька, Краматорська, Покровська, Сніжного, сіл Петропавлівки, Благодатного, Гранітного (до 1946 р. — Старої Карані), Богородичного, Пришиба, Кривої Луки (загинуло 1035 радянських вояків). У Слов'яногірську встановлено меморіальний комплекс воїнам-визволителям, а на розгалуженні доріг на гребні крейдяної гори — пам'ятник лейтенантові В. Камишеву, який з високого дуба коректував вогнем своєї батареї. Знаряд зніс корону дуба, а лейтенанта переховали на місці згину. Там на стовбурі в обрамленні п'ятикутної зірки вирізано обличчя бійця.

Пам'ятники погиблим встановлено також у Єнакієвому, Дмитрові (14 пам'ятників воякам, підпільникам і партизанам), Амросіївці (сквер-пам'ятник) і Новоазовську (десантникам). Там само й у висілку Мелекіному (морякам-десантникам), а також у Слов'яногірську й Сергіївці коло Покровська та на підступах до Єнакієвого споруджено меморіальні комплекси. В Макіївці є алея 42 мешканців міста, що стали Героями Радянського Союзу.

В Маріуполі в одному з парків на 10-метровому постаменті стоїть бронекатер, на якому хоробрі десантники штурмували берег. Морякам-азовцям присвячено в парку 50-річчя Жовтня 15-метровий обеліск, прикрашений унизу барельєфами, на яких відображено бойові епізоди. У центральному парку на обеліску висічено на мармурі винищувач, а під ним барельєфи героїв Володимира Семенішина й Миколи Савицького, які збили над Маріуполем 27 ворожих літаків. У цьому приморському місті у вуличному бою загинув 14- річний Толя Балабуха, який кинув гранату у ворожий бронетранспортер. На місці, де поліг піонер, стоїть пам'ятник.

Обеліски воїнам-визволителям установлено в Карло-Марсовому й на могилі Єнакіївських партизан, а меморіальні комплекси — в селах Удачному й Миколаївці. В Південно-(Южно) Комунарську біля шахти «Юнком» стоїть обеліск на могилі єнакіївських партизан. На тій шахті заступник її начальника І. Сингучов організував партизанський відділ, але перед відступом німців його й інших партизан схопили й після довгих катувань усіх стратили.

Багато пам'ятників, пов'язаних з останньою війною. Це не дивно: оборонні бої велися на захід од Покровська й під Горлівкою. Тримати оборону радянським воїнам помагало 19 партизанських загонів. З кінця жовтня 1941 р. до літа 1942 р. фронт проходив по лінії Лиман-Лисичанськ східніше Шахтарського. Під час наступу радянських військ влітку 1943 р. на ворожі війська нападали партизани й підпільники залізничної станції Рутченкове, мешканці робітничого селища Курахівської ДРЕС й робітники шахти No 38. Найжорстокіші бої велися за Савур-Могилу. Під натиском радянських військ впали неприступні позиції німців над Міусом (фронт по Міусу).

Громадянське суспільство[ред.ред. код]


Народний Рух України як історичне явище

Глобальні суспільно-політичні процеси у Східній Європі і на теренах СРСР у останніх десятиліттях ХХ ст.: розпад соціалістичного табору — країн Варшавського Договору, Ради Економічної Взаємодопомоги, розпад СРСР, відновлення державності ряду країн на теренах Радянського Союзу, утворення нової — сучасної політичної конфігурації Європи і Євразії, відбувалися під проводом соціально-політичних і національно-демократичних рухів у окремих країнах. “Солідарність” у Польщі, “Саюдіс” у Литві, Національні та Народні Фронти в ряді республік СРСР (зокрема, на Кавказі), Народний Рух України були промоторами цих масштабних, доленосних процесів.

Народний Рух України за перебудову — громадсько-політичний рух, який об'єднав численні демократичні угруповання, на основі запропонованих Спілкою письменників України Програми і Статуту (надруковано в «Літературній Україні» 16 лютого 1989 року). У березні–вересні 1989 року в більшості областей пройшли установчі конференції.

Установчий з'їзд РУХу. Перший ряд. Оргкомітет. Зліва на право — Шутов І., Васильчук С., Дігтієвський В.

І-й (установчий) з'їзд РУХу відбувся 8–10 вересня 1989 року у Києві у конференц-залі Київського політехнічного інституту, під назвою «Народний Рух України за перебудову». У Народному Русі об'єдналися люди різних політичних переконань — від ліберальних комуністів до тих, хто сповідував ідеї інтегрального націоналізму. Але домінували в організації настрої національної демократії. У перший же рік свого існування Рух організував ряд великих масових заходів, метою яких була боротьба за державну незалежність, відродження української нації, відтворення історії українського народу і державності.

Установчі збори Донецької Крайової організації Народного Руху України (ДКО НРУ) відбулися в одній з найбільших аудиторій фізичного факультету Донецького державного університету 20 серпня 1989 року. Це була одна з перших Крайових конференцій на Сході України. Присутніми були 109 делегатів від місцевих осередків НРУ Донецької області, які вже виникли на той час, громадсько-політичних організацій Донеччини. Окрім того, було декілька десятків гостей і представників різних державних і партійних організацій. Були гості з областей України, Народного фронту Білорусі. Голова Установчих зборів — гірничий інженер Володимир Білецький, (кандидат технічних наук, Донецький політехнічний інститут), секретар — інженер-хімік М.А. Тищенко (кандидат хімічних наук, Інститут фізико-органічної хімії та вуглехімії АН України). Виступали професор-економіст Галина Губерна (Донецьк), поетеса Галина Гордасевич (Донецьк), філософ Ігор Пасько (Донецьк), ряд інших науковців, шахтарів, громадських діячів, від опонентів РУХу – секретар Донецького міському КПУ Жанетта Пашнова.

До кінця 1989 року були створені міські осередки Народного Руху України в Донецьку, Димитровому, Горлівці, Єнакієвому, Красноармійську, Маріуполі, Білицькому. Основою ДКО НРУ було раніше створене Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т.Г. Шевченка, яке на той час вже нараховувало десятки осередків на теренах Донеччини і налічувало понад 1500 членів. Але Народний Рух був представлений суттєво ширшою соціальною палітрою: крім науковців, службовців, письменників були шахтарі, металурги, хіміки. Так, з 26 членів Димитрівської міської організації НРУ більшість становили шахтарі. Народний Рух України був зареєстрований Радою Міністрів 9 лютого 1990 року. Цього ж року РУХ досяг значних успіхів у виборчій кампанії (балотування кандидатів фактично з програмою Руху йшло від Товариства української мови та НРУ), що дало змогу створити у Верховній Раді України впливову фракцію «Народна рада» та забезпечити депутатську більшість в ряді місцевих рад Західної України. Особливу увагу в пропагандистській роботі Рух приділяв “вихованню історією”. У цьому плані найбільшими заходами Руху були: «Живий ланцюг» до дня Злуки Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) та Української Народної Республіки (УНР) — 22 січня 1990 року, масовий виїзд на Дніпропетровщину (Нікополь) та Запорожжя до 500-ліття запорозького козацтва – 7–12 вересня 1990, масові заходи під Берестечком, Батурином, в Лубнах і Хотині – місцях відомих битв українського козацтва в обороні Вітчизни.

Рухівці — Ілля Шутов, Володимир Білецький, Валентина Тиха і Федор Олехнович були організаторами виборчої компанії кандидата в народні депутати СРСР (за списком КПРС) — поета і письменника Бориса Олійникана на Донеччині. 5 березня 1989 року у Донецькому палаці «Юність» в рамках передвиборчої кампанії кандидата у Народні депутати СРСР відбулась, організована спільно з керівниками ДТУМ В. Тихою, В. Білецьким, та активістами (Ф. Олехнович, В. Оліфіренко, В. Ребрик), зустріч відомого українського поета, всупереч волі обкому та міському КПУ, які оголосили Б.Олійника — «українським націоналістом», Бориса Олійника з громадою (аудиторія донбасівців становила понад 1200 осіб.). На зустрічі вперше відкрито обговорювався і був масово підтриманий проект Програми Народного Руху України за перебудову, надрукований в «Літературній Україні» 16 лютого 1989 року. ІІ з'їзд Руху відбувся у жовтні 1990 року. До Програми Руху введене положення про головну мету Руху — досягнення незалежності України; з назви виключені слова «за перебудову». Були обрані: голова Руху — Іван Драч, заступники — Михайло Горинь, Олександр Лавринович; Центральний провід Руху (19 осіб); Секретаріат (голова — Віктор Бурлаков), Політрада (голова — Михайло Горинь), Координаційна рада (голова — Миколою Поровським); Рада колегій (голова — Володимир Черняк, Іван Заєць), Рада національностей (голова — Олександр Бураковський). Представники ДКО НРУ — Володимир Білецький , Ілля Шутов, Ігор Пасько входили до загальнонаціональної Великої Ради Руху. РУХ разом з Донецьким обласним Товариством української мови заснували і видавали у 1992–1996 роках газету Східний часопис (4–6 стор., формат А1, разовий наклад 10 тис. прим.). Донецька Крайова організація Народного Руху України брала участь у всіх загальноукраїнських з'їздах НРУ, всіх загальнонаціональних акціях: Злуки, святкуванні 500-річчя Запорізького козацтва,підтримки незалежносі Литви, непокори ДКНС (рос. ГКЧП): так рухівці 31.03.1990 Ілля Шутов і Микола Тищенко організували несанкціонований мітинг солідарності з народом Литви, який 11 березня 1990 року проголосив незалежність. Мітинг був заборонений владою УРСР, тому переріс у масові заворушення і походи центральними вулицями Донецька. По факту організації масових заворушень з прапорами Литви і України, під гаслами: «Волю Литві!», «За нашу і вашу свободу!» організатори були притягнуті до адміністративної відповідальності.

Вячеслав Чорновіл в Донецьку

РУХівці-співорганізатори виборчої кампанії кандидата у Президенти України Вячеслава Чорновола на Донеччині. Кандидати в народні депутати Верховної Ради УРСР Володимир Білецький, Ілля Шутов, висунуті конференцією Донецької обласної філії Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка. донесли ідею незалежності України у всі трудові колективи м. Донецька.

Робота рухівських депутатів в областях і Верховній Раді, масові заходи Руху, активна позиція Руху під час референдумів та інших політичних акцій мали вирішальний вплив на становлення незалежної української держави і забезпечили перемогу ідеї Незалежності на референдумі 1 грудня 1991 року.

Пікет проти ДКНС(ГКЧП) 19.08.1991 в Донецьку(члени НРУ). На передньому плані , справа, організатори — І. Шутов і М.Тищенко

Організаторами пікетування членами НРУ 19 серпня 1991 року Донецької міськради, з вимогою визнання діяльності ДКНС (ГКЧП — рос.) злочинною і антиконституційною, були активісти РУХу — Ілля Шутов (на фото — на передньому плані другий справа у профіль) та Микола Тищенко (поруч). В Донецькій міськраді РУХ організував Штаб спротиву ДКНС (ГКЧП — рос.) Під впливом РУХу 20 серпня зібрана позачергова сесія депутатів міста Донецька, якою дії ДКНС засуджені і оприлюднено звернення до народу, Уряду і парламенту України з вимогою дотримуватись в Україні конституційного ладу і Декларації про незалежність України.

Файл:Козацька Рада Запорожців. Кальміуська Паланка. Крайній зліва внизу — І.Шутов., поруч — В Білецький

Активісти РУХу — Ілля Шутов і Володимир Білецький) 06.03.1993 — організатори пікетування і блокування незаконної відновлювальної конференції КПУ в Макіївці. В наслідок цього заходу, за організацію масових заворушень, була порушена кримінальна справа, яка у суді перекваліфікована в адміністративну і організатори були притягнуті до адміністративної відповідальності.

Разом з шахтарськими страйкомами Донецька Крайова організація Народного Руху України була найбільш яскравою громадсько-політичною силою регіону періоду “оксамитової революції” на початку 1990-х років. Не випадково саме донеччани активісти ДКО НРУ Микола Тищенко та Володимир Білецький вперше підняли на Донбасі національне синьо-жовте знамено 16 липня 1991 року, в День Першої річниці проголошення Незалежності України, в знаковому для нас всіх місці – на Святих Горах, що над Сіверським Дінцем,

File:Посвідчення уповноваженого Штабу по референдуму за незалежність від Верховної Ради України.jpg

а Регіональний представник Державного Штабу (Верховна Рада УРСР) по проведенню референдуму про незалежність України Ілля Шутов організував масове розкидування листівок про підтримку незалежності України літаками і геліокоптерами Донецького авіазагону над Донбасом.

Кількість активістів Народного Руху України на Донеччині була невеликою — близько 1000 осіб, але прихильників основних положень Програми Народного Руху, як показав референдум 1 грудня 1991 року, — понад 90% населення Донеччини.

Таким чином, Народний Рух України у 1989–1991 роках відіграв ключову роль провідника трансформаційних національно-демократичних процесів в Україні, дав початок і основу для виникнення багатопартійності, сприяв демократизації суспільства.

Народний Рух України виконав свою основну програмну мету — проголошення України незалежною державою. Це було досягнуто як зусиллями цілої плеяди яскравих особистостей, так (більшою мірою) широких українських мас — інтелігенції, робітників, селян безвідносно до їх колишньої партійної приналежності (позапартійності). Саме в цьому об’єднанні зусиль українського народу заради досягнення стратегічної мети полягає роль і суть Народного Руху України як видатного історичного явища[32].

Символіка[ред.ред. код]

Влада[ред.ред. код]

Керівництво Донецької обласної державної адміністрації[ред.ред. код]

Керівництво Донецької обласної ради[ред.ред. код]

Голови міст[ред.ред. код]

Голови райдержадміністрацій[ред.ред. код]

на 26 квітня 2010:

  • Амвросіївський Б. Л. — Явтуховський
  • Артемівський Л. П. — Кукуруза
  • Великоновосілківський В. И. — Красьоха
  • Волноваський Н. Л. — Васильченко
  • Володарський П. П. — Троян
  • Добропільський Ю. І. — Середа
  • Костянтинівський В. І. — Беленець
  • Покровський В. В. — Руденко
  • Мар'їнський В. Г. — Рекун
  • Новоазовський І. І. — Болбат
  • Олександрівський В. Г. — Рашевський
  • Мангушський Б. В. — Трима
  • Слов'янський П. І. — Белоганов
  • Старобешівський В. Ф. — Панько
  • Тельманівський О. Г. — Афенкіна
  • Шахтарський В. П. — Черенков
  • Ясинуватський Е. В. — Москаленко

Вибори[ред.ред. код]

Вибори 1998 (29 березня 1998)[ред.ред. код]

Вибори 1999[ред.ред. код]

1-й тур (31 жовтня 1999)

2-й тур (14 листопада 1999)

Вибори 2002 (31 березня 2002)[ред.ред. код]

Вибори 2004[ред.ред. код]

1-й тур (31 жовтня 2004)

2-й тур (21 листопада 2004)

3-й тур (26 грудня 2004)

Вибори 2006 (26 березня 2006)[ред.ред. код]

Пенітенціарні заклади[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. з 13 червня 2014 до 11 жовтня 2014 року тимчасовим адміністративним центром Донецької області був Маріуполь
  2. Давній соратник Порошенка і Ющенка, рідний брат генерального директора ВАТ "Фармак" Філі Жебрівської та екс-губератор Житомирщини змінив на посаді Олександра Кіхтенка.
  3. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1938 року «Про поділ Донецької області УРСР на Донецьку і Ворошиловградську області» // Пролетарська правда. — 1938. — № 126 (4932). — 4 червня. — С. 1.
  4. ДонОГА переезжает в Краматорск
  5. РОЗКРИТТЯ АРХІВІВ: ЯК ПІСЛЯ ГОЛОДОМОРУ НА ДОНБАС ПЕРЕСЕЛЯЛИ РОСІЯН
  6. Всеукраїнський перепис населення 2001. Архів оригіналу за 2013-05-12. Процитовано 2011-09-21. (рос.)
  7. http://demoscope.ru/weekly/ssp/rus_lan_97_uezd.php?reg=422
  8. В.М. Кабузан - Украинцы в мире. Динамика численности и расселения 20-е годы XVIII века - 1989 год.
  9. Итоги Всесоюзной переписи населения 1970 года. Том IV — М., Статистика, 1973
  10. Численность и состав населения СССР: по данным Всесоюзной переписи населения 1979 года. Центральное статистическое управление СССР, 1984
  11. Перепис 1989. Розподіл населення за національністю та рідною мовою (0,1)
  12. Про кількість та склад населення Донецької області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  13. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2016 року (PDF(zip))
  14. При зазначенні динаміки народонаселення бралась до уваги зміна за період з січня 2015 по січень 2016 року
  15. Населення міст та смт України
  16. Сайт demoscope.ru Всесоюзная перепись населения 1959 года Численность населения СССР, союзных республик и их территориальных единиц (кроме РСФСР) по полу
  17. Управління статистики області Розподіл постійного населення за окремими віковими групами
  18. Експрес-випуск Головного управління статистики у Донецькій області «Обсяг реалізованої промислової в Донецькій області продукції за основними видами діяльності»
  19. Офіційний курс гривні щодо іноземних валют НБУ
  20. Експрес-випуск Головного управління статистики у Донецькій області «Обсяг реалізованої промислової в Донецькій області продукції за основними видами діяльності»
  21. Експрес-випуск Головного управління статистики у Донецькій області «Підсумки роботи промисловості Донецької області»
  22. Експрес-випуск Головного управління статистики у Донецькій області «Зовнішня торгівля товарами»
  23. Експрес-випуск Головного управління статистики у Донецькій області «Обсяг реалізованої промислової продукції за основними видами діяльності»
  24. Експрес-випуск Головного управління статистики у Донецькій області «Особисті селянські господарства Донецької області станом на 1 січня 2014 року»
  25. Експрес-випуск Головного управління статистики у Донецькій області «Стан сільського господарства Донецької області»
  26. Експрес-випуск Головного управління статистики у Донецькій області «Вилов риби та добування інших водних живих ресурсів у 2013 році»
  27. Експрес-випуск Державної служби статистики України «Стан сільського господарства України»
  28. Експрес-випуск Державної служби статистики України «Добування водних біоресурсів»
  29. Експрес-випуск Головного управління статистики у Донецькій області «Кількість, відпрацьований час та середньомісячна заробітна плата працівників по містах і районах»
  30. Експрес-випуск Головного управління статистики у Донецькій області «Заробітна плата найманих працівників»
  31. МВС УКРАЇНИ.
  32. Народный Рух Украины как историческое явление :: Новости Донбасса

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Харківська область Харківська область Луганська область Луганська область
Дніпропетровська область Дніпропетровська область Gray compass rose.svg
Запорізька область Запорізька область Азовське море Росія Росія