Перейти до вмісту

Донецький академічний обласний драматичний театр

Координати: 47°05′46″ пн. ш. 37°32′55″ сх. д. / 47.09611111° пн. ш. 37.54861111° сх. д. / 47.09611111; 37.54861111
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Донецький академічний обласний драматичний театр
Донецький академічний обласний драматичний театр
Донецький академічний
обласний драматичний театр
Донецький академічний
обласний драматичний театр
47°05′46″ пн. ш. 37°32′55″ сх. д. / 47.09611111° пн. ш. 37.54861111° сх. д. / 47.09611111; 37.54861111
Країна  Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Місто
Маріуполь Редагувати інформацію у Вікіданих
Адреса
пл. Театральна, 1[1]
Підпорядкування Управління культури і туризму Донецької обласної державної адміністрацї
Архітектор О. Крилов, О. Малишенко
Місткість 680 місць (головна сцена)
62 місця (мала сцена)
Тип драматичний театр
Статус академічний
Відкрито 1878
Знову відкрито 1959
2022 (відновлено роботу після знищення будівлі)
Колишні назви Донецький державний драматичний театр
Маріупольський державний музично-драматичний театр
Вседонецький музично-драматичний театр
Репертуар українська та зарубіжна класика і сучасна драматургія
Керівництво Дибовський Геннадій Борисович
teatr.donetsk.ua​(укр.) Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
орден «Знак Пошани»
Ідентифікатори і посилання
 UA-14-123-0022
Мапа
CMNS: Донецький академічний обласний драматичний театр у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Доне́цький академі́чний обласни́й драмати́чний теа́тр — обласний академічний драматичний театр у Маріуполі, один з найстаріших театрів Лівобережної України.

Приміщення театру було зруйновано прямим влучанням надпотужної бомби, скинутої з російського бомбардувальника 16 березня 2022 року під час російського вторгнення в Україну[2].

Опис

[ред. | ред. код]

Будівлю театру споруджено в 1956—1960 рр. за проєктом архітекторів О. Крилова та О. Малишенка. Головний фасад побудований із кримського інкерманського сірого каменю, мав галерею з чотирма колонами, які завершували капітелі композитного ордеру.[3] Головний фасад завершувався фронтоном зі скульптурною групою.

Театр мав дві сцени:

  • головна — 680 місць;
  • мала — 62 місця.

Історія

[ред. | ред. код]

Початки театру в Маріуполі

[ред. | ред. код]

Початком театру в Маріуполі прийнято вважати 1847 рік, коли до міста вперше приїхала театральна трупа під керівництвом антрепренера В. Виноградова. Придатної будівлі Маріуполь не мав на той час, і тому вистави давали в орендованому амбарі на Єкатерининській вулиці (нині Нікопольський проспект).

У 1850—1860-і роки в амбарі на своєму подвір'ї місцевий житель Попов влаштував перше театральне приміщення — «Храм музи Мельпомени». І хоча цей «театр» не мав елементарних умов, у ньому протягом декількох сезонів виступало чимало труп з участю тогочасних провінційних акторів — Александров, Невєрова, Медведєва, Стоппель, Новицький, Мінський, Прокоф'єв, Пілоні тощо.

А 1878 року в місті Маріуполі була заснована перша професіональна театральна трупа. Власне від цієї дати й вираховує свій початок міський драматичний театр (нинішній Донецький академічний обласний драматичний театр). Отже, син заможного купця Василь Шаповалов, що належав до роду урзуфських Шаповалових[4], етнічних греків, орендував більш-менш придатне для потреб театру приміщення. Тут розпочали свій творчий шлях артисти І. А. Загорський, Л. Ліницька та інші.

1884 року затверджено статут Маріупольського музично-драматичного товариства, члени якого ставили аматорські вистави, влаштовували концерти, сприяли естетичному вихованню мешканців міста.

Знаменна подія сталась у Маріуполі 8 листопада 1887 року — якщо раніше театральні трупи працювали в місті у непридатних приміщеннях, то цього дня було вперше відкрито спеціально зведену коштом В. Л. Шаповалова театральну будівлю, яка отримала назву Концертна зала (згодом Зимовий театр). Це театральне приміщення мало велику сцену, зручні крісла, окреме місце для оркестру та глядацьку залу на 800 місць. Театральний сезон відкрився постановкою п'єси М. Гоголя «Ревизор». Роль Городничого зіграв сам володар театру і антрепренер.

З отриманням власної стаціонарної сцени Маріуполь перетворився на значний культурний осередок наприкінці XIX — на початку ХХ століть. Тут відбувалися гастролі видатних майстрів українського театру — М. Кропивницького та І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського, М. Старицького.

Міський театр Маріуполя у XX ст.

[ред. | ред. код]

У 1920-ті роки в Маріуполі працював драматичний колектив «Новий театр» під керівництвом А. Борисоглібського.

У 1934 році на основі міського драматичного театру створено Вседонецький музично-драматичний театр з постійним місцем перебування в Маріуполі (художній керівник — А. Смирнов, головний режисер — А. Іскандер).

18 квітня 1936 року в міському театрі відбулася зустріч із заслуженим артистом, оперним співаком Михайлом Гришком.

У листопаді 1936 року Маріупольський державний російський музично-драматичний театр показав п'єсу О. Корнійчука «Платон Кречет» — нерідко саме дата цієї прем'єрної вистави новоствореного першого стаціонарного (і майже безперервного) закладу культури подається як дата створення сучасного театру (принаймні так часто було в літературі доби СРСР).

Новостворений театр уперше виїхав на великі 4-місячні гастролі в квітні 1937 року — до міст Сталіно (нині Донецьк), Макіївка, Полтава, Кременчук, Суми та Харків.

По ІІ Світовій війні 1947 року російський драматичний театр у Маріуполі було закрито.

1959 року діяльність театру було відновлено — будувалась нова стаціонарна театральна сцена, набиралась трупа, готувались нові постановки. Тоді ж Маріупольському театру було присвоєно статус Донецького державного.

Урочисте відкриття новозбудованого театрального приміщення в Маріуполі відбулося 2 листопада 1960 року прем'єрним показом вистави «Иркутская история» за п'єсою О. Арбузова[5].

Квиток на виставу Маріупольського театру, 1990

1978 року Маріуполь урочисто відзначив 100-літній ювілей міського театру, у зв'язку з чим Донецький державний російський драматичний театр був нагороджений Орденом Пошани.

1985 року було відкрито малу сцену театру.

Визнаючи заслуги закладу в розвиткові театрального мистецтва, 12 листопада 2007 року Наказом Міністерства культури і туризму України театрові було присвоєно статус академічного[6].

У 2016 році Донецький академічний ордена Пошани обласний російський драматичний театр було перейменовано на Донецький академічний обласний драматичний театр[7].

Російсько-українська війна (2022)

[ред. | ред. код]

Авіаудар по Маріупольському театру

[ред. | ред. код]
Докладніше: Авіаудар по Маріупольському театру

16 березня 2022 року російська авіація скинула надпотужну бомбу на драмтеатр, де переховувалися мирні жителі[2][8]. Внаслідок бомбардування центральну частину театру було зруйнувано, а уламками завалило вхід у бомбосховище, що знаходився в будівлі. За даними агентства Reuters, перед фасадом драмтеатру і позаду в сквері були написи на асфальті великими літерами білою фарбою «Діти», проте це не зупинило росіян[9]

Того ж дня Даріо Франческіні, міністр культурної спадщини та культурної діяльності Італії, що Урядом Італії було схвалено його пропозицію про надання Україні ресурсів для відбудови драмтеатру[10].

Зранку 17 березня 2022 року народний депутат Сергій Тарута заявив, що бомбосховище витримало і люди вціліли[11], але 24 березня він припустив, що щонайменше 1000 людей загинули через неможливість проведення порятунку через безперервні обстріли та відсутність рятувальників[12]. За повідомленням міської ради Маріуполя від 25 березня, у театрі в результаті бомбардування російським літаком загинуло близько 300 людей[13].

Наслідки бомбардування будівлі російськими військами

Станом на 4 травня 2022 року, за даними розслідування «Associated Press», від авіаудару по драмтеатру в Маріуполі загинули близько 600 осіб. Матеріали розслідування базувалися на показаннях 23 людей, які вижили під час бомбардування, рятувальників та людей, близько знайомих із укриттям у драмтеатрі. Також журналісти використали плани приміщень театру, фото та відео зроблені всередині. 23 грудня 2022 року залишки будівлі було знесено.

Відновлення роботи театру

[ред. | ред. код]

Рішення про відновлення роботи Донецького драматичного театру підписав начальник Донецької ОВА Павло Кириленко. В.о. директорки та художньої керівниці театру 6 травня 2022 призначено Людмилу Колосович[14][15]. З колективу понад 200 осіб до Ужгорода переїхали 13 членів колективу, з яких 7 акторів[16]. Частина колективу відмовилася працювати під керівництвом Колосович[17][18]. Репетиції та прем'єра відбулася на сцені Закарпатського музично-драматичного театру ім. братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв в Ужгороді[19][20][21].

Першою постановкою відновленого театру стала вистава Людмили Колосович «Крик нації» про життя і долю Василя Стуса[22][23][24]. Звернення театру до українського поета-шістдесятника стала символічною, виходячи з його постаті, прямим зв'язком із Донеччиною, подібністю боротьбі за українську мову та культуру, її вільний розвиток та представленість у світовій культурі[25][26][27]. Проте, жодна з існуючих п'єс та кіносценаріїв про Стуса не відповідав запиту: «нам потрібно щось гостріше, сучасніше. У час, коли йде війна, не можна ставити „лайтову версію“ Стуса. І ми організували творчу лабораторію з акторами: Олена Біла та двоє молодих хлопців — Дмитро Муранцев та Максим Філіппов, які тільки до нас долучилися, я — ми вчотирьох написали „Крик нації“, це наша версія життя і долі Василя Стуса» — пояснює задум Людмила Колосович[28].

Прем'єрні покази «Крику нації» пройшли із переаншлагами, в результаті чого керівництво театру організувало додаткові вистави[29][26]. Критика порівняла виставу із «античною трагедією»: «на сцені, крім головного героя, ще шестеро, які дивним чином зливаються воєдино попри всю різношерстість» (доктор історичних наук Сергій Федака)[30], відмітила роботу як «потужний заклик боронити Україну від агресора» (театрознавця Наталія Потушняк)[31], вказала на «стратегічно точним та репертуарно вірним був вибір <…> тематики вистави. Вона засвідчує художню та громадянську позицію українських митців з Маріуполя, яка сьогодні є визначальною у нашій боротьбі з ворогом» (кандидат мистецтвознавства Світлана Максименко)[32].

Журналістка «Укрінформу» Тетяна Когутич припустила, що «після прем'єри їх називатимуть „стусівцями“ — адже вони, як і поет колись, не склали зброї перед ворогом. „Терпи, терпи — терпець тебе шліфує, сталить твій дух — тож і терпи, терпи. Ніхто тебе з недолі не врятує, ніхто не зіб'є з власної тропи“, — пам'ятаєте зі школи завчені Стусові рядки? Вистава стусівців із Маріуполя — якраз про це»[28].

На півроку з дати авіаудару по театру, 16 вересня, було влаштовано вечір пам'яті під назвою «Маріупольська драма», в рамках якого актори, які безпосередньо перебували в будівлі драмтеатру, поділилися із глядачами власними спогадами про трагедію. До Дня захисників і захисниць України, 14 жовтня, влаштували поетичний вечір[33]. Протягом року з моменту відновлення роботи, у театрі випустили шість повноцінних прем'єр: «Крик нації», «Маріупольська драма», «Качка», «Вертеп Донеччини», «Декамерон», «Приголомшена Тетяна»[34].

Будівля театру в Маріуполі

[ред. | ред. код]

У липні 2023 року окупаційна влада розпорядилася про повне залиття бетоном підвальних приміщень театру й будівництво фактично з нуля під виглядом «реконструкції»[35].

7 вересня 2023 року китайська співачка Ван Фан виконала пісню «Катюша» на руїнах театру, що викликало резонанс в українському суспільстві та осуд МЗС України[36]. Наприкінці грудня 2025 року російські окупанти завершили будівництво нового театру на місці зруйнованого і заявили про плани відкрити новий заклад до кінця року[37][38].

Репертуар

[ред. | ред. код]

У репертуарі театру — драми, комедії, вистави для дітей та юнацтва, мюзикли, зокрема:

Репертуар по відновленню

Творчий склад

[ред. | ред. код]
Головна категорія: Персоналії:Донецький академічний обласний драматичний театр

У різні роки театр очолювали діячі театрального мистецтва: Анатолій Ходирєв, Петро Вєтров (1960—1963), Семен Шейко (1964—1967), Олександр Утеганов (1968—1986), Юрій Костенко (1986–88), Володимир Балкашинов (1989–93), Микола Волошин (1994–96), Олександр Котов (1996—2001), Костянтин Добрунов (з 2001 року), Володимир Кожевніков (з 2016 року).

Режисерами працювали Володимир Крипець, Олександр Коженовський та Володимир Бугайов, Гарольд Вогау, Володимир Таршис, Володимир Московченко, Станіслав Непряхін.

Художниками працювали Раїса Суторміна, Іван Бондарєв. Тривалий час головним художником театру був Михайло Ковальчук (1972–96).

Серед акторів — Павло Кльонов, Неоніла Білецька-Бугайова, Роза Под'якова, Борис Сабуров, Валентин Мачкасов, Георгій Лесніков, Анатолій Сергеєв, Микола Земцов, Анатолій Сорокко, Євгенія Вєтрова, Марія Дмитрієва (Алютова), Галина Демидова (Афанасьєва), Віктор Ахрамєєв, Валерій Митрофанов, Леонід Луцький, Олексій Чернов, Іван Дмитрієв, Олександр Демидов, Станіслав Боклан, Мирослав Липницький, Юрій Канн, Георгій Іванов, Іван Зенков, Віталій Ткаченко, Віктор Кудінов, Любов Лодочнікова.

Станом на 2008 рік на сцені театру виступали Наталя Юргенс, Юрій Доронченко, Світлана Отченашенко, Людмила Руснак, Світлана Липницька, Ганна Фоменко, Микола Шаров, Анатолій Шевченко, Олександр Арутюнян, Сергій Мусієнко, Наталя Атрощенкова, Наталя Метлякова, Ігор Китриш, Олена Біла, Валерій Сарбей, Сергій Забогонський, Артур Войцеховський. Головний художник — Світлана Канн.

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Фрагменти центрального фасаду
    Фрагменти центрального фасаду
  • Театральна площа Маріуполя
    Театральна площа Маріуполя
  • Східний фасад будівлі
    Східний фасад будівлі

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Координати театру на www.mariupolweb.com. Архів оригіналу за 6 травня 2014. Процитовано 29 січня 2010.
  2. ↑ а б Росіяни скинули надпотужну бомбу на драмтеатр Маріуполя, де ховаються сотні людей. Українська правда. Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 19 березня 2022 року.
  3. ↑ Путеводитель по Мариуполю: Областной академический русский драматический театр (рос.). Архів оригіналу за 6 травня 2014.
  4. ↑ Греки України. Архів оригіналу за 6 травня 2014. Процитовано 2 березня 2010.
  5. ↑ Ольга ДЕМІДКО (02 листопада 2020). Будівлі драматичного театру Маріуполя 60 років (укр.). «Mrpl.city». Процитовано 4 листопада 2022. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  6. ↑ Театр Маріуполя — віднині академічний ! на www.ilyichevets.com.ua [Архівовано 26 лютого 2008 у Wayback Machine.] (рос.)
  7. ↑ З назви маріупольського театру прибрали слово "російський". finenews.info. Архів оригіналу за 27 квітня 2017. Процитовано 17 квітня 2016.
  8. ↑ Росія скинула бомбу на драматичний театр у Маріуполі — міськрада. Радіо «Свобода». Архів оригіналу за 17 березня 2022. Процитовано 19 березня 2022 року.
  9. ↑ Ukraine says Russia strikes Mariupol theatre sheltering residents, Moscow denies attack. Reuters. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 19 березня 2022 року.
  10. ↑ Franceschini, Dario [@dariofrance] (17 березня 2022). Italy is ready to rebuild the Theatre of Mariupol (Твіт) (англ.). Процитовано 20 березня 2022 — через Твіттер.
  11. ↑ Російські окупанти скинули бомбу на драмтеатр у Маріуполі: там був напис ДІТІ (фото)[недоступне посилання] // Ipne.ws, 2022-03-17 (рос.)
  12. ↑ Сергей Тарута: Погибло до 40 000 мирных жителей. «Популярная политика» (рос.). Процитовано 24 березня 2022.
  13. ↑ У Драматичному театрі Маріуполя внаслідок бомбардування російським літаком загинули близько 300 людей — міськрада. «НВ» (укр.). Архів оригіналу за 25 березня 2022. Процитовано 25 березня 2022.
  14. ↑ Facebook Liudmyla Kolosovych Шановні українці! Повідомляю вам, що Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь) з 6 травня відновлює свою роботу в м. Ужгород. Першою постановкою театру стане вистава про Василя Стуса. Разом до перемоги! В.о.директора-художнього керівника Людмила Колосович (8 травня о 08:45)
  15. ↑ Павло КУЩ (25 травня 2022). Маріупольські драматичні сцена і доля. В Ужгороді готують першу виставу донецькі театрали з розтрощеного рашистами закладу культури у приморському місті (укр.). Г-та «Урядовий кур'єр». Процитовано 8 серпня 2022.
  16. ↑ Василь БЕДЗІР (3 серпня 2022). Відроджений з попелу. Драматичний театр із Маріуполя продовжує творче життя на Закарпатті (укр.). Г-та «Урядовий кур'єр». Процитовано 8 серпня 2022.
  17. ↑ Альбіна КАРМАН (10 червня 2022). «Відчай вкупі з ненавистю»: історія акторів з розбомбленого росіянами Маріупольського театру (укр.). «Четверта влада». Процитовано 8 серпня 2022.
  18. ↑ Ольга ДЕМІДКО (10 травня 2022). Як врятувати маріупольський театр?. Новости Мариуполя и Донбасса (укр.). Інформаційний портал «Активіст». Процитовано 8 серпня 2022.
  19. ↑ Колектив маріупольського Драмтеатру виступатиме на сцені театру в Ужгороді. «Укрінформ». 10 травня 2022. Процитовано 10 травня 2022. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  20. ↑ Маріупольський театр, що переїхав на Закарпаття, першою покаже виставу про Василя Стуса. «Укрінформ». 13 травня 2022. Процитовано 13 травня 2022. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  21. ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (16 травня 2022). Ренесанс Маріупольського театру в Ужгороді: «Тут немає сирен» — Людмила Колосович. Портал «Театральна риболовля». Процитовано 20 травня 2022. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  22. ↑ Megan SPECIA (1 липня 2022). «Long Live the Theater»: Mariupol’s Drama Company to Perform Again. «The New York Times». Процитовано 8 липня 2022. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  23. ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (4 липня 2022). Ренесанс Маріупольського театру в Ужгороді: «Тут є театр» — Людмила Колосович. Портал «Театральна риболовля». Процитовано 8 липня 2022. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  24. ↑ Війна не на сцені: театри перетворилися на штаби опору і бомбосховища. Спецвипуск «ТСН». 19 липня 2022. Процитовано 26 липня 2022. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  25. ↑ Перша прем’єра. Підготовка розпочалася. Телекомпанія «М-студіо». 25 червня 2022. Процитовано 8 липня 2022. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  26. ↑ а б «Еспресо TV» — КРИК НАЦІЇ по прем'єрі. Телеканал «Еспресо TV». 18 липня 2022. Процитовано 7 серпня 2022. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  27. ↑ Вистава Донецького академічного обласного драматичного театру (м. Маріуполь) «Крик нації», — це виклик сьогоденню, насамперед за фактом свого «народження», а відтак і за формою та змістом (біл.). «Реформация». 18 липня 2022. Процитовано 8 серпня 2022.
  28. ↑ а б Тетяна КОГУТИЧ (14 липня 2022). Стусівці з Маріуполя. «Укрінформ». Процитовано 31 липня 2022. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  29. ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (24 липня 2022). Четверті 24 миттєвості війни. Портал «Театральна риболовля». Процитовано 8 серпня 2022. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  30. ↑ Сергій ФЕДАКА (17 липня 2022). На високій ноті. «Закарпаття онлайн». Процитовано 8 серпня 2022. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  31. ↑ Наталія ПОТУШНЯК (30 липня 2022). Вистава Донецького академічного обласного драматичного театру (м. Маріуполь) «Крик нації», — це виклик сьогоденню, насамперед за фактом свого «народження», а відтак і за формою та змістом (укр.). Facebook. Процитовано 8 серпня 2022.
  32. ↑ Світлана МАКСИМЕНКО (28 липня 2022). Митець і нація (укр.). Facebook. Процитовано 8 серпня 2022.
  33. ↑ Поетичний вечір та виставу «Крик нації» покаже Донецький драматичний театр в Ужгороді
  34. ↑ Пилип ДИКАНЬ (30 травня 2023). Зустріч за чашечкою з Людмилою Колосович: Маріупольська драма (укр.). «KAS Ukraine». Процитовано 31 травня 2023.
  35. ↑ Підвали драматичного театру в Маріуполі залили бетоном і починають будівництво (укр.). «0629». 18 липня 2023. Процитовано 21 липня 2023.
  36. ↑ Цензор.НЕТ (8 вересня 2023). Китайська оперна співачка виконала на руїнах театру в Маріуполі "Катюшу". МЗС України вимагає пояснень. ВІДЕО. Цензор.НЕТ (укр.). Процитовано 10 вересня 2023.
  37. ↑ Walker, Shaun; Sauer, Pjotr; Mazhulin, Artem (25 грудня 2025). ‘Dancing on bones’: Mariupol theatre to reopen with staging of Russian fairytale. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 29 грудня 2025.
  38. ↑ "Танці на кістках": у Маріуполі росіяни відкривають драмтеатр, де загинули люди. РБК-Украина (укр.). Процитовано 29 грудня 2025.
  39. ↑ Сергій ФЕДАКА (17 вересня 2022). Театр про театр. «Закарпаття онлайн». Процитовано 21 вересня 2022. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  40. ↑ Наталія ТОЛОЧКО (30 грудня 2022). Олександр Гаврош: «Обов’язок журналістів і літераторів – зафіксувати цей страшний і водночас героїчний досвід нашої боротьби за своє існування». «Медіацентр». Процитовано 1 січня 2023. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  41. ↑ Лариса РОМАНЮК, Руслана ГОСТЮК (23 листопада 2022). В Ужгороді актори Донецького драматичного театру покажуть виставу «Качка» (укр.). «Суспільне Ужгород». Процитовано 25 листопада 2022. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  42. ↑ Маріупольський драмтеатр готує нову прем’єру (укр.). «21 канал». 25 листопада 2022. Процитовано 28 листопада 2022. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  43. ↑ Маріупольський драмтеатр — робота на результат. Телекомпанія «М-студіо». 26 листопада 2022. Процитовано 30 листопада 2022. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  44. ↑ DECAMERON: 19 березня — п'ята прем'єра Донецького театру з Маріуполя (укр.). «Uzhgorod.net.ua». 16 березня 2023. Процитовано 17 березня 2023. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  45. ↑ Комедію «Декамерон» зіграли в Ужгороді артисти Донецького драмтеатру міста Маріуполь (укр.). «Суспільне Ужгород». 20 березня 2023. Процитовано 24 березня 2023. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  46. ↑ 20 травня о 18:00 – ПРЕМ'ЄРА вистави «Приголомшена Тетяна» від Маріупольського театру (укр.). «Uzhgorod.net». 18 травня 2023. Процитовано 19 травня 2023. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)
  47. ↑ Виставу «Приголомшена Тетяна» зіграють актори Донецького театру в Ужгороді (укр.). «Суспільне Ужгород». 19 травня 2023. Процитовано 19 травня 2023. {{cite web}}: Не дозволено використовувати розмітку курсивом або жирним шрифтом у: |publisher= (довідка)

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Донецький_академічний_обласний_драматичний_театр&oldid=47643029