Донець-Захаржевський Григорій Єрофійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Григорій Єрофійович Донець-Захаржевський
Григорій Єрофійович Донець-Захаржевський
Герб роду Донець-Захаржевських
Прапор Харківського полку.jpg Харківський полковник
Прапор Ізюмського полку.jpg Ізюмський полковник
 
Смерть: 1691(1691)
Курязький монастир
Національність: українець (черкас)
Релігія: православний
Династія: Донці-Захаржевські
Діти: Костянтин, Федір , Іван
 
Військова служба
Приналежність: Слобідська Україна
Рід військ: козацтво
Звання: полковник, стольник

Григорій Єрофійович Донець-Захаржевський (Донець) — стольник, полковник Харківського слобідського козацького полку (16681691) і Ізюмського слобідського козацького полку. Протягом більше 20 років вів боротьбу з татарами. В кінці життя був відомий як чернець Курязького монастирю Овдій.

Біографія[ред. | ред. код]

Одні з перших згадувань про Григорія Донця в 60-х роках XVII-го сторіччя вказують на нього як на сотника Харківського полку. У 1668[1] (1669)[2] році відбувається антимосковське повстання в Харкові на чолі з полковником Іваном Сірком. Новопризначеного полковника Харківського полку Федора Ріпку[3], та декілька старшин було вбито харківськими козаками на чолі з Іваном Кривошликом.[4] Новим ватажком промосковської партії, та полковником Харківського полку стає сотник Григорій Донець.[5]

У 1677 році [6] Григорію Донцю наказано відати також Балаклійським слобідським полком. Його попереднього полковника Якова Чернігівця було усунено з полковництва, в чому бачать втручання того ж Григорія Донця, який мав дружні відносини з білгородським воєводою Григорієм Ромодановським.[7] Балаклійський полк було повністю приєднано до Харківського полку, з часом (1688 рік) він став основою новоутвореного Григорієм Донцем Ізюмського слобідського козацького полку.

5 травня 1669 року  на ім'я полковників: Харківського — Григорія Донця, Охтирського — Дем'яна Зинов'єва, Сумського — Герасима Кондратьєва надходить царська грамота з подяками, та наданням пільг.[8]

Зиму 1673 року  Григорій Донець проводить в полковому місті Охтирці в зв'язку з небезпекою татарської навали на Слобідські козацькі полки (зокрема з півночі вони загрожували саме Харківському полку).[9]

У 1679 році  Григорій Донець зупиняє ногаїв які розорили Чугуїв та навколишні селища. Він повністю зачистив від кочівників землі по Сіверському Дінцю (в тогочасних паперах просто Донець), за що на думку істориків XIX сторіччя й отримав прізвисько «Донець».[10]

У 1680 році  Григорій Донець розбиває чергову навалу татар коло Золочіва.[11]

13 липня 1688 року  харківські козаки на чолі з Григорієм Єрофійовичем Донцем розбивають татар, які відступаючи сплюндрували Андріївку.

На Слобожанщині він так само знаменитий будівництвом багатьох населених пунктів, фортець, захисних ліній (валів). Найбільше число укріплень під його керівництвом споруджено по річці Сіверський Донець. При ньому і завдяки йому Ізюм став центром сформованого Ізюмського слобідського полку, також відданого йому в управління. Григорій Єрофійович став першим полковником даного полку. Ізюмський слобідський козацький полк став першим полком, де був відсутній представник центральної царської влади — воєвода.

Засновник слобожанського дворянського роду Донців-Захаржевських.

Чернець Овдій[ред. | ред. код]

Григорій Єрофійович у 1663 році на шляху від Харкова до Полтави та Києва започатковує монастир. За місцем розташування на річці Куряж, він отримав назву Курязького Преображенського монастиря. За допомогою харківської козацької старшини та заможних мешканців Харкова Курязький монастир швидко забудовується. Саме Григорій Єрофійович запрошує першого настоятеля Іоїла зі Святогірського монастирю. Коли Іоїл повертається до Святих гір, Григорій Єрофійович запрошує ігумена Манасію до Куряжу з Зміївського монастиря. Все своє життя Григорій Єрофійович разом з мешканцем Харкова Логгіном Федоровичем були ктиторами монастирю.[12]

Наприкінці життя (1690) полковник сам оселяється в побудованому ним монастирі, як чернець Овдій. Саме в цьому монастирі скінчилося життя славетного козацького полковника.

Родинні зв'язки[ред. | ред. код]

Був одружений (дружина невідома), родина мала трьох дітей: Костянтин, Іван, Федір

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Багалій Д. І. Історія Слобідської України. — тип. Харків «Дельта» , 1993. — С.66 — 256 с. — ISBN 5-7707-4256-9 (перевидання книги вид. «Союз» Харківського Кредитного Союзу Кооперативів-1918)
  2. Щелков К. П. Історична хронологія Харківської губернії — Харків, Університетська друкарня, 1882. — С.34 — 366 с.
  3. Професор Багалій Д. І. в своїх книжках завжди використовує замість імені Федір — Хведір. Що можливо вказує на розповсюджену на початок ХХ ст. форму цього імені.
  4. Багалій Д. І. Історія Слобідської України. — тип. Харків «Дельта» , 1993. — С.65 — 256 с. — ISBN 5-7707-4256-9 (перевидання книги вид. «Союз» Харківського Кредитного Союзу Кооперативів-1918)
  5. Другого сотника К. Федорова було дуже поколене рогатиною повстанцями.
  6. Багалій Д. І. Історія Слобідської України. — тип. Харків «Дельта» , 1993. — С.67 — 256 с. — ISBN 5-7707-4256-9 (перевидання книги вид. «Союз» Харківського Кредитного Союзу Кооперативів-1918)
  7. Треба зауважити, що під час повстання Степана Разіна (16701671 років) декілька міст та селищ полку підтримали повстанців. Навіть полкове місто Балаклія, опинилося в руках «разінців».
  8. Щелков К. П. Історична хронологія Харківської губернії — Харків, Університетська друкарня, 1882. — С.35 — 366 с.
  9. Щелков К. П. Історична хронологія Харківської губернії — Харків, Університетська друкарня, 1882. — С.38 — 366 с.
  10. Щелков К. П. Історична хронологія Харківської губернії — Харків, Університетська друкарня, 1882. — С.42 — 366 с.
  11. Щелков К. П. Історична хронологія Харківської губернії — Харків, Університетська друкарня, 1882. — С.43 — 366 с.
  12. Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859.-Розділ «Курязький Преображенський монастир»

Література[ред. | ред. код]