Донець-Захаржевський Яків Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Яків Михайлович Донець-Захаржевський
Яків Михайлович Донець-Захаржевський
Герб роду Донців-Захаржевських
Нині на посаді

Помер1801
ГромадянствоFlag of Russia.svg Російська імперія
Національністьукраїнець
БатькоМихайло Михайлович Донець-Захаржевський
МатиАнастасія Петрівна
(при народженні Штепа)
ДітиВолодимир, Андрій
РідняДонці-Захаржевські
Професіядержавний діяч
Званнясекунд-майор
Релігіяправославний християнин

Яків Михайлович Донець-Захаржевський (помер в 1801 році) — поміщик у Слобідсько-Українській губернії, представник шляхетського козацького роду Донців-Захаржевських. Секунд-майор. Близький друг філософа Григорія Савича Сковороди.

Біографія[ред. | ред. код]

Яків Михайлович Донець-Захаржевський народився четвертим сином у родині полковника Сумського слобідського козацького полку Михайла Михайловича Донця-Захаржевського (пом. 1760), та Анастасії Петрівни (до одруження Штепа). Всього у родини було шестеро синів: Андрій, Яків, Петро, Костянтин, Микола та Михайло.

При поділі батьківського спадку в 1784 році, брати укладають угоду, згідно з якою Яків Михайлович разом з двома своїми братами отримав слободу Великий Бурлук.

Яків Михайлович був набожною людиною. Дружив з мандрівним філософом Григорієм Сковородою, листувався з ним. У Якова Михайловича склалися непрості стосунки з родичами, які поступово відбирали його майно (це відображено в його листах до Сковороди). Він періодично усамітнювався у Костянтиновій дачі, де шукав спокою.

Григорій Сковорода присвятив Донцю-Захаржевському в 1790 році свою «Книжечку Плутархову про спокій душі»: «Прийміть милостиво від людини, осипаного Вашою милістю і ласкою, маленький такий, що як лепту, дарік, маленьке дзеркальце подяки».

Приблизно у 90-х роках здоров'я Якова Михайловича погіршало, у нього відбувся параліч рук та ніг. За легендою, викладеною Лощицом у книзі «Сковорода», коли син Якова Михайлович, Андрій Якович, прийшов за благословенням, щодо побудови нового храму у Бурлуці, то він зміг підняти до цього паралізовану руку, для надання жесту благословення.

Родинні зв’язки[ред. | ред. код]

Родина мала двох синів:

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Щелков К. П. Історична хронологія Харківської губернії — Харків, Університетська друкарня, 1882.
  • Гумілевський Д. Г. (Филарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859.
  • Попов П. М. Новознайдені тексти Г. С. Сковороди.— Рад. літературознавство, кн. 13, 1950, стор. 50—69. Опубліковано варіант Разговора дружеского о душевном мире (за списком кін. XVIII ст.) і тексти чотирьох листів Сковороди до І. І. Єрмолова (без дати), Я. І- Довганського від 25 лютого 1773 p., Я- М. Донець-Захаржевського від 13 березня 1790 р., до якогось Івана Григоровича від 20 листопада 1778 р.
  • Лощиц Ю.М. Сковорода. — М. : Издательство ЦК ВЛКСМ «Молодая гвардія», 1972. — Т. 13. — 224 с. — (Жизнь замечательных людей) — 65 000 прим.(рос.)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ілляшевич Л.В. Короткий нарис історії харківської шляхти — Харків. тип. М. Зільберберга, Рибна №25.1885. —С.75— 166 с., 32 с. прикладок (До друку дозволено.Київ. 28 березня 1885 року)
  2. Ілляшевич Л.В. Короткий нарис історії харківської шляхти — Харків. тип. М. Зільберберга, Рибна №25.1885. —С.79— 166 с., 32 с. прикладок (До друку дозволено.Київ. 28 березня 1885 року)