Доробратово

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Доробратово
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Іршавський район
Рада/громада Доробратівська сільська рада
Код КОАТУУ 2121983201
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1378
Населення 2038
Площа 6,360 км²
Густота населення 320 осіб/км²
Поштовий індекс 90113
Телефонний код +380 3144
Географічні дані
Географічні координати 48°21′04″ пн. ш. 22°54′21″ сх. д. / 48.35111° пн. ш. 22.90583° сх. д. / 48.35111; 22.90583Координати: 48°21′04″ пн. ш. 22°54′21″ сх. д. / 48.35111° пн. ш. 22.90583° сх. д. / 48.35111; 22.90583
Середня висота
над рівнем моря
137 м
Водойми річка Роман
Місцева влада
Адреса ради 90113, Закарпатська обл., Іршавський р-н, с. Доробратово, вул. Миру, 12 , тел. 35-2-21
Карта
Доробратово. Карта розташування: Україна
Доробратово
Доробратово
Доробратово. Карта розташування: Закарпатська область
Доробратово
Доробратово
Мапа

Доробратово — село в Іршавському районі Закарпатської області (Україна), розташоване на південно-західних схилах гірського масиву Гат, за 18 км від Іршави та за 20 км від Мукачева.

Територія — 6360 тис. м².

Населення — 2038 осіб.

Центр сільської ради, до якої входить також с. Горбок.

В.п. сільського голови — Кобаль Мар'яна Михайлівна.

Інфраструктура[ред. | ред. код]

На території села працює середня школа (41 учитель, 314 учнів), клуб, бібліотека, амбулаторія загальної практики сімейної медицини, аптека, дитячий садок, відділення зв'язку, підприємства роздрібної торгівлі та розважальні заклади.

Географія[ред. | ред. код]

У селі бере початок річка Роман, ліва притока Чорної Води.

Історія території[ред. | ред. код]

Перші згадки про село з'явилися у письмових джерелах 1378 року.

Поблизу Доробратова знайдено кургани, біля Горбка — безкурганний могильник і залишки поселень куштановицької культури ранньої залізної доби (VI—IV ст. до Р.Х.) та перших століть нашої ери.

Церква Св. Миколая[ред. | ред. код]

Унікальною є церква св. Миколая Чудотворця (1946).

Історія будівництва храму[ред. | ред. код]

За переказом, стара дерев'яна церква в селі була була збудована ще до його заселення людьми князя Корятовича, і 1701 року її передали в с. Ділок. Наступні згадки про дерев'яну церкву зафіксовані в 1733 та 1797 рр.

У першій третині 20 століття в Доробратові було 1085 вірників. Наявна церква уже не задовольняла потреб громади.

Колись значні території навколо села були вкриті лісом, який активно вирубували. Деревину розподілили між громадою села, і кожен мав право розпоряджатися своєю часткою. В селі на той час була дерев'яна церква, яка сильно потребувала ремонту і перебувала в аварійному стані. Тому було вирішено спільними зусиллями побудувати нову кам'яну церкву, на яку виділили гроші, виручені від продажу деревини.

1930 — оголосили конкурс на спорудження нової церкви. Переміг проект ужгородського архітектора Е. Егреші. 1940 року церкву початку 20 століття розібрали, а в листопаді 1941 року єпископ О. Стойка освятив наріжнний камінь нового храму. Величну споруду з двома вежами завершили 1946 року. Іконостас і престол вирізьбив Іван Павлишинець, а ікони іконостасу, бічного й основного вівтарів намалював легендарний закарпатський художник Йосип Бокшай, шурин пароха Євгена Уйгелія. На час освячення церква була серед найбільших і найвищих храмів Закарпаття.

1991 — церкву повернули греко-католикам.

Доробратівський Свято-Миколаївський храм унікальний тим, що в ньому 26 вересня 2010 року знайшли одвічне пристанище мощі Святого Миколая. Точніше, саме того дня до храму з Італії доставили та передали частку мощей Чудотворця. Жодна церква в Україні не отримувала такого права (хоча деякі церкви і заявляли про наявність в них реліквій Св. Миколая, проте йшлося лише про так звані репрезентативні реліквії, тобто особисті речі чи одяг Святого)[1].

Парох Доробратова — о. Петро Бровді (станом на 2009).

Легенди села[ред. | ред. код]

Походження назви села описують кілька легенд, в кожній з яких може бути присутня частка істини.

За першою з них, у сивій давнині жили тут двоє братів, братній любові та доброті яких не було рівних. З часом стара назва села Дорогобратово спростилася, перетворившись на Доробратово.

Інша легенда пов'язана з наявністю на території села соляних джерел високої концентрації (джерел ропи). Коли не було промислового видобутку солі, вона була на вагу золота. Найпростішим було її одержання з ропи. Тому місцеві селяни, використовуючи своє вигідне становище, продавали сировину, за яку «дорого брали».

Мікротопонімика[ред. | ред. код]

Історично склалися умовні назви частин села:

  • Вишняни
  • Нижняни
  • Погани
  • Малашковиця
  • Поконечник
  • Сліпа Кишка
  • Мозговиця
  • Босня
  • Уличинка
  • Циганська

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Івашкович Йосиф, Сирохман Михайло, Кочан Ласло. Греко-католицькі церкви Закарпаття. — Ужгород: Угорське культурне товариство

Посилання[ред. | ред. код]

Погода в селі

Особистості[ред. | ред. код]

27 травня 2017 р. ПОМЕР ПЕДАГОГ, КОМПОЗИТОР МИХАЙЛО КОНИК

На 72-му році відійшов у вічність викладач педагогічного коледжу Чернівців Михайло Іванович КОНИК

Народився 5 січня 1946 року в селі Доробратове Іршавського району Закарпатської області. Після закінчення загальноосвітньої школи в 1963 році вступив до Мукачівського педагогічного училища. З 1966 р. по 1970 р. навчався в Київському державному педагогічному інституті ім. О. М. Горького за спеціальністю музика і співи. В 1970 році зарахований на посаду викладача музики та співів Чернівецького педагогічного училища.

За час роботи на музичному відділі навчав студентів основ диригентської майстерності та роботи з хоровим колективом, прищеплював любов до вокально-хорової музики, вчив аранжувати хорові твори, сприяв розвитку в майбутніх педагогів творчих здібностей.

Впродовж багатьох років керував жіночим та чоловічим хорами студентів музичного відділу педагогічного коледжу ЧНУ ім. Ю. Федьковича, хоровим колективом «Буковинський край», ансамблем пісні і танцю Буковинського медичного університету «Трембіта», хором ветеранів центрального палацу культури м. Чернівців, самодіяльним фольклорним колективом «Родина» с. Ревно Кіцманського району; був регентом хору співкатедрального собору Успення Пресвятої Богородиці УГКЦ, організовував художню самодіяльність в різних навчальних закладах та установах (Буковинський державний фінансово-економічний інститут, Чернівецький державний будівельний технікум, професійно-технічне училище № 8, чернівецька гімназія № 1, чернівецьке обласне управління національного банку України, чернівецька дирекція «Укртелеком», чернівецька міська громадська організація «Батьківська турбота» та ін.); очолював Чернівецьку обласну організацію «Ліга українських композиторів».

Михайло Іванович Коник створив більше 200 авторських пісень для дорослих та дітей на власні вірші та у співпраці з відомими поетами.

Прощання з Михайлом Коником відбулосяся 29 травня 2017 року в Чернівцях у приміщені другого корпусу педагогічного коледжу (вул. Івана Богуна, 24) з 11.00. Поховано на Гвадилівському цвинтаріЮхим Гусар.

Неофіційний сайт села Карта села