Дорогичин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Дорогочин)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дорогичин
пол. Drohiczyn

Герб
Герб
Дорогичин
Розташування міста Дорогичин
Основні дані
52°24′ пн. ш. 22°39′ сх. д. / 52.400° пн. ш. 22.650° сх. д. / 52.400; 22.650
Країна Польща Польща
Регіон Підляське воєводство
Столиця для Підляське воєводство (воєводство Польщі)
Засновано XI століття
Магдебурзьке право 1498
Площа 15,69 км²
Населення 2075 (2008[1])
· густота 132 осіб/км²
Водойма Західний Буг
Телефонний код (48) 85
Часовий пояс UTC+1 і UTC+2
Номери автомобілів BSI
GeoNames 7533298
OSM пошук у Nominatim
Поштові індекси 17-312
Міська влада
Веб-сторінка drohiczyn.pl
Мапа


CMNS: Дорогичин на Вікісховищі

Дорогичин (пол. Drohiczyn) — місто в Польщі, у гміні Дорогочин Сім'ятицькому повіті Підляського воєводства, на річці Західний Буг. Історичний центр Підляшшя, у минулому — руське місто.

Історія[ред. | ред. код]

Середньовіччя[ред. | ред. код]

До XIII століття[ред. | ред. код]

Уперше згаданий у Київському літописі у 1142 році, коли київський князь Всеволод Ольгович віддав Берестя разом з Дорогичином чернігівським князям Давидовичам.

Король Данило

Проте археологічні дані свідчать, що укріплений город виник тут уже в 1-й половині XI століття (сліди руського осадництва на цій території сягають половини I тисячоліття після Р. Х.): «Ранньосередньовічне (VI—VIII ст.) торговельне поселення при шляху, що йшов уздовж Бугу з Русі до Ятвязької землі. Його побутування засвідчують знайдені арабські монети. Близько 1038 р., під час походу київського князя Ярослава Мудрого проти ятвягів, на правому високому березі Бугу започатковано город, зокрема, як осідок княжої митниці (…знахідки свинцевих пломб з XII ст., до речі, означених гербовим тризубом Рюриковичів, київських князів Олега Святославича, Всеволода Ярославича і Всеволода Олеговича[2].

Місто відігравало важливу роль у великій транзитній торгівлі Русі з Польщею та країнами Західної Європи.

У 2-й половині XII ст. Дорогичин був княжою столицею Волинської династії — Василька Ярополчича (онука Ізяслава Мстиславича, пом. 1177 р.) та його сина. У XIII—XIV ст. місто перебувало в складі Галицько-Волинського князівства.

XIII століття[ред. | ред. код]

Грамотою від 3 березня 1237 Конрад Мазовецький (колишній союзник Данила й Василька Романовичів) передав Дорогичин зі значною територією між Західним Бугом і річкою Нурою діючому у Мазовецькому князівстві Добринському ордену (лицарі якого названі у Галицько-Волинському літописі «крижевниками-темпличами, тобто соломоничами»[3], оскільки орден був сформований за статутом тамплієрів).

Більшість істориків уважає, що Конрад Мазовецький перед цим (1235-1236) справді заволодів Дорогичином. Інші зазначають, що у відомих науці джерелах про це немає згадок, а мазовецький володар подарував лицарям те, чим не володів[4]. У будь-якому разі, 1237 року Дорогичин на короткий час опинився в руках Добринського ордену.

Березень 1238 — Данило й Василько Романовичі відбили місто у лицарів. «Данило сказав: „Не гоже є держати отчину нашу крижевникам-темпличам, тобто соломоничам“. І пішли вони на них із великою силою, узяли город місяця березня, і старійшину їх Бруна схопили, і воїв захопили, і вернулися обидва у Володимир», — розповідає Галицько-Волинський літопис[5]. Завдяки цій події Дорогичин опинився на сторінках української літератури ХХ століття[6].

1253 року в Дорогичині князь Данило Романович був коронований на «короля Русі».

Наприкінці серпня 1254 року до Кракова, де після повернення з Чехії перебував Данило, прибули посли з Ватикану, «що принесли благословення од папи і вінець, і сан королівський. Вони хотіли бачити князя Данила, але він сказав їм: „Не подобає мені бачитися з вами в чужій землі, нехай потім“… Прийняв же Данило вінець од Бога у городі Дорогичині, коли він з сином Львом і з Сомовитом, князем лядським, ішов на війну», — розповідає Галицько-Волинський літопис[7].

Згадана війна — це спільний з мазовецьким князем Семовитом (Земовитом)) похід на ятвягів. Під час таких походів Дорогичин традиційно був збірним пунктом руських і польських військ. Походи такі відбувалися, коли вже морози добре сковували болота над Нарвою і Боброю (пол. Biebrza); отже, коронація, найімовірніше, відбулась у грудні 1253 року. Як припускають, це сталося у місцевій церкві Пресвятої Богородиці[8].

Новітній час[ред. | ред. код]

У березені 1918 р. Михайло Грушевський, виступаючи перед Українською Центральною Радою з нагоди підписання Берестейського миру, нагадав: «Дорогичин, один з наших історичних городів, в якому коронувався король Данило», — після чого визнав, що, за умовами цього миру, Дорогичин не ввійшов до складу УНР[9].

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом 2011 року населення міста становило 2 011 осіб[10].

Релігія[ред. | ред. код]

Нині в Дорогичині зберігся єдиний православний храм — церква Святого Миколая.

Персоналії[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].
  2. Katalog Zabytków Sztuki w Polsce, t. XIII, z. 1 «Siemiatycze, Drohiczyn i okolice», Warszawa, 1996 (видання Польської Академії Наук)
  3. Літопис руський. Галицько-Волинський літопис. Роки 1224—1244
  4. Микола Котляр. Війна Волинського князівства з Добжинським орденом // Данило Галицький. — Київ, 2002.
  5. Літопис руський. Галицько-Волинський літопис. Роки 1224—1244
  6. Див. Микола Бажан «Данило Галицький» (поема, 1942); Антон Хижняк «Данило Галицький» (повість, 1954).
  7. Літопис руський. Галицько-Волинський літопис. Роки 1224—1244
  8. Юрій Гаврилюк. Місто короля Данила: вікно Русі на Захід // День, № 143, 16.08.2003
  9. Гаврилюк Ю. Місто короля Данила: вікно Русі на Захід // День, № 143, 16.08.2003
  10. Drohiczyn (podlaskie). Polska w liczbach. Процитовано 10 листопада 2018.  (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]