Доріченко Олесь Васильович
| Доріченко Олесь Васильович | |
|---|---|
| Народився |
20 вересня 1936 Київ, Українська СРР, СРСР |
| Помер | 2020 |
| Національність | українець |
| Діяльність | письменник |
| Alma mater | Київське державне хореографічне училище |
| Премії | Мистецька премія «Київ» імені Сергія Колоса (2016) |
Оле́сь Васи́льович Доріче́нко[1] (*20 вересня 1936, Київ, — 2020, Київ[2]) — поет, письменник[3], мистецтвознавець, художник, член Київської міської організації НСПУ, член НСМНМУ.[3]
Біографічні відомості[ред. | ред. код]
Народився 20 вересня 1936 р. в м. Києві. Закінчив Київське державне хореографічне училище. Працював солістом балету в провідних творчих колективах України. Лауреат міжнародних конкурсів.[4]
Олесь Доріченко належить до когорти поетів-шістдесятників, які своєю творчістю та високою громадянською позицією наближали час Незалежності України.
Знайомство з численними музеями та митцями, особисті зустрічі з Катериною Білокур, Давидом Сікейросом, Іваном Гончаром крізь часи та відстані запалили в ньому несамовиту жагу до творчості.[3]
Автор збірок поезій «Промені», «Контрасти», «Одностайність», «Круговиди», «Осягнення», «Вікно у вересень», «Назавше», «Майдан пам'яті», «Хрещатий яр», «Мандрівна брама».
Художник Доріченко[ред. | ред. код]
Олесь Васильович довгий час тримав свою творчість у великому секреті. Навіть не зізнався про своє хобі приятелеві Івану Марчуку. Думав, критикуватиме, обсміє. А той, коли випадково побачив «козацький» вернісаж, одразу почав дзвонити в різні галереї, щоб домовитися про виставку. Перша експозиція «І слава, і воля» відбулася в Музеї гетьманства у 2002 році, живописує з 1996-го.[5]
Живописець Василь Лопата, приміром, був ошелешений на його ювілейній виставці:
«Треба час, щоб усе це осмислити. Мої козаки зовсім інші, традиційні, а Ваші — ренесансні. Це український Ботічеллі».
вірш Бавитися б хлопчику і безжурно мріяти, книга "вікно у вересень"
Нагороди, відзнаки[ред. | ред. код]
- Мистецька премія «Київ» імені Сергія Колоса (2016) — за серію робіт «Козацьке плесо історії» (2013—2015)[6].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Національна спілка письменників України. Архів оригіналу за 9 листопада 2012. Процитовано 15 червня 2022.
- ↑ Ясиновський В. (01.10.2020). Вічний райський спокій для мандрівничого. Хвиля Десни. Архів оригіналу за 13 листопада 2020. Процитовано 13 листопада 2020.
- ↑ а б в «Солодка неволя творчості». Архів оригіналу за 5 серпня 2016. Процитовано 28 січня 2013.
- ↑ Доріченко О. В. Мандрівна брама: Поезії. — К.: Український письменник, 2001. — 119 с.
- ↑ Господні знаки його українства. Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 28 січня 2013.
- ↑ Найкращих митців столиці відзначили Мистецькою премією «Київ» [Архівовано 29 травня 2016 у Wayback Machine.] // Сайт КМДА. — 2016. — 26 травня.
Джерела[ред. | ред. код]
- А. С. Камінчук. ДОРІЧЕ́НКО Олесь Васильович. esu.com.ua. Архів оригіналу за 1 липня 2016. Процитовано 5 червня 2016.
- Олесь Доріченко. Малярство. Буклет. Київ, 2012. [Архівовано 23 квітня 2019 у Wayback Machine.]
- Олесь Доріченко. Живопис. Київ, 2014. [Архівовано 23 квітня 2019 у Wayback Machine.]