Досо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Досо́ (яп. 土倉, どそう[1], «комора-мазанка») — різновид лихваря або лихварської установи у середньовічній Японії 13 — 16 століття періодів Камакура і Муроматі. Основне заняття — фінансові і товарні опреції, переважно видача грошових кредитів і рисових позик. В середньому кредитна ставка лихварських контор становила 40% у місяць.

Короткі відомості[ред.ред. код]

Традиційно японські лихварі називалися «позичальниками» [2], проте у 13 столітті вони стали зводити комори з стінами з глини (досо) для зберігання речей, які надавалися їм під заставу кліентами. Ці комори стали збірною назвою для позначення професії лихваря, а також його контори.

Основними центрами лихварів досо були міста Кіото і Нара регіону Кінкі. Зокрема, на середину 14 століття в Кіото нараховувалось 335 лихварських контор, 270 з яких знаходилися під патронатом буддистського монастиря Енрякудзі; а в Нарі розташовувалось понад 200. Податки, які стягувалися з їхньої діяльності, забезпечували фінансову міць центрального самурайського уряду[3].

Серед досо було багато заможних жінок і буддистських ченців. Паралельно з видачею позик, чимало з них займалися виготовленням саке, місо і вели власні господарства, переважно їдальні та шинки. Ця діяльність зближала їх з іншим різновидом лихварів — корчмарями сакая.

Досо часто ставали об'єктом нападу японських селян, міщан і незаможніх вояків під час «земельних повстань», вимогами яких були зменшення відстокової ставки кредиту або її повна касація. У зв'язку з цим лихварі часто формували власні збройні загони для опору повстанцям.

Інститут досо занепав у зв'язку з настанням періодом міжусобиць у 1516 століттях. Частина заможних досо перейшла на службу до регіональних володарів, перетворившись на їхніх фінансистів та офіційних купців.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Можливі прочитання: つちくら, цутікура; とくら, токура; どくら, докура.
  2. Японською: 借上, касіаґе
  3. Крім цього, сьоґунат та Імператорській двір мали власні офіційні лихварські доми, яккі надавали їм величзний прибуток до середини 15 століття.

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.