Дохристиянська писемність словʼян

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Дохристиянська писемність словʼян (докирилична писемність) — гіпотетична писемність слов'ян, докирилична абетка.

Згідно з Серяковим М. Л., Черепніним Л. В. слов'яни мали писемність задовго до появи християнства, до їх офіційної християнізації з впровадженням кирилиці[1].

Згідно з Обнорським С. П.[ru] у слов'ян вже була своя писемність у VI–VIII століттях[2].

Слов'янськими рунами вчені серйозно займалися у XIX–XX ст.[3], а в останні роки тема стала популярною серед дослідників-аматорів. На території Росії, Білорусі[4], України та Латвії були знайдені написи, виконані добре відомими німецькими рунами (див. «Футарк[de]»). Однак у Старій Ладозі й у Великому Новгороді були виявлені два непрочитані написи, зроблені писемністю, імовірно рунічною, до того ж написи несхожі один з одним. У XVIII ст. заявлялося про знахідку «венедських рун» на фігурках з храму Ретри (Прилвицькі ідоли[ru]), але ці фігурки вважаються підробкою.

Свідоцтва[ред.ред. код]

Василь Татищев стверджував, що існувала розвинена система писемності у слов'ян задовго до Ісуса Христа, до Кирила та Мефодія, до Хрещення Русі[5]:

« За обставинами ж видко, що він (Нестор-літописець), не зі слів, але з якихось книг та рукописів з різних місць зібраних й упорядкованих, наприклад, війни з греками Кия, Аскольда, Олега, Ігоря, Святослава та інше, про яких грецькі і римські тих часів письменники стверджують. [...] І так достовірно бачимо, що перш Іоакима[ru] та Нестора письменників історії існували й інші книги, та які загинули або ще є, але де зберігаються нам наразі невідомо. […] Інші ще дивніше про це оповідають, нібито на Русі до Володимира жодної писемності не мали… Насправді ж слов'яни задовго до Христа і слов'яно-руси власне до Володимира писемність мали, про що нам багато стародавніх письменників свідчать і по-перше, що загальне про всіх слов'ян оповідають…
Оригінальний текст (рос.)

По обстоятельствам же видимо, что он [Нестор], не со слов, но с каких-либо книг и писем из разных мест собрав и в порядок положил, например, войны со греками Киа, Оскольда, Ольга, Игоря, Святослава и прочая, о которых греки и римские тех времён писатели утверждают. [...] И тако достоверно видим, что прежде Иоакима и Нестора историописатели были и книги оставлены, да оные погибли или есче есть, где храняться, да нам неизвестны. [...] Другие того дивнее что сказуют, якобы на Руси до Владимира никакого письма не имели... Подлинно же славяне задолго до Христа и славяно-руссы собственно до Владимира письмо имели, в чём нам многия древния писатели свидетельствуют и во-первых, что обсче о всех славянах сказуется...

 »

У «Житії Мефодія та Костянтина, в монашестві Кирила», написаних на основі ранніх церковних документів, оповідаючих мандрівку в 860-х роках Костянтина-Кирила Філософ до Херсонесу (Крим), де він майбутній, укладач слов'янської абетки, готувався до церковної дискусії в Хазарському каганаті, й виявлених ним книгах[6]:

« У Херсонесі Костянтину вдалося знайти «Євангеліє і Псалтир руськими письмом записана», а також людину, котра говорила цією мовою. Костянтин, розмовляючи з ним, навчився цієї мови і, на підставі бесід розділив письмена на голосні та приголосні букви і з допомогою Божою незабаром почав читати і пояснювати знайдені книги.
Оригінальний текст (ст.-слов'ян.)

Обрhте же тоу еуаггелие и псалтирь, роусьскими письмены писано, и человhка обрhть, глаголюща тоя бесhдою, и бесhдова съ нимъ, и силу рhчи приимь, своей бесhдh прикладая различьная письмена гласная и съгласная, и къ Богоу молитву творя, въскорh чести и съказати, и мънози дивлhаху, Бога хваляше

 »
Сторінка з «оповідання… Про письмена»[7] Черноризця Храбра в редакції «Острозького букваря» Івана Федорова з цитатою

Чорноризець Храбр засвідчив у творі «Про письмена» у X ст.[8][9][10][11][12]:

« Адже раніше словени не мали букв, але за рисами і різами читали, ними ж гадали, поганими будучи (язичниками). Охрестившись, римськими і грецькими письменами намагалися писати слов'янську мову без улаштування.
Оригінальний текст (давньоруська)

Прѣжде ѹбо словѣне не имѣхѫ книгъ. нѫ чрътами и рѣзами чьтѣхѫ и гатаахѫ погани сѫще. кръстивше же сѧ. римьсками и гръчьскыми писмены. нѫждаахѫ сѧ словѣнскы рѣчь безъ устроениа…

 »

Тітмар Мерзебурзький (976–1018 рр.), описуючи слов'янську фортецю-храм «Ретра» (Радигощ, Радогост, Радегаст) на острові Рюген (Руян)[13], свідчить, що на кожному з наявних у святилищі ідолі було вирізано ім'я божества язичницького пантеону[14]:

« Є в окрузі редаріїв якесь місто, під назвою Рідегост, трикутне і має троє воріт... У місті немає нічого, крім майстерно спорудженого з дерева святилища, основою якого служать роги різних тварин. Зовні, як це можна бачити, стіни його прикрашають майстерно вирізані зображення різних богів й богинь. Усередині ж встановлені виготовлені вручну ідоли, кожен з вирізаним ім'ям, обряджені в шоломи та лати, що надає їм страшний вигляд.  »
Signature Kiev letter.gif

Київський лист — рекомендаційний лист був виданий юдейською громадою міста Києва для особи Яков Бен Ханука, з метою пред'явлення в інших іудейських громадах. Це найдавніший автентичний документ досі не розшифрований, що вийшов з території Київської Русі. Цей лист написаний на івриті і підписаний давньотюркським письмом. Підпис не має однозначної розшифровки. Датується імовірно X століттям.

Ібн Фадлан, арабський посол у Волжську Булгарію в 922 році, свідчив про норовливість і звичаї русів, прибулих з метою торгівлі до Булгарії. Після ритуального спалення померлого одноплемінника руські залишили напис на могилі[13][15]:

« Потім вони побудували на місці цього корабля, що вони витягли з річки, щось подібне круглому горбові та водрузили в середину його велику деревинку "хаданга" (біла тополя або береза), написали на ній ім'я [померлого] чоловіка й ім'я царя русів і відійшли.  »
Напис Ібн ан-Надіма (відтворення за першим арабським виданням)

Арабський письменник Ан-Надім[ru] у «Книзі розпису звісток про вчених та імена створених ними книг[ru]» (987988 рр.) свідчить[13]:

« Руські письмена. Мені розповідав один, на правдивість якого я покладаюся, що один із царів гори Кабк [Кавказ] послав його до царя Русів; він стверджував, що вони мають письмена, вирізували на дереві. Він же показав мені шматок білого дерева, на якому були зображення, не знаю чи були вони словами, або окремі літери, подібно до цього.  »

Надпис Ібн ан-Надіма був представлений в Санкт-Петербурзі на науковій доповіді арабіста Християна Даниловича Френа[ru] в 1835 році. Графічно напис стилізований був під арабське письмо, і розшифрувати її до цих пір не вдалося. Передбачається, що «біле дерево» для письма означає березової кори дерева.

Арабський історик Аль Масуді у своїй праці «Золоті копі й розсипи самоцвітів», засвідчив, що виявив в одному з «руських храмів» пророцтво, написане на камені[13][16]:

« У слов'янських краях були будівлі, шановані ними. Між іншим була у них одна споруда на горі, про яку писали філософи, що вона одна з найвищих гір у світі. Про цю будівлю існує розповідь про якість цієї споруди, про розташування різнорідних його каменів та різних її кольорів, про отвори, зроблені у верхній її частині, про те, що побудоване в цих отворах для спостереження за сходом сонця, про покладені туди дорогоцінне каміння і знаки, зазначені у ньому, які вказують на майбутні події і застерігають від подій пред їх здійсненням, про лунаючі у верхній його частині звуки і про те, що спіткає їх при слуханні цих звуків.  »

До того ж у договорі 911 року є вказівка, що Русь та Візантія у стародавні часи й раніше вирішували спірні питання «не тільки усно, але й письмово»[13]. У договорі 944 року оповідається про відіслані грамоти руських князів до греків, що давали послам й гостям, що відправлялися до Царгороду[17]. Дослідження (наприклад, Я. Малінгуді) вказують, що переклад внесений до «Повісті врем'яних літ», робився з грецької копії книги XI століття, тобто вже після впровадження християнства в Київській Русі. У русько-візантійському договорі 911 року є згадка про письмові заповіти руських[17], мешкавших у Царгороді[18]:

« Про руських, на службі у грецького царя в Грецькій землі. Якщо хто помре, не розпорядившись своїм майном, а своїх <у Греції> у нього не буде, то нехай вернеться майно його на Русь найближчим молодшим родичам. Якщо ж зробить заповіт, то візьме заповідане ним той, кому він заповідав письмово успадковувати його майно, і нехай успадковує його.
Оригінальний текст (ст.-слов'ян.)

О работающих въ Грѣцѣхъ руси у хрестьяньского цесаря. Аще кто умреть, не урядивъ своего имѣнья, ци и своихъ не имать, да възратить имѣнье к малымъ ближикамъ в Русь. Аще ли створить обряжение таковый, възмет уряженое его, кому будеть писалъ наслѣдити имѣнье его, да наслѣдит е

 »

Археологічні знахідки[ред.ред. код]

Рунічний напис із Новгорода Великого
Рунічний напис із Старої Ладоги
Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Черепнин Л. В., Чаев Н. С., «Русская палеография», г. Москва, 1946 г. (рос.)
  2. Обнорский С. П., «Культура русского языка», М.-Л., 1948 г. (рос.)
  3. Дирингер Дэвид, «Алфавит». — Москва: Издательство иностранной литературы, 1963 г. — С. 579–599 (рос.)
  4. Знайдені під час розкопок 1978 року у городищі Масковичі Браславського району. Джерело: Археологическое наследие Беларуси. НАН Беларуси: Институт истории. Минск. «Беларуская навука», 2012 г., С.130 (рос.).
  5. Татищев В. Н., «История российская», Т.1, М.-Л., 1962 г. (рос.)
  6. Брайчевский М. Ю., «Утверждение христианства на Руси» — С.131 (рос.)
  7. Черноризец Храбр, «О писменехь», перевод В. Я. Дерягина[ru], 2003 г. (рос.)
  8. Чорноризец Храбр, «О письменах», сайт «Восточная литература» (рос.)
  9. «Сказания о начале славянской письменности», г. СПб, изд. «Алетейя», 2000 г. (рос.)
  10. Dostal A. // «Les origines de l'Apologie slave par Chrabr». — Byzantinoslavica, 1963. N 2. P. 44 (фр.)
  11. Куев К. М. // «Черноризец Храбър». С. 45 (болг.)
  12. Георгиев Е. // «Разцветът…» С. 14-15 (болг.)
  13. а б в г д Истрин В. А. , «Возникновение и развитие письма», г. Москва, 1965 г. Дохристианская письменность славян. С.442—466 (рос.)
  14. Титмар из Мерзебурга. «Хроника». 6.23, сайт «Восточная литература» (рос.)
  15. Ибн-Фадлан, «Записка» о путешествии на Волгу (рос.)
  16. Из сочинений Абуль-Хасана Али ибн-Хуссейна, известного под прозванием Аль-Масуди (писал от 20 или 30 до 50-х годов X века по Р. X.), сайт «Восточная литература» (рос.)
  17. а б Ковалевская Е. Г., Избранное. 1963–1999 / Под ред. д-ра филол. наук проф. К. Э. Штайн. — СПб-Ставрополь: изд. СГУ, 2012 г. — 687 с. С.42—43 (рос.)
  18. Электронная библиотека ИРЛИ РАН > Собрания текстов > Библиотека литературы Древней Руси > Том 1 > Повесть временных лет (рос.)
  19. Баюн Л. С., Орел В. Э., «Лингвистическая и культурно-историческая интерпретация Ситовской надписи» // журнал «Вестник древней истории» 1993 г., № 1, С.126—135 (рос.)
  20. Тиханова М. А., «Следы рунической письменности в черняховской культуре» / Средневековая Русь, г. Москва, 1976 г. — С.11-17 (рос.)
  21. Гнёздовская надпись (рос.)
  22. Львов А. С., «Ещё раз о древнейшей русской надписи из Гнёздово» // Известия АН СССР. Отделение литературы и языка. — Т. XXX. Вып. 1. — Москва, 1971 г. — С.47-52, Прорисовка. (рос.)
  23. Нефедов В. С., Археологический контекст «древнейшей русской надписи» из Гнездова // Гнездово. 125 лет исследования памятника. Труды ГИМ. Вып. 124. Москва. 2001 г. С.65. (рос.)
  24. Голубева Л. А., «Граффити и знаки пряслиц из Белоозера». из сб. «Культура средневековой Руси». Л.: 1974 г., стр. 21, рис 4-7. (рос.)
  25. Зверуго Я. Г., «Древний Волковыск X–XIV вв.», г. Минск. 1975 г., стр. 124, рис. 38-39. (рос.)
  26. Жизневский А. К., «Описание Тверского музея». Археологический отдел. М.: 1888 г., стр. 16, табл. 12. (рос.)
  27. Кирпичников А. Н., «О начале производства мечей на Руси» (рос.)
  28. сборник «Труды VI Международного Конгресса славянской археологии». Т.4., М., 1998 г. С.246-251. (рос.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]